• вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • вул. Ольги Кобилянської, Чернівці вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • Театральна площа, Чернівці Театральна площа, Чернівці
  • Турецька площа, Чернівці Турецька площа, Чернівці
  • вул. Головна, Чернівці вул. Головна, Чернівці
  • Німецький народний дім, Чернівці Німецький народний дім, Чернівці

Новини

Автор: putvos_admin Категория: Дихтинець
Дата публикации Просмотров: 2005
Печать

Історія

 

Історія села Дихтинець

 

с дихтинець


    Село Дихтинець  розташоване у Карпатах на відстані 7 км від районного центру смт. Путила Чернівецької області. Через село протікає річка Путилка.

 

рычка путилка

Сільській раді с. Дихтинець підпорядковані населені  пункти Греблино, Замогила і Малий Дихтинець.
     Вперше село згадується в письмових джерелах в 1774 році. На той час тут проживало 115 сімей.
     Своєрідність гірських умов і брак придатних для поселення місць позначилися на забудові села. Воно має хутірський характер. Власниками землі, як і селян, в першій половині IX ст. були поміщики М. Ромашкан і брати Айваси. За право користування землею селяни відбували феодальні повинності, розмір яких регулювався насильно укладеними угодами.
    За однією з них від 1828 року кожний  був зобов'язаний сплатити поміщикові Ромашкану від 2 до 20 флоринів на рік, привезти 2 бочки горілки з с. Іспас в панські корчми, здати по 12 повісм лляної пряжі, косити та скиртувати поміщицьке сіно, ремонтувати панські будівлі.
    Крім цього  кріпаки платили державні податки, вносили натуральний оброк на утримання сільського священика так звані «маріяші» та відбували два дні на користь сільського старости. Тому в селі на 150 дворів було відкрито 5 корчм. Спиртне часто насильно нав'язували селянам.
      Поміщикам належало і так зване право млина. Воно існувало з часів перебування Буковини у складі Молдавії. Селянин змушений був молоти зерно лише у млині свого пана. А коли відстань від садиб до млина перевищувала одну милю, селянам дозволялось молоти вдома на жорнах, але в цьому разі вони були зобов'язані платити панові 15 крейцарів на рік.
     У справі судочинства Дихтинець підпорядковувався домінії. На чолі її стояв пан (в різні часи це були: Айвас, Флондар, Джурджуван), який судив селян. Його помічником був мандатор. В міру загострення кризи феодально-кріпосницької системи господарства натуральні та грошові повинності селян все більше зростали.
     Підданих змушували додатково давати поміщику оброк вівцями, в кілька разів збільшувалися і грошові побори. Посилення феодального гніту викликало селян Русько-Кимполунзької округи у 1843-1844 р.р. на різні форми протестів.
      Активними в цих протестах  були і дихтинчани. Незважаючи на заборону властей, протягом кількох місяців селяни збиралися у громадських делегатів 3.Маршавки, С.Степанчука, Л.Кобилиці. Обговорювали скарги на панів та місцевих начальників. Коли урядовці забороняли збори, селяни заявляли, що не визнають влади доміній. Вони оголосили своєю власністю ліси, вигнали панських лісничих.
    В Дихтинець, як одне, із найбільш неспокійних сіл, за розпорядженням обласного управління від 18 грудня 1843 року послано військовий загін - 20 рядових і одного офіцера. Виступ селян було придушено. Найбільш активні його учасники: Іван Кричуняк, Микола Фокшик, Іван Фокшик, Петро Чвиль,
Федір Микитчук, Василь Леберда, Прокіп Кричун та ін. Про стійкість мешканців Дихтинця свідчить і те, що карателів відкликали з села тільки на початку лютого 1848 року. Економічне становище дихтинчан погіршилось ще більше. Майнова нерівність зростала.
     Не залишились селяни Дихтинця осторонь повстання під проводом
Л. Кобилиці 1848-1849 роках. На заклик Л. Кобилиці вони переобрали сільського війта, захопили поміщицький  і перестали виконувати повинності. Посланий в округу каральний загін не зміг справитись з повсталими селянами. Хоча в серпні 1848 року австрійський уряд скасував кріпосне право, селянський рух не припинявся.
      Депутат рейхстагу Л.Кобилиця, повернувшись в листопаді з Відня, говорив своїм виборцям, що домінії вже не мають влади. Він закликав слухатися лише депутатів. Дихтинецькі селяни гаряче відгукнулися на ці заклики. Обласний комісар, який прибув для наведення порядку переконався, що селяни слухаються лише Л. Кобилицю.
    Тоді на його вимогу обласне управління направило сюди війська. Становище селян не поліпшилось і після скасування кріпацтва. Щоб користуватися лісами, селяни повинні були укладати кабальні договори з поміщиками.
    До 1876 року поміщики тримали в руках і право пропінації. Дальше зубожіння селян спричинив і податковий гніт. Селяни сплачували різні податки: державний поземельний податок, утримували на свої кошти общинне управління, церковних співаків та ряд інших осіб З розвитком капіталістичних відносин процес розшарування селян посилюється. Як свідчить тогочасна статистика, на 1870 рік у Дихтинці налічувалось 124 господарства: 22 куркульські, 29 халупників, 61 малоземельні. Дуже мало було землі. Зубожілі селяни потрапляли в кабалу до поміщиків та куркулів, залізали в борги. Наприклад, вже в 1873 році 22 господарства мали іпотечну заборгованість перед Чернівецьким земельним банком. Через скрутне становище, селяни змушені були за безцінь продавати свою робочу силу місцевим лісопромисловцям, молдавським плантаторам.
     Займались також ремеслом, різними підсобними промислами. Виготовляли вироби з дерева, шкіри, вовни, займались вишиванням, художньою обробкою металів. Славу майстра художніх металевих виробів здобув І.Д.Федюк (1831-1932р.р.) Заслуговують на увагу виготовлені ним топірці, защіпки до кожухів, кільця, обручки, намиста.
    Австрійські власті не дбали про освіту українських селян. Лише в 1862 році в селі Дихтинець відкрито двохкласну школу, в якій працювали всього 2 вчителі, навчалось 127 дітей, тобто лише половина дітей шкільного віку.
    Визвольні ідеї доходили і до Дихтинця. Ю.Федькович пропагував революційне слово Т.Г.Шевченка. Українське культурне піднесення відчувалось також і тут. Кілька мешканців села вступило до Путильського культурно-освітнього товариства «Руська школа».
    В березні 1901 року дихтинчани стали активними учасниками вечора пам’яті Великого Кобзаря. Зокрема, жителька Дихтинця Євдощак читала його вірші.
      В 1911 році в селі було засноване відділення товариства «Руська бесіда», яке також проводило культосвітню роботу. В бібліотеці товариства влаштовувалися читання книг, газет, організовувались бесіди з питань ведення господарства. Та практично це мало що змінювало, бо селяни були задавлені нуждою.
      Шукаючи кращої долі, до 1913 року за океан виїхало 28 сімей. Під час Першої світової війни Дихтинець перебував у смузі воєнних дій - через село в Карпати вела єдина гірська дорога. Бої тут вів 326-й полк 82-ї дивізії російської армії. Руйнування, злидні і голод, заподіяні війною, лишились й в повоєнний час. Нові гнобителі - румунські бояри лише експлуатували багатства краю та його людей. На бідування селян часом вказували навіть представники офіційних органів румунської влади. В донесенні Чернівецького облікспекторату поліції від 7 травня 1931 року зазначалось, що через кризу припинилися роботи на лісорозробках і дрібних деревообробних підприємствах. Жителям було ніде заробити грошей, щоб купити необхідну для харчування кукурудзу і картоплю. Влада проводила політику насильницької румунізації. Рідне слово, пісня заборонялися. На початку 1940 року 14 куркульських господарств зосередили в своїх руках 565 га сільгоспугідь, багато корів, коней, овець та іншої худоби. В умовах окупаційного режиму, коли за місцевим населенням стежили агенти, лунали заклики до боротьби з загарбниками. Серед селян поширювались листівки в яких говорилося про возз'єднання з Радянською Україною. Революційну роботу в Дихтинці проводили комуністи Георгій Гнатюк та Мойсей Григорій.
     Час визволення з під іноземного гніту, з кабали глитаїв настав влітку 1940 р. 28 червня дихтинчани радо зустріли червоноармійців, в селі відбувся мітинг. 5 липня 1940 р. в Дихтинці створену сільську Раду депутатів трудящих. Першим її головою був Д.С.Готліб. Рада націоналізувала поміщицькі землі, магазини торговців та будинок урядовця. Було відкрито початкову школу з рідною мовою викладання, медпункт та бібліотеку. Від Радянської держави значну допомогу одержали багатодітні матері. 8 із них було видано по 2 тисячі карбованців.
    12 січня 1942 року дихтинчани вперше віддали свої голоси за народних посланців до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР.
     З початком Великої Вітчизняної війни стали на захист Батьківщини
Д.С.Готліб, Т.Г.Фокшек, В.Г.Ковбиш та інші. В липні 1941 року Дихтинець зайняли німецько - румунські війська. Встановився жорстокий окупаційний режим. У селян відібрали землю, переслідували активістів. За роки окупації селу було завдано великих збитків. Досить того, що загарбники спалили 30 житлових будинків.
    16 вересня 1944 року бійці 136-ї стрілецької дивізії 4-го Українського фронту визволили Дихтинець від німецько - румунських окупантів. Відновила свою діяльність Дихтинецька сільська Рада. Вона повернула селянам 653 га землі, відібраної окупантами. Розпочали роботу медпункт, школа і бібліотека. До Путильського ліспромгоспу, створеного в 1945 році, ввійшли і ділянки лісу, конфісковані у місцевого лісопромисловця. Переважна більшість робітників становили жителі Дихтинця. Працюючи на радянському підприємстві, вони по новому почали ставитися до праці.
    Саме дихтинчани 1947 році звернулися до трудящих району із закликом достроково виконати план лісозаготівель і заготовити понад план 3 тис. куб. м. та вивезти 6 тис. куб. м. деревини. Взяті зобов'язані були виконані. Селяни Дихтинця завоювали перехідний Червоний прапор Путильського РККП України і райвиконкому
   Особливо відзначились на заготівлі брати Василь, Андрій, Танасій, Олексій, Дмитро Крикуни, Ю.І.Буряк та І.М.Терен, які виконали своє завдання на 200 відсотків.
   У 1945 році в Дихтинці були створені перші супряжні групи, а вже навесні 1947 року в них об’єдналися майже всі селянські господарства. Внаслідок війни і через жорстоку класову боротьбу Дихтинець майже весь був спалений. Тому багато уваги приділялось його відродженню. Щорічно потерпілим виділялись будівельні матеріали, надавались позики.
    В грудні 1948 року в селі створену ініціативну групу по організації колгоспу до якої ввійшли бідняки П. В. Томнюк, М. М. Кмич,
Ю.Ф. Тодосійчук, К.І. Ковбиш, О.Ф. Левицький, О.Ю. Микитчук та інші. 23 лютого 1949 року в Дитинці організований колгосп.
    Головою обрали О. М. Грамажору.
     В колгосп об’єдналися 158 селянських дворів, усуспільнили 96,4% усіх земель, 104 голови великої рогатої худоби, 12 свиней, 203 вівці, 20 коней та наявний сільськогосподарський інвентар.
   Невпинно господарство зростало, міцніла його матеріально - технічна база.
     Значну роль у розвитку артілі відіграла партійна організація колгоспу, створена у 1951 році.
    У травні 1952 року Радянським урядом були вжиті заходи щодо надання допомоги колгоспам гірських районів, внаслідок чого Дихтинецький колгосп заощадив понад 47 тис. карбованців.
    В 1957 році село було електрифіковано.
   В 1958 році Дихтинецький колгосп об єднався з сусіднім
Усть - Путильським. Артілі було надано ім'я В.І. Леніна. Колгоспники мали 8 двигунів загальною потужністю 109 кінських сил, 7 вантажних автомашин, 2 трактори. Незабаром колгосп мав 1630 голів великої рогатої худоби і 1517 овець. На 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено 266,6 цт. молока та 33,4 м 'яса.
   Партійна організація та правління колгоспу спрямували зусилля колгоспників на поліпшення організації праці, механізації трудомістких робіт, зниження собівартості продукції, організацію соціалістичного змагання, зміцнення кормової бази.
    Значну роль у піднесенні колгоспного виробництва відіграла комсомольська організація, що виникла у 1945 році. Її очолила Г.І. Калинич. З ініціативи комсомольців створену молодіжну ферму, яка за трудові досягнення кілька разів відзначалась Похвальними грамотами Путильського райкому ЛКСМУ. Найвищих виробничих показників добилися комсомолки Г.К. Фокшек та Я.Д. Фокшек, вони систематично перевиконували плани надоїв молока. Дбали про полегшення праці тваринників. Тепер на фермі механізовано майже всі трудомісткі процеси. Складні гірські умови, обмаль придатних для землеробства земель, визначили спеціалізацію колгоспу, розпочалося розведення великої рогатої худоби та овець.
     Цій основній галузі виробництва підпорядковано використання наявних земельних угідь. Із 4154 га закріпленої за колгоспом землі, орної було лише 127 га Вона засівається такими кормовими культурами, як куузіка, кормові буряки, картопля і овес. Решта угідь під природними сіножатями, пасовиськами та лісом. Зміцніла матеріально-технічна база колгоспу. На 1967 рік господарство мало 8 вантажних автомашин, 6 тракторів, 9 двигунів, 2 електростанції, 23 електромотори, 2 пилорами, столярню та майстерню по ремонту с/г машин.
    Зростання технічної оснащеності дозволяє колгоспникам з року в рік добиватись значних успіхів у розвитку господарства. Особливо вони помітні в тваринництві. Кількість великої рогатої худоби досягла 2 тис. голів, овець також 2 тис. У колгоспі наличувалось 8 корівників, 6 вівчарень, 12 телятників, 2 конюшні та свинарник.
    Грошові надходження від тваринництва становлять основну статтю прибутків колгоспу. Наприклад в 1967 році - 190 тис. карбованців, а в решта галузей виробництва - 157,8 тис. З 1959 по 1967 рік неподільний фонд колгоспу зріс більш як у 3 рази. Поряд з глибокими економічними перетвореннями невпізнанно змінилися і люди. Справжніми майстрами виробництва стали бригадир В.П.Томнюк, доярки -  О.В.Кочерган,
Г.К. Фокшек, К.І.Ковбиш, Г.Ф. Кмич, чабани - В.Я.Єдощак, Ф.М. Бідоча і О.Д.Жабко.
     1969 року дихтинчани урочисто відзначили 20-річчя свого колгоспу. Цей ювілей вони зустріли новими виробничими успіхами.
    Дбайливо доглядають худобу тваринники, вони систематично добиваються високого приросту ваги молодняка. За 20 років неподільні фонди і грошові доходи колгоспу зросли майже в 50 разів.
   Відповідно поліпшується і добробут колгоспників. На належному рівні пенсійне забезпечення - 112 чоловік одержують пенсію.
    В селі є 11 - річна школа, в якій працюють 44 учителів. В школі обладнано навчальні кабінети, майстерню по обробці дерева та металу. Відкрито також вечірню середню школу для сільської молоді.
    За роки Радянської влади в Дихтинці повністю ліквідовано неписменність, переважна більшість молоді має середню загальну та спеціальну, вищу освіту.
     Змінівся і зовнішній вигляд Дихтинця. За післявоєнні роки фактично збудовано нове село -- 320 добротних будинків на 2-3 кімнати. З 1966 року село отримує електроенергію від Бурштинської ДРЕС.
     В Дихтинці працює бібліотека, фонд якої налічує близько 8 тис. книг. Кожна  родина передплачує газети і журнали. В будинки проведено електричне світло, встановлено радіоточки. В побут мешканців села увійшло телебачення.
     Є добре обладнаний фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку та ощадна каса, послугами якої користуються  мешканці села.
    Розвинуто в селі прикладне мистецтво. Зберігаються кращі традиції минулого в художньому різбленні та інкрустації на дереві. Один з продовжувачів їх різбляр В.І.Куриляк. вироби якого систематично експонуються на обласних виставках.
     В селі було чимало майстрів художнього вишивання і ткацтва, серед яких виділялась М.Т.Курилюк. Її роботи стали надбанням експозиції багатьох музеїв, зокрема музею фолкльору та етнографії при обласному будинку народної творчості. Відома своїми вишиванками Г.В.Довбуш.
     Одним з великих свят у Дихтинці було повернення отар з полонин, коли мешканці села влаштовували вівчарам теплу зустріч. На центральній вулиці села споруджували зелену заквітчену браму. Двоє трембітарів трембітали вівчарам, що наближаються. Попереду, метрів на 200 від отар  ішов  ватаг з смолоскипом в руці. Він запалював обабіг дороги багаття, проходив під аркою трембіт. Назустріч полонинникам вибігали дівчата і увінчували прибулих барвінком. Дівчатам-дояркам хлопці підносили квіти. Загнавши овець в кошари, вівчарі разом з усіма вирушали на майдан. З привітальним словом виступав найстарший колгоспник, який вітав вічарів з успішним закінченням літування. Ватаг дякував односельцям. Секретар п/о вручав полонинникам подарунки. Свято закінчувалось концертом художньої самодіяльності. Багато уваги благоустрою села приділяли члени постійно діючих комісій Дихтинецької сільської ради. Вони розробляли план розвитку села. За цим планом було розгорнуто будівництво школи - інтернату, 8-ми квартирного будинку для вчителів та лікарів, залізобетонного мосту через річку Путилка. Завдяки турботам шляхової комісії здійснено впорядкування доріг, зведено залізобетонні містки над потоками й рівчаками, прокладено 6 км дороги з твердим покриттям, що пройшла до Малого Дихтинця.
    За часи незалежності України в селі зведено 5 мостів, побудовано 10 магазинів, добудовано дитячий садок. На території села діє 9 пилорам.
   В селі проживають приватні підприємці: Ковбіш Анатолій Онуфрійович, Кричун Іван Васильович, Поляк Василь Васильович, Ковбиш Петро Васильович, Євдощак Дмитро Григорович, Труфен Михайло Юрійович, Пилипко Василь Григорович, Василинчук Анатолій Тарасович, Жапко Дмитро Омелянович. У 2007 році здано в експлуатацію добротний міст, вибудований меценатом Анатолієм Ковбішем та іншими жителями сільської громади. А.О.Ковбіш - випускник Дихтинецької ЗОШ І-ІІІ ст. Спочатку закінчив ЧНУ, географічний факультет. Після закінчення географічного факультету вступив знову до ЧНУ на економічний факультет. У 2006 році
А.О. Ковбіш вступає до Львівського аграрне - технічного університету на факультет - «Будівництво цивільних та промислових споруд». Як висловився Анатолій Ковбіш: - Це дуже хороша справа, яку ми всі разом зробили для нашої молодої держави. Переконаний, що нашу державу потрібно розбудовувати саме із таких сіл.
    Споконвіку жителі села Дихтинець мріяли жити в незалежній
державі, своїй милій серцю Україні. За це боролись віками покоління українців. І ось, 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою. Українці створили свій парламент, уряд, входять у європейські організації.
Нас визнав світ. Змінились люди в наших горах. Вони вільні, живуть в демократичній державі, розбудовують її і прославляють.
    Є такі люди і із нашого села - це чарівна гуцулка з села Дихтинець Ольга Шлемко - заслужена артистка України, Павло Васильович Бубряк - співак, Дудко Юрій Миколайович - художник.
    Тут вони народилися і виросли, тут вперше побачили синь українського неба, тут ходили до школи, тут навчалися розуміти добро і зло. Тут вимовили найперші святі слова мама, тато, Бог, Україна, хліб, любов, праця, віра...

Де гори Карпати гуляють у верховітті.
Де б'ють джерела чистої води.
Лежить найкраще село у світі,
Овіяне легендами, оспіване піснями.
Прославлене ділами щирих земляків.
Дивиться з вікон вогнями.
Немов очима пройдених віків.

 

 

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4

Історія села Дихтинець

    Село Дихтинець  розташоване у Карпатах на відстані 7 км від районного центру смт. Путила Чернівецької області.

      Через село протікає річка Путилка. Сільській раді с.Дихтинець підпорядковані населені  пункти Греблино, Замогила і Малий Дихтинець.

     Вперше село згадується в письмових джерелах в 1774 році. На той час тут проживало 115 сімей.

 
Автор: putldyh Категория: Дихтинець
Дата публикации Просмотров: 1358
Печать

Видатні особистості

 

Шлемко

 

Ольга Дмитрівна Шлемко (Терен) (1956 р.н.)

 

 Народилася в селі Малий Дихтинець в багатодітній сім'ї плотогона (букураша). У 1998 році за вагомий особистий внесок у збагаченні національної культурної спадщини їй присвоєно почесне звання «Заслужений артист України». Кандидат мистецтвознавства. Живе і працює в Києві. Є професором Національної Академії керівних кадрів культури і мистецтв України. Знімалася у фільмах про Гуцульщину, дослідила діяльність Гуцульського театру у Криворівні. 

 Стеблюк Юрый

 Стеблюк Юрій Миколайович (1948 р.н.)

 

Народився в с.Розтоки Путильського району. Організатор будівництва нової будівлі Дихтинецької середньої школи в 1977 році. Був на посаді директора школи з 1978 по 1995 роки. Відмінник народної освіти, вчитель вищої категорії. Нагороджений почесними грамотами Міністерства освіти, облвно, райво.

 

Бубряк Павло Васильович (1968 р.н.)

 

Співак і композитор, засновник гурту "Сузiр'я Карпат", Голова Асоціації українців у Чехії. Народився в с.Дихтинець. Певний час працював у школі вчителем музики.

 жабко

 Жабко Омелян Дмитрович (1937-2011 рр.)

 

Народився в с.Дихтинець. В 1975 році Омеляна Дмитровича визначено передовим чабаном за високі досягнення у розвитку вівчарства на Путильщині і нагороджено орденом Леніна а також  іншими урядовими нагородами.

грицюк

 Грицюк Іван Васильович (1921-1999 рр.) 

 

 Уродженець с.Дихтинець. Закінчив Кіцманський зооветеринарний технікум. На посаді голови колгоспу ім. Леніна працював протягом 1956-1979 років. Був першим ватагом полонинського ходу «Вихід на полонину» в 1963 р.

За роки його керівництва колгосп протягом багатьох років був  колгоспом-мільйонером. За доблесну працю нагороджений орденом Трудового Червоного прапора.

дудко юрый

 

Дудко Юрій Пантелеймонович (1941 р.)

 

Талановитий художник у творчості якого переважає релігійна тематика. Його роботи прикрашають церкви, каплички не лише в нашому районі а й в інших районах області. Дизайнер робіт у гуцульському стилі.

 

Гасюк Олена Онуфріївна (1921р.)

 

           Відомий дослідник, популяризатор української народної вишивки, заслужений майстер народної творчості України з 1985р.

 

Федюк Ганна (1955 р.н.)

 

           Журналістка. Член Національної спілки журналістів України. Багато років свого життя присвятила роботі на районному радіо та в редакції газети. 

 

NadiyaP

 

 

 

Грицюк Надія Павлівна (1957 р.н.)

 

Заступник директора з навчально-виховної роботи Дихтинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, Заслужений вчитель України (2007 рік), вчитель-методист, делегат ІІ Всеукраїнського з'їзду працівників освіти, лауреат районної премії ім. Ю.Федьковича, випускниця програми "Громадські зв'язки" (CША, 2001 рік), учитель математики. Її ім'я в 2010 році занесене в "Книгу педагогічнлї слави України"

Він поліг, захищаючи

територіальну цілісність України

Chygryn

Страшна звістка вихором увірвалась в наш край... Героїчно загинув випускник нашої школи 2011 року випуску... Педагогічний та учнівський колектив Дихтинецької ЗОШ І-ІІІ ступенів глибоко сумують з приводу загибелі в зоні АТО 20 липня цього року Чигрина Олександра Івановича. Висловлюємо слова глибокого співчуття родині Олександра, який загинув, виконуючи військовий обов’язок перед Україною. 20-річний юнак, уродженець села Усть-Путила Путильського району, став героєм та поліг, відстоюючи незалежність та територіальну цілісність нашої держави в бою поблизу смт. Георгіївка Луганської області. Нехай Господь прийме його душу, а земля буде пухом! Герої не вмирають!

 

 

 

 
Автор: putldyh Категория: Дихтинець
Дата публикации Просмотров: 691
Печать

 Історія школи

 

 

 школа

 

Згідно з архівними даними, школа в селі Дихтинець заснована в 1862 році за часів, коли Північна Буковина входила до складу Австрійської імперії. Тоді це була двокласна школа з німецькою та українською мовами навчання, в якій працювали двоє вчителів і навчалося 123 школярі. 

1919–1935 роки – початкова школа з румунською мовою викладання.1935–1937 роки – семирічна школа з румунською мовою викладання.

   З 1940 року – початкова школа з українською мовою викладання. 

     1945 рік – розпочалося будівництво семирічної школи. З 1947 року школа почала функціонувати як семирічна. Перший директор – Терещенко Ольга Данилівна.

    1961–1962 роки – семирічна школа реформована у восьмирічну. Під керівництвом директора Петра Васильовича Котелевського створено школу робітничої молоді. У цій школі працювало 18 учителів, причому четверо із них – вихідці із села Дихтинець.

   У 1978 році збудовано сучасне приміщення школи, а школу із восьмирічної реорганізовано в середню. Першим директором цієї школи був Стеблюк Юрій Миколайович.

   Сьогодні - це загальноосвітній навчальний заклад з власними підходами до створення сприятливих умов, спрямованих на реалізацію індивідуальних творчих запитів школярів. У школі створено сприятливі умови для навчання та розвитку здібностей учнів: кабінет інформаційно-комунікаційних технологій з доступом до мережі Інтернет, бібліотека, актова і спортивна зали, їдальня, стадіон, спортивне містечко. Серед випускників школи професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв України, Заслужена артистка України, професор Академії керівних кадрів культури і мистецтв України Ольга Дмитрівна Шлемко (Терен); співак і композитор, засновник гурту "Сузiр'я Карпат", Голова Асоціації українців у Чехії Павло Васильович Бубряк, академічні стипендіати Президента України, Верховної Ради України, аспіранти НАН України, кандидати наук.

   У 2012 році школі присвоєно статус школи-новатора. Навчальний заклад ввійшов до списку переможців Загальнонаціональної акції "Флагмани освіти і науки України" (2012 рік).

Детальніші новини про школу та розвиток освіти в нашому селі Дихтинець читайте на сайті нашої школи у відповідній рубриці. Натисніть тут  www.dtschool.org.ua

 

 

 

 

Наші досягнення

 


              Протягом останніх років учні школи здобули вагомі результати на

Всеукраїнських конкурсах, а саме:

 

 

 

 

освіта                                                                          освыта2                                                      

- гран-прі за участь у Всеукраїнському конкурсі учнівських пошукових робіт "Слідами історії" на тему: "XX століття. Доля людини" (м. Львів);                            

 

 

 

 

 


освыта3             

освыта4

  - перші місця - на Всеукраїнському конкурсі

  учнівської   творчості на тему: "Ідея соборності      України. Творчість Т.Г. Шевченка" (номінації: "Українська мова і література", "Історія");

 

 грамот

 

 

 


- перемога учениці 9 класу Труфин Валентини на ІІІ Всеукраїнському конкурсі “Дівочий світ”, який започаткований Українським жіночим фондом (м.Харків);

 

 

 




- перемога на Всеукраїнському конкурсі “Якби керівником пошти був я”;

 

 

 

 грам 2


- перемога на Всеукраїнському конкурсі учнівських 
пошукових робіт ”Дорогами життя. Міграції в історії України”;

 

 

 

 

 

 


- ІV призове місце за роботу "Еміграція з Буковини. Забуті імена" на Всеукраїнському конкурсі учнівських пошукових робіт на тему "Дорогами життя. Міграції в історії України";

 

 

 

 Безымянный 2


- ІІ місце на Всеукраїнському конкурсі "Хочеш стати Президентом України в майбутньому – отримай професію бухгалтера сьогодні";

 

 

 

 

 


- диплом І ступеня на Всеукраїнському конкурсі "Класний керівник" у 2012 році (класний керівник 8-А класу Карапка О.М.);

 Безымянный3

 

 

 

 Безымянный 5


- ІІІ місце на ІV етапі XXXI Всеукраїнської олімпіади з трудового навчання (учень 11-А класу Карапка Богдан, вчитель - Кречун М.Т.);

 

 

 

 

 

Безымянный 6                                                          Безымянный 7


- ІІ місце на ІІІ етапі Всеукраїнського 
конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої Академії Наук України у номінації "Історія України" з науково-дослідницькою роботою: "Михайло Кочерган - секретар Сойму Карпатської України, соратник Августина Волошина" (учениця 11-А класу Хрищук Аліна, керівник роботи - М.Г.Грицюк);

 

 

 

 

 

 

 

           Безымянный 8- випускнику школи ГБезымянный 9нидку Анатолію було     вручено премію та кубок фонду підтримки розвитку освіти в Україні "CANADA SCHOLARSHIP FUND";

 

 

 

 

 


Школа протягом останніх років займала призові місця в районі щодо підготовки до навчального року (2007, 2009, 2010, 2011, 2012 роки - І місце). Серед випускників школи є аспіранти НАН України, академічні стипендіати Президента України та Верховної Ради України, кандидати наук. 
Протягом останніх років п'ять вчителів школи ставали призерами обласного конкурсу "Вчитель року" в різних номінаціях.

 

 

 

 

 

 

 Безымянный                   Безымянный 3                       Безымянный 1

 



 
Автор: putldyh Категория: Дихтинець
Дата публикации Просмотров: 599
Печать

Духовність

Церква св. Дмитра, 1871р

 

В центрі Дихтинця ліворуч від дороги знаходиться Дмитріївська церква – незвичайна для Буковинських Карпат пам’ятка дерев’яної архітектури. Церкву збудовано у 1871 році на кам’яному фундамент у традиційному для цих місць буковинському стилі: тризубна з трьома восьмигранними шатровими верхами.

         Сьогоднішній «костьольний» вигляд церква, ймовірно, отримала внаслідок послідуючої добудови: до бабинця були прибудовані дві двоярусні башти. Верхи та башти вкриті бляхою, стіни вертикально оббиті тесом. Церква має невелике кругове опасання, що розділяє стіни на два яруси. 

церква 2

 

 

 Мінікапличка побудована в 1991 році

капличка 1991

   

 Реставрована капличка ХІХ ст. на хуторі Миший

реставров капл_миший

 

 

 Стародавня капличка на хуторі Дарадуди

( реставрована в 1997 році)

 

капличка дарадуди

 

 Прекрасно оздоблена капличка

на хуторі Вадівка

капличка выадывка

 

Страница 1 из 3

<< В начало < Назад 1 2 3 Вперёд > В конец >>
You are here:  
Copyright 2012. All Rights Reserved.