• вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • вул. Ольги Кобилянської, Чернівці вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • Театральна площа, Чернівці Театральна площа, Чернівці
  • Турецька площа, Чернівці Турецька площа, Чернівці
  • вул. Головна, Чернівці вул. Головна, Чернівці
  • Німецький народний дім, Чернівці Німецький народний дім, Чернівці

Новини

Автор: putvos_admin Категория: Сергії
Дата публикации Просмотров: 1740
Печать

Історія

Походження с. Сергії


        В  письмових  джерелах  село  Сергії вперше  згадується  у  1780  році.
      За  походженням  „Сергії”  за  Веренкою  від  румунського  слова Serbi –серби ( поширена  форма –серги). Частина  населення, навпаки, розповідає, що  назва походить  від  святого  Сергія. Інша  вірить, що  найменування  Сергії пішло  від  поселенця Сергія, який тут облаштувався. За  переказами, тут жили  віруючі, які своїм  заступником мали  святого Сергія. Від  того  поселення  немає  сьогодні  і  сліду. А  також  існує  легенда, що  в  селі  колись  проживали брати Серги. Вони  мали  великий  млин на роздоріжжі, де одна дорога в даний час веде до села Фошки, а друга – до села Плоска. Бідні  гуцули носили   своє  зерно до млина, щоб помолоти на муку і мати кусок хліба. Йдучи  до  млина, люди  говорили, що  йдуть  до  Сергіїв. Звідси  і  село  називається  Сергії.

 

Географічне положення села


      Село Сергії розташоване у гірській частині Буковинських Карпат у західній частині  Чернівецької області.
      Село Сергії розташоване за 6 км від районного центру Путили та 51 км від Вижницької залізничної станції, 131 км від обласного центру міста Чернівці.
      Територія Сергіївської сільської ради 9921 га, в яких ліси займають 5880 га, угіддя 3330 га.
      Населені пункти, які входять до сільської ради: с. Сергії – 1118 чол.,
с. Фошки – 442 чол., с. Рипень – 359 чол., с. Випчина – 20 чол., с. Тисницька -143 чол.
     Хутори: Рижа, Гребінь, Торговна, Плеша 1, Плеша 2, Шурдин, Красний Діл.
    Територія  села  знаходиться  в  середньогірній  частині Карпат  і  має  дуже  складну  будову  поверхні. Рівнинна  місцевість  зустрічається  лише  в  долині  річки  Путилка. Більша частина  території  села  представлена  гірськими  пасмами  із  крутизною  схилів 12 та  більше  градусів.
      Територія  села  включає  такі  урочища : Слатівник, Циганище, Поломистий, Тоненький, Боргиня;
     Гори  та  перевали  села: Випчина, Торговна, Тесницька, Рижа, Плеша, Красний Діл, Гребінь.
     Кичери села:  Сесія, Грейфино, Гропа, Гирла, Поліківська, Котосівка.
   Отже, рельєф  села  ерозійно-тектонічно-гірський, обмежено придатний  для  сільськогосподарського  виробництва .
       Гідрографічну  мережу  на  території  села  утворюють  водостоки, струмки та  річки  Путилка , Рипень, Фошки.
    Живлення  струмків  та  річок  носить  змішаний  характер , тобто  воно  відбувається  як  за  рахунок  поверхневих  талих  та  дощових  вод, так  і  за  рахунок  ґрунтових  та  підземних  вод, при  чому  більша  частина припадає  на  підземні  води.
   Довжина  річки Путилка  на  території  села  11  кілометрів . Ширина  русла  5 – 10 метрів. Швидкість  течії  1,5 м/сек.
   Параметри  річки  дозволяли  спорудити у 1947 році  штучну  гідротехнічну  споруду(„гать”, „гамованку”) , що  перекривала  річку за  допомогою  якої  накопичувалася  вода  для  проведення  сплаву  лісу ( дараби). Під  час  проведення  сплаву  почергово  відкривалися  шлюзи  „гаті”.  ”Гать”-це велика  лісосплавна  споруда  з  чітко  продуманою  конструкцією , гармонійно узгодженою  з  природним  середовищем  і  технічною  довершеністю. Достатня  кількість  води  забезпечувала  транспортування  лісу від  верхів’їв аж  до  основних  водних  артерій (до річки Черемош) . Дана  споруда  профункціонувала  до  1979  року.   Залишки даної  споруди  збереглися  до  нашого  часу.
    Притоки  Путилки : річки Фошки  і  Рипень ,потоки  Лустун,  Слатівник,  Рипа, Генцарівський, Цибино, Грейфено, Лейбивский .
   Притоки  річки Фошки : Федорин потік, Логошивський потік,
Ведмежий, Красний Діл, Шурдинський, Бізя, Плеша, Ковачівка.
   Довжина  річки  Рипень  на  території  села  становить  6  кілометрів. Ширина  русла  3-5 метрів. Паводковий  режим  характеризується  проходженням  паводків  великої  інтенсивності  і  незначної  тривалості  . Так  під  час  проходження  паводків  рівень  води  підіймається  до  2  метрів,  а  швидкість  течії  зростає  до  3,5 м/сек. Притоки  річки Рипень : потоки Боргиня, Поломистий, Бечківський, Тоненький, Глибока вершідь.
    Ця  річка  цікава  тим, що  до 1976 року  тут функціонувала  „гать”, яка  працювала  синхронно  із  сергіївською „гаттю”.
    На  території  села   виявлено  джерела  мінеральних  вод. Найбільше джерело знаходиться   в  урочищі  Слатівник   на  віддалі  1 кілометра  від  річки  Путилка.  Тут  була  пробурена  свердловина  ще  в  1923  році  з  метою  виявлення  нафти  . Загальна  глибина  свердловини  становить  470, 6 метрів  . Вода  по  вмісту  головного  іонного  складу  відноситься  до  хлоридно-кальцієво-натрієвого  типу . Загальна  мінералізація  води становить  2,7 г/літр. Дебіт - 181400 літрів на  добу. Дане  джерело  є  заповідним  гідрологічним об’єктом , пам’яткою природи  місцевого  значення .
    Невеликі   джерельця  різної  мінералізації  та хімічного складу
( хлоридні, кальцієві, натрієві, сірководневі)  виявлено  в   селі Рипень,
х. Гребінь, Тесницька, Торговна .
     Крім  природних  водойм  на  території  села  є штучні  водойми: близько  500 криниць, 13 ставків, 200 корит.

 
Автор: putvos_admin Категория: Сергії
Дата публикации Просмотров: 2407
Печать

Видатні особистості

Славетні земляки


Лук’ян Кобилиця


 Serg.osob1    Село  знамените тим, що  на  хуторі  Красний Діл   народився і  проживав  відомий народний месник Лук’ян  Кобилиця ( 1812-1851рр.)
     Лук’ян Кобилиця -  керівник  антикріпосницького  селянського  руху на  Буковині  в  40-х роках  ХІХ століття.
     Л.Кобилиця був чоловік середнього зросту, широкоплечий , з надзвичайно гарною головою і дуже інтелігентним виразом лиця.
Л.Кобилиця –простий неписьменний селянин з хутора Красний Діл Русько-Довгопільської округи ( зараз Сергіївської сільської Ради Путильського р-н.)- вперше виступив на захист громадських інтересів.
        Селянство Буковини не мирилося із своїм тяжким становищем, а боролося всіма  засобами проти феодального гніту.
      Л.Кобилиця в 27 років став громадським делегатом .
Ім’я Л. Кобилиці вперше згадується серед цих делегатів 1839 році. У 30-40 роках стихійний селянський рух переріс у організоване повстання під проводом Л.Кобилиці. У 1843 році спільно виступили селяни 22 громад. Рух охопив весь край , на чолі повстання став Л.Кобилиця. Під час революції 1848-1849 рр в  Австрії  селяни Буковини  вибрали Л.Кобилицю депутатом в австрійський парламент. Повернувшись  на Буковину  Лук’ян  не тільки звітував перед виборцями про свою діяльність, але й вирішив  активно боротись проти гнобителів та не повертатись до рейхстагу Він з великою групою своїх  однодумців  роз’їжджав  по селах, виступав перед селянами, закликаючи  їх до  боротьби  проти  панів. В 1849 році австрійський каральний загін дощенту зруйнував хату Кобилиці. У квітні 1850 р.  стрільцям вдалося заарештувати   Лук’яна  і  після  закінчення слідства   було таємно вислано у м. Гура-Гумору. Внаслідок тортур він  став безнадійно хворим.
      Л.Кобилиця помер 24 жовтня 1851 року. Однак, полум’яний борець  за визволення народу від панського гніту живе в серцях вдячних нащадків.
      

Serg.osob2


Омелян Попович


    Історія села пов’язана з ім’ям  Омеляна Поповича – віце-президента Української Ради Західно-Української Народної Республіки. О.Попович – учитель, краєвий шкільний інспектор, член  Краєвої  шкільної  ради, довголітній  посол до  Буковинського сейму, член  Краєвого відділу, автор багатьох  шкільних підручників, організатор шкільництва на  Буковині й освітній діяч , редактор і  співробітник різних українських видавництв і  часописів у  Чернівцях, автор збірок віршів, статей на педагогічні теми, нарисів – портретів  про заслужених  учителів, перекладач.
    Народився О.Попович 17 травня 1856 року в Дорна-Ватрі  на півдні Буковини
( тепер територія Румунії)  у  родині  православного  священика . Потім  сім’ю  перевели  до  Сторонця-Путилова  у  Вижницькім  повіті. А  вже  звідти  до  нашого села  Сергії,  де  Омелян  провів  дитячі  роки.  Виховувався  малий  Омелян  під  опікою  матері  яка  була  українкою, освіченою  жінкою, закінчила  школу  в  Чернівцях та  бабки  ( по  матері) Марії Дияконовички  з   роду  Данницьких –сестра  матері Ю.Федьковича. Саме  вони навчили його  безлічі українських  народних  співанок, казок.  У  Сергіях  Омелян  закінчив  два  класи  початкової  школи.


Василь Фордюк


    У нашій школі навчався Фурдюк Василь Васильович  ( 9.09.1935  – 24.10.2005 рр.) – заслужений лікар Російської Федерації, доктор медичних наук, академік Російської академії медично-технічних наук.  Після закінчення Чернівецького медичного інституту працював лікарем у Путилі, Молдавії. Довгий час працював лікарем травматологом у лікарні №51 м. Москви. Закінчив аспірантуру. Написав багато наукових праць, професор. Викладав травматологію у Московському медичному інституті. Розробив комплект стрижневих апаратів остеосинтезу довгих кісток, мав авторські права. Зараз цей апарат виробляє Московський НДІ разом з німецькою фірмою.
    Наш земляк Фурдюк В.В. зумів зберегти знання української мови, її гуцульський діалект, які до останніх днів залишалися для нього рідними, дорогими. На схилі літ зайнявся літературною творчістю. Гуцульський край, буковинці завжди жили в його серці. Отож свої не змарновані почуття виповів у ліриці. Зібрані ним пісні та співанки вийшли друком в окремій книзі „Зелені Карпати”. Згідно заповіту Василь Васильович похований у селі Сергіях на місцевому кладовищі
.

 

 

 

 

 

 

«Душа його жила Карпатами…»

 

(Нашого цвіту по всьому світу)

                                                                            Сергії – село прекрасне,

                                                                            Славні в ньому люди.

                                                                            Хто хоч раз бував у горах,

                                                                             Повік не забуде.

                                                                            Породило село наше

                                                                            Прекрасні таланти:

                                                                             Художників і поетів,

                                                                            Славних музикантів.

                                                                            Серед цих людей великих

                                                                            Лікар був від Бога.

                                                                            То ж про нього я розкажу,

                                                                           Яка в нього доля.

М.Леферович 

Вступ

     Путильщина…. Край гірської казки. Тут красиві не тільки гори, тут прекрасні люди. Саме ними, самобутніми творчими постатями, славиться славне гуцульське село Сергії. Тому, очевидно, ми повинні не тільки знати й поважати кращих людей села, а й досліджувати історію їхнього життя і праці. Метою мого дослідження є опис життєвого і творчого шляху уродженця села Сергії, лікаря від Бога, Фурдюка Василя Васильовича. Талановита людина є талановитою у всьому. Тому не дивно, що окрім золотих рук, Василь Фурдюк мав осяяну любовю до слова душу. В своїй роботі я спробую висвітлити постать Василя Фурдюка як автора ліричних поезій про рідний край.

     Знати і любити край, де живеш, памятати і цінувати доробок кращих синів і дочок батьківщини – наш святий обовязок.

Народжений, щоб дарувать життя…

   1934 року гірське небо Карпат осяяла нова зірка. То народився Василь Фурдюк. Великий вплив на виховання хлопчика мали мама Євдокія та тітка Варвара. Подругою босоногого дитинства стала єдина сестра Оксана.

Серед гір і полонин

Дитя виростало.

Полюбило ясні зорі.

Прегарно співало.

     Початкову освіту Василько здобув у селі Сергіях при школі з румунською мовою викладання. Охочий до знань, хлопчик легко засвоював ази науки. Та гіркі будні змушували залишати мрії про подальшу освіту і йти працювати. Чотири роки Василь нелегкою працею у лісі заробляє на прожиття сім’ї.

Крізь терни до зірок.

     Доля людська – наче річка. То спокійна, то грайлива, то швидкоплинна, то розбурхана й сердита.

     Життєва стежина круто змінила свій напрям 1949 року. Саме тоді Василь Фурдюк стає студентом Чернівецького медичного інституту. Вибір спеціалізації залежав виключно від внутрішніх якостей Василя. Адже тільки людина сильної волі, міцного духу, широкого й відкритого серця, безмежний людинолюб міг стати хірургом.

     1 січня 1956 року дипломований хірург-ортопед розпочинає трудову діяльність в Путильській центральній районній лікарні. Перші пацієнти, перші врятовані життя. А ще перше кохання. Саме це величне почуття з’єднало закохані серця хірурга Василя Васильовича та акушера-гінеколога Ельвіру Данилівну в міцну сім’ю. Окрилений сімейним щастям, молодий лікар із ще більшим завзяттям віддається улюбленій роботі. Щасливу ідилію заповнює поява на світ синочка Петра.

Майстер скальпеля й пера…

     1958 рік. Доля крутим віражем міняє життєву стежину Василя Фурдюка. Він переїжджає до Москви, де працює завідувачем відділення швидкої допомоги. Життя в столиці, займана посада не згубили найціннішого у серці Василя – любов до людей, зокрема до краян-горян. Скільком путильчанам дав «путівку» в життя Василь Фурдюк! Допомога полягала не тільки у влаштуванні на роботу чи навчання, а й у простому приязному ставленні. Вдячними повік за лікування й підтримку будуть, зокрема, Ольга Василівна Волошенюк, Ганна Григоряк, Василь Олексюк, Любов Олексюк, Людмила Григоряк, Катерина Поляк. Маючи колосальний досвід, Василь Фурдюк створює конструкцію апаратів для лікування пошкоджених кісток. Вдало поєднує лікарську практику і викладацьку діяльність. З 1960 року працює (вже професором!) на кафедрі травматології та ортопедії Російського університету дружби народів.

«Кру, кру, кру, в чужині я вмру…» (Б.Лепкий)

     Час спливав. Життєва доля лікаря, начебто, стала визначеною і спокійною. Від другого шлюбу з Ольгою народився син Василь. Та все менше часу Василь Васильович практикує.

     Тяжка хвороба перекреслює всі наміри й надалі працювати хірургом. Маючи безліч вільного часу, Василь Васильович знаходить заняття своїм рукам. Ними він переносить на папір народжені люблячим серцем вірші.

     Він був не тільки майстром леза, а й пера. Ліричні поезії про рідний край стали окрасою поетичної Путильщини.

     Все з більшим сумом згадує Василь Васильович рідні Карпати. Останньою прижиттєвою волею Василя Фурдюка було переїхати до Сергіїв. Та за велінням долі, до Сергіїв був перевезений лише прах. На цвинтарі біля Сергіївської Свято-Вознесенської церкви знайшов спокій прах славного земляка Фурдюка Василя Васильовича у 2007 році.

Виспівані душею співанки.

     2005 рік став знаменним у долі Василя Фурдюка. Адже в цей час в світ виходить перша збірка зібраних та авторських поезій «Зелені Карпати. Співанки і пісні». На форзаці цієї збірки читаємо: «Памяті моїм дорогим: Мамі, сестрі Оксані і тітці Варварі присвячується…». Збірка має два розділи: «Співанки на народні Гуцульські мелодії» (31 співанка), «Пісні мелодії автора» ( 48 оригінальних поезій).

     Щодо першого розділу, то потрібно віддати належне авторові 0збирачу народної поезії. Фольклорна спадщина Путильщини (бодай якась її частина!) не загубиться у віках, а житиме на сторінках «книжечки» Фурдюка. Великий патріотичний лейтмотив першої частини простежується в таких співанках, як «Буковино моя рідна…», «Шумлять молоді лісочки…», «Файні луги у Карпатах…», «Зелені наші Карпати…». Дані співанки закликають відвідати рідні гори, вони переконують у неповторності Карпат.

Приїжджайте, люди добрі,

В зелені Карпати.

Та чудовий відпочинок

Будете ви мати.

( «Буковино моя рідна…»)

     Та з глибокою вірою й любовю автор дає заповіт своїм синам:

Щоб до людей завжди

В душі тепло мали,

І шоб батьків своїх

Вони шанували.

     З глибокою дякою, тугою, сумом згадує Василь Фурдюк свою «старшу сестричку», яка «за ручку водила .. у школу».

Багато вже років минуло

з тих пір –

Сестрички і мами не стало.

А в серці і зараз їх ніжність і біль,
 І в душу те щастя дитяче запало.

(«Памяті дорогій сестрі Оксані»)

     Ще одним провідним мотивом стала тема кохання, яке не здійснилося.

У памяті в мене ті ночі,

Коли ти зі мною була.

Давно ті часи вже минули,

А в серці у мене ти є.

Кохання те перше й останнє,

Для мене кохання твоє.

(«Загублене кохання»)

     Навіть суворий і невблаганний час не в силі стерти з памяті хвилини справжньої любові: 

Багато вже років минуло,

Тебе я забути не можу,

Такого кохання як було

Ніколи знайти я не зможу.

(«Той вечір завжди памятаю»)

     Саме згадками про справжнє кохання і живить свою душу автор

А в мене спогади,

А в мене спогади.

Кохання давнєє

Та й не розділене.

(«Дикі качки пливуть»)

     Як справжній син гірського краю, автор не може не перейматися суто горянськими екологічними проблемами, зокрема виникненням лісів:

Наші гори Карпати

Часто плакати стали,

Що ліси поріділи

Сокири їх звели.

(«Буковина шуміла»)

     Пильний автор не тільки констатує прикрий факт знищення природи, а й закликає усіх передати й зберегти красу природи:

Треба думать нам разом

Всій гуцульській громаді,

Як змарновану вроду

Наших гір обновить.

(«Буковина шуміла»)

 

     Важлива екологічна проблема тонко простежується у поезіях «Шумлять молоді лісочки…», «Водичка з гір і потічків…»                                                  Якщо (!) буде тих лісочків

Більше віростати,

Скоро зможуть наші гори

Чарівними стати.

Стануть вони чарівними,

Такими, як були, (!)

Шоби Карпатську природу

Люди не забули.

     Проблема болю і тут за рідним краєм простежується у співанці «Вітер віє, повіває…»

З молодих літ нам би треба

Домом дорожити.

Не їхати в чужі краї –

Там нелегко жити.

     В даних рядках важко зрозуміти, де зібраний фольклорний матеріал, а де крик душі автора:

Ми не вмієм молодими 

Домом дорожити.

Думаєм, що на чужині

Будем легко жити.

     Глибокий філософський зміст має співанка «Зустрілися Добро і Зло…»

Зустрілися Добро і Зло

Й стали говорити,

Кому із них на сьогодні,

Легше стало жити.

     Звичайно, ж тема кохання найбільше висвітлена у першому розділі збірки. Це співанки «На тім боці за потічком», «Мамко моя дорогенька…», «Не можу ночами спати», «Любий, дорогий, мій, милий», «Болить мене головонька» та інші.  

     Цікавим є доробок Василя Фурдюка як автора оригінальних поезій. Другий розділ збірки має назву «Пісні мелодії автора». Значну частину займають поезії, присвячені рідному краєві («Карпатський вальс», «Буковинський вальс», «Рідна наша Матір»). Пронизані болем і сумом за рідним краєм рядки його поезій

Карпатські ви гори,

… Хто звідси поїхав

В далекі країни

Ви маните, маните

Знову сюда.

(«Карпатський вальс»)

     Свій батьківський біль, любов, розлуку автор висловлює у глибоко інтимних поезіях «Мої сини», «Колискова правнукові», «Памяті дорогій сестрі Оксані…». Нікого не звинувачує автор, окрім себе, у тому, що почуття між ним і синами згасло:

Плачуть очі мої,

Чому так сталося.

Те ніжне почуття,

Чому розпалося.

Нікого не виню,

Бо винен тільки я…

(«Мої сини»)

Висновок

     Сергії – це село, де із сивих давен мешкають працьовиті, добрі душею, гостинні люди, котрі закохані в свій рідний край, мають дивовижно насичену і славну історію, самобутні традиції, звичаї і обряди.

     Люди, котрі, попри всі складнощі сьогодення, енергійно й оптимістично продовжують творити найвеличнішу загадку Землі – Життя.

     Упродовж тисячоліть вироблялись різні культури, звичаї, формувались національні традиції та особливості. І все це сьогодні – жива історія, тобто історія нашого народу, яка живе у кожному із нас. І ми повинні бути безмежно вдячними тим, хто, навіть, у найважчі часи оберігав нашу національну мову й культуру. Ми повинні й далі зберігати й поповнювати наші національні надбання, нашу історію.

     Отже, історія продовжується і, може, завтра настане твій час, коли ти зможеш   вписати своє імя в ній. Хочеться вірити, що ця історія однієї із тисяч сіл України переживе ще не один ювілей, бачитиме свою державу могутньою і квітучою, що завжди вона виховуватиме справжніх патріотів свого народу. Всі хороші справи, зроблені попередніми поколіннями, це дороговказ для наступників. Вони зробили багато, але ми повинні піти дальше, зробити більше. Адже так багато втрачено: війни, лихоліття, голод, гноблення.

     Сьогоднішні учні мають шанс жити і працювати для свого народу, для слави України. Ми зобовязані використати цей шанс.

 

Фотоматеріали

 

1 001а1

 

1б1

 

1а1

 

Весілля В.Фордюка

 

1 002

 

Конструкція для лікування

 

пошкоджених кісток

 

Кочерган Г О 011

 

Кочерган Г О 013

 

Кочерган Г О 014

 

Кочерган Г О 015

 

Кочерган Г О 016

 

Кочерган Г О 017

 

Кочерган Г О 018

 

Рукописи віршів та музики В.Фордяка

 

 

Кочерган Г О 004

 

Кочерган Г О 005

 

Кочерган Г О 001

 

Кочерган Г О 002

 

Кочерган Г О 003

 

Кочерган Г О 006

 

Кочерган Г О

 

 

Похорон В.Фордюка

 

Кочерган Г О 019

 

1 003а1

 

1 003в1

 

Кочерган Г О 021а

 

Кочерган Г О 022

 

 

 

 


Михайло Поляк


     Поляк Михайло Петрович ( 12.01.1941 р.) навчався у нашій школі, яку закінчив у 1959 році. Закінчив Чернівецький державний університет фізико-математичний факультет. Працював вчителем та директором Вижницької заочної, а потім Селятинської середньої школи. Довгі роки працював директором Чернівецького культосвітнього училища. Засновник і редактор газети „Петрович і Петрівна”. Багато пише й видає збірок. Член Національної Спілки журналістів України.

 
Автор: putvos_admin Категория: Сергії
Дата публикации Просмотров: 1203
Печать

Освіта

Освітні установи

 

    На території села функціонують Сергіївська ЗОШ І-ІІІ ступенів, Фошківський навчально-виховний комплекс, Рипенська ЗОШ І ступеня, Сергіївська  дитяча дошкільна установа.
    Сергіївська початкова школа була організована в 1940 році, директором був Глібко Болокар ( румун за національністю). Проіснувала початкова школа до 1944 року, бо в 1944 році приміщення школи було спалене.
    В 1947 році початкова школа перейменована в семирічну, директором якої був Трюхан Іван Савович.
    В 1949 році приміщення школи було відбудовано.
    В 1954 році семирічну школу було реорганізовано у восьмирічну загальноосвітню трудову школу, в якій навчалося 87 учнів і працювало 11 вчителів ( Скроботова Н.І., Трибко Є.М., Тищук М.Ю., Тищук Л.Г.,  Лужичанко Є.П.).
   Скроботова Анастасія Іванівна викладала російську мову та літературу у Сергіївській школі з 1947 року. 22 роки навчала і виховувала дітей горян. За сумлінну працю була нагороджена орденом «Трудового Червоного Прапора». Похована на сільському кладовищі».
  Трибко Євдокія Михайлівна працювала вчителем початкових класів нашої школи. Виховувала молодших школярів з 1950 року. За сумлінну працю нагороджена орденом «Трудового Червоного Прапора».
     В 2000 році наша школа реорганізована у загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. На даний час в школі навчається 241 учень і  працює 25 вчителів, директором школи працює  Вовк Віктор Миколайович.

Serg.osvit1


     Свого часу директорами школи працювали:
            Гавриленко Анатолій Костянтинович 1960-1965 рр.;
            Кобилюк Степан Григорович 165-1974 рр.;
            Романчук Надія Іллівна   1974-1983 рр.;
            Прокопюк Віктор Ілліч 1983-1986 рр.;
            Мойса Наталія Миколаївна 1986-1987 рр.;
            Вовк Віктор Миколайович з 1987 по даний час.
     Рипенська школа відчинила свої двері в 1960 році. Завідуючою школи є  Несторяк Світлана Олексіївна.
       Сергіївський дитячий навчальний заклад відкрито 19 червня 1972 року. Першою завідуючою була Ткачук Ганна Тодорівна. З 1976 по 1996 роки Дутчак Орися Василівна. З 1996 р. по даний час Ковбиш Марія Михайлівна. В двох групах ДНЗ виховуються 44 дитині.

 
Автор: putvos_admin Категория: Сергії
Дата публикации Просмотров: 1445
Печать

Духовність

Serg.duh1З уст священика Василя Фокшека записана розповідь про історію церкви в селі, починаючи з 1970 року.
27 квітня 1970 року в Свято-Вознесенській церкві останній раз відслужилася Великодня літургія. Настоятелем церкви на той час був      Стахій Волинець. Влітку 1970 року церква в Сергіях згоріла.
20 років жителів села не скликали церковні дзвони на службу Божу, не лунав у церкві спів церковного хору. Люди ходили  в Путилу або в Плоску.
20 лютого 1990 року настоятелем церкви Святого Вознесіння в с.Сергії став отець Василій Фокшек. Відслужили літургію і почали організовувати роботу по будівництву церкви в селі. Виписували лісоматеріали, заготовляли все необхідне для будівництва. Старостою церковним на той час був   Демб'як Василь Васильович (нині покійний).
Були труднощі, непорозуміння. Але з молитвою і Божою допомогою долалися всі труднощі. Не було будівників. Отець Василій знайшов майстрів у Косівському районі Івано-Франківської області.
4 жовтня 1990 року було зав'язано церкву в селі Сергії. На це торжество зійшлося все село. Люди працювали з великим бажанням і натхненням. Радістю наповнювалися їхні серця, коли бачили, що будівництво храму просувається. Будували церкву довгих сім років.
І ось настав довгоочікуваний день – 18 листопада 1997 року. Загорілася лампада у Свято-Вознесенській церкві. Владика Чернівецький і Буковинський Онуфрій освятив цей храм. З того часу щонеділі та у великі релігійні свята поспішають люди до святої церкви, щоб помолитися і подякувати Богові за все, що маємо і попросити здоров’я для тих, хто збудував цю святиню і для всіх православних християн.
Хлопці, які прислуговували у Свято-Вознесенській церкві, зараз уже є священиками. Торак Іван Васильович служить священиком у Володимир-Волинській області; Торак Олексій Васильович – архідиякон Браїловського жіночого монастиря Вінницької області. Фокшек Василь Васильович – ієромонах Варлаам Святогорської Лаври Донецької області. Дроняк Михайло Юрійович – священик Єлецького (жіночого) монастиря Чернігівської області. Третяк Дмитро Петрович – священик церкви Царя Костянтина і Єлени в с.Фошки.
Особливо людно в церкві на свято Вознесіння Іісуса Христа. Адже в цей день у храмі відправляється соборна служба. З навколишніх сіл з’їжджаються священики, сходяться парафіяни. Відбувається хресний хід, панахида на могилах померлих. Звеличує Службу Божу ангельським співом церковний хор, яким керує Оксана Нисторяк.
Піснеспіви триголосні
У церкві зринають. –
Панотці, дяки, хористи
Бога прославляють.
У церкві відбувається обряд поховання померлих, хрещення немовлят, вінчання подружніх пар.


Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4

З уст священика Василя Фокшека записана розповідь про історію церкви в селі, починаючи з 1970 року.

27 квітня 1970 року в Свято-Вознесенській церкві останній раз відслужилася Великодня літургія. Настоятелем церкви на той час був      Стахій Волинець. Влітку 1970 року церква в Сергіях згоріла.

20 років жителів села не скликали церковні дзвони на службу Божу, не лунав у церкві спів церковного хору. Люди ходили  в Путилу або в Плоску.

20 лютого 1990 року настоятелем церкви Святого Вознесіння в с.Сергії став отець Василій Фокшек. Відслужили літургію і почали організовувати роботу по будівництву церкви в селі. Виписували лісоматеріали, заготовляли все необхідне для будівництва. Старостою церковним на той час був   Демб'як Василь Васильович (нині покійний).

Були труднощі, непорозуміння. Але з молитвою і Божою допомогою долалися всі труднощі. Не було будівників. Отець Василій знайшов майстрів у Косівському районі Івано-Франківської області.

4 жовтня 1990 року було зав'язано церкву в селі Сергії. На це торжество зійшлося все село. Люди працювали з великим бажанням і натхненням. Радістю наповнювалися їхні серця, коли бачили, що будівництво храму просувається. Будували церкву довгих сім років.

І ось настав довгоочікуваний день – 18 листопада 1997 року. Загорілася лампада у Свято-Вознесенській церкві. Владика Чернівецький і Буковинський Онуфрій освятив цей храм. З того часу щонеділі та у великі релігійні свята поспішають люди до святої церкви, щоб помолитися і подякувати Богові за все, що маємо і попросити здоров’я для тих, хто збудував цю святиню і для всіх православних християн.

Хлопці, які прислуговували у Свято-Вознесенській церкві, зараз уже є священиками. Торак Іван Васильович служить священиком у Володимир-Волинській області; Торак Олексій Васильович – архідиякон Браїловського жіночого монастиря Вінницької області. Фокшек Василь Васильович – ієромонах Варлаам Святогорської Лаври Донецької області. Дроняк Михайло Юрійович – священик Єлецького (жіночого) монастиря Чернігівської області. Третяк Дмитро Петрович – священик церкви Царя Костянтина і Єлени в с.Фошки.

Особливо людно в церкві на свято Вознесіння Іісуса Христа. Адже в цей день у храмі відправляється соборна служба. З навколишніх сіл з’їжджаються священики, сходяться парафіяни. Відбувається хресний хід, панахида на могилах померлих. Звеличує Службу Божу ангельським співом церковний хор, яким керує Оксана Нисторяк.

Піснеспіви триголосні

У церкві зринають. –

Панотці, дяки, хористи

Бога прославляють.

У церкві відбувається обряд поховання померлих, хрещення немовлят, вінчання подружніх пар.

 

 

Страница 1 из 3

<< В начало < Назад 1 2 3 Вперёд > В конец >>
You are here:  
Copyright 2012. All Rights Reserved.