• вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • вул. Ольги Кобилянської, Чернівці вул. Ольги Кобилянської, Чернівці
  • Театральна площа, Чернівці Театральна площа, Чернівці
  • Турецька площа, Чернівці Турецька площа, Чернівці
  • вул. Головна, Чернівці вул. Головна, Чернівці
  • Німецький народний дім, Чернівці Німецький народний дім, Чернівці

Новини

Автор: putvos_admin Категория: Шепіт
Дата публикации Просмотров: 875
Печать

 Історія

shep.istor1

    Історична довідка: перші згадки про село датуються 1640 роком. З 1914 до 1938 року за маршрутом Радівці (сучасна Румунія) – Шепіт (кінцева зупинка «Велика станція») функціонувала залізниця, мощена залізними шпалами. У цьому гірському селі, де проживало понад 10 тисяч чоловік (більше, ніж на даний час у найбільшому в Україні селі Клішківці), працювало кілька пилорам, два водяні млини на річці Сучава. Великими партіями сплавлявся ліс.

                  За Шипотом гра Сучава,
                  Розбива пороги.
                  Над Шипотом місяць сходить
                  Срібний, круторогий.
                                         Ю. Федькович «Шипітські берези»


Шепіт


      Мальовниче гірське село на Сучаві, в яку збігаються кришталево-чисті гірські потічки, а ліси навколо шепчуть свої прадавні легенди. Красується під теплим гірським сонцем пишний килим полонинських квітів і трав. Тонкий аромат їх наповнює довкілля. А ось попливли у просторі звуки вівчарської флояри, співаючи гімн красі природи і людини. А вкриті снігом вічнозелені ліси створюють враження зимової казки,таємничості. Кожного, приїжджає до села, вітають вони своїми пишними кронами.
      Вперше село Шепіт згадується в дарчій грамоті молдавського господаря Штефана Великого 15 березня 1490 року, в якій він подарував його монастирю Путна.
Походження назви села невідоме, хоч є перекази про те, що ця назва походить від слова «шептати», адже поселення знаходилось серед дрімучих лісів карпатських, спокій яких порушував шепіт смерек та річки Сучава.
      За часів панування боярської Румунії і аж до приходу Радянської влади (28 червня 1940 року), село називалося Шепіт на Сучаві тому, що воно розташоване вздовж річки Сучава. Місцеве населення називало село Шепіт – Ізвірський.

   Село має довжину 40 кілометрів, ширину 18 кілометрів. Воно межує з с. Гринява Івано-Франківської області, біля третини території села є державний кордон з Румунією. Село розташоване за 32 кілометри від районного центру селища Путила, за 78 кілометрів від залізничної дороги м. Вижниця і за 156 кілометрів від обласного центру м. Чернівці.
Село Шепіт розташоване на південному заході Чернівецької області. Центр села має абсолютну висоту 782 метра над рівнем моря. Яровицьке середньогір»я, яке розташоване на території села є найвищим гірським районом Буковинських Карпат (г. Яровиця має висоту 1574 метри, який належить до Рахівської тектонічної зони.
     Хребти Томнатик, Яровиця, масивні, з плосковипуклими вершинами і крутими схилами. На території Шепітськії Ради є біосферний заповідник «Чорний Діл», заповідні урочища Мелиш і Буковинка, де збереглися букові дерева. Ця місцевість славиться рослинами і тваринами, які занесені до Червоної книги . В урочищі Жупани росте едельвейс (білотка альпійська), луках росте конвалія. А тварини, які під охороною це олені, козулі, ведмеді, рисі, форель.
В центрі Шепота знаходиться геологічна пам'ятка водоспад Гук – місце відпочинку місцевих жителів і приїжджих.

shep.istor2

     В склад Шепітської сільської ради входять села: Шепіт, Андрейківський, Верхній і Нижній Ялівець, Сарата, Горбанівський і Панюківський потоки, а також робітниче поселення Перкалаб.
В минулому, в роки панування Австро – Угорщини, а з 1918 р. в часи панування боярської Румунії населення села займалося в основному скотарством і працювало на лісорозробках.
10 жовтня 1948 року в селі був організований колгосп «Радянський прикордонник» – артіль тваринницького напрямку з добре розвинутою галуззю переробки деревини. Колгосп «Радянський Прикордонник» механізоване і електрофіковане господарство, в якому протягом 1950 – 1974 р. р. збудовано 6 добротних тваринницьких приміщень: є трактори, автомашин, в 1958 – 1963 р. р. збудовано 2 пилорами.

 

 
Автор: putlsep Категория: Шепіт
Дата публикации Просмотров: 925
Печать

Видатні особистості

Олександр Вельничук

Юрист, педагог, співак, музикант, поет, письменник, художник, актор, режисер 

 В усіх цих сферах проявив себе ще маловідомий у наш час для загалу наш краянин Олександр Вельничук.

 Народився 15 березня 1895 року в селі Шепіт, Путильського району. Ще в ранньому дитинстві виявив потяг до науки, що забезпечило йому успішне навчання у Вижницькій та Чернівецьких гімназіях. 

У молодому віці пройшов через горнило Першої світової війни. Після поразки Української Галицької Армії О.Вельничук усвідомив, що для піднесення національно-визвольного духу українців потрібні знання. Згодом вищу правничу освіту здобував у Відні та у Чернівцях. 

Працюючи адвокатом у Вижниці, успішно захищав права українців від окупаційного румунського режиму. Велику патріотичну і просвітницьку роботу проводив через діюче громадське товариство «Народний дім імені Ю.Федьковича» в Чернівцях. 

Під час навчання в Чернівецькому університеті починає формуватись його мистецький талант. Тут він у студентському часописі «Промінь» друкує свої твори, визнаним серед яких став цикл віршів «Чорні фалі». Згодом вийшли його збірки « У пустирі», «Бриндушки», «Польові квіти». 

Помітним явищем у творчості стали новели «Кривозілля», «Кирило Медвійчук», «Стріча з самим собою», «Сніжник», «Клініка душі», «Землетрус», «Шовкові кроки». 

Несприйняття радянського режиму після приєднання Північної Буковини до СРСР змусило О.Вельничука емігрувати на Захід, до Німеччини. 

Нужденним було його життя на чужині. На прожиття змушений був заробляти фізичною працею. Відчув на собі  тягар воєнного лихоліття, ставлення корінних націй до чужинців. 

Вже після війни отримав посаду викладача німецької мови в Мюнхенській Богословсько-Педагогічній Академії УАПЦ. 

У 1949 році переїхав до США. З середини 50-х років його супроводжувала важка хвороба серця. Зцілення митець знаходив у образотворчому мистецтві. У 1957 році його полотна здобули першу премію серед художників-самоуків, митець отримав право на безплатне навчання з малювання. 

 Впродовж 1956-1959 років його твори виставлялися на художніх виставках у Нью-Йорку. Персональна, вже посмертна,  виставка О.Вельничука  у 1966 році нараховувала 60 робіт. Всі вони проникнуті ностальгією за рідним краєм, про що свідчать ці назви: «Гість з Вижниці», «Дівчина з Багни», «Гуцул з Путильщини», «Молодиця з Мамаївців», «Парубок з Зеленева у цурканці», «Молодиця з Шепота Великого», «Буковинець з Підгір’я», «Молодиця з Путилова», «Гуцулка» та ряд інших.

Хворе, але завжди невтомне мистецьке серце Олександра Вельничука перестало битися 12 листопада 1959 року в Нью-Йорку. 

Далеко не в повному обсязі нам відомо про його внесок в культурно-мистецьку скарбницю України. 

Нам належить сьогодні увіковічнити пам'ять славетного земляка, життя якого віддане вірному служінню рідному народу.

  

Чіпріан Порумбеску

 

порумбеску

Чіпріан Порумбеску (1853-1883 рр..) Народився в

Шіпотеле-Сучевени, Сучавського повіту Буковини, в сім'ї румунського письменника і священика польського походження Іраклія Голембіовского, який змінив своє прізвище на Порумбеску.Музична освіта Чіпріан отримав у Кароля Миколи, Ш. Носіевіча (теорія музики), С.Майера, В. Шлетцер (скрипка) і Сидора Воробкевича (гармонія, хорове диригування). Саме Воробкевич допоміг юнакові розкрити свій талант, удосконалити майстерність. У Чернівцях початківець композитор написав свої перші мелодії, в 1875-1877 рр.. був диригентом хорового товариства "Аброраса" керівником студентських та робочих гуртків і хорів, а також брав участь у національно-визвольних рухах проти австро-угорського гніту і був заарештований. 

Його пісні, а також оперета "Кандидат лінте" написані в Чернівцях, гостро викривали чиновників і панів Австро-Угорської монархії. Серед творів Порумбеску, які виконувалися в Чернівцях, німецька і румунська преса тих часів згадує оперету "Новий місяць". По закінченні Чернівецького університету Чіпріан Порумбеску вступив до Віденської консерваторії. Там побачили світ його "Студентські пісні" (до деяких з них зробив ілюстрації видатний буковинський художник Епамінонд Бучевський). Після консерваторії Порумбеску виїхав в Брашов, де викладав в гімназії. Помер Чіпріан Порумбеску в 1883 році від туберкульозу (йому було лише 29 років). 
За своє коротке життя маестро написав понад 200 музичних творів, які виділялися мелодикою, яскраво вираженим національним колоритом і хвилюють серця слухачів і сьогодні. У музичній спадщині композитора, крім пісень, є оперети, а також інструментальні твори, романси, хори та музика для драматичного театру, які принесли йому світове визнання. Частину своїх патріотичних творів ("Плевна", "Сержант", "Пенеш Курканул") Порумбеску присвятив бойовому побратимові російських і румунських солдатів у війні 1877-1878 рр.. проти турецьких загарбників, в результаті якої Румунія вперше отримала свою національну незалежність. Його патріотична пісня "Trei culori" ("Три кольори"), до якої він написав слова і музику, зазнавши ідеологічні зміни в тексті, лягла в основу гімну Румунії проіснувало, з 1977 по 1989 роки. Інша відома патріотична пісня, яку також написав Чіпріан Порумбеску «На нашому прапорі написано - Об'єднання» (рум. "Гуркіт nostru STEAG е scris Unire"), в даний час є національним гімном Албанії "Hymni я Flamurit". 
Сьогодні ім'я Ч. Порумбеску присвоєно Бухарестської консерваторії, Румунському музичному ліцею в Кишиневі (Молдова). 

 

 
Автор: putvos_admin Категория: Шепіт
Дата публикации Просмотров: 741
Печать

Освіта

shep.osvit1

Стоїть в селі
привітна школа.
У барвах квітів,
зелені смерек.
Забуть її не зможемо ніколи,
зі спокоєм уроків і гомоном перерв.
Гостей в своїй школі
вітаємо щиро.
Стрічаємо з хлібом,
любов'ю і миром.

Навчально – виховний процес забезпечують 22 педагогічних працівників
За кваліфікаційними категоріями:
Спеціаліст вищої категорії - 7
Спеціаліст І категорії - 2
Спеціаліст ІІ категорії - 1
Спеціаліст - 12

В школі діють гуртки:
«Юний інформатик»
Художньої вишивки
«Умілі руки»
«Юний журналіст»
Літературна світлиця
«Проба пера»


З історії школи


1898 рік – заснування початкової 4 класної школи.shep.osvit2
1919-1939 рр. – навчання ведеться румунською мовою.
1941-1945 рр. – навчання не проводиться.
1946 р – знову відкрита початкова школа
1948/1949 н.р.- відкрита семирічна школа.
1960/1961 н.р. – реорганізована у 8-ми річну школу.
1996 рік – реорганізація у школу І-ІІІ ступенів

 

 
Автор: putvos_admin Категория: Шепіт
Дата публикации Просмотров: 540
Печать

Духовність

shep.duh1

      В селі Шепіт є побудована православна церква пророка Іллі. У зв'язку з тим, що стара церква святої Параскеви згоріла, прихожани села у 1898 році вирішили побудувати нову церкву.
І в цьому ж році розпочали побудову, тільки на іншому місці.
Будували цю церкву майстри із Покуття, вони зуміли побудувати таку церкву, яка і в районі і в області займає значне місце.
      Церкву побудували у вигляді хреста, з одним великим куполом висотою 27 м., об'єм 2000 м. куб. І в 1908 році побудову було закінчено.

    З якого боку не їхали б ви до Шепота, вас вітають своїм чарівним блиском бані церкви – пам»ятника архітектури всеукраїнського значення. Будівничі звели її на чільному місці в селі. Хрест на тридцятиметровій висоті тане в голубому просторі.
Внутрішнє оформлення церкви – справжні витвори мистецтва. Велика прихожа може вмістити багато люду, що бажає позбавитись від вільних і невільних гріхів, і негожих вчинків.

shep.duh2     Будівництво церкви почалося в кінці ХІХ століття – 1898 року. Будувалася церква на кошти єпархії і на пожертвування громадян. Будівля сягає 27 метрів у висоту. Кожне дерево у стіні відібране і майстерно оброблене дбайливими руками будівничих. Сама будівля збудована без єдиного цвяха. Побудована церква у вигляді корабля, повернутого до сходу сонця. Коли перші ранкові промені заглянуть у вівтарні вікна, то церква освітлюється неповторним світлом, а сяючі очі святих з ікон дивляться в душу кожному, збуджуючи в людей святі почуття віри в Бога і в людину, почуття доброти, милосердя і шани до ближнього.

     Церкву святили в честь пророка Іллі. В теперішній час (2012) служить дванадцятий священик. Точних даних про минулих священнослужителів немає.
      В історії церкви є одна видатна подія – у 1999 році 2 серпня сюди приїхав архієпископ Онуфрій Чернівецький і Буковинський.
За 70 років комуністичної влади наша церква не була ні разу закрита.
Урочисте освячення церкви відбулося у 1908 році.
Історія написана із розповіді священика отця Іоанна

 

 

Страница 1 из 3

<< В начало < Назад 1 2 3 Вперёд > В конец >>
You are here:  
Copyright 2012. All Rights Reserved.