Автор: Misha_R Категория: Байраки
Дата публикации Просмотров: 1722
Печать

 Над сторінкою працювали:

Апетракіоає Северина Георгіївна, вчитель геграфії
Ігнат Галина Харлампіївна,
практичний психолог та вчитель історії


Пошукову діяльність здійснювали :

учні 6-го класу:

Ігнат Костянтин, Биндю Кармела, Буга Наталія, Ткач Тудоріца, Мурару Ксенія, Биндю Ірина, Солецькая Ольга, Биндю Анна, Асланікашвілі Марина, Постевка Евгеній, Філіп Жан, Мігай Василь, Олару Ілля


учні 5-го класу:
Лункаш Ванесса, Караушу Діоніс, Биндю Георгій, Богіцой Марина

Беigggggggggggggggggымянный

DSCN9159

Історія села Байраки


     Цей гарний населений пункт отримав цю назву в часи сталінського режиму у 1946році.
Вперше село згадується в документах, які датуються 2 вересня 1633р, img059що був виданий в Яссах, де повідомляється, що Орхеян разом з дружиною Удорхія продали третю частину половини села Байраки Ісаку з Сінехеу. Документи продажу та купівлі оформлялися в присутності Думитрашка Чоплана — представника Верхньої Країни,Костянтина Стирчі, Григорія Уреке, Петрашко Чочоля.
     4 березня 1652 року діти Гаврилаша Матеяги ділять землі, що залишилися від батька. Село Байраки стає власністю доньки Олександри.
     1 вересня 1723 року Василь Волчинські та дружина Катерина продають третю частину земель Байраки – Йордакі Катакузино. 26лютого 1782 р. це село належало монастирю з Горечі Чернівців.
   В 1798р було створено товариство панів по розпродажу земель релігійного фонду Молдови , до складу якого увійшли Теодор Мустаца, Микола Русет, Йордакі Балш, Йордакі Русет, Ланаїнте Казімір, Костянтин Карп. Губернатор Галичини, підтриманий Буковинським релійним фондом, 27 вересня 1804 р. продає цьому товариству панів за 331 тисяч золотих 56 земельних ділянок Буковини та Молдови, серед яких були й населені пункти Петрашівка та Байраки.
     У довоєнний період Байраки входило до складу села Буда Герцаївського району. У 1930 році село мало 1177 мешканців, з яких 1171 — румуни, 5 — євреї, а національність однієї людини не була позначена в матеріалах перепису населення Румунії. Румунською мовою розмовляли 1173 мешканців.
В нашій школі багато робиться в напрямі вивчення краєзнавчих питань. З цією метою школа виділила приміщення, де досліджуються і зберігаються різні старовинні речі, котрі допомагають у вивчені історії рідного краю. Завдяки ідеї вчителів історії школи, наші учні, виявили багато невідомих досі історичних фактів. В даній роботі я описала тільки відкриття зроблені в недалекому минулому.
Вони мають вагому історичну цінність, їх можна використовувати як археологічні свідчення, історичні документи нашого села. Було встановлено список депортованих сімей до Онегії, Сибіру та Казахстану.
     Займалися вивченням історії церков нашого села. Насамперед, вони є архітектурними пам'ятками. Встановили реальні чинники організації колгоспу в нашому селі, першому в Герцаївському районі, дослідили рух опору Радянської влади 1944 р.
    Маємо на майбутнє за мету поглибити дослідження історії рідного краю. Прагнемо в історії села Могошешть не залишати білих плям.
   Старожили села розказують, що до існування с. Могошешть , на території села існувала ще одна місцевість під назвою Селіште.
    В процесі дослідження не знайшли джерел що до села Селіште. Нещодавно ми дізналися, що вивченням усієї місцевості займався археолог Тимощук. Проте ми знайшли керамічні предмети (посуд, іграшки, та ін.)
    На нашу думку, тут оселились носії слав'янської культури V-IVст. д.н.е. В цей період слов'янські племена пересувалися по цій території, а слово Селіште має слов'янське коріння , тим більше в Герцаївському районі в селі Горбово теж виявили речові докази про існування слов'янської місцевості. Підтвердилось, що там вони жили в ІVст. д.н.е. Щодо походження назви села Могошешть також не маємо документальних джерел. Спираємось тільки на розповіді старожилів села. Вони твердять, що назва походить від прізвища деякого Могошана, котрий осів на цій землі і залишив спадкоємців після себе.
     Найдавніший документ, де зустрічається назва Могошешть датується 1633р. Цей документ купівлі - продажу землі, виданий в Ясах. Тіж самі пани підписують ще один договір купівлі - продажу 1639 р. Цікаво, що договір підтверджувався в присутності багатьох поміщиків з високими чинами , зокрема і Григорія Уреке (1590-1647). Інший договір такого ж роду підписаний в 1723р. В ньому так само говориться про продаж частини села Могошешть.
    У 1782 с. Могошешть повністю перейшло у землеволодіння монастиря Горечя ( Чернівці).
   У 1772 - 1773 маршал Р.А. Румянцев , який очолював російськими військами на території князівства , видав наказ військовим адміністративним органам зробити загальний опис населення і господарств. Виходячи с цих статистичних даних , с. Могошешть мало 27 господарств, 5 циганів , 3 поляків і одного серба.
   В період між війнами Могошешть входив до складу комуни Буда , край Герци , повіт Дорохой. В 1930 р. село мало 1177 мешканців, серед них багато румунів, 5 євреїв і одна особа невизначеної національності. В 1932 р. в селі знаходилось 27 господарств, 6 комерційних ) індустріальних підприємств.
  Село Могошешть, сучасне с. Байраки може славитись гарним архітектурним спадком. Зокрема, церквою, дзвіницею, кам'яною огорожею, парком, панським маєтком поміщика Голбана.
В другій половини XVIII ст. в селі осідає сім'я пана Голбана.. Історію цієї сім'ї ми погано знаємо , але це тільки поштовх до нових досліджень.
Ми знаємо, що династія Голбанів мала 17 маєтків, і на кожній із них збудували по одній церкві. Наприклад, церкви в селах Велика Буда, Годинівка, Герци та ін. Найбільшою є церква в селі Могошешть.
   З надписів на церкві ми дізнаємося , що церква була збудована в 1818р. Стефаном Голбаном , котрий став ченцем Савою . До недавніх часів вважалося, що вона була збудована в 1646р., тому що при вході у церкву є таблиця, написана старослов’янської мовою : «Пам'ятник архітектури 1646 р.». В процесі дослідження ми встановили справжню дату. Біля церкви є допоміжне приміщення. Вхід в неї з церкви. Там ми виявили дві могили. Одна належить Саві - засновнику, а друга - його брату . 
   Церква і образи багато разів реставрувались. Проте іконостасі і полікандри залишились як і були на початку. Посередині церкви знаходиться полікандр , на ньому надпис , звідки дізнаємося, що він є подарунком церкви від іншого члена сім'ї Голбан - Михайла Голбана. Крім церкви, в нашому селі ще заслуговує на увагу велика дзвіниця, її висота досягає приблизно 50м., на передній стіні є надпис, який свідчить, що тут був монастир.
Нам відомо, що в Могошештях існувала ще одна церква (залишки окоп були сфотографовані у 1990р. Сьогодні їх вже немає).
    Село Могошешть з часу заснування і до 1940 р. входило спочатку до складу Молдавського Князівства, а потім - Румунії. Отже, мешканці села були учасниками великих історичних подій, таких як: Перша та Друга світові війни. Нам відома кількість похованих чоловіків - учасників Першої світової війни. Відомо, що у Першій світовій війні померло 50, а в Другій -73. 28червня 1940 р. с. Могошешть потрапляє до складу СРСР, встановлюється радянська влада. Першим головою був Тодор Мелінте, секретарем Іван Акостакіоає .
   Варто зазначити, що до 1940 р. в селі існували дві школи. Одна чотирьох - класна, а інша семикласна.
    Слід сказати, що місцеве населення з опором сприйняла радянську владу і перехід до складу СРСР. Навіть, застосовувались вандальські вчинки проти портретів марксистко - ленінських проводирів. Як відповідь на такі вчинки , село отримало ультиматум: «Або зруйнуємо село , або створюємо колгосп».
   Населення було вимушено входити до великого процесу колективізації . Колгосп називався „28 червня ".Склали 40 заяв. Першим головою колгоспу був Микола Пантелей .В колгоспі було 2 трактора. Населення, яке не підкорювалося радянській владі було вислано до Сибіру , Казахстану. 22 червня с. Могошешть знов переходить до складу Румунії. Чоловіки брали участь у Великій Вітчизняній війні.
   В 1944р. село знов потрапляє до СРСР. В селі розгортався рух проти опори радянському режиму. Радянські авторитети застрелили Тодора Постевка і Івана Козма . Обидва знаходились в лісі в опорі. Для того, щоб супротивники радянської влади не об'єднались з західноукраїнськими бандерівцями, 15 боєздатних чоловіків були вислані в регіони озера Онега. Цей захід здійснювався з метою покарання непокірних на смерть. Проте декілька людей з висланих, які повернулися в наш край, до тепер мешкають в нашому селі.
     Колгосп був реорганізований з 1946 -1947р., в цей же час населення села зазнало страждання страшного голодомору.
     Таким чином, нами вже зроблена величезна робота на шляху до виявлення і висвітлення історії села з найдавніших часів до наших днів. Одночасно з цим, ще багато історичних фактів чекають на наші відкриття.

img463

 

 

img462

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Географія рідного села
    Село Байраки – один з найкращих і мальовничих куточків Герцаївщини, зелена гілка Буковини. Тут, на невеликій території зосереджені ландшафти горбисто-рівнинного рельєфу. Село Байраки це край цікавих легенд, це наша мала Батьківщина, складова частина української держави. Ми повинні знати, любити охороняти наш край, свідомо примножувати його красу і багатство.
Хоча територія нашого краю і невелика, але відзначається великою різноманітністю природних умов. Тут маємо рівнини і низовини, спокійні плеса рівнинних річок. Інколи тут часто бракує дощів і бувають посухи влітку, а взимку випадає багато снігу, іноді його буває дуже мало. Різноманітність природи на нашій території склалася внаслідок дуже довгого періоду геологічного розвитку.
Книга природи – складна, цікава, таємнича. Знання особливостей природи є основою матеріального і духовного прогресу суспільства.
    Село Байраки розташоване на території, котра за формою нагадує миску. Наше село оточене з усіх боків височинами. На північ наше село межує з селом – Велика Буда, на південь - з селом Петрашівка, на схід - з селом Над’ярнє, на північно-східному напрямку з селом Підвальне, а на заході - з селом Круп ‘янськ . Через сусідні села наше село здійснює транспортні зв’язки шосейних шляхів.
В центральній частині села протікає головна і найбільша річка Молнічоара, яка поділяє село на дві майже рівних частини: СатуМаре та Лунка.


Рельєф, геологія та корисні копалини.
    Рельєф села Байраки різноманітний. Тут зосереджено такі типи рельєфу: горби та рівнини. Найвищі точки села - це найвищий горб, який має назву „Корну” – кам’яний конус. Поблизу піднімає свою голову інший горб „Холм”. Так називали їх люди з давнини. Вони стоять високо з південногозаходу села на межі сусіднього села Петрашівка. Ці форми рельєфу мають походження з мезозойського геологічного часу крейдового періоду, а також з кайнозойського геологічного часу. Зараз ці горби покриті різними типами дерев та рослин. Прикро, що останнім часом вирубуються дерева, внаслідок цього ліси стають рідкими. Ведеться процес вирубування дерев.
Біля цих горбів бере початок з підземного джерела притока річки Молнічоара, яка має назву „Лунка”, називається так, тому що проходить через частину села „Лунка”. Тримаючи курс з півночі на схід можна побачити невеликі горби, яких використовують селяни як пасовиська для корів та овець. Мішані ліси розкинулись на південному заході села, через частину СатуМаре, які простягаються аж до лісів Валя-Кузьміна.
    Тут панують ще грядово-горбисті форми рельєфу та улоговини. Горби мають такі назви, як: Деасупрасатулуй, Млада. На північно-західному напрямку невеликі горби та зсуви використовуються як пасовиська. Вони називаються: Кочорвень, КоастаІріні, Ла резерви. Тут біля дороги, яка з’єднує наше село з селом Велика Буда розміщене озеро, де селяни в вільний час ловлять рибу. У загальному вигляді рельєфу велика роль належить річковій долині „Молнічоара”, та її притока „Лунка”.
    Геологічна історія території тривала і складна. Історія території нашого села склалася внаслідок дуже довгого періоду геологічного розвитку. Це пов’язано з тим, що територія нашого краю розташована в межах великої геологічної структури Східно - Європейської платформи і Волино-Подільської плити. В межах рівнинної її частини, внаслідок неперервних тектонічних рухів, на сушу морів сформувались осадові породи. Вони утворювались в різні етапи геологічної історії, починаючи з палеозойської ери. Цікава форма рельефу нашого краю свідчить про те, що тут було спочатку Сармаціанське море, потім море Тетіс, а потім на цієї територію було розташовано велике озеро. Наша група дізналась,що тут були знайдені породи з мезозойського геологічного часу крейдового періоду, а також з кайнозойського геологічного часу. В результаті дослідження вчительки географії нашої школи ЧобануВіоріки Костянтинівни було знайдено хребти різних риб і мушлі, відклади крейди. Вони були надіслані для дослідження.
    Територія села Байраки не є багатою на корисні копалини. Переважаючим видом є будівельні матеріали: глини та піски. На півдні села між двома горбами є значні поклади горючих копалин торфу. Люди використовують торф у господарській діяльності для поліпшення ґрунту. На півночі села біля річки Віа виявлено незначні родовища природного газу, але воно не має промислового значення. З горючих копалин у нашому селі використовується древина, яка є достатньою в нашому лісі.
    В селі є три кар’єра глини. Люди використовують глину для будівництва. На південно - східному напрямку села знаходиться кар’єра піску, яка теж має широке значення для будівництва.

Водні ресурси та річки
    Наше село добре забезпечене водними ресурсами. Населення використовує воду з власних джерел. Майже у всіх господарств можна побачити колодязі. Проблема питної води проявляється лише влітку, коли починається період суші.
    Річка Молнічоара бере свій початок на північно-західному схилі рівнини „ Млада” нашого села, проходить через центр села, потім прямує напівнічний схід за межами села. Вона належить до басейну річки Прут. За тривалий час свого розвитку річка Молнічоара виробила широкі долини.
Притока річки Молнічоара бере початок з підземного джерела і має назву Лунка, називається так тому, що проходить через частину села Лунка.
    Через село проходять ще декілька невеликих річок-протоків.

Кліматичні умови та їх сезонний хід
    У нашій школі ведеться календар погоди, де учні щодня спостерігають за погодними явищами, сезонними змінами, та відповідно вносять записи у календарі погоди та практикумах. Певну уяву про зміну сезонів природи дає календар погоди, про деякі явища природи, складений за спостереженнями учнів нашої групи та учнів нашої школи.
В результаті спостереження, ми дізналися, що на території села радіаційний баланс змінюється переважно залежно від часу доби і пори року, режиму хмарності. Починаючи з середини листопада і до початку лютого, спостерігається негативне значення радіаційного балансу. Влітку ж по всій території радіаційний баланс позитивний, сягаючи максимуму в червні – липні. Загалом за рік радіаційний баланс на території села є позитивним. Найхолоднішим місяцем є січень. Особливо низькі температури спостерігаються тоді, коли над нашою територією проходять маси арктичного повітря, що прориваються сюди з Карського моря. Зокрема відомо, що найнижча температура опускалась до - 32◦С . Коли ж над селом проходять повітряні маси тропічного походження із Середземного моря, температура може підніматися у грудні до +16-18 ◦С , у січні – до +15 – 16 ◦С , у лютому до +16 – 17 ◦С. Стійкий перехід температури повітря через 0◦С восени означає початок зими, а весною – характеризує масове танення снігу, цебто початок весни. Восени перехід температури через 0◦С починається з 1 грудня. Навесні перехід температури повітря через 0◦С у бік підвищення починається 7 березня. Зими не є дуже суворими. Днів з морозами -10◦С і нижче буває менше ніж 25 днів.
    Взимку на території села випадає опадів майже втричі менше, ніж влітку. У грудні, січні, лютому і навіть у березні опади випадають переважно у вигляді снігу. Сніг може йти у квітні і в листопаді, хоча в ці місяці переважають дощі. Сніговий покрив встановлюється в кінці грудня. Руйнування снігового покриву спостерігається на початку березня, інколи в середині березня. Взимку дмуть вітри різних напрямків, але переважають північно-західні, західні, південно-східні, східні, на які припадає близько 80% від усіх напрямків. За нашими спостереженнями пересічна дата припинення приморозків припадає на 22 квітня. Однак, при проникненні на нашу територію теплих тропічних повітряних мас, температура повітря підвищувалась у березні до 25-26 ◦С, у квітні - до 28-31◦С, у травні – до 29-33◦С тепла.
    Літо в селі Байраки помірно тепле. Пересічна місячна температура повітря протягом літа особливо не змінюється . У червні вона становить 16-17◦С. В літній період приморозків не буває. Кількість днів з температурою повітря понад 10◦С становить пересічно понад 160 днів. Це дає можливість вирощувати в межах села теплолюбні сільськогосподарські культури. У теплий період року на нашій території випадає найбільше опадів менше 400мм. Кількість днів з опадами взимку, весною і влітку становить десь біля 38 і менше, восени -32. У теплий же період спостерігаються й такі небезпечні явища погоди як грози, град, суховії. Грози можуть спостерігатись практично цілий рік, але взимку майже не бувають.
    Осінь на території нашого краю за характером погоди поділяється на два періоди. В першому періоді (першій половині) осені протягом вересня і двох декад жовтня зберігається тепла, суха і переважно малохмарна погода, а в другій половині – прохолодна з частими приморозками, хмарним небом, туманами і слабкими опадами протягом останньої декади жовтня і всього листопада. Восени на території села випадає найменше опадів. Ця ж пора року має і найменшу кількість днів з опадами. Якщо найбільше число днів з опадами і найбільша кількість опадів припадає на листопад, то найменше –на жовтень. Найвищі осінні температури повітря спостерігались: у вересні 31◦С,
У жовтні – відповідно 29 ◦С, в листопаді – відповідно 25 -27 ◦С.
Найнижчі температури повітря спостерігались: у вересні - 2◦С морозу , у жовтні - 13◦С, в листопаді - 15◦С морозу.


Ґрунти – наше багатство.
    Серед природних компонентів ґрунти займають особливе проміжне становище між живою і неживою природою . Це специфічне органо-мінеральне утворення, наслідок багаторічної і постійної переробки живими організмами верхньої частини відкладів, яке має важливу для всього живого якість і функцію – родючість. Для нашого краю властиві різні відмінності сірих опідзолених ґрунтів - ясно-сірі, сірі та темно-сірі лісові. Вони родючіші, приурочені до при вершинних частин гребенів, межиріч. Вміст гумусу збільшується у ґрунтах, які темніші, тому темно-сірі ґрунти освоювались у першу чергу. Лучні ґрунти поширені в місцях постійного або сезонного пере зволоження в долинах річок. Вони досить родючі, бо містять до 5-6 % гумусу, і дають добрі врожаї за умов осушення і внесення достатньої кількості добрив. Болотних ґрунтів у нас дуже мало .
    Отже, основу ґрунтового покриву села Байраки складають опідзолені ґрунти. Слід мати на увазі, що геолого – геоморфологічні та кліматичні умови , в більшій або меншій мірі, сприяють розвитку ерозійних процесів змиву і розмиву ґрунтів, особливо на орних землях.
    За тисячоліття господарювання людини на території нашого краю ґрунтовий покрив зазнав багатьох змін, передусім завдяки широкому розвитку орного землеробства і перерозподілу угідь.
Формування головного компонента родючості – гумусу здійснюється шляхом внесення органічних і мінеральних добрив, агрокультурними процедурами і меліоративними заходами. Одним з головних завдань охорони ґрунтів є раціональне використання території.
    Природні процеси ґрунтоутворення йдуть дуже повільно – за тисячоліття утворюється прошарок всього в декілька сантиметрів. Тож, щоб зберегти наше багатство – ґрунти, слід рятувати кожний кубометр ґрунту, кожний кілограм гумусу.

 

Рослинний покрив

    На території нашого села налічуються багато видів рослин, які належать до різних родин. Серед них є багато рослин, які зустрічаються рідко, а частина з них вимирає. Серед них сон великий – багаторічна трав’яниста рослина з родини жовтецевих. Цвіте сон великий у квітні-травні до появи листків. Квіти великі, дзвоникоподібні, світло-фіолетові, закутані від весняних холодів у теплий кожушок густого опушення з шовковистих волосків. Наукова назва „ Pulsatilla” в перекладі з латинської означає „приводити в рух” або „дзвонити”, тому що квіти сон-трави, ніби дзвони, розхитуються під поривами вітру. У хмарну погоду та на ніч квіти закриваються і схиляють свої голівки. Враження таке, ніби вони справді засинають. Може тому в народі назвали цю рослину сон-зілля, сон-трава, або може тому, що цю рослину використовують як заспокійливий і снотворний засіб. Зустрічається сон великий невеликими групами або поодиноко на трав’янистих схилах. Зникає внаслідок зривання квитків, витоптування худобою і скорочення площі лісів, де цей вид зростає.
При слові „орхідеї” в уяві виникають образи дивовижних, чарівних квітів.
    Цих прекрасних представників рослинного світу нашої планети за довершеністю будови квіток вчені вважають вершиною однієї з гілок „еволюційного дерева” покритонасінних рослин. Більшість орхідних розповсюджено у тропічних країнах. Але і в наших широтах зростає такий вид дикоростучих орхідей. Усі вони поступово зникають і тому занесені до „Червоної книги України”.      Найвродливіші серед наших орхідей, безсумнівно, зозулині черевички звичайні. Це багаторічна трав’яниста рослина з повзучим кореневищем і прямостоячим стеблом висотою до 30 см. У другій половині травня на верхівці стебла з’являються поодинокі або рідше 2-3 великі квітки рідкісної краси, подібні до фантастичного павука. Без перебільшення можна сказати, що таких своєрідних квіток не має жодна рослина з нашої флори. Основою прикраси цих квітів є велика до 1см., сильно здута, яскрава світло-жовтого кольору, оригінальної форми губа, яка нагадує тендітний старовинний черевичок. Звідки – й назва роду, яка в перекладі з латинської означає „черевичокКіприди” (Кіприда – одне з грецьких імен богині краси Афродіти, за римською міфологією – Венери). Ця рослина у нашому краї зустрічається дуже рідко. Росте у світлих дубових, розріджених дубово-грабових і букових лісах. Поступово зникає внаслідок інтенсивного зривання квітів. Відновлюється дуже повільно. Паросток з насіння зацвітає лише на 18 році. Серед зникаючих рослин на нашій території можна назвати ще: конвалія звичайна, пролісок, підсніжник, конвалія та інші.
    Із рослин, які є символом нашої держави зустрічаються і в нашому краї: верба, калина, каштан, барвінок, чорнобривці.
    Наше село багато деревною рослинністю. Тут поширені ліси, в яких поряд з дубами звичайними зростають ясен звичайний, клен гостролистий, липа серце- листа, бук лісовий, береза, верба, каштан, черешня. У підліску дубових лісів можна зустріти ліщину звичайну, свидину кров’яну, глід, бузину чорну та інші кущові рослини. Прикро, що останнім часом вирубуються дерева, внаслідок ліси стають рідкими. Ведеться процес вирубування дерев.

Парк
    Гордість та краса нашого краю це мальовничий парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва , який розташований в центрі села. Байраківський парк був заснований у 1885 році.
    В його складі налічується 12 видів дерев і чагарників. Першу алею парку заповнюють акації. Влітку, коли вони починають зацвітати, кисень заповнюється ароматом духмяних квітів. В нашому парку можна відпочити та дивуватися красою квітів, влітку, можна ховатися від сонечка під такими деревами, як: липа, клен, дуб, ялина, верба, бук, каштан, граб.
    Природу треба берегти, як рідну матір. Все, що нас оточує: травинку і квіточку, кущик і деревце, кожну пташку і мурашку, бо без них буде сумне наше життя.
    Наша група закликає всіх зберегти та любити природу:
„Хай душі ваші стануть добрішими, а серця теплішими.
Бережімо ріки, бережімо води,
Як матусю рідну, бережімо природу.
Бережімо кожну квіточку й травинку,
Бо ми всі природи рідної частинки.”

Тваринний світ
    Сучасний тваринний світ нашого краю є продуктом багатолітньої перетворюючої діяльності людини. Тварини відіграють надзвичайно важливу роль у життєдіяльності рослинного покриву, а отже, впливають і на довкілля в цілому. Без комах щезли б цілі родини квіткових трав’янистих і деревних рослин, адже вони переносять пилок і сприяють відтворенню рослин.
Серед представників фауни нашого села є білка, глухар, козуля європейська, лисиця, свиня дика, куниця, видра річкова, борсук, ящірка прудка, черепаха болотяна, гадюка звичайна, ропуха звичайна, миша польова, сліпак буковинський, та інші; із птахів – гав, голуб, сорока, горобець хатній, зяблик, дятел, зозуля, ластівка, жайворонок та інші.
    Однак значна кількість птахів на зиму мігрує у теплі краї. Негативно позначилась на кількості тварин перетворююча діяльність людей. Розорювання ділянок, вирубування лісів і утворення на їх місці сільськогосподарських угідь і забудови, позбавило тварин притаманних для них умов існування, а застосування отрутохімікатів скоротило чисельність багатьох із них до критичної межі. Окрім того, при порушеннях послідовності проведення збиральних робіт чи при обробці посівів, щорічно під гусеницями і колесами гине молодняк корисних видів – зайця, жайворонка, перепелу, страждають клади яєць птахів.
    На території села значного поширення набули так звані синантропічні види тварин, які пристосувались до умов агрокультурних угідь і людського житла, де вони позбулись багатьох природних ворогів і знаходять у будь-яку пору року їжу і помешкання. До класичних синантропічних видів належать миша хатня, щур, горобці хатні, ластівки міські, ворони сірі, їжаки, сліпак буковинський. І вже зовсім свійськими тваринами, без яких не можна уявити культурного пейзажу є корови, вівці, свині, коні, гуси, качки і кури.
    Мисливське господарство та ми маємо турбуватися про тварин, тому обов’язком всіх є забезпечення тварин кормами на зимовий період. 

Село Байраки - це край цікавих легенд, це наша мала Батьківщина, складова частина української держави. Ми повинні знати, любити охороняти наш край, свідомо примножувати його красу і багатство.
    Тут маємо рівнини і низовини, спокійні плеса рівнинних річок. Різноманітність природи на нашій території склалася внаслідок дуже довгого періоду геологічного розвитку.
    Село Байраки розташоване на території, котра за формою нагадує миску. Наше село оточене з усіх боків височинами. На північ наше село межує з селом – Велика Буда, на південь - з селом Петрашівка, на схід - з селом Над’ярнє, на північно-східному напрямку з селом Підвальне, а на заході - з селом Круп янськ . Через сусідні села наше село здійснює транспортні зв’язки шосейних шляхів.
    Рельєф села Байраки різноманітний. Тут зосереджено такі типи рельєфу: горби та рівнини. Найвищі точки села це найвищий горб, який має назву „Корну” – кам’яний конус. Поблизу піднімає свою голову інший горб „Холму. Біля Корну та Холму бере початок з підземного джерела притока річки Молнічоара, яка має назву „Лунка”, називається так тому що проходить через частину села „Лунка”.
    Територія нашого краю розташована в межах великою геологічної структури – Східно - Європейської платформи і Волино - Подільської плити.
    Тут були знайдені породи з мезозойського геологічного часу крейдового періоду, а також з кайнозойського геологічного часу.
    Територія села Байраки не є багатою на корисні копалини. Переважаючим видом є будівельні матеріали: глини та піски.
    На півдні села між двома горбами є значні поклади горючих копалин торфу. Люди використовують торф у господарській діяльності для поліпшення ґрунту. На півночі села біля річки Віа виявлено незначні родовища природного газу, але воно не має промислового значення. З горючих копалин у нашому селі використовується древина, яка є достатньою в нашому лісі.
    В селі є три кар’єри глини. Люди використовують глину для будівництва. На південно-східному напрямку села знаходиться кар’єра піску, яка теж має широке значення для будівництва.
    В центральній частині села протікає головна і найбільша річка Молнічоара, яка поділяє село на дві майже рівних частини: СатуМаре та Лунка. Наше село добре забезпечене водними ресурсами. Населення використовує воду з власних джерел.
    У нашій школі ведеться календар погоди, де учні щодня спостерігають за погодними явищами, сезонними змінами, та відповідно вносять записи у календарі погоди та практикумах.
    На території нашого села налічуються багато видів рослин, які належать до різних родин. Гордість та краса нашого краю - це мальовничий парк - пам’ятка садово-паркового мистецтва, який розташований в центрі села. Байраківський парк був заснований у 1885 року.
    Із рослин, які є символом нашої держави зустрічаються і в нашому краї: верба, калина, каштан, барвінок, чорнобривці. Наше село багата деревною рослинністю.
    Серед представників фауни нашого села є: білка, глухар, козуля європейська, лисиця, свиня дика, куниця, видра річкова, борсук, ящірка прудка, черепаха болотяна, гадюка звичайна, ропуха звичайна, миша польова, сліпак буковинський, та інші; із птахів – ворона сіра, сорока, горобець хатній, зяблик, дятел, лелека, ластівка та інші. Однак значна кількість птахів на зиму мігрує у теплі краї.

 

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.