Автор: gerzhr Категория: Хряцька
Дата публикации Просмотров: 821
Печать

Над сторінкою працювали:
Керівник: Москалюк Володимир Петрович

 

Москалюк Володимир П. вчитель української мови та літ.
Пошукову діяльність здійснювали:

 

Антоняк Марія учениця 10 класу     Костя Данієл учень 10  класу

 

Антоняк Марія                                          Костя Данієл .

 

  Такого живописного села не знайдеш, хоч пройдеш всю Чернівецьку область. Та що там область – пройдеш весь світ і то не знайдеш! А топонім його простий – Хряцька. Чому? А ось що про назву села у спадок залишили нам наші прадіди.

Тройца в центрі села Колись, на цьому місці, де тепер розташоване село були вікові кодри. Це вже набагато пізніше, відомий румунський поет Василь Александрій писав про них (а називались вони Герцаївські кодри). « Кодри – це рідна домівка гайдуків..»
  А тоді були просто кодри, які, до речі, належали першому мешканцеві села Миколі Раку. Будучі людиною доброї душі, він дозволяв людям збирати хмиз ( по румунські « Хрешті» )
  А неподалік, у селі Луківці жили українці ( козаки, що втекли із Запоріжської Січі, після її розгрому). І вони теж приходили за хмизом. А у їх вимові слово хрешті звучало як хряцьки. Коли вони по дорозі, то на запитання:« Куди їдеш?, або звідкіля?» - вони відповідали: «За хряцьками, або з хряцьками». І ніби від цього слова і пішла назва села Хряцька.

P4210369 Інша легенда передає нам, що назва села пішла від назви річки Хряцушка, права притока Прута. Але чому таку назву мала річка?
  А історія походження назви дуже проста і теж відноситься до тих часів, про які йдеться у першому варіанті.
  Тоді річка, ще без назви, була набагато більшою, повноводною. Оточена лісами вона була природною схованкою для диких качок.
(Сюди рідко навідувались мисливці). І, головне, вони тут могли у спокою вирощувати своїх пташенят, яких по румунські називають  « рецушть».
  Але врешті – решт на берег річки пришли мисливці. І в першу чергу вони почали збирати безпомічних малих каченят.
  І сталося, те саме що і зі словом « хрешті». Від « рецушть» пішла назва – Хряцушка, а згодом коли оселилися люди назвали і село Хряцька.
  Як і все, що живе і існує у світі має свої звичаї, традиції і легенди, так і наше рідне село має свої легенди. Нижче проводимо декілька з них.

Легенда про « Замку» та «Солену Воду»

  Колись, дуже давно, коли на наш краї напали монголи (А це цілком можливо: були ж вони в Карпатах, про що писав І. Франко в своїй повісті « Захар Беркут»). Один з цих загинів зупинився в нашому селі. Збудували вони собі замок на самій високій горі,що біля села. З того часу ця гора і носить назву „Замка". Була з ними баба - Бабахирка. Чоловіки ходили на полювання, а вона залишалася дома по господарству. І були ці монголи канібалами (людоїдами по-нашому). Якось-то поверталися вони з полювання. День був невдалий. Дичини не наполювали, тож поверталися до замку похмурі і розлючені. І тут на стежці, вони зустріли двох дівчат Оленку і Марійку. На серці стало світліше. Монголи схопили дівчат і поволокли до замку. Наказали вони своїй господині приготувати одну з них до обіду. Але бабі дівчата показалися занадто худорлявими і вона вирішила їх підгодувати. Марійка весь час плакала і нічого не їла, а Оленка все їла та ще й добавки просила, і набиралася сил. Минав час. Аж тут наближалося якесь-їхнє свято (сабантуй по-їхньому). Чоловіки як завжди направилися на полювання, а бабі наказали до їх повернення приготувати стіл.

P4270377  Баба затопила піч і пішла за дівчатами. Але Оленка яка все їла і набралася сил, схопила бабу і кинула у піч. Сама взяла Марійку і побігли у село. Там вони розповіли селянам, що з ними трапилося.. Чоловіки зразу же озброїлися і спрямували до замку. Щоб їх монголи не вгледів завчасно, вони пішли поза лісом.
  А тим часом з полювання вернулися монголи. Довго шукали вони свою господарку, гукали, а коли побачили що вона не відгукується, вирішили що вона пішла в ліс по гриби, накрили на стіл самім. Коли трапезу вже закінчували, наймолодший з них побачив на мізинці, який він гриз, їх фамільний перстень. І тоді вони зрозуміли, кого з’їли.
  І теж вирішили направитись в село, щоб помститись. А щоб їх селяни не помітили, вони спрямували в обхід гори, що тепер носить назву « Гордище» . 
  Так, маскуючись, вороги наближалися. І ось, вони зустрінулись біля високого вікового дуба . Бій був жорстоким.  Полягли всі монголи, але загинули і односельці.
  І прийшли жінки і стали оплакувати своїх чоловіків, мами - синів, дівчата -  своїх татусів, братів і просто коханих . 
  І стільки було пролито там сліз, що з них народилося джерельце.  чистою-пречистою водою, - як сльози матері, з соленою водою. - як сльози матері ... і як сльоза матері - цілюща.
Історична довідка
  У п’ятдесятих роках минулого століття на території села Хряцька велися пошуки нафти, і було знайдено це джерело
  До речі, вода з цього джерела дійсно цілюща. Колись воду брали на аналіз у Київ, де і засвідчили про її цілющі властивості. Навіть і назву дали «Дубовий Гай».
  Але так і по сей час тече в нікуди така необхідна хворим людям цілюща вода.

Гора «Киданка» 

  На цьому узгір'ї  розташована село Валени. Легенда розповідає про ті самі часи, що і легенда про « Замку». Захопивши село, монголи розмістилися по хатах селян. До Кидана теж було призначено трьох монголів. Сталося так, що вони, ну не то щоб дружили, але і відкритої ворожнечі ніхто не бачив.

PB170106Монголи ходили на полювання, дичину віддавали хазяйці, разом сиділи за одним столом, вони допомагали по господарству. Одним словом стосунки між ними були добрі.
  А тут прийшов наказ монголам іти далі. Начальник наказав своїм підлеглим убити всіх селян.Пришли монголи, що жили у Кидана, розповіли про все, що мають зробити. Домовились вони, що вб’ють самого великого бика, знімуть з нього шкіру і у ту шкіру зашиють Кидана зі своєю дружиною. Так і зробили. Зашили монголи Кидана у шкіру, а м’ясо і крові бика поразкидали по всій хаті, по всьому подвір’ї, так що аж начальник, який прийшов перевірити чи  виконали його підлеглі наказ, злякався. А решту монголів подумали: «Як же так, вони жили майже як друзі і так жорстоко поубивати»
  Коли монголи пішли далі Кидан з дружиною вийшли із шкіри і побудували собі хату на узгір’ї. А треба сказати, що до того село Валени знаходилася на долині по румунські «вале» - і тому Валени.
  Кидан ходив на полювання: жити треба було далі. Якось він у лісі знайшов немовля. Приніс він дитинку, а то був хлопчик, додому. Виріс син і пора було його оженити.
  Пішов Кидан у Тирг ( так  раніше у народі називали районний центр – Герца), та  знайшов для сина гарну дівчину. І так повелося, що з того часу багато хлопців одружуються з дівчатами з Герци чи з Могилівки, а дівчата виходять заміж за парубків з тієї сторони. Після того, як Кидан помер це узгір’я почали називати Киданка або Китанка. Можливо це як пам’ять про Кидана, а можливо тому, що монголи були вузькоокі (як китайці). Як би воно не було, але друге припущення підкреслює той факт, що на наші землі нападали монголи.

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.