Автор: gerzmog Категория: Могилівка
Дата публикации Просмотров: 1054
Печать

Культура

 

Керівник розділу:

Винту Данієла Федорівна

Новый рисунок_1

      Дослідник

                          Новый рисунок_1

      Гаїнуца Ірина уч. 9-го кл.

 

 

Батьківщина, рідний край 

Поле, річка, синій гай 

Любо стежечкою йти, 

Де живемо я і ти!

  

      Моя рідна батьківщина! Моя прекрасне земле! До чого ж люблю тебе! Люблю спостерігати, як починається новий день, як прокидається село! Особливо тоді, коли я росистою стежинкою поспішаю на поле. Ранок здається чимось незвичайним.
1204894229
         Сонечко встає,вмивається і підіймається на свій п'єдестал, щоб оглянути свою землю.
        Чутно вже спів жайворонка, який прокинувся разом ізсонцем. Польовий вітерець переганяє білосніжні хмарки. Легким подихом він  розплітає мені косу і бавиться з нею. Так хочеться пригорнутися до матінки-землі, відчутиїї ласку, її тепло.
    Інколи я притуляюся до неї, як до рідної матусі, і тоді вона розповідає мені дивні  казки, які ніколи не чула від людей. Вона пестить мене, буває,що я засинаю від її ніжних слів, ласки. І тоді я відчуваю, що це дійсно моя земля, моя «маленька батьківщина», яка дала меніжиття.
Photo-1024

      Село... Яке ти прекрасне! Розкинулося десь в низовині! 

 
2604373 21a27b95   
А скільки на твоїй території садів!  Яблуневий сад...Вінзавжди мене вабив, навіть, в усі пори року. Весною яблуні зацвіли,  влітку можна побачити де-не-де червоні яблука і жовті, «малинівку» та «білий налив», як їхназивають у селі. А вже восени – це справді свято! Безліч плодів, які намагаєшся як найшвидше зібрати.

       Моє село пройшло через різні випробування, але ж надія і сподівання, віра в краще майбутнє допомогламогилівському народу подолати всі перешкоди на шляху до розвитку села.

cranes6900      Взагалі, люблю я його! Особливо навесні, коли розпускаються бруньки на деревах, прилітають птахи.  Відчувається подих весни, який несе свіже повітря, радісний настрій. Журавлі повертаються до своїх рідних домівок. Саме вони є оберегом нашого сьогодення. У рідномукраї до них ставляться з великою повагою, адже журавлі - це птахи, які приносять щастя.
Фото0534   Милуюся завжди, коли достигає колосся, щелише де-не-де кивають голівкам волошки, які так люблю збирати, щоб потім сплести із них вінок, уплітаючи колоски пшеницічи жита. Переді мною постає незвичайної краси місцевість. Навкругицвіте, зеленіє...  А ввечері, коли село окутує сестриця – ніччорною ковдрою, затихає все, «тільки дівчата та соловейко не затих»... Довгими літніми вечорами я люблю прислуховуватися до його співу. Ніжна мелодія здається мені чарівною казкою, яку слухаєш і не наслухаєшся! А вранці, коли весело цвірінькають горобчики, радісно вигукують інші пташки, я із задоволенням зустрічаю новий день, який стукає до мого віконця і стиха промовляє: «Прокидайся, я вже прийшов!».
Фото0536
І бачиш село, яке прокидається. Люди подібні до бджілок, які так стараються зробити багато корисного, бо день для них пробігає швидко, і не встигаєш побачити, як до тебе підкрадається темна ніч і шепче на вушко: «На сьогодні досить, відпочинь, завтра прийденовий день».

      Глибоко поважаю ветеранів війни. Такі старенькі вже, немічні, але горді за своє прожите життя, часто приходять до нас у школу на зустрічі. Слухаєшїх, затамувавши подих, і думаєш: «Скільки ж усього вами пережито. Де сили й снагуви черпали?». Відійшло у вічність дуже багато.

      Коли на сторінках районної газети «Газета де Херца» читаєш про людей села, серце сповнюється гордістю. Адже і ти тут живеш, вчишся, набираєшся досвіду.

    Я хочу прокидатися кожного ранку з усмішкою на вустах і допомагати, щоб життя на селі стало краще. Я з упевненістю можу сказати, що як щовсі ми об'єднаємося задля спільної мети, то ми відродимо нашу «маленьку батьківщину», культурне й духовне життя в ній, адже цезалежить від молодого покоління. Я хочу, щоб мій край, де я народилася і виросла, розквітав, як пишна троянда. Якщо всю увагу буде зорієнтовано на покращення умов життя населення, то всіп ерешкоди ми здолаємо. Я бачу свою місцевість у зелених, червоних, блакитних і жовтих кольорах. У зелених - бо я прагну, щоб вона зеленіла, залишалася молодою, розквітаючою, у червоних, бо я хочу, щоб вона достигала, як калина в лузі, як символ України, у блакитних – бо це мирне небо над головою, яке не зможуть затягти сірі хмари, у жовтих – бо це стигле колосся жита чи пшениці, яке потрібне для життя, адже без нього не буде хліба, який є усьому голова. Фото0566

     Я вірю в те, що цейкуточок світу, де я живу, назавжди залишиться у моєму серці.  І де б я не була, що б не робила, я ніколи не зможу забути батьківської хати, свого села. Вірю: воно міцнішатиме, ростиме, розвиватиметься. Люди тут живуть працьовиті, бережуть пам'ять про своїх предків, бережутьминуле і з упевненістю дивляться в майбутнє.

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.