Автор: gerzcur Категория: Цурень
Дата публикации Просмотров: 1748
Печать

 

Історія села як дослідницький об ’єкт

 

Керівник: Кілару Д.Д. – вчитель історії    

  Фурдіяк М.Ф. – бібліотекар 20.jpg — 79.88 Kб

               

 

 

 

 

30.jpg — 56.23 KбТанасой М.І. – вчитель географії    

               Гемблук М.В. – вчитель укр. мови 40.jpg — 60.89 Kб

         

 

 

 

 

 

  50.jpg — 83.88 Kб Гажук Ю.В. - вчитель укр. мови

                  

Олійник С.М. – вчитель почат. класів60.jpg — 40.40 Kб

 

 

 

 

 

 

 

Склад пошукового загону:

 

1. Тодерян Віталій – 7 кл.41.jpg — 21.70 Kб

2. Предій Юлія – 7 кл.     32.jpg — 24.17 Kб

3. Ястремський Дмитро – 7 кл. 11.jpg — 25.35 Kб

4. Каланча Андріана – 7 кл.21.jpg — 20.89 Kб

5. Сопрович Лія – 8 кл.  22.jpg — 22.51 Kб

6. Дрепчук Іван – 8 кл.51.jpg — 34.51 Kб

7.Стрієнко Анастасія – 8 кл.42.jpg — 30.86 Kб

8. Іонець Захарій – 9 кл.31.jpg — 30.16 Kб

9. Горенко Лілія – 9 кл.52.jpg — 31.11 Kб

10. Данчило Делія – 9 кл.12.jpg — 52.91 Kб

 

План роботи:

1.Чому ми повинні знати історію свого села

                                            2.Сива давнина

                                            3. Колективізація в нашому селi.

                                            4.Роки голодоморy.

                                            5.Радянський період

                                            6.Освіта, культура та духовність

                                            7.Славетні імена

 

Всі члени пошукового загону є жителями села Цурень, тому ми вирішили ще раз торкнутися до історії, але не за партою в класі, а подорожуючи по шляхах нашого краю, вислуховуючи, спогади наших односельців. Чомусь так повелося, що кожен з нас більше знає загальну історії України, ніж історію свого села, села, в якому народилися ми та наші батьки. Ми вирішили, що найкраще   нам звернутися до наших батьків, але, як виявилося, наші батьки зовсім мало знають про історію села Цурень. Тому наше завдання – не тільки самим якомога більше знати про наше село, а й познайомити наших близьких зі сторінками життя села Цурень.

      Цурень - це велике і прекрасне село, в якому живуть чудові та працьовиті люди. Це одне з багатьох сіл нашої вільної України. Сьогодення і давнина тісно переплелися в житті. В народі говорять, що без минулого немає майбутнього, тому так   важливо кожному з нас знати історію.

      Здавна наше село ділилося на частини – кутки, як кажуть в народі. Кожний куток має своє ім’я. Цурень має такі «кутки» - Окоп, Ла клуб, Житарія, Вама.

Окоп - це окраїна села, звідки ми і розпочали свою екскурсію. Назва Окоп в перекладі означає   «траншея». Навіть у наші часи залишилися   траншеї – наслідки від Першої Світової війни. Далі по дорозі   в центрі села «Ла кумпаративе », в перекладі означає   «купить», знаходиться магазин, церква та будинок культури. 

     Житарія - це частина села, де   селяни тримали худобу та заганяли на пасовисько.

Вздовж річки Віца між двома селами Радгоспівка та Цурень , де розташована сільська школа, в будівля якої колись була румунська митниця - «Вама».

 

Під час своєї екскурсії ми переконалися, що кожний куток нашого села має свою історію, і сторінки цієї історії написані нашими односельцями. Ми розповіли про все що дізналися нашим батькам. В школі провели виховну годину «Люби і знай свій рідний край!». Зібрані матеріали будуть ще довго зберігатися в шкільному музеї.

 

ПОЧАТОК ІСТОРІЇ СІЛ „МАМОРНИЦЯ” І „ЦУРЕНЬ”

 

           25 червня 1767 р. молдавський господар Григорій Калінакі затвердив за Григорашу Бринзанул частину зі свого маєтку – Маморницю. По матеріалам перепису населення Молдови 1772 – 1773 – 1774 рр. село Маморниця належала боярам Миколі Патлакі та Василю Браєскул.

           Доведено, що через хабарі та фальсифікації велика частина з володінь наших прапрадідів були прищепленні у кінці 1774 і на початку 1775 рр. до складу Австрійської імперії.. Маморниця, давнє румунське поселення, була поділена на 2 частини. Частина села, що залишилась у складі Буковини була названою Цурень. З цього часу і починається історія села Цурень. А між цими селами, Маморниця і Цурень, проходив кордон між Румунією та Австрійською імперією.

       В архівних документах сказано, що 20 травня 1782 р. монарх Назаріє Савєскул подарував своїм племінницям Сафеті та Марії частку землі Маморниці, яка була отримана від своєї тітки Олени і від свого батька Санду Севишку. В одному документі згадується, що на 25 серпня 1782 р. село Маморниця належала бояринам Миколаю Патлакі, Урсакі Сорочан, Василю Пражеску та Гавриїлу Цурі, Олені Бринзеніца. 29 березня 1793 р. Марія Стирчоая дарує своїм дітям Стефану і Смаранді частини Маморниці. Згідно документу від 25 грудня 1806 р. Г. Цура передає своїй дочці Олені частку маєтку з села Цурень.

Під час Першої Світової війни (1914-1918рр.) на території села Цурень знаходилось Австро-Угорське військо. На протилежному боці річки Прут   на території села Боян знаходилось військо Російської імперії, які вели між собою жорстокі бої. Під час цих битв село повністю було зруйноване. 

Мешканці села змушені були переселитися у селі Чинківці Заставницького району. Навіть у наші часи ми можемо знайти прізвища наших сельчан на хрестах на Чинківському сільському цвинтарі.   Після розгрому Австро-Угорського війська, восени у 1918 році мешканці села повернулися назад на свою Батьківщину.   Повернувшись назад, вони   знайшли лише руїни. Село повільно почало заліковувати рани, заподіяні війною. В післявоєнні роки хлібороби села Цурень взялися за будівництво нового села. Наступні роки були тяжкими для жителів села. На плечі людей лягла тяжка праця, люди будували свої помешкання з залишків траншей. Усі брали активну участь у відбудові і подальшого розвитку народного господарства. Село частково було відбудоване. 

            За архівними даними та зі спогадів односельчан нам відомо, що у 1947   був організований колгосп «Зоря комунізму», до складу якого входило три села: Цурень, Остриця та Маморниця. У селі Маморниця (румунська) у 1946 році   був організований радгосп «Чернівецький», від якого походить назва села Радгоспівка.    

У 1947 році   була засуха, в наслідок якої почався голод . Люди не мали жодної надії врятуватися від епідемії холери та тифу. Це стало причиною загибелі багатьох мешканців села.  

           Власність господарства «8 фелчь» (переклад) землі належать декільком особам, які володіють нею у різних сторонах: Г. Дезерату, Жунєл Лецєску, Михайло Дезерату, К. Терінте, М. Кіріяк, Н. Катарджіу. 

           Село Маморниця згідно грамоти господаря Констянтина Морузі      

( 1777 – 1782) була визнаною, як маленьке місто, де відбувалися ярморки, поновлені у 1856 р.,де були телеграфне бюро, казарма, а також митниця між Румунією та Австрією.

         На межі між Маморницею і Цурень існувала „вама” ( з румунської мови „вама” – кордон, готар). З того часу територія села розташована біля річки „Віца” називається „Вамою”. І взагалі село поділяться на 3 кути: „Вама”, „Центр”, „Окоп”. Кут „Окоп” знаходиться у кінці села біля села Остриця. Після другої світової війни там залишилось багато траншеїв, окопів тому і кут названий Окопом. Біля села знаходиться поле під назвою „Ружіноаса” (з румунської мови „rugină” - іржа ), це поле жовтого кольору. Ще біля села є долина, яка називається „Ізвоарє” (з румунської мови – „izvor” – джерело), тому що в тому самому місці беруть свої початки багато джерел.

       Невпізнаним стало село за роки Радянської влади.   Розширилися межі нашого села. В селі споруджено багато нових красивих житлових будинків. В селі є   школа, в якій навчається понад 140 учнів і працюють 27 вчителів. В селі побудований   Будинок культури, в якому також розміщена бібліотека з книжковим фондом більше 10 тисяч примірників книг. Працюють гуртки художньої самодіяльності. В селі працюють багато магазинів.

На території Цуренської сільської ради побудоване приватне підприємтво «Колос». ПП «Колос» засновано 19 серпня 1991 року. На підприємтві працюють 642 особи. Щомісячно виробляється 150 тон м’яса та 350 м’ясо-ковбасних виробів. У 2003 підприємство нагороджене бронзовою медаллю в номінації «Перспективна розробка - 2003», стало фіналістом Всеукраїнського конкурсу «100 кращих товарів України». 

 

На окраїні села Цурень біля траси Герца – Чернівці в екологічно-чистому кутку розташоване СТзОВ «Евросвинка», яку очолює талановитий керівник випускник нашої школи Данчило Іван Олександрович.

 

Господарство було засновано 29 грудня 2002 року і побудовано «з нуля». Орієнтир відразу взяли на новітні технології в свинарстві та європейську генетику тварин. Зараз «Євросвинка» успішно функціонує і розвивається, щороку примножуючи досягнення, накопичуючи досвід і отримуючи все більшу повагу серед споживачів і партнерів.  

 

 

Гордістю села Маморниця є те, що 22 травня 1882 р. тут народився румунський письменник та поет Григорій Сіон, син дворянина Іоана Сіона, почесний член товариства „Жунімя”.

 

 

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.