Автор: gerzvelks Категория: Великосілля
Дата публикации Просмотров: 1205
Печать

Над сторінкою працювали:
Керівник: Міхай Анатол Дмитрович

 

Міхай А.Д.  педагог організатор

 

Пошукову діяльність здійснювали:

 

Аміхалакіой Марія                                     Міхай Северина

 

Аміхалакіой Марія ученица 8 класу                ученица 8 класу Міхай Северина

 

 

День Андрія

    Великим осіннім святом, особливо важливим для молоді нашого села, є день Андрія. Це свято відзначається у нашому селі за новим стілем 30 листопада і вважається днем пам'яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозваного. За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів поставив хрест зі словами: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа».
   В традиційній обрядовості із днем святого Андрія пов'язувався комплекс давніх, язичницького походження ритуалів, що мали переважно любовно-магічне та аграрно-магічне спрямування. Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами молоді андріївські вечорниці припадали на час Пилипівського посту і, отже, ніякою мірою не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків. У дожовтневий період вечорниці на Андрія, як і інші свята, все більше втрачали магічну функцію і перетворювались на своєрідну забаву, привід, щоб зібратися неодруженій молоді.
   Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель» (іноді замість конопляного використовувалось насіння льону, маку тощо). «Волочачи коноплі». Ці дії, як правило, супроводжувались примовками на зразок:


Андрію, Андрію!
Я на тебе коноплі сію;
Димкою (чи спідницею) волочу,—
Бо дуже заміж хочу.
А ще хочу знати,
З ким маю їх брати.


   Шлюбні мотиви ворожіння простежувалися і в ритуальному рахуванні (дрова в оберемку, які дівчина заносила до хати — парне число — одруження, кілля на певному відрізку плоту, супроводжуючи дії словесною формулою — «вдовець — молодець»).У цей вечір намагалися побачити свого обранця в дзеркалі.
   В ніч на Андрія дозволялись молодіжні бешкети. І тому вранці дехто із господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з'являлись стежини до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи потрушені соломою.

 Різдво Христове


   За сім з половиною кілометрів на південь від Єрусалима в маленькому містечку Віфліємі (Бейт-Лехем-«дім хліба» з єврейської) майже дві тисячі років тому Діва Марія «породила свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, бо в заїзді місця не стало для них» Чоловік Марії — Йосиф назвав хлопчика Ієшуа (грецька форма імені Ісус), що давньоєврейською означало «Спаситель». Бо ще задовго до появи дитини на світ сповіщав Йосифу ангел небесний: «І вродить вона сина, ти ж даси йому ймення Ісус, бо спасе він людей своїх від їхніх гріхів».
   Богонемовля ще тихо спало собі на сіні в яслах убогого вертепу — печери для утримання худоби, а весь навколишній світ уже змінився. Нова яскрава зірка з'явилась на небі й повела трьох мудреців із Сходу до Ісуса. Ангел зійшов на поля віфлеємські, і зачудовані пастухи поспішили привітати дитятко Боже, бо почули: «Сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь». Світ змінився, бо просвітліли серця людські, і була в цю мить радість на небі, «і на землі мир, у людях добра воля!».
   Так оповідає про народження Ісуса Христа Біблія. Із найдавніших часів у пам'ять про цю подію 25 грудня святкують православні християни Різдво Христове за новим стилем.
   У побутовому селянському календарі  XIX — початку XX ст. зимові святки — найкраща, найважливіша подія року (за своїм значенням вони майже не поступалися Великодню — найбільшому релігійному святу православних).
   Вечір напередодні Різдва — «Свят-вечір», «вілія», «кутя» був магічним часом творення іншого, вимріяного буття. Звичні й буденні предмети, речі набували чарівної сили, а господар ставав домашнім жерцем.
   На святковому столі 12 страв, і геть усі пісні. Риба просіл, пісний борщ, вареники, гречаники й пироги, пироги з капустою, грибами, квасолею, горохом, сливами, яблуками тощо. Зійшла вечірня зоря, й можна сідати вечеряти.
Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі, щоб не скаржилася. Бо за повір'ям у ніч під Різдво дарує їй Бог мову — за те, що колись у давнину спав у яслах маленький Христос.
   Різдвяна ніч повнилася чудесами: із колодязя можна, згідно з повір'ям, напитися вина, потрібно було тільки втрапити до нього в цей час; вода із трьох криниць принесена в роті, віщувала дівчатам про заміжжя. Правда цієї ночі, як ніколи, гуляє нечиста й зла сила. Це проти неї клали на чотири краї столу зубці часнику, засікав господар сокирою пороги господарських будівель, примовляючи, при цьому: «Згинь, щезни, нечиста сило!»
Наставало Різдво і все живе славило Ісуса Христа народженого.

 День Маланки. Новий рік.

  Первісний дохристиянський характер новорічного свята добре зберігся у традиційних звичаях та обрядах румунів 31грудня—01січня (фото). DSC01032На відміну від Різдва й Хрещення ці дні не відігравали важливого значення в релігійному календарі, тому в обрядовості їх майже не помітно церковних мотивів, хоча у православному місяцеслові значаться три свята.
   31 грудня установлене свято на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних років і до кінця днів своїх прямувала до Христа.
   01 cічня — свято на честь Василія (Василя) Великого архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. 
  DSC01033 01січня — перший день Нового року за новим стилем.
   Найважливішими моментами традиційного новорічного свята в нашому селі середини XIX — початку XX ст. виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання.
   На відміну від колядування, обряд щедрування був завжди справді народним, поза церковним — звідси його радісне, оптимістичне звучання. 

 

DSC01053

            
   Саме ялинка або точніше — різні види хвойних здавна використовується в обрядовій практиці румунського народу. З вічнозеленими гілками були пов'язані анімістичні вірування в існування рослинних духів. За давніми народними уявленнями ялинка втілювала в собі ідею рослинної або життєвої сили. Саме в такому символічному значенні вічнозелена хвоя як специфічний атрибут широко використовувалась (а нерідко й тепер використовується) у традиційно-побутовій обрядовості буковинців: весільній, поховальній, виробничій (при будівництву житла).
    Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі чарівною, з нею було пов'язано чимало повір'їв. Очевидно, під впливом християнства виникло уявлення про те, що в ніч із 31 на 01 січня «відкривається небо» і в бога можна попросити коза що завгодно, або що «вода у криницях, перетворюється на вино.


 Хрещення

 06 січня закінчувався  період святок. Останній день цього періоду (християнське свято Святе Богоявлення, Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, відоме в народі як ордань, ардан, Йордан, відорощі, водохрещи) супроводжувався різними магічними діями та повір'ями.
    Центральною подією дня 06 січня у нашому селі було та є водосвяття — звичай змішаного язичницько-християнського характеру. У цей період свято за традицією відбувалося на річці або біля струмка, в місцевостях, бідних водою, збиралися біля криниці. На йордань — так називалося місце, де проходила церемонія хрещення, — збирався звичайно великий, святково одягнутий натовп, приїжджали й сходились з навколишніх сіл і хуторів селяни, у яких не було своєї церкви.Освячену воду люди намагалися швидко набрати в посуд і рознести по домівках, вірячи, що у того, хто зробить це першим, худоба буде розмножуватись і взагалі господарство буде йти краще. Нерідко біля ополонок виникали сутички, які призводили до нещасних випадків. Християнський по своїй суті обряд водосвяття доповнювали народні звичаї, що характеризують побутове осмислення християнського свята народними масами. Йорданській воді приписувались чудодійні лікувальні властивості. Відразу після освячення її пили, дівчата вмивались свяченою водою, вкинувши попередньо в посудину калину або коралове намисто, а витиралися червоною матерією, щоб мати гарний колір обличчя (імітативна магія).
Великодня субота
   У Великодню суботу готують крашанки або, як кажуть  у нашому селі, «галунять яйця».Згідно з народними віруваннями, крашанки потрібно готувати в суботу тому, що яйця, пофарбовані у п'ятницю, швидко псуються, а бувши зробленими в суботу, вони зберігаються протягом усіх свят.
   Яйце як символ життя і розфарбоване на червоно, жовто — як символ оновленого життя здавна вшановували багато народів (стародавні перси, єгиптяни, греки, римляни тощо).Яйце в очах стародавніх слов'ян із його властивістю перетворюватися у птаха було наповнене таємничим змістом.
   Люди бачили в цьому акті підтвердження своєї віри в чарівну здібність живих істот перевтілюватися. Таємничу силу, яка містилася в яйці, стали наділяти здібностями переходити на все, до чого воно торкається.

Великдень

  У давнину була поширена легенда, згідно з якою Спаситель воскреснувши посадив у підземелля під скелею, де він був похований, головного сатану Вельзевула, наказавши йому гризти залізні двері, замки, ланцюги: всіх по 12. Старається, гризе нечистий, знаючи, що як вправиться до Великодня, — настане кінець світу. Ось лишився останній ланцюг, ще мить — впаде й він, і тут задзвонили в церкві дзвони, заспівали люди «Христос воскрес!», і поновилися всі перепони, починає він роботу спочатку. А як настане такий час на землі, що люди перестануть співати й вітати одне одного словами «Христос воскрес!»,— впаде останній ланцюг, вирветься сатана на волю, й буде кінець світу». Так визначив для себе наш народ важливість Великодня — свого найбільшого свята. Великдень — це ще й свято весняного воскресіння, оновлення природи, що відзначалось у день весняного рівнодення ще за часів язичництва. Згідно з давніми повір'ями, злі духи, як мешканці підземного царства, живуть в могильній тиші й дуже бояться крику, шуму, стрільби, брязкоту, дзвону. І коли на Великдень лунали постріли із рушниць, «гармат», брязкотіли всілякі тріскачки, калатала, дзвонили в церковні дзвони, то люди вірили, що все це відганяє злих духів і нечисту силу.   Виготовлення паски особливої форми — зв'язано з вірою в чудодійні властивості обрядової освяченої їжі. Хліб із муки нового врожаю випікався прісним, його не можна було змішувати із закваскою із старого хліба. Новий хліб їли лише після освячення, й люди вірили, що такий хліб був наділений чудесною силою. Його можна було їсти, не побоюючись злих духів. А щоб не переплутати новий хліб із старим, йому надавали особливої форми. Таким чином, пасхальний хліб був для віруючих хлібом, чистим від злих духів і вміщував у собі «святу силу рослинних духів».Пасхальному хлібові спершу надавали самої різноманітної форми. Але поступово під впливом культу мертвих йому стали надавати спочатку форму могильного горба, а пізніше вигляд чотирикутного пірамідального надмогильника.
Трійця
   На 50-й день після Великодня, свята воскресіння Христового, — наше село відзначає Трійцю (П'ятидесятницю) — одне з провідних свят церковного календаря.
   Святкування Трійці ввібрало обряди кінця весни — початку літа, які побутували у них раніше. Ці свята рослинності, засновані на вірі в магічну силу зела та квітів, дуже любила молодь. Їх відзначали з піснями, танцями, розвагами.
   За церковною традицією, перший день свята (неділя) — Духів день, другий — власне Трійця. Перед святом (духової, зеленої суботи) оселі в нашому селі прикрашають  зіллям. Гілками липи заквітчували (клечали) хату — над вікнами, дверима, господарські споруди, стромляли в землю гілки на посівах жита. На подвір'ї, біля воріт ставлять принесені з лісу гілки липи.
      Зелені святки — свято розквітлого дерева, буйної зелені. За уявленнями народу, зелена сила лісу, дух дерева допомагали людині зміцнити здоров'я, вберегти господу від лиха, сприяли врожаю. Саме як обереги клечання ставилося біля входу (на дверях, вікнах, воротах). Липа мала віднаджувати відьом. Крім цього, зрубану липу вносили в клечальну суботу на ніч у хату, а ранком дивилися: якщо листя залишалося зеленим, хоча й зів'ялим за ніч, — всі в родині доживуть до наступної клечальної суботи; якщо ж листя почорніє, то буде в оселі покійник.
  Історичні джерела:
   З розповіді: Марії Григорівни Думітраш, Магдаліни Замфірівни Асіміонесє та Вержіни Іванівни Пожар.  

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.