Автор: glybchag Категория: Чагор
Дата публикации Просмотров: 2525
Печать

                                                                                   Історія села Чагор

Керівники пошукової групи Чагорської ЗОШ І – ІІІ ступенів
Яловко Володимир Сергійович – вчитель історії, завідуючий шкільною кафедрою історії, археології та історичного краєзнавства.
Миронко Інна Іванівна – вчитель історії.
Топольницька Ірина Олексіївна – вчитель біології та географії.

Науковий консультант з питань археології
Пивоваров Сергій Володимирович - доктор історичних наук; завідуючий кафедрою етнології, античної та середньовічної історії; директор Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім.. Ю.Федьковича

                         Учасники
пошукової групи Чагорської ЗОШ І – ІІІ ступенів
    Семенюк Віталій Георгійович                  Унгурян Сергій Васильович   
    Булезюк Вадим Вікторович                     Кулагіна Тетяна Володимирівна   
    Мандрик Віктор Лазарович                      Мафтіяк Юрій Іванович   
    Семенюк Ярослав Миколайович              Кушнір В’ячеслав Васильович  
    Кушнір Сергій Васильович                       Чинчук Ірина Миколаївна   
    Циганаш Віталій Віорелович                    Лункашу Іван Дмитрович   
    Семенюк Олександр Володимирович      Стримбу Юрій Георгійович   
    Циганаш Анастасія Володимирівна          Ільницький Степан Сергійович   
    Репчук Микола Васильович                     Томащук Ігор Ярославович   
    Чорней Євген Вікторович                         Бордіян Каріна Іванівна   
    Пислар Віталій Дмитрович                       Чувик Діана Віталіївна   
    Павлюк Крістіна Іванівна                         Джур Іван Миколайович  
    Руснак Василь Вікторович                       Стримбу Микола Георгійович   
    Факас Анна Дмитрівна                             Савчук Валентина Валеріївна   

     Історія будь-якої держави, області, району, міста, села починається з сивої давнини, з якої не збереглося писемних джерел. Але наша земля таїть в собі велику кількість пам’яток матеріальної культури, які дають змогу розкрити наше минуле. Основну роль в дослідженні давньої історії відіграє археологія, яка вивчає знахідки, добуті в результаті археологічних розкопок, розвідок.
     Поблизу села Чагор знаходиться значна кількість археологічних пам’яток. Зокрема: на північний схід від села, на правому березі річки Кісся в урочищі Багна – поселення трипільської та комарівської культур. На північ від села, на лівому березі річки Дереглуй, в урочищі Левада – поселення трипільської, лукашівської, слов’янської та давньоруської культур. На південь від села, на лівому березі річки Дереглуй, в урочищі Селище – поселення трипільської, карпатських курганів, слов’янської культур. На тому ж березі, на мису, утвореному річкою Дереглуй та річкою Коровля – поселення слов’янської культури. На лівому березі Коровлі, в урочищі Селище – поселення культури карпатських курганів.
     В першу чергу нами було досліджено поселення трипільської культури та культуриАрхеологічна карта Чагор.JPG карпатських курганів, які знаходяться на лівому березі річки Коровля, на першій та другій надзаплавних терасах в урочищі Цілівічен.
     Дана пам’ятка була виявлена на початку 60-х років ХХ століття Б.О.Тимощуком. Обстежувалася вона також київським археологом Л.В.Вакуленко. Збір підйомного матеріалу на пам’ятці проводився В.М.Войнаровським. Вивчення пам’ятки здійснювалися членами шкільного туристичного гуртка гімназії №1 під керівництвом В.Й. Басняка.
     Розвідковим обстеженням пам’ятки з’ясовано, що культурне нашарування руйнується сільськогосподарськими роботами. Свідченням цього є велика колекція крем’яних знарядь праці та різночасової кераміки, виявленої на поверхні пам’ятки. Нами зафіксовано, що поселення складається з двох шарів: трипільського часу та культури карпатських курганів.
     Поселення трипільської культури займає площу в 3,5 га і знаходиться на південному схилі пагорба.
     Досліджуючи поселення трипільської культури, нами було знайдено крем’яні знаряддя праці, крем’яні відщепи, фрагменти кераміки. Серед крем’яних знарядь праці слід відзначити крем’яний ніж, крем’яні скребачки. Також знайдені крем’яні відщепи, які утворилися під час виготовлення крем’яних знарядь праці. Крім того було знайдено камінь, який, можливо, використовувався для виготовлення знарядь праці, оскільки на ньому чітко видно сліди виробітку. Стосовно кераміки, то слід відзначити фрагменти денець, вінчиків, стінок горщиків характерного кольору .
     Дослідження знарядь праці і кераміки трипільської культури, проведене учнями Чагорської ЗОШ, консультації спеціалістів Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю.Федьковича, дають підстави говорити, що виявлене поселення відноситься до кінця середнього – початку пізнього етапу трипільської культури і датується ІІІ тис. до н.е.
Під час досліджень поселення трипільської культури нами було встановлено, що на ньому присутній шар доби пізнього середньовіччя. Про це говорять знахідки невеликих шматків середньовічної кераміки та наконечник середньовічного дротика.
     Поруч з поселенням трипільської культури знаходиться поселення культури карпатських курганів. Площа розповсюдження знахідок значно перевищує поселення трипільської культури і становить 30 га. В окремих місцях поселення спостерігається скупчення археологічних артефактів (кераміки, глиняної обмазки, деревного вугілля, перепаленого каміння та землі), що є свідченням існування тут в давнину жител. Нами зафіксовано чотири таких скупчення. Досліджуючи поселення культури карпатських курганів, нами було знайдено велику кількість фрагментів кераміки (з характерним хвилястим орнаментом та без нього), рештки пізньоантичних амфор, залізні шлаки та інші артефакти. Крім того, на поселенні знайдено фрагмент точильного каменю, на якому чітко видно сліди від заточування. Говорячи про розвиток ремесел, можна припустити про існування ремесла з виготовлення кістяних виробів, оскільки нами знайдено невеликий шматок розпиленої та шліфованої кістки.   
     Обстеження решток поселення трипільської культури і культури карпатських курганів в урочищі Цілівічен дає змогу встановити, що околиці села Чагор були заселені ще з доби енеоліту і життя продовжилося в інші історичні епохи. Особливо велике поселення тут існувало в пізньоантичний час. Воно пов’язане з носіями культури карпатських курганів.
     Іншим об’єктом наших досліджень стало слов’янське поселення Кодин, розташоване на правобережній притоці Пруту річці Дереглуй, між селами Чагор і Остриця Глибоцького району, за 4 км від Чернівців.
     Воно було відкрите в 1971 році та досліджувалося з 1974 по 1979 роки експедицією Інституту археології АН СРСР з участю науковців історичного факультету Чернівецького університету, обласного краєзнавчого музею та Чернівецького відділу Інституту археології АН УРСР. Результатом дослідження стала монографія дослідників пам’ятки І.П.Русанової та Б.О.Тимощука «Кодын– славянские поселения V – VІІІ вв. на р. Прут». Проте значна частина пам’ятки до сьогодні залишається невивченою. Це підтвердили археологічні розвідки гуртківців нашої школи.
     Археологічні розвідки, проведені на пам’ятці, показали, що культурний шар руйнується внаслідок щорічної оранки. Про це свідчать скупчення археологічних артефактів на орній поверхні, що доводять про існування тут у давнину жител. Досліджуючи поселення слов’янської культури празького типу, нами було виявлено фрагменти кераміки, уламки пряслиць.
     Як вже говорилося, на північний схід від села, на правому березі р. Кісся, в урочищі Багна знаходяться поселення трипільської та комарівської культур. У зв’язку з руйнуванням поселень, пов’язаними з роботами по будівництву об’їзної дороги та сільськогосподарськими роботами, ми вирішили провести їхнє обстеження.
     Під час проведення розвідок нами було виявлено незначну кількість знахідок: фрагменти кераміки (фрагменти денець, вінчиків, стінок), обмазка, уламок скам’янілого дерева. Дослідивши кераміку трипільської культури, та отримавши консультації спеціалістів Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ, є підстави говорити, що виявлене поселення відноситься до кінця середнього – початку пізнього етапу трипільської культури і датується ІІІ тисячоліттям до н.е. Цікавою є знахідка уламка скам’янілого дерева. Проконсультувавшись у Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю. Федьковича, вдалося встановити приблизний вік знахідки – 5 млн. років. Можливо це  найдавніша знахідка на території села.
     В зв’язку з будівництвом об’їзної дороги в адмінмежах с. Чагор, проводилося обстеження ще однієї пам’ятки – поселення культури карпатських курганів, яке знаходиться на лівому березі р. Коровлі в урочищі Селище і датується ІІ – V ст.. н.е.. Протягом місяця, починаючи з 24.09.2007 р., працювала археологічна експедиція під керівництвом Пивоварова С.В. – кандидата історичних наук, доцента, завідуючого кафедрою етнології, античної та середньовічної історії, директора Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю.Федьковича. До складу експедиції, крім викладачів та студентів факультету історії, політології та міжнародних відносин, входили учні та гуртківці нашої школи.
     Під час розкопок досліджено рештки житлової споруди (землянки) підтрикутної форми. За 5 м відвосимиподібн споруди розташована господарська яма вісімкоподібної форми для зберігання сільськогосподарської продукції. На поселенні виявлено велику кількість кісток свійських тварин, фрагментів кераміки. Привертає увагу знайдене пряслице для ткацького верстата, що свідчить про високий рівень розвитку ткацтва. Але найцікавішою знахідкою, безперечно, є виявлений в землянці срібний динарій ІІ століття – монета римського імператора Траяна, що підтверджує зв’язки між носіями культури карпатських курганів та Римською імперією.
     Село Чагор виникло в кінці XVIII ст. Землі теперішнього села належали Чернівецькому митрополитові Чагірці, який заснував на цій території свій маєток. Від його прізвища і походить назва села. Хоч є й інші версії. Місцевість була горбиста, а пастухи, поганяючи худобу, що паслась в чагарниках, гукали: «Ча-ча-ча», а дійшовши до гори, підганяли худобу вигуками: «Гор-гор-гор». От і склалось «ча-гор», тобто назва села Чагор.
     Є й інша версія походження назви села. Біля теперішнього села Чагор проходила головна дорога, яка зв'язувала м. Чернівці з іншими важливими центрами Буковини та Молдавського князівства: Серет, Радони, Сучави. В районі теперішнього села були чагарники і люди часто випасали свої воли, інколи ночували, де й виникли перші будинки і заселились перші предки теперішніх жителів с Чагор.
     А назва виникла, мовляв, тому, що валом гукали «Ча-го, ча-го» або «Ча-гор, ча-гор» (дорога, значить, має підйом).
Походження назв річок, які протікають селом можна зустріти в книзі Ю.О.Карпенка «Топонімія Буковини». 
    Назву Дереглуй (Дерехлуй, Дерелуй, Дрихалуй) – прийнято вважати тюркською. Австрійський дослідник Вейганд виводить з татарського «darah» - дерево.
    Кісся (Фізія, Козія- руда) – словосполучення, географічний «руда» (вид потоку) означується прикметником Козій, Козія – «козячий».
    Коровія (Коровля) – назва розглядається як романська. Однак при такому поясненні залишається не зовсім зрозумілим, чому романському суфіксу передує типово східнослов’янський корінь, чому романське населення творило гідронім коровлявід слова «корова», а не, скажімо, від «вакє» - «корова». Зрозуміти справу допомагає поширений у місцевого населення живомовний варіант гідроніма Коровля. Форми Корові і Коровля добре пояснюються як два незалежних рефлекси одного вихідного джерела – прикметника «Коровья», який і був давньою назвою потоку. У цій давній слов’янській назві прикметниковий формант міг заступитись іменником або ж зазнати фонетичної трансформації. Перша за цих змін відбулася у романському мовному середовищі.
     Після митрополита Чагірки землі перейшли до нового митрополита Нектарія Котярчука, який володів 350 га — 1/3 землі майбутнього колгоспу.
     Національний склад села неоднорідний. Більшість українців, біля 40% - румуни й молдовани. Проживало в селі чимало німців, поляків, євреїв. Пояснюється це процесом колонізації, що проводилась з кінця XVIII ст. та особливо в І половині ХІХ ст. Австро-Угорською імперією. Корінним населенням були українці, про що свідчать прізвища Ворощук, Лукащук, Боднарюк, Дубець, Савчук, Верезуб, Данілейко, Підойма та ін. Велика частина землі зосередилась в руках багатіїв. Так, поміщик Гакпер мав 150га землі, Придій, Ворощук — по 50 га, Ротар, Косташ — по 30 га, а попи — зверх 60 га землі.
     Більшість селян були безземельними або малоземельними. Працювали наймитами у багатіїв, йшли на заробітки в Чернівці, виконуючи різну чорнову роботу.
Село заселялось з двох кінців. З північного сходу, де тепер кут Руснаки, і з південного заходу, від головної дороги, що веде з Порубного на Чернівці. Ця частина носить назву Паржолівка. Спочатку заселення йшло вздовж дороги, що йде на село Молодію. Тут облаштовувались багатші верстви населення — німці, поляки, євреї, що мали свої корчми, магазини. Про походження назви цього кута невідомо нічого.
     Назва кута «Руснаки» ймовірно пов’язана з прізвищем перших сімей, що поселилися тут, або їх етнічноюкарта Чагор приналежністю. Прізвище «Руснак» на сьогодні є дуже поширеним в селі. В праці Корнелія Козака та Едуарда Фішера «Краєзнавство Буковини» виданій в Чернівцях в 1900 році зустрічаємо: «… заселені переважно румунами та русинами». Вже в наступному рядку цією праці говориться про Чагор.
     Третя частина села — Середина. Походження назви зрозуміле – кут займає центр села, знаходиться посередині. Він заселявся пізніше. Тут, як і на куті Руснаки, що на ярах та горбах, проживало бідніше населення. Кут Руснаки прилягав до лісу, що колись тут ріс. Скоріш за все, й заселення тут пройшло раніше в надії на порятунок в разі небезпеки.
     В період перебування краю у складі Австро-Угорщини, крайовому уряду в Чернівцях підпорядковувалися 9 повітів: Чернівецький (крайовий повіт), Гурагуморський, Кимпулунгський, Кіцманський, Радівцький, Сіретський, Сторожинецький, Сучавський та Вижницький.
Наше село входило до Чернівецького крайового повіту, судового округу Чернівці. На той час Чагор налічував близько 2200 жителів на лівому березі потоку Дерелуй. Село розташовувалося на історичній території «Космінул». Крім Чагра також входили Гореча або Люди – Гореча, Великий Кучурів, Волока, Молодія, Цурин (Цурень), Нові та Старі Мамаївці, Ревне, Кучера, Камена (Кам’яна), Міхальче, Котул Баїнський, Остриця, Маморниця, Лукавиця, Стілецький Кут.
     У 1867 році почалося будівництво залізниці, яка проходить через центр села з Чернівців на Глибоку і Вадул-Серет, що позитивно вплинуло на економіку та характер життя в селі. З’явились робочі місця, зросла чисельність населення. До будівництва залізниці в селі було 67 хат, а в 1905 році — вже 163; у 1940 році їхня кількість зросла до 386 будинків. А згодом поодиноко почали з’являтись кам’яні будинки.
     До 1880 року було збудовано велику кам’яну церкву і освятили її в честь Святого Дмитрія, яка діє і нині. За часів Австро-Угорської імперії це була німецька кірха, а в 1919 році стала православною.
    Для проведення церковної служби в село  був направлений священик Берару Олександр, громада села  зібрала кошти для будівництва йому житлового  будинку. Оскільки це була освічена  людина, він підняв питання  про будівництво школи. І ось в 1890 році в селі була збудована перша двокласна школа. Класи були різні. В одному класі навчались діти українців, в другому румунів. Навчання  проводилось на  рідній  мові, але обов’язково в кожному  класі вивчалася одна і друга мова, а з 11 до 13 години навчання проводилось  німецькою мовою. Будинок  першої школи зберігся в центрі села, де розміщено зараз  Чагорське сільпо. В 1906 році громада  села вирішила  побудувати  нову школу. Будівництво почалося на обійсті Чорнея Іллі Івановича.
     Згодом в будинку колишньої двокласної школи було відкрито бакалійню-мануфактурний магазин і шинок-корчму єврея Абрама Аусландера.
Важким було становище селянства, яке потерпало від безземелля та голоду. Безземельні селяни наймалися на роботу за 15 крейцарів або за убогий харч. Під час голоду селяни, рятуючись від голодної смерті, продавали своє жалюгідне майно і навіть клаптики землі, які скуповували за безцінь багатші односельці. Так наприклад, Придій давав за 20 арів землі 25 кг. кукурудзи, а Штефуряк давав 50 кг зерна за ½ га землі. Багато селян, шукаючи кращі долі, виїжджали до США, Канади та ін.. Серед селян що виїхали: Гречуняк Ілля, Андоній, Загарюк Олена, Коблюк Василь, Павлович Тодор, Унгурян, Романюк, Скрипкарюк, Верезуб  Самуїл та ін..
     Наші односельчани брали участь і у Першій світовій війні. З юнаків, які були призвані до війська, на фронтах полягло 20 чоловік. На сільському кладовищі воякам Першої світової війни встановлено пам’ятник з викарбуваними іменами.
     Великий вплив на трудящих Буковини мала Жовтнева революція. У квітні 1918 р. в Чернівцях відбулася демонстрація, на якій вимагалося припинити війну, вийти зі складу Австро-Угорської імперії та об’єднатися з іншими українськими землями. В цій демонстрації брали участь багато жителів нашого села, особливо ті, що працювали на підприємствах Чернівців.
     Під впливом цих подій почалися так звані «селянські бунти». Таке заворушення відбулося і в с. Чагор в червні 1918 року, коли селяни почали ділити церковну землю. Проти повстанців виступили австрійські каральні загони, які жорстоко придушили виступ.
     У 1936 році було збудовано сільський клуб за ініціативою і на кошти жителів села, які своїми руками його і збудували. Значну суму грошей дав румунський генерал Якоб Зендик, який хотів, щоб клуб було названо на його честь.
    З приходом радянської влади на території Буковини відбуваються адміністративно-територіальні зміни, формування радянських органів влади. 5 липня 1940 року була створена Чагорська сільська рада Чернівецької сільської волості, а в листопаді того ж року с. Чагор увійшло до складу Чернівецького сільського району Чернівецької області. Першим головою села був обраний Підойма Тодор Якович, який працював на цій посаді з 1940 по 1958 рік з перервою в 4 роки, які припали на час війни.
     Після нападу 22 червня 1941 року Німеччини на СРСР, Україна перетворилася на один із найважливіших театрів гігантського двобою між радянськими і німецькими військами. Воєнні дії на території України тривали з першого дня німецько – радянської війни до 28 жовтня 1944 року.
Чернівецька область однією з перших була піддана жорстокому артилерійському обстрілу і нещадному бомбардуванню німецькою авіацією, особливо міста Чернівці та Хотин.
     З відступом радянських військ на території області встановилась румунська окупаційна влада. Вже 9 липня 1941 року генерал Антонеску видав наказ про встановлення смертної кари за порушення окупаційного режиму. 18 липня 1941 року було опубліковано маніфест про приєднання Північної Буковини до королівської Румунії і створення провінції Буковини на чолі з генерал-губернатором Корнеліу Калотеску.
     Окупаційна влада прагнула використати людський ресурс для поповнення своїх збройних формувань. Всі чоловіки мобілізаційного віку були взяті на облік, їх кількість на 1 вересня 1943 року по Чернівецькому, Хотинському, Сторожинецькому і Дорохтойському повітах складала 21182 особи. В роки війни в стройових частинах румунської армії служило близько 12000 буковинців і бессарабців. Це були в основному ті солдати і офіцери, які до війни уже служили в румунській армії і залишалися в ній після 28 червня 1940 року. В 1943 році частину молодих краян загітували на службу у німецьку армію. Таких добровольців у Північній Буковині та Бессарабії знайшлося близько 6000 чоловік.
     З села Чагор в період з 1941 по 1944 роки в румунську армію було мобілізовано 50 чоловік. На жаль, подальша доля відома не всіх.
     На території Чагорської сільської ради відомий лише один випадок нищення єврейства в роки війни.
     З села Чагор на фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 13 чоловік.

     Нам вдалося зібрати відомості про 18 ветеранів війни, які проживали на території села після війни, або проживають тепер. Результатом учнівських досліджень стала пошукова робота «Книга бойової слави села».
     Щороку пам’ять про загиблих односельчан, ветеранів війни вшановують на мітингу до Дня Перемоги. Голова ради ветеранів села Лисишин І.Ю. часто виступає в школі перед учнями.
     Перемога у війні зароджувала в народі світлі надії і сподівання. Селяни чекали, що будуть обов’язково розпущені колгоспи. Робітники сподівалися на високу заробітну плату, хороші умови праці і побуту. Інтелігенція прагнула послаблення контролю над нею влади, інтелектуальної свободи. Всім хотілося вірити, що життя швидко піде на краще, що масові репресії, голодомори, стан загальної підозрілості у суспільстві терор влади – залишаться в минулому. Але усі сподівання на демократизацію суспільно-політичного, культурного й економічного життя виявилися марними.
     Як і в роки війни, продовжились репресії. Протягом 1940 – 1950- рр.. жертвами сталінських репресій стали 52 жителів села.
     Продовжив роботу створений в 1947 році колгосп «Перемога», 1 січня 1963 перейменований у «Маяк». Господарство зерново-бурякового напряму з розвинутим тваринництвом. Артіль мала 1206 га землі, в тому числі 762 га орної. Колгосп славився в районі високими виробничими показниками. Артіль була учасницею ВДНГ.
     В 1946 році була створена партійна організація.
    В грудні 1961 року Чернівецький сільський район ліквідували, і с. Чагор увійшло до складу Глибоцького району з центром смт. Глибока.
    В цілому для села, в період існування СРСР, були характерними всі процеси суспільно-політичного, культурного й економічного життя, що й для всієї країни.
Станом на 1 січня 2010 року на території села проживає 10 воїнів – інтернаціоналістів, які виконували свій інтернаціональний обов’язок у Афганістані та брали участь у миротворчих місіях. Щороку воїнів – інтернаціоналістів вшановують на мітингу до Дня Перемоги. Результатом дослі-дження цієї теми стала пошукова робота учнів школи «Долі , обпалені війною». 
     З вересня 2001 року головою села працює переможець районного конкурсу «Ділова жінка Глибоччини» Ткачук Вікторія Іванівна, вмілий організатор. За її управління село було виведене на перше місце в районі та третє місце в області по середнім показникам.
     Село Чагор одне серед кращих у Глибоцькому районі за рівнем розвитку інфраструктури. 
     Станом на початок 2012 року загальна площа села складає - 1164,6 га із населенням у 4264 тис. чоловік.
     На сьогоднішній день найбільшою проблемою села є його екологічний стан.
     Через центр села протікає невелика річка Кісся (Кізія), яка є притокою річки Дереглуй. Стан її води вважався незадовільним, оскільки ще декілька років тому назад біля неї Річка Кісяпрацював цех по фарбуванню вовни. Використана вода виливалася у річечку. Крім цього, населення села викидало в неї весь непотрібний бруд. Сьогодні біля р. Кізія працює міні-цех по виробництву керамічної плитки, що також негативно впливає на стан води. На кордоні села Чагор та села Молодії протікає річка Дереглуй, яка є притокою річки Прут. На протязі сухого періоду стає мілководною. Навесні вона розливається, затоплюючи заплаву. На жаль, населення обох сіл перетворює заплаву та першу терасу на сміттєзвалище. Органи місцевої влади борються з цим негативним явищем, але люди не хочуть зрозуміти, що самі ж собі шкодять.
     Рельєф села Чагор різноманітний : зустрічаються рівнини, підвищення та пониження, розчленований ярами та балками. З утворенням ярів населення бореться як може, в основному, засаджує їх деревами.
     Великим багатством нашого села є ґрунти. За тисячолітню історію господарювання людини на території нашого села ґрунтовий покрив зазнав багатьох змін, передусім завдяки широкому розвитку землеробства і перерозподілу угідь. Велика площа земель зайнята ріллею, сіножатями та пасовищами. Останніми роками спостерігається тенденція до зменшення площі ріллі і збільшення площ під забудовами, шляхами. 
     Формування головного компоненту родючості ґрунту – гумусу здійснюється шляхом внесення органічних і мінеральних добрив, агрокультурними процесами. Але це не завжди допомагає підвищити вміст гумусу, який з кожним роком втрачається, оскільки  земля перейшла у приватну власність і люди не завжди мають можливість добре обробляти її. Основними ґрунтами Чагра є сірі лісові ґрунти на яких отримують досить таки непогані врожаї на вирівняних ділянках. Дещо гірше з ґрунтами, які знаходяться на схилах, оскільки верхній найбільш родючий гумусовий горизонт піддається водній ерозії.
     Рослинний покрив багатий і різноманітний. Окрасою центра села є пам’ятка природи - алея каштанів. Алея КаштанівЦі дерева були посаджені жителями Чагра на початку XX століття. Кожної весни вони милують око мешканців села .
     На Руснаках знаходиться невеличкий скверик. Там ростуть горобини і берези. Трав’янисті рослини представлені тимофіївкою луговою, жовтцем, мати – й – мачухою, ромашкою лікарською. Є рослини, занесені до Червоної книги. Це медунка звичайна та крокуси осінні.
     Історія села Чагор потребує подальшого і детальнішого вивчення, оскільки не всі події досліджені. Тому наш обов’язок зібрати, систематизувати і зберегти дані для майбутніх поколінь.

Список використаної літератури
1.    Анотований список пам’яток археології Глибоцького району // Науковий архів Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім.. Ю.Федьковича;  № 251 – 256
2.    Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині кам'яного віку.- К. Наукова
думка; 1981.
3.    Басняк В. Басняк О. Поселення культури карпатських курганів поблизу
села Чагор // Буковинський історико-географічний вісник.- Чернівці:
Місто. 2000р. Вип. 2. С.5-6.
4.    Басняк О. Старожитності культури карпатських курганів на території
Чернівецької області.// Буковинський історико-етнографічний вісник.-
Чернівці: Золоті литаври, 2000р. Вип. 3.- С.115-116.
5.    Бауер М.Й., Захарова Т.А., Козуб М.К., Попович Т.М. Сткфаник В.І. Екологія: Посібник для 8 – 11 кл. – Чернівці: «Митець», 1995 – 158 с.
6.    Винокур І.С. Гуцал А.Ф. Пеняк С.І. і ін. Довідник з археології України.
Хмельницька. Чернівецька. Закарпатська області. К. Наукова думка:
1984р.
7.    Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тыс. н.э.- К.
Наукова думка; 1985р. 184с.
8.    Жупанський Я.І. Географія Чернівецької області: Навчальний посібник. – Чернівці: Чернівецька обласна друкарня. 1995 – 192 с.
9.    Карпенко Ю.О. Топонімія Буковини. Київ: Наукова думка. 1973 – 237 с.
10.    Козак К., Фішер Е. КраєзнавствоБуковини. – Чернівці, Золоті Литаври, 2006. – 208 с.
11.    Облік пам’яток археології Чернівецької області //  Науковий архів Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім.. Ю.Федьковича;
12.    Русанова И.П. Тимощук Б.О. Кодын – славянские поселения V – VІІІ вв. на р. Прут. Москва: Наука. 1984р.- 87с.
13.    Тимощук Б.О. Північна Буковина - земля слов`янська. Ужгород:
Карпати. 1969р.- 191с.
14.    Тимощук Б.О. Твердиня на Пруті. Ужгород: Карпати. 1978р.- 87с.

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.