Автор: glybcher Категория: Черепківці
Дата публикации Просмотров: 655
Печать

Керівники пошукової групи: Крпюк О.Д.Шотропа М.Д
Пощукова група:   Патраш Олена уч.10кл.
                                Гнатюк Анастасія уч.6 кл.

 

                                                        ТРИ ГРУШІ КРИСЛАТІ
Не звершилось все те, що задумав Олекса Довбуш. І його справу через роки, десятки, навіть сотні років пронес¬ли нащадки, міцно з'єднавшись докупи, здобули свободу, щастя  і рівність.
Аби здобути віками оплакану долю, моцну силу треба було мати. Ото про щось подібне на землях  Прикарпаття переказ ходить.
Ніби три крислаті груші в селі Черепківка, що на межі з Вовчинцем, вже триста літ ростуть і дотеперки плоди дають. Ніхто, кажуть, не садив їх тут. А щоб дізнатися, звідкіль з'явились дерева, спитайте в жителів села. І во¬ни поведуть таку розповідь. З того часу, коли не стало Довбуша, і груші ростуть. Зрада Дзвінки призвела до загибелі   отамана   і   багатьох   його   побратимів.   Багацько й врятувалося, покидали гори, заселяли доли, бо каральні загони нишпорили там. Серед інших у долах Серету опинилися три опришки: Грицько, Іванко та Василько. Думали-гадали, як би ще нових легінів в опришки завербувати.
Але тут панські наймити їх спіймали і по тому, що в руках  топірці  мали,  в них  опришків  розпізнали.
Зігнали усенький люд живий з околиці, аби дивились, яка то кара має бути. Привели закованих у кайдани трьох легінів. І тут-таки принародно по одному клали на дривитень і четвертували. Відтак під горбочком могили свіжі виросли. А вночі люди вшанували закатованих: могилки вирівняли, надгробки зробили. А від часу надгробки ті повтиналися, спорохнявіли, а на їх місці деревця виросли, зеленим листячком залопотіли. Через роки деревця піднялись угору, зацвіли молочним цвітом. І дарували соковиті плоди. А від того, що люди вживали оті плоди, вони ще більшу силу відчули в собі, ненависть до ворогів виросла, бажання до боротьби пробудилося — іти в гурті проти гнобителів.
І понині три крислаті груші, мов пам'ятки сивої давнини, прикрашають собою буковинське Підгір'я, нагадують людям про невмирущу славу наших предків.

                                          ЗА ПАНЩИНУ  І  МАРІЮ ТЕРЕЗІЮ
Страшно народ сумував, ніколи гаразду не мав. Люди самі себе ненавиділи. Не раз і вішалися, не раз і топилися, і то вшитко через тоту нещасну панщину.
Чоловік мусив робити панам, а жона з дітьми мала наскубсти єдно кіло пір'я і єдно кіло ряндя, так наскубленого, аби не можна знайти жодної нитки, лише самоє клоччя. Оте пір'я та й ряндя мали наскубати та й надиркати жона і кожда дитина за єден тиждень. Єго ізбирав на коні гайдук, а хто не мав, того страшно бив.
Коли була за царицю Марія-Терезія, часто наймала у себе бали. Котрий пан красно затанцював з царицею, то тому дала панщину да з п'ять або сім сіл.
Тоти пани могли з людьми чинити, що хотіли. Пан міг і продати чоловіка, як хотів, або вбити, або завісити, або втопити, хоч що учинити з ним.
Як дашто хотіли люди мати, то мусили служити панщини за сто чотири дні. А як дашто чоловік провинив, то страшно єго били. Прив'язали до стільця двома ременями і як зачали бити єден з єдного боку, а другий з другого боку — і не раз, як читаво побили, та й умер чоловік, або й зі страху вмер.
Далі, як вже люди вшитко поробили, то силовали людей, аби лід орали та й аби йшли босі копати замерзлу землю. Не раз і не єден чоловік босий і дуже голоден коплючи  вмер.
Наконець,  як  панщина  минулася,  люди з великої радості пили, другі співали, гуляли, одні молилися. То держало да з єден тиждень.
Атсяк давно люди бідували, бо такий був світ.

Copyright 2012. All Rights Reserved.