Автор: glybdym Категория: Димка
Дата публикации Просмотров: 2392
Печать

  
               З історії села ДимкаF1


«Дві години від ріки Серету на Буковині лежить село Д. Його рівні поля пригадували б степ, якби не те, що місцями вони западають мов знеохочені своїм положенням, творячи плиткі невеликі кітли, і якби не той великий ліс, що тягнеться по західній стороні села і творить зелений мур поперек широкої площини, щоб обмежити її розмах»
                             (О.Кобилянська, повість «Земля»)
                           

                               Де найкращі в світі зорі,
                               Злотосяйні, неозорі? –
                               В рідній Димці!

                               Де найкращая земля,
                              Найродючіші поля? –
                              В рідній Димці!

                             Де ростуть найкращі квіти,
                            Найкмітливіші де діти? –
                            В рідній Димці!
                                        ( Пелехач Майя, поема «В рідній Димці»)

Село Димка Глибоцького району лежить у південно–західній частині Чернівецької області за 27 км від міста Чернівців і в трьох кілометрах від райцентру Глибока. Мальовничі краєвиди села, невеликі лісочки і поля майже впритул підступають до асфальтової стрічки дороги. Хвилин сорок їзди автобусом від центрального чернівецького автовокзалу – і ви в центрі Димки.
Перші згадки про село Димку з'явилися у 1446 році, коли Буковина увійшла до складу Молдавського князівства, знаходилася у верхній частині Молдови.
Шостого червня 1446 року правитель Молдови Штефан Воде підписав документ, в якому зазначалося, що він дарує село Трестиянець ченцям монастиря Нямцулуй.
Вдруге згадується про село Трестиянець у 1454 році, коли Штефан Воде звільняє ченців монастиря Нямцулуй від сплачування податків, а мешканців села від десятини.
Наприкінці ХV століття назва села змінилася на Трестіана, що означає: село біля річки, по берегах якої росте багато очерету.
У 1668 році монастир продає село Трестіана молдавському поміщику Георгію Урсакі. Двадцять восьмого квітня 1714 року вдова поміщика Марія Урсакі подарувала село Трестіана монастирю Ворна.
З 1775 року наше село разом з усією Буковиною входить до складу Австрійської імперії.
В одному з документів 1782 року відбито той факт, що монастир Ворна передає село Трестіана у володіння Тодору Мустаке. В одному з документів відмічається, що частина мешканців села померла від голоду, а частина виїхала до Молдови у пошуках роботи.
Пізніше наше село згадується під назвою Димка. Перші мешканці села жили біля річки, де часто були тумани. Звідси і походить назва села Димка.
У складі Австрійської імперії Буковина знаходилася до 1918 року. Потім у нашому краї панувала боярська Румунія.
На один рік – з 1940 по 1941 на Буковині встановилася радянська влада, а далі, до 1944 року панувала на теренах нашого краю фашистська Румунія.
До 1991 року Буковина знаходилася у складі Радянського Союзу. Тепер наш рідний край живе і процвітає під прапором незалежної України.
Одночасно із встановленням радянської влади на Буковині, у 1940 році, в нашому селі почала працювати Сільська Рада. Але у 1962 році Димка переходить до Глибоцької селищної ради.
Серед перших голів сільської ради були Шпатар Марку, Головата Ауріка, Сирбу Георгій, Сирбу Петро та інші.
З 25 грудня 1990 року були відновлені функції Димківської сільської ради на чолі з Даном Я.Д., а на теперішній час головує в сільській раді Сирбу М.П.
Румуни – це такий народ, який любить веселитися, перебувати у святковому настрої. З давніх давен у нашому селі існував Будинок Культури, F2
який завжди активно працював. Серед перших директорів були: Рибарчук Раду, Сандуляк Ауріка та інші. Сучасний Будинок Культури був збудований у 1965 році. На данний час директором є Мікітюк Мірча. F5
Наш ансамбль народної пісні займає призові місця у різноманітних конкурсах. Йому присвоєно звання народного.
 У 50–х роках у нашому селі відкрилась бібліотека. Спочатку бібліотека розташовувалась у приміщенні сільської ради. У 1963 році бібліотека була переведена у старе приміщення музею - садиби Ольги Кобилянської, а з 1965 році вона знаходиться у приміщенні Будинку Культури. Першими завідуючими сільської бібліотеки були: Сандуляк Ганна, Жижиян Флоаря, Чимбру Марія, Горащук Ганна. На данний час завідуючим сільської бібліотеки є Вікован Тетяна.
У нашому селі працює фельдшерсько-акушерський пункт. У випадку захворювання ми завжди маємо до кого звернутися за першою допомогою. Це сестри з нашого медичного пункту – Стрільчук Ганна та Михайлюк Марина. Протягом минулих років тут також працювали: Лисенко Ксенія, Кольцюк Петро, Іоняк Світлана, Жижиян Валентина, Команюк Олена.
З 1990 в нашому селі функціонує поштове відділення. Магас Віоріка, Михайлюк Флоря, Жижиян Олена, Семенческу Олена, Білан Олена – це ті, які кожного дня у дощ та снігопад, у мороз та спеку відчиняли наші хвіртки і приносили нам останні новини, газети, журнали, листи та пенсії. Протягом цих років завідує цим відділенням Іоняк Родіка. На данний час листоношею є Михайлюк Ганна.
В самому центрі села, на центральній вулиці, трохи вище школи розташована сільська церква. F6
Цю церкву наше село отримала в подарунок від Вовчинців. Була відкрита і освячена у 1903 році в день Святих Петра і Павла, імена яких стала носити наша церква. Не дивлячись на нелегку долю села, церква збереглася, і тепер кожного року, на день святих Петра і Павла, святкуємо День Села.
В березні 1948 року в с. Димка був організований колгосп, названий ім'ям дорогої землячки О. Кобилянської. Колгосп мав 600 га ораної землі, 80 га лісу і 200 га сінокосу. Одним з перших вступили до колгоспу Іван Жижиян та його мати Маріука (в повісті „Земля"– Рахіра). Під час вручення колгоспові акту на вічне користування землею, колгоспник Іван Жижиян сказав: „Ось вона, та земля, за яку волком дивився сусід на сусіда, піднімав руку брат на брата. Лихі часи, коли земля була злою мачухою селянина, відійшли в минуле. Тепер для нас усіх вона стала матірю".
Головою колгоспу була Ауріка Олексіївна Головата, першим завідуючим фермою був Василь Дмитрович Рибарчук, однією з перших ланкових була – Домніка Миколаївна Жижиян, секретарем комсомольської організації колгоспу в роки його заснування був Георгій Іванович Сирбу.
Весною 1950 року Димку відвідав перший секретар КПУ – М. Хрущов, який говорив з трибуни XIX з'їзду КПРС про нову долю Димки.
В 1958 відбулося укрупнення колгоспу – колгосп імені О. Кобилянської з'єднався з колгоспом імені Сталіна (с. Глибока) і колгоспом імені Мічуріна (с. Широка Поляна). Об'єднане господарство також назвали іменем видатної української письменниці.
14 жовтня 1954 року в колгоспі імені О. Кобилянської почав працювати радіоузел. Село повністю радіофіковано. В жовтні 1963 року село було електрифіковано.
Протягом довгих років в колгоспі працювала передова доярка Чимбру Марія. У 1975 році і у 1981 році вона була нагороджена двома орденами Трудового Червоного прапора. Також у 1981 році була делеговано на 24 з'їзд КПУ. За особливі трудові досягнення у 1986 році вона була премірована подорожжю до Індії.
Територія села складає 1002 га і розподілена на 23 вулиці, які носять такі назви: Центральна, Нова, Л.Кобилиці, Дружба, Шт.чел Маре, О.Кобилянської, Колгоспна, Польова, М.Ємінеску, Тобілевича, Севастопольська, Незалежності, Трандафірілор, І.Крянге, В.Олександрі, К.Маркса, Чапаєва, Кожедуба, Ю.Гагаріна, Дружби Народів, провулок Севастопольської, провулок Колгоспної, Провулок Центральної вулиць.
В селі сконструйовано 480 будинків, в яких проживає 1848 мешканців.
Наше село пишається своїми людьми, серед яких: 74 учасника Великої Вітчизняної Війни; 128 дітей війни; 264 пенсіонера, які все життя працювали для розквіту рідної Батьківщини.
Наше село з кожним роком стає все багатшим, піднімаються два – і три поверхові сучасні будинки. Мешканці села мають 6 вантажних машин, близько 100 легкових автомобілів, 24 трактора, 1 комбайн. Забезпечені телефонним зв'язком 190 сімей. П'ятдесят сімей користуються послугами радіозв'язку.
Нашого села, як і всю державу, торкнулася проблема трудової міграції. Близько 300 людей виїхало за кордон на заробітки, що складає шосту частину працездатного населення села. Це погано впливає на стосунки у сім'ях та на виховання дітей.
Ми віримо, що в майбутньому наш край процвітатиме завдяки наполегливій праці підростаючих поколінь.
Ми любимо своє рідне село і мріємо все своє життя пов'язати з ним.

Copyright 2012. All Rights Reserved.