Автор: glybglyb Категория: Глибока
Дата публикации Просмотров: 4115
Печать

Чернівецька область – дуже цікавий край. Цю територію ще називають ніжно: «Буковина» (вважається, що вона походить від букових лісів, які колись вкривали більшу частину території).  Талановиті буковинці освоїли багаті ресурси, зберегли мальовничу природу, створили багатогалузеве господарство. Буковина – це край цікавих легенд, дзвінких народних пісень, прекрасних творів народних умільців, це наша мала Батьківщина, складова частина української держави. Гостинність буковинців знайшла своє відображення в старовинному гербі, на якому зображена сторожова вежа древньоруської фортеці з відкритою брамою для людей з добрим серцем, а не для зайд з чорними помислами. Ми повинні знати, любити, охороняти наш край, свідомо примножувати його красу і багатство.
Дослідження рідного краю є дуже важливим для розуміння минулого і передбачення майбутнього. Тому для дослідження нами було обрано територію Глибоцького району Чернівецької області та смт Глибоку, в якій ми проживаємо. Дослідження проводила група юних краєзнавців «Патріот» Глибоцького ліцею під керівництвом вчителя географії Максимюк Валентини Василівни. До складу групи входять учні 8 класів ліцею: Славута Богдан, Трафенчук Микола, Ванзуряк Валентина, Малофій Таїсія, Юркевич Анна, Шмигельський Роман, Ванзуряк Степан, Змошу Георгій, Овачук Тетяна (фото 1).
Центром Глибоцького району є селище Глибока (в 1919-1940 рр. – Адинката). Назва селища походить від місця розташування – глибокої низовини. Територію його заселено здавна. На високому місці в урочищі Замчище досліджено рештки глинобитних жител поселення трипільської культури (ІІІ тис. до н.е.).  У добу раннього заліза (VIII-VII ст. н.е.) стояв замок.
У літописах згадується про те, що в 1490 році церква Глибокої увійшла до Радівецької єпархії. У 1491 році молдавський господар Стефан ІІІ своєю грамотою ствердив передачу села Глибокої придворному Юдці.
Глибока зі своїми землями і угіддями протягом довгого часу була власністю феодалів і монастирів.
Про багаторічну боротьбу проти турецького гніту в народі існує чимало переказів. В одному з них розповідається, що в 1621 році козацький загін, очолений Миколою Мельником, разом з селянами Глибокої довгий час захищав Замчище від турків.
У 1747 році в Глибокій проживало близько 30 сімей. Буковина переходить під владу Австрії. Село, як і раніше, часто перепродувалося поміщиками. Селяни при цьому залишалися в особистій залежності від панів.
За даними подвірних книг, у 1815 році в Глибокій був 131 двір, з них 13 пустувало, бо господарі залишили село через непосильні побори.
Після реформи 1848 року селяни Глибоки змушені були викуповувати свої землі.
З ліквідацією феодально-кріпосницьких відносин створилися умови для більш швидкого розвитку капіталізму. У 1857 році в Глибоці збудовано спиртовий завод.
У 1869 році почалося будівництво залізниці Чернівці – Вадул-Сірет – Сучава, яка пройшла через Глибоку.
На початку 1900 року в селі було 47 ремісників і 43 торговці. У 1910 році в Глибоці було 5549 чоловік населення.
Злидні гнали збіднілих селян в далекі країни. Протягом тільки 1913 року з Глибоки емігрувало до Канади 193 особи.
У листопаді 1918 року Глибока була окупована румунськими боярами, тому Глибоку переіменували в Адинкату. Була заборонена українська мова, навчання велося румунською мовою.
28 червня 1940 року Буковина ввійшла до складу Радянської України.
5 липня 1941 року в Глибоку вступили німецько-румунські війська. 8 квітня 1944 року селище було звільнено від загарбників.
У 1947 році почали працювати маслозавод, побутовий комбінат, друкарня.

                       Історія Глибоки та географічні особливості її топонімів

«Географічні назви, як ніщо інше, допомагають заглянути за обрії затьмареної давнини, через них і для них побачити горизонт безхмарного пройденого. Тому бережімо їх від зникнення», – писав  І.Франко.
Глибока – селище міського типу (з. 1956 р.), центр Глибоцького району. Розташована в південно-західній частині області за 30 км від Чернівців. На території селища досліджено 69 назв.
Згадується як пустище, тобто запустіле селище, у грамоті 20 червня 1438 року, опублікованій з перекладом (Кост., 1124). У 1490 р. тут була вже й церква: црьков ис попом на Хлубокою (Богдан, І, 407). Після 1418 р. почав уживатися переклад топоніма на румунську мову: Адинката, румунське adinc «глибокий». Список 1919 пропонував уже вживати ім`я Адинката. Однак випуски Схем до 1921 р. ще вказують лише форму Hliboka, а в 1923 – 1928рр. подають  її як основну. Форма Адинката закріпилася серед місцевого молдавського населення. Назва «Глибока» характеризує місце розташування поселення, яке дійсно знаходиться в глибокій улоговині. Жіночий рід імені орієнтовано на слово долина.
За літописними даними, в долині, де тепер розташоване селище, на Чорній Поляні в 1359 році молдавське військо здобуло перемогу над поляками. У письмових документах Глибока згадується як запустіла місцевість на Чорній Поляні, того ж року воєвода Ілля наділив придворного суддю Петра Гудика цією ділянкою землі.
У літописах згадується про те, що в 1490 році церква Глибокої увійшла в підлеглість Радівецькій єпархії. У 1491 році молдавський господар Стефан ІІІ своєю грамотою ствердив передачу с. Глибоки придворному Юдці.
У грамоті 1488 р. в описі меж Козмина (суч. Валя Кузьмина) біля       р. Дереглуй, яка протікає територією Глибоки і саме в її напрямку  вказується глибока долина: «та на камен на верхь Хлубокою долину, та Хлубокою долину та черес Дерлуи» (Богдан, І, 334).
З глибокої давнини Глибока розміщувалася в долині, оточена струмками, потоками, горбами. В різні часи виникли окремі поселення, «кути». Вони мали власні назви, які збереглись у пам`яті старожилів, деякими користується і сучасна молодь.
На захід бід центру Глибоки розміщений  кут – Валовія (сучас¬ні вулиці  Київська, Полтавська, Вінницька, Одеська, Сонячна). Як же виникла ця  назва? Найбільш вірогідне пояснення – там простяглося підвищення у рельєфі, що нагадувало вал.
На північному заході розміщена Гирла (сучасні  вулиці  Гомель-ська,  Вашківська, Хотинська). Свою назву кут отримав тому, що хати знаходяться в долині (гирлі), де протікає потік.
На  північному сході – Поляни (сучасні  вулиці Новосибірська, Іркутська,  Яготинська,  Фастівська).  Назва кутка дуже «прозора», оскільки  тут галявини чергуються з ділянками кущів, дерев. Тільки в слові змінений  наголос на третій склад: поляни. Північна частина Полянів пізніше отримала назву «Стина», тому що тут знаходився випас овець. Відомим чабаном був орденоносець Зеленько Артем Віздонович.
На південь від Полянів – місцевість з назвою Окопище. Це ста¬рий  єврейський  цвинтар, де до 1940 року ховали  євреїв.
У східній частині селища розкинувся  куток Чінста (сучасні вулиці Садова,  Вишнева). Існує таке пояснення цього топоніму. На схід від цього місця простяглися ліси. Дерева вирубували і випалювали з них деревне вугілля. На території Чінсти  працювала невелика ґуральня, і туди часто кликали лісорубів, щоб почастувати (пригостити) горілкою.
На Чінсті між вулицями Садовою і Вишневою знаходиться балка, на дні якої тече потік, по схилах ростуть дерева, в основному – вільхи. Тому і назва місцевості Вільхи.
На  південь від Чінсти знаходиться Рінь (кінець вулиці З.Космодем'янської). В українській мові «рінь» – грубий пісок. Тут брали шутер, глимей і підсипали ним дороги, тому назва поширилася на місцевість, де це добували.
Між Вільхами і Рінню на пагорбі простяглися поля. Ця місцевість була незаселеною, тільки стояла одинока хата. Господиню звали Ольгою, тому і навколишні території прозвали «біля Ольги». Прізвище глибочанки не збереглося, а от ім’я пам’ятають і досі. Зараз дану територію віддано під будівництво на куті «Ольга». Поки що там оселилося тільки дві сім’ї, тому що це досить далеко від центру селища.
Ще південніше Рінні – Толока, місцевість, яка не забудована ще до цього часу. У давнину тут збиралися на танці під час храмового свята. Пізніше на Толоці часто було чути музику весіль. В українській мові то-лока ще означає збір людей  до гуртової праці, може тому і назвали це місце так, що там глибочани часто збиралися разом. Пізніше Толоку використовували як спортивний стадіон, тому вона має ще одну назву – «Старий стадіон».
На схід від Ріні розмістилася Ледівня (кінець вулиці Завод¬ської). Сама назва говорить за себе. За часів пана Станіслава Скібіневського тут для  його потреб заготовляли лід. У яр, куди не потрапляло сонячне проміння,  складали лід, привозили з Трачки тирсу, і так лід зберігався влітку.
На південному сході околиці  Глибоки (кінець вулиці  Комінтерна) в давнину ріс великий, широкий дуб, де молодь часто збиралася на вечорниці. У 1950 році дуб спиляли, на тому місці побудували тваринницьку ферму. Тільки праворуч від ферми залишились сини широкого дуба, тому те місце назвали «Дуби». Назва залишилася до цього  часу, зате дуби...?  Їх вирубали  на  паркет, місце розорали  під  городи  і все.
Ліворуч від кінця вулиці Комінтерна знаходиться балка, на дні якої  протікає струмок, а  на схилах  ростуть дерева, кущі. Цей  невеликий  гайок  з давніх-давен називають «Гарагой». Початок струмок бере з Білої Криниці,  що славилася чистою кришталевою водою. В давнину Білу Криницю знали  всі глибочани. На Трійцю або Зелену неділю тут збиралися процесії різних  конфесій і священики української церкви святили воду Білої Криниці. Після цього всі йшли зі свяченою водою на кладовище. Біля Криниці стояв дерев'яний хрест, якого зруйнували в 50-х роках. Назву Криниця отримала через біле дерев'яне цямриння, яке господині найближ¬чих хат час від часу білили. Слідкували і за чистотою води, тому криниця закривалася покришкою. Незмінною була і  наявність кухля біля  криниці. Цінність цього місця полягала ще й у тому, що саме тут під час великих посух велися молебні, щоб Бог дав дощу.
Від Білої  Криниці на північ до Путрини вела польова дорога, яку називали «Широка дорога». Походження назви дуже «прозоре». На той час  вона була досить широкою. Звідси  і  назва.
Путрина – назва кутка,  що зараз належить с.Димка. Там жила пані Дворецька, що розводила курей.
За Дубами далі  на південь – Оборіг.  Назва легко пояснюється. У Глибоці оборіг – це стодола без стін, де зберігається сіно. Такий Оборіг і був побудований за 1000 метрів від ферми.
Далі  на південь від Оборогу – Гандюкова криниця. Криницю викопав Михайло Гандюк, посадив біля неї вишню, і з тих  пір до криниці  по чисту   холодну воду йшли всі  ґазди з навколишніх  по¬лів,  часом за 2 кілометри.
Ще південніше починається Ялівець, що тягнеться аж до Слобідки.
Територію сучасної лісодільниці називали Трачка. Трат – відходи від розпилювання дерев. Тут в давнину розпилювали  деревину на дошки. Звідси  і  назва.
Вулицю Комінтерна і  Шевченка називали Панською вулицею. У кінці  вулиці Шевченка стояла панська садиба (дитяче відділен¬ня районної лікарні) пана Станіслава Скібіневського, якому на¬лежала більшість земель Глибоки. Пан залишив по собі добру па¬м'ять,  він  піклувався  про добробут своїх людей, і якщо сім'я не могла побудувати хати, він сам давав їм житло.   Так по вулиці Комінтерна залишилися до цього часу будинки (№ 98, 29, 45, 27, 26).
Старі глибочани віддячують панові  за доброту. Вони догля¬дають його могилу-склеп на глибоцькому кладовищі. Пан Скібіневський з сім'єю втік у 1940 році до Румунії, потім до Польщі, а в 1942 році  повернувся в Глибоку,  сподіваючись на повернення земель, але скоро помер. Похований був біля  костьолу,  який він раніше збудував, а в 1950 році  домовину  перенесли  на цвинтар.
Пан Скібіневський побудував великий Спиртзавод, біля якого
викопали ставок. Спиртзавод потім переробили на хімзавод, пізніше завод випускав плити для доріжок, назви «Спиртзавод», «Ставок
спиртзаводу» залишилися за цим кутком до цього часу.
Територія колишніх сільгосптехніки  і сільгоспхімії мала назву «Площа».   Там знаходилася площадка, де тренували  коней. Поряд була конеферма,   що  належала  панові  Скібіневському. Нею відав його син  Броніслав.  На фермі  розводили  племінних  коней,  яких  про¬давали  навіть в Америку.
Місце колишньої харчосмакової фабрики називали «Цегельня». Там випускали цеглу.
Вулицю Центральну називали «Гостинець», може тому, що це була єдина найбільша вулиця Глибоки, по якій їхали в гості. Більше жод¬на вулиця не мала своєї назви.
На північно-західній околиці селища, праворуч від Глибоцької вулиці –   кут Боднарі (сучасні вулиці Бобруйська, Обертинська). Цей кут знаходиться  коло лісу, а ліс давав багато матеріалу для місцевих мешканців.  Жителі  кутка спеціалізувалися на виробництві бочок. Зви-чайно, що ремісники і  селилися біля лісу. Від їхнього ремесла і пішла назва кутка.
Трохи  ближче до центру, теж  праворуч Глибоцької вулиці, розкинулась Зеленькова багна  (вулиця Хотинська). Багною в Глибоці  навивали місцевість, де близько підходила вода. А Зеленькова, тому що там жили Зеленьки.
На  північно-західній  околиці, але вже ліворуч, знаходиться Циганський  кут  (сучасні  вулиці  Чортківська, Прип'ятська, провулок Стрийський). З сивої давнини там осіли п'ятнадцять цигансь¬ких сімей, яким життя в Глибоці припало до душі.
Ближче до центру від Циганського кута знаходиться місцевість, яку називають Коло Глею (вулиця  Котовського).  Назва сама говорить за себе.  Там ґаздині брали  глей (сіра глина), яким мастили хати.  Ще нею  глибочанки користувалися в лікувальних цілях: робили дитячу присипку,   прикладали до хворих, обпечених місць на тілі.
У кінці  Глибоцької  вулиці, на самій околиці села,  в 1960 році Швець,  тогочасний  голова райвиконкому, вирішив зробити для глибочан місце відпочинку. Він  побудував дамбу і виникло озеро, яке назвали Лісним.  Трохи далі в лісі ріс віковий дуб,  потрібно було більше трьох чоловік,  щоб його обхватити.  Тому і назвали його Широким дубом.  Дуб оточували поляни. Мальовнича природа даного місця приваблювала жителів, і тут  проводилися святкування 1 та 9 Травня, День молоді, знімалися сцени фільму  «Айвенго». Але вандали сплюндрували  красу.  Дуб,  що пережив не одне століття, не витри¬мав наруги дітей, які розвели вогнище в його дуплі.   І стоїть зараз дуб, мертвими своїми  гілками нагадує всім про враз¬ливість природи. Отже, якщо ми  хочемо, щоб нас оточувало прекрасне,   його потрібно берегти.
Не менш мальовнича місцевість праворуч вулиці Глибоцької, де також знімалися сцени з кінофільму «Айвенго». Це – Петрашева поляна. Колишній господар – пан Петраш. Ліворуч Глибоцької вулиці, далі  за Широким Дубом – Фештарівка. Фештар був у пана Скібіневського лісником. Там, у лісі, була його хата, а навколо – сад. Деякі дерева саду плодоносять до цих пір  і  грибники люблять ласувати смачними  яблуками.
Вулиці Чорновола, Кутузова, Немирівська, Лісова, перевулок Немирівський утворюють кут, що має назву Цвинтарний. Він знахо-диться близько коло цвинтаря, отже  звідси  й  назва.
Від цвинтаря  на північний  захід  Згорений  ліс. Місцевість, де в  1940-х роках вигорів ліс.
Від Згореного лісу на південний схід     –  Широка ленія. Це вирубана  і  незасаджена смуга в лісі  для  протипожежної  безпеки.
Від    Згореного лісу далі, на північному заході метрів за 100, –   Колиба.   Колись давно побудували на поляні хату для ліс¬ників, щоб вони могли  переночувати, переждати  негоду. І  кожен, хто ночував,  залишав після себе в хаті сухі дрова, сірники, пшоно для іншого. Колибою у Карпатах  називають хати чабанів.
Ще далі, на північний захід від Колиби, – Буркут. Так нази¬вають джерело з мінеральною водою, що за лікувальними властивос¬тями не поступається Валя Кузьмінській, Будинецькій воді. Буркут – назва пішла від того, що джерело, б'ючи з-під землі, ніби бурчить.
На межі  Глибоцького і  Сторожинецького лісу знаходиться Чуга.  Це найвища точка місцевості. Тут військові  побудували в 1950-х роках вишку,   з якої  було видно всю територію як на до¬лоні. Тільки недавно вишка завалилася, бо ніхто не хотів її по¬лагодити.
На захід від цвинтаря – Жучка. Там жив  господар  на прізви¬ще Жуц.   Зараз  там  побудована насосна станція.
На південному заході від Жучки Бересківці (вулиця Сокирянська). Одна з версій походження топоніма – це берези в долині, які своїми білими стовбурами різко відрізнялися від навколишніх дерев.
Далі від Бересківців до Просіки знаходиться місцевість
Селич,  назва пішла від річечки Селич,  що там протікає.    
Луг – кут,  де тепер знаходяться цехи колишнього Букогору.  Там був потік,  по обидва боки якого були луки,  на яких люди  косили сіно. На  північний захід від Лугу – Дріщина. Походження  назви  від прізвиська  господаря – Дрищ.  Він був відомим садоводом, ще збе¬реглось  одне  дерево, посаджене  його руками. Також люди  йшли  до  господаря послухати  зодію (долю).
На південний захід від Лугу – Монастирище.  Цю назву пояснює цікава легенда. Колись тут стояв монастир, і в його церкві на са¬му Пасху вінчалися молодята. Раптом монастир, церква разом з усіма, хто там був, опустилася під землю, а  на тому місці з'явилось озеро. Невеличке озерце є там до цих  пір,  і  кажуть, якщо піти  на  Пасху до того озера, припасти до землі, то можна почути звуки церковних дзвонів.
На південь від цвинтаря є кут під назвою «Соснина». Назва говорить сама за себе. Тут росли сосни. Західніше Соснини є низина, по дні якої тече струмок. Цю місцевість називають Брошова гирла. Назва походить від прізвища багача, якому належали ці землі. Розповідають, що Брош покінчив життя самогубством.
Вулиця Запорізька мала довгий час  назву «Глуха вулиця». Вона отримала назву через те, що була дуже вузька і темна, пізно електрифікована.
Поле за млином – Багна.  Там трясовина в низовині.
Кут навпроти училища – Убіч. Походження топоніма пояснюється тим, що місцевість лежала збоку від хат.
Місце сучасного парку мало назву Торговиця. Тут була недільний ярмарок.  Сюди приїжджали євреї з Румунії.  Привозили сукно на гачі і  сардаки,  шкіри. А липовани з Білої Криниці – виноград, який вирощували тільки там. На ярмарок з'їхалися селяни з багатьох навколишніх сіл.
Місце на площі, де стоїть пам'ятник Т.Шевченкові,  називалось Препанація. Тут  припинали ґазди  своїх коней, коли  приїздили в корчму. Найбільша корчма Глибоки  (власник Сорокопуд)  знаходилася навпроти Препанації  (тепер на цьому місці знаходиться  пам'ятник афганцям).
У 1869 році  айстро-угорський  уряд почав будувати залізницю Чернівці – Вадул-Сірет – Сучава, яка пройшла через Глибоку. Місцевість, що оточує залізницю, почала називатись – Шкарп. Мабуть, це топонім німецького походження.
Міст, що проходить над колією, називається 3алізним, напевно, скорочено від 3алізодорожний.
На північ від Залізного мосту біля лікарняного саду починається річка Дереглуй, права притока Прута. Її назва залишилася від куманів (половців), які перебували в цих  краях з XI століття.
Новий мікрорайон Глибоки (вулиця, провулок Гагаріна)  отри¬мав назву Черемушки. Такі Черемушки, Вишеньки зустрічаються в кожному місті. За радянської влади довго не задумувалися над назвами. На жаль, чудові  українські назви кутків, місць в Глибоці майже забуті. Напевно,  варто було б забудови називати не по-новому, а повернути їм історично обумовлені топоніми.
 Адже географічні  назви – це ніби мова землі, яка розповідає допитливому і небайдужому громадянину про свої багатства, історію, таємниці, щастя і горе народу.
Використана література
1.    Великий В.Я. Глибока // Карпати. –  Ужгород. – 1987.
2.    Геренчук К.І. Природа Чернівецької області // Вища школа. – Львів. – 1978.
3.    Жупанський Я.І. Географія Чернівецької області // Чернівці. – 1993.
4.    Інститут землеустрою, Технічна документація по оцінці земель          смт Глибока // Чернівецька обласна друкарня. –  Чернівці. – 2001.
5.    Історія міст і сіл УРСР. Чернівецька область. – К. – 1969.
6.    Карпенко Ю.О. Топонімія Буковини // Наукова думка. – К. – 1973.
7.    Путівник, Твоя доля щаслива, висока, наша мила й привітна Глибока // Букрек. – Чернівці. – 2005.
8.    Тимощук Б.О. Слов’янські гради Північної Буковини // Карпати. – Ужгород. – 1975.
Список мешканців смт Глибоки, спогади і розповіді яких використані в даному дослідженні
1.    Білоус  Остап Степанович
2.    Боднарюк Марія Дмитрівна
3.    Візнюк Вікторія Іванівна
4.    Зеленько Марія Петрівна
5.    Козачук Іван Сидорович
6.    Круліковський Карпо Іванович
7.    Лупуляк Мірча Дмитрович
8.    Лучак Валентина Дмитрівна
9.    Марчук Тетяна Миколаївна
10.    Маслюк Євгенія Миколаївна
11.    Стрільчук Петро Васильович
12.    Ткачук Василь Іванович

Copyright 2012. All Rights Reserved.