Автор: glybglyb Категория: Глибока
Дата публикации Просмотров: 1945
Печать

Виконали: учні Глибоцької ЗОШ І-ІІІступенів,

                   члени гуртка“Етнографічне краєзнавство”
                   Глибоцького ЦТКСЕУМ
Керівник: Коваль Юлія Степанівна, вчитель українознавства

                  Глибоцької ЗОШ І-ІІІст. 

 

                   Чоловік без поясочка,

                  що без обручика бочка

 

Важливим доповнюючим елементом традиційного буковинського костюма був пояс. Він відігравав велику роль у загальному композиційному вирішенні костюма, істотно впливав на силует усього комплексу. Завдяки різним способам пов'язування поясів убрання набувало різних візуальних акцентів, а кольорова гама пояса була одним з вирішальних моментів у загальній кольористиці комплексу вбрання.
Вони виконували чимало функцій, серед яких і ужиткові, і сакральні, і декоративна. Показатися на людях без пояса - означало скомпрометувати себе, набути поганої слави. І в наш час є частовживаним слово «розпоясався» на позначення недисциплінованої поведінки, свавільних вчинків, порушення норм моралі.
Частим є використання поясів в різних обрядах та звичаях, що зумовлюється F4вірою в його магічну силу. Цей елемент одягу був таким собі акумулятором людською сили та енергії. Його цінували, берегли, передавали у спадок, до того ж вірили, що з поясом можна передати знання, вміння, талант.
Можливо,саме тому створювали їх з особливим художнім смаком,ретельно підбираючи матеріал, кольорову гаму та орнаментальну композицію.
Найбільш поширеними на території Глибоччини були широкі та вузькі ткані пояси що виконувались перебірним та саржевим переплетенням вовняних, лляних та конопляних ниток кількох кольорів. Поясів – виконаних килимовою ,,закладною” технікою знайдено менше. Для бюрків та крайок підбирали геометричний або ж стилізований рослинний орнаменти.
Локальна особливість «міряних» поясів Глибочини полягала в поліхромності, яскравості . А також в орнаментиці: якщо на сході та в Центральній Україні були поширені геометричні або ж стилізовані рослинні, то на Глибочині - лише рослинні ( стилізовані та натуралістичні). Найпоширенішими мотивами були «букетики» та «ружі з пуп'янками»
Під впливом румунської та молдавської культур ( як стверджує більшість опонентів ) пояси почали декорувати бісером.
Чоловіки носили, крім домотканих поясів, шкіряні пояси – череси, які були вужчими від гуцульських і застібувались на 2-3 ремінці – пряжки . Одягали його під час важкої фізичної роботи. Виготовляли зі шкіри складеної вдвоє, та прошитої у верхній частині тонким ремінцем, або туго запресованої. Оздоблювалися вони витисканням, зрідка печатним випалюванням (робилася спеціальна залізна фрагментна форма з візерунком, нагрівалась до певної температури і туго (інколи під прес) накладалась на 2-3 хвилини на шкіру.)
F5У першій половині XX століття святкові шкіряні пояси оздоблюють бісером. Слід зазначити, що процес нашиття візерунка проходив не безпосередньо на шкіряний пояс. З міцного грубого полотна створювали деталі ідентичні шкіряним, які, по закінченні декорування бісером, прикріплювались вже до шкіряного пояса і фіксувались (при чому дуже точно) за допомогою шкіряних окантовочок, здебільшого чорного кольору. Виразність досягалась й за рахунок кольорової гами (поліхромність, використання різних відтінків, контрастність кольорів ) та підбором різного типу бісеру (поєднання білого матового бісеру з дрібним різнокольоровим стеклярусом (інші назви ,,січений бісер” ,,половинчастий стеклярус”), який надавав виробу пишності та блиску, створював видимість випуклості .
Особливої уваги при оздобленні надавали кишенці. Для оздоблення вибирали або фрагмент з мотиву, який використовувався на цілому поясі, або ж окремий, F6тематично не пов’язаний з загальною композицією. Це могли бути і ініціали власника, або ж і повністю прізвище та ім’я, або ж зображення птаха – найчастіше соловейка.
Мати пояс – це лише половина справи, необхідно було ще й уміти підперезуватись так , щоб і красиво було, та ще й вірно. Кожокар Петро Семенович зазначив, що ,,пояс для людини – шо шори для коня, як запріжешся так і поїдиш.”
Найлегше було з міряними вишитими поясами, що застібувались на гачки чи кнопки, а з II половини XX століття – на шпильку; бав’янки ж мали спеціальні застібки – ремінці. Більше фантазії та вмінь вимагали довгі ткані пояси. Потрібно було не лише надійно закріпити стегновий одяг, але й зберегти декоративну та сакральну функції пояса. Саме тому кінці баюрка ніколи не зав’язували у вузол, а підтикали. ,, То типер молоді сизагудзують* тай йойкають*, що кєшко*, нічо синивдає*… А як йому сивдавати?! Зав’єзали усю свою вдачу, вміння у гудз, та й ходє, як спутані. На людині немає бути ніякого гудза – тоді й дорога перед нею рівна, як палица з калини!” – повчає Шотропа Філіція Георгіївна.
Існувало кілька способів закріплення поясів. Пояс обмотували декілька разів навколо стану та підтикали по боках: справа ( здебільшого заміжні жінки ), чи зліва (дівчата): спереду (фото 1), або ж ззаду, а подекуди – й з обох боків (фото 6). Найбільш поширеним було закріплення пояса з одного боку, тороки при цьому спадали поверх поясного одягу. Для кращого фіксування один кінець туго примотували кільцями пояса, а другий просилювали один або два рази поміж ними. З 40х років XXcт.,, увійшло в моду ” закріплювати кінці пояса так, щоб китиці не просто звисали донизу, а створювали своєрідне віяло
На жаль, пояси фабричного виробництва поступово витіснили вишиті та ткані: сьогодні їх використовують хіба що на стилізованих дійствах
Втратилось і сакральне значення цього елементу одягу, адже яку душу, думку може вкласти в сучасний виріб машина. Знання та вірування залишились теж хіба що в мовних зразках, та й ті не завжди нам зрозумілі. А як хотілось би, щоб ті такі пояси знову зайняли почесне місце в гардеробі сучасної молоді. Спробуймо, бо воно того варте!


Copyright 2012. All Rights Reserved.