Автор: glybglyb Категория: Глибока
Дата публикации Просмотров: 3285
Печать

                 Різьблений світ Федора Труша
                            Пошуково – дослідницька робота  

 

Виконала: Білічук    Юлія, член гуртка  «Етнографічне краєзнавство» Глибоцького ліцею
Керівник: Димчук Т.М., вчитель українознавства, керівник гуртка «Етнографічне   краєзнавство»

 

Світ різьбярства  – загадковий та різноманітний  з усіма його напрямками, стилями, технікою виконання. Крім того, це долучення до природи. Долучення в тому сенсі, що різьбяр має справу з деревом, своєрідним у своїй багатогранності матеріалом, створеним природою. Теми і сюжети для втілення в дереві різьбяр бере в тих же спостереженнях за природою, фантазії якої невичерпні.
Своїм  корінням різьба  по дереву сягає глибини віків. ВажкоF1 встановити час виготовлення перших культових символів-ідолів, стилізованих зображень звірів, небесних світил. Багато таких виробів слугували свого роду талісманами, у них вірили та поклонялися. Відголос тих часів зберігся й досі.
Ручна робота різьбяра представляє собою ні з чим незрівнянний виріб, аналога якому немає ні за стилем, ні за манерою виконання.  
Традиційним центром художньої обробки  дерева на Буковині здавна були її гірські райони. Художнє різьблення по дереву бере свої витоки з народного побутового різьбярства. З сивої давнини майстри  прикрашали  ужиткові речі різьбленими або випаленими візерунками, магічно-охоронна функція яких з плином  часу  набувала  значення суто декоративного  оздоблення. Прадавні невибагливо різьблені мотиви-символи (насічки, кола, розети,зубчики, хрести, ромби тощо) набирають вигляду  складних ритмічно упорядкованих художніх композицій.
З  другої половини  Х1Х століття  різьба по дереву перетворюється на широко розвинутий народний промисел. Геометрично-площинною сухою різьбою  та випаленим орнаментом  щедро прикрашають речі домашнього побуту, (скрині, столи, рахви, барильця, топірці, сідла  тощо) та різноманітні сувеніри. Форми предметів дедалі стають більш складними, а їх майстерно виконане декоративне оздоблення - пишним та  вибагливим. Декоративно-орнаментальна система буковинської художньої різьби набула самобутніх стильових рис, якими позначені напрочуд  мелодійні композиції з  розміреною ритмікою плинних ліній та гармонійним узгодженням  геометричних мотивів з елементами рослинного орнаменту. Прийоми поєднання плоскої різьби з рельєфною орнаментальною пластикою, використання інкрустації різноманітними поліхромними матеріалами (кольоровим деревом,  металом,  бісером) та  технічність виконання перетворює мережані вироби з дерева на коштовні  мистецькі  твори.
Найвизначнішими  гуцульськими майстрами, які зберегли  й збагатили народні традиції були Василь Девдюк,  Марко Мегеденюк та родина Шкрібляків. Саме ці відомі різьбярі започаткували художнє різьбярство на Буковині. Вони  упродовж тринадцяти років (1905-1918) викладали у  крайовій  Вижницькій  школі столярства, токарства, різьбярства та металевої орнаментики і виховали понад сто майстрів. Творчий доробок  уславлених вчителів  є визначною сторінкою  історії розвитку  мистецтва народної різьби нашого краю.
Творчість засновників художнього різьблення на Буковині та їх послідовників є  кришталевим джерелом натхнення  народних майстрів-різьбярів та професійних митців краю.
З давніх-давен на Глибоччині розвивалось деревообробництво. У кожному майже селі були свої майстри: теслярі і столярі, бондарі та токарі, різьбярі. Вони не тільки добре зналися на деревині для виробів, а й самі заготовляли її або закуповували . До наших днів збереглися речі, необхідні у господарстві, вміло виконані майстрами: шафи, ліжка, стільці, табуретки, полички, підставки для вазонів та інші. Чудовими столярами у Глибоці були: О. Кручко, М. Труш, Т. Паламарюк та інші. При виготовленні предметів хатнього обладнання, вони намагалися урізноманітнити форму, збагатити декор. Кожен майстер володів секретами свого ремесла і це виділяло його вироби від інших. Так, меблі виконані Кручко О. , відзначаються простотою форми, практичністю, акуратністю. Вишукані за формою, делікатні трюмо, тумби, шафи у виконанні Труша М.  Кожен майстер мав своїх послідовників. Найчастіше ними були діти, близькі родичі. Так, Михайло Труш своє вміння, досвід, секрети майстерності передав синові Федору. Зараз це знаний майстер-різьбяр,творчість якого досліджували члени гуртка "Етнографічне краєзнавство".
Отже, мета нашої роботи:  зібрати та описати матеріали про творчий доробок місцевого різьбяра Труша Федора Михайловича; дослідити творчу манеру майстра, орнаментальну тематику, техніку виконання різьблених виробів.
Серед майстрів Глибоччини широко відоме ім'я різьбяра Труша Федора Михайловича.
Федір Михайлович Труш  народився 7 квітня 1956 року в м. Чорноморськ Красноярського краю. У цей Сибірський край після війни доля закинула його батьків, тоді ще юних Михайла з Львівщини та Фрозину з Буковини. Їм було висунуто обвинувачення за участь в ОУН та вислано до далекого Сибіру. Там познайомились, одружились. Через рік після народження сина повернулись до Глибоки, на Батьківщину Фрозіни. Михайло, батько Федора, мав неабиякий талант до живопису, за професією був столярем-мебильником. Оселі багатьох глибочан прикрашали меблі, виготовлені вмілими руками Михайла Труша.
Федір Труш  теж змалку мав хист до малювання. Від батька успадкував нахил до деревообробної F2справи. З дитинства хлопчик  допомагав батькові, подавав інструменти, придивлявся до тонкощів різьбярської справи. Згодом і сам навчився майструвати. Від батька перейняв способи обробки деревини, вміле орудування столярськими знаряддями праці, акуратність і точність у виконанні виробів. У спадок йому дістались всі батьківські інструменти.
Свої здібності Федір удосконалював, навчаючись  у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (тепер  коледж прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібляка) за спеціальністю "художня обробка дерева". Його наставником був відомий на Гуцульщині майстер-різьбяр С. В. Вархола , про якого залишились найкращі спогади. Там Федір вивчав гуцульський орнамент і технологію його різьблення.  
Після закінчення училища був призваний до лав Радянської Армії. Відслуживши строкову службу, повернувся додому. Адже саме тоді помер батько, і відповідальність за матір та меншу сестру Анну лягла на його плечі.  
Працював у системі Художнього фонду Чернівецького виробничого комбінату художником-оформлювачем, пізніше викладачем живопису в Глибоцькій художній школі.
Разом з дружиною Марією Костянтинівною виховали сина Михайла, який теж небайдужий до різьбярської справи, хоч за освітою економіст.
У творчості завжди домінує характер людини. Веселість, працелюб-ність, доброзичливість, стриманість, ретельність, різноплановість - це і характер, і коло інтересів   самого   майстра.
Свої різьблені  вироби Федір Михайлович виготовляє на замовлення. Майстер вніс цікаві конструктивні зміни і творчі вирішення у традиційні форми: декоративні тарілки, рами для дзеркал, підсвічники, оправи для книг, полички, світильники, оздоблення меблів, журнальні столики, балясини для сходів, міжкімнатні арки (фото 1,2).
Кожен виріб неповторний у своїй красі, а саме краса підтверджує широкі можливості майстра, його високу технічну майстерність (фото3,4,5).
Федір Михайлович володіє різними  техніками різьблення: плоскою, ажурною, рельєфною, скульптурною. В одному й тому ж виробі можуть поєднуватися різні види різьблення.
Одним з найдавніших способів оздоблення дерев'яних виробів вважається плоске різьблення, що виконувалося найпростішими інструментами — сокирою чи ножем. На Гуцульщині його називають: «сухим» або «чистим». Елементами такого різьблення є прості геометричні фігури, утворені поєднанням горизонтальних, вертикальних та скісних  ліній.  Неглибокі, тоненькі лінії, що утворюють діагональну або прямокутну дрібну, легеньку сітку на поверхні деревини, дають уявлення про такі найдавніші орнаментальні мотиви, як «січені зубці», «зубці з головами», «головкате», «огірочки», «бесаги», «кривулька», «медівники», «бані», «п'явки».
Ажурна різьба (наскрізна) відома з кінця ХІХ ст. Саме вона робить зовнішнє оформлення виразним і в якійсь мірі „повітряним” і дозволяє досягнути того ступеня витонченості, який характерний для мереживних виробів (фото 6,7).  Цей вид різьби поділяється на власне наскрізну і накладну, має два підвиди: прорізне різьблення (наскрізні ділянки прорізаються стамесками та різцями) і пропильне різьблення (фактично те ж саме, але такі ділянки випилюються пилкою або лобзиком). Наскрізне різьблення характерне для лиштв, карнизів, балконних огороджень.
При глухому різьбленні на поверхні виробу утворюються невеликі заглиблення, що становлять геометричний малюнок з різних трикутників, квадратів, багатогранників, ліній. Це так зване геометричне, або клинове різьблення, — малюнок його відрізняється різкими переходами від світла до тіні.
Часто у виробах майстра можна зустріти  гуцульський орнамент. Гуцульський орнамент - це рослинні форми , стилізовані з невибагливих лугових трав, квітів. Частина елементів орнаменту, стилізована в геометризовані й геометричні форми, як „кратка" - тобто сітка, що перегукується з гуцульськими  „кільчастим письмом",  „підківки", „півмісяці" чи то „цяпкування" - тобто крапкування біля стебел, листків, квітів. Технологія гуцульської  різьби  - це зрізування переважно площиною в глибину. Точність і чистота зрізів залежать від відчуття волокон деревини (текстури), інструменту і майстерності.
Федір Михайлович майстерно володіє скульптурною різьбою(фото 8,9). Скульптурна різьба - це зображення окремих фігур (або груп фігур) людей, тварин,F3 птахів або інших об'єктів. Фактично, є найскладнішим видом різьблення, оскільки вимагає від різьбяра об'ємного бачення фігури, почуття перспективи, збереження пропорцій (фото 10,11).
Надзвичайно важливим є підбір текстури деревини, а майстер чудово її відчуває і тому всіляко намагається  "обіграти". Найчастіше Федір Михайлович використовує дуб та липу.  
Дуб дуже важкий в обробці, тому тонкі складні мережива з нього не роблять. Зате меблі і різьблення з такого дерева дуже довговічні. Вони можуть багато років знаходитися там, де підвищена вологість.
Липа , навпаки,  має дуже піддатливу структуру деревини.  На ній можна виконувати всі види різьблення. Грузла, однорідна за структурою волокон, м'яка, вона однаково добре ріжеться уздовж і поперек волокон, піддається обробці практично будь-яким способом. Тому саме її різьбяр використовує для виготовлення делікатної мілкої різьби. Така витончена різьба скидається швидше на вишивку(фото 12).
Бук відрізняється сухою деревиною, яка може в процесі роботи сильно колотися і кришитися. Дрібне різьблення з буку зробити складно, тому його заздалегідь рясно змочують, а потім висушують. Різьблені меблі з цієї породи дерева необхідно обробити спеціальними захисними засобами проти вологи.
Клен буває світлих тонів. За якістю кленова деревина тверда і важка. Текстура клена трохи блищить, що прикрашає предмети інтер'єру зроблені з цього матеріалу. Клен, як і дуб, — ріжеться важко, але деревина клену схильна до хвороб. Тому клен не застосовується у виготовленні мебелі.
Вироби  Федір Михайлович виготовляє  столярним чи токарним способом,  вирівнює, шліфує, інколи лакує, полірує, якщо різьблення будуть виконуватись після оформлення. Готові вироби майстер  фарбує (тонує) морілкою та лакує. Основний колір - темно-коричневий з тоновими розтяжками аж до світлої деревини.
Творчою особливістю майстра є те, що він спочатку робить закінчений ескіз малюнка на папері, а потім на виробі викреслює його шилом або циркулем (фото  13,14).
Його вабить і робота з фарбами, аквареллю, тушшю. Тому чимало робіт виконано і в цій техніці. (фото 15,16 ). Оригінально виконані живописні роботи: картини "Золота осінь", Весна", „Літній день", "Полудень", "Весняний розмай" та інші (фото 17,18 ).
Крім різьблення по дереву, Ф.Труш займається монументальним малярством, іконописом на дереві. Ці види малярства є важливими компонентами духовної культури. Вони уособлюють багатий образний світ, етичні ідеали, своєрідні естетичні запити нашого народу. До нашого часу у церквах зберігся настінний розпис.
У розписах церкви існує усталена схема розташування канонічних сюжетів. Вони займають центральну частину храму, південну і північну стіни, а також розміщуються у Вівтарі і притворі. До найбільш поширених належать „Страсті Христові", „Страшний суд", сцени біблійного та євангельського циклу.
На початку 90-х років Федір Михайлович реставрував іконостас у старообрядницькому Соборі Успіння Пресвятої Богородиці у с. Біла Криниця. Його також запрошували до Молдови на відновлення однієї із церков. Майстер повністю відтворив іконостас та реставрував настінні розписи.
У 2002 році відреставровано настінні розписи Покровського храму Пресвятої  Богородиці смт. Глибока(фото 19,20). Серед  майстрів-художників був і  Ф. М.  Труш. Створені ним монументальні композиції на стінах цього храму, відлунюють самобутні риси у творчості  майстра(фото21,22). Тональність у зображенні орнаменту та сюжету передає живе враження і спостережливе око митця, тонкий смак, вміння відчувати велич храму.  
Оздоблення трьох місцевих капличок - це теж робота Федора Михайловича.У капличці Миколи Чудотворця майстер виконав іконостас з "Житія Миколи Чудотворця", а центральну ікону "Образ Миколи Чудотворця" змалював з ікони ХVI ст. візантійського стилю (фото 23). Для різьблення автор використав рослинний орнамент виноградної лози, що є характерним для релігійної тематики. Адже "виноградна лоза" - це символ Ісуса Христа та його учнів, які поширювали слово Боже по всьому світу (фото 24). У верхній частині іконостасу зображений хрест, як символ віри .  Огорнутий  він  різьбленим  орнаментом  -  "акантом".         
" Акант" - це стилізований листок тропічної рослини. Цей елемент орнаменту  бере початок ще з грецької культури, присутній в усіх стилях від Античності до сучасності, як в архітектурі, так і в різьбярстві (фото 25  ).
Федір Михайлович  виготовляв також іконостаси для церков Кам’янки, Нового Вовчинця, Волоки (фото 26).  Іконостас  для    Волоцької    церкви   Ф. Труш створив у традиційному візантійському стилі. Важливого значення надається кольорам. Основу візантійського колірного канону  складають червоний, білий, жовтий, зелений, синій (голубий) і чорний кольори.
Червоний — колір полум'яності, вогню, а у вогні в "почуттєвих образах" виявляються "божественні енергії". І насамперед він є "життєдайним теплом". Звідси червоний колір – символ життя.
Білий колір ще з античності носить символічне значення "чистоти" та відчуження від мирського (кольорового) життя, спрямованості до духовної простоти. Ангели одягнені, як правило, у біле. Білий колір —  колір вічної безмовності.
Жовте сприймається як "златовидне", а золото — як "світловидне". Блиск золота з найдавніших часів сприймається як світлоносність, як застигле сонячне світло. Сонце — Цар і Бог, тому золоту і надається настільки висока символічна значущість.        
За останні роки Ф.Трушем створено багато ікон. Адже іконопис займає важливе місце серед багатої матеріальної та духовної спадщини. В ньому втілено душу українського народу, глибину сприйняття християнської віри, силу і мудрість традиції. Ще з часів стародавньої Русі писання ікон вважається справою богоугодною, а професія іконописця належить до почесних. Побутує стійке переконання, що іконний образ творить не художник, а янгол Господній, який спустився з небес. А сам іконописець є знаряддям Помислу Божого, тому перед початком роботи він обов’язково повинен звернутися за благословенням. Цієї думки дотримується і Федір Михайлович.  Художником створено ікони Господа Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, святих Миколая, Юрія, Параскеви, Варвари, Іллі, Петра, Павла, Архангела Михаїла, „Покрови Пресвятої Богородиці", „Богоявления Господнє", „Благовіщення Пресвятої Богородиці" та багато інших для Покровського храму Пресвятої Богородиці та сільських храмів району.
Для Української Православної Церкви Київського Патріархату створено велику ікону на дереві „Неупиваєма чаша" (фото 27  ). Ця ікона прославилась багатьма чудесами. Найчастіше до неї звертаються з проханням про зцілення  від недуги  пияцтва.  Православна Церква вшановує святу чудотворну ікону Божої Матері “Неупиваємая Чаша” 8 травня.  Іконографічно образ Богородиці “Неупиваєма чаша” належить до давнього типу зображень “Оранта” або “Знамення”, тільки на ній Христос зображений по пояс у чаші. Чаша з Благословляючим Христом – це чаша причастя, що випромінює приступаючим до неї з вірою всі благословення, дарована грішному роду людському. Це чаша справді неупиваєма та невипиваєма, бо ж Богородиця з піднятими до неба пречистими руками, як могутній першосвященик, возносить Богу в жертву свого сина за спасіння всього світу. Вона молиться за всіх грішників, бажає їм добра, закликаючи замість низьких пристрастей повернутися до невичерпного джерела духовних радощів. Богородиця сповіщає, що неупиваєма чаша небесної допомоги і милосердя уготована кожному спраглому.
Всі ікони, створені художником,  підкреслюють відчуття художником-майстром кольору, вміння виражальними засобами наповнити свої твори глибиною почуттів, мажорним ладом. Світ ікони є світом ідеальним, світом духовних цінностей. А тому, наповнюючи душу чистим і щирим трепетом , він збагачує її , кличе до самовдосконалення та любові до людей і Бога.
      
Таким чином, народне мистецтво Буковини - це цілий поетичний світ, віддзеркалення душі народу, його світобачення, мрій і сподівань, поєднання земних реалій з багатою фантазією.
Роботи Федора Михайловича Труша свідчать про високу художню культуру обробки дерева, цілісність стилю, глибину орнаментальних композицій.
Майстер уміло використовує різні види різьби, вдало поєднує їх, посилюючи декоративний ефект виробу, підкреслюючи вишуканість форми.
Використання різних порід дерева дає можливість автору збагатити колірну гаму виробів, значно розширити «живописні» можливості різьблення по дереву.
Роботи майстра традиційні за формою й нові за змістом, в них виявляється глибоке розуміння зв’язку декоративного мистецтва з народними традиціями.
Такі талановиті майстри Глибоччини, як Федір Михайлович Труш, потребують залучення до різноманітних  виставок, заходів державного та міжнародного рівня.

Список використаної літератури
1.  Будзан А.Ф. Різьба по дереву в західних областях України.  К.видавництво   
      АН УРСР, 1960, с.33
2.  Бушина Т.І. Декоративно-прикладне мистецтво Буковини. -К.: Мистецтво,
     1986, с.75.
3.  Козубовський   Д.О.     Вижницький     коледж     прикладного мистецтва
     ім.В.Ю.Шкрібляка. -Ч.: Митець, 1997, с.386.
4. Культура і побут населення України. — Київ: «Либідь», 1991.
5. Соломченко О. Г. Гуцульське народне мистецтво і його майстри. Серії  
     № 1, № 16. — Київ, 1959.
6.  Українське народознавство (за заг.ред. д-ра іст. наук С.П. Павлюка та ін.).  
     - Л.: Фенікс, 1997, с.386.
7.  Юрченко  П. Г.     Дерев'яне     зодчество     України.  - К.Мистецтво,
      1979, с.64.

Copyright 2012. All Rights Reserved.