Автор: glybgor Категория: Горбівці
Дата публикации Просмотров: 1975
Печать

                                                           Традиції, Звичаї, Обряди
                                                 

                                                             Новорічний цикл обрядів

Горбівці – село з давніми і гарними традиціями. Неоцінним скарбом є те, що горбівчани зберегли старовинні види народного мистецтва – вишивання, ткацтво, писанкарство. Кожен в селі знає ткаль і вишивальниць – Божеску Євгенію, Зарубайко Савету, Романюк Марію. Писанкарок – Данилюк Яворіку та Калинюк Домніку та ін. плоди їх творчої та фізичної праці прикрашають не одну оселю горбівчан та мешканців навколишніх сіл. Наші земляки вміють працювати і вміють гарно проводити відпочинок.
У Горбівцях проживають чимало знавців – носіїв народної творчості, які зберігають у своїй пам’яті цілі скарби пісенного фольклору. Це такі, як Божеску Євгенія Куліковська Яворіка, Романюк Василь, Кожокар Марія, Зарубайко Савета, Боднарюк Марія та багато інших. Завдяки цим людям в селі підтримується вогнище фольклорних традицій і народних обрядів.
Хоч коляда і щедрування скрізь проходять майже однаково, про те в Горбівцях є також свої особливості.
6 січня ввечері діти починають щедрувати. Вони бігають від хати до хати, щедруючи за гостинці та гроші. Свята вечеря в цей вечір складається із 12 страв. 12 тому, що древні слов’яни поклялися Сварогу (зодіаку) і 12 його божествам. Або ще кажуть, що було 12 апостолів – учнів і послідовників Ісуса Христа. Їжа в цей день готується пісна. Головна страва на святковому столі – це варена пшениця, приправлена медом, горіхами, цукром, маком. Слово мак, на час Різдвяних свят, забороняється вимовляти аби згідно із народним повір’ям уникнути нашестя на урожай, домашніх тварин різних комах, замість цього вживають слово – насіння. На святий вечір готують ще страви із бобу, квасолі, гороху, варять вареники з капустою, картоплею чи маком, гриби, голубці, узвар із сушених яблук, груш, слив.
Перш ніж стіл накрити святковими стравами, його притрушують сіном, кладуть кілька горошин бобу, пшениці, часнику, і аж тоді застелюють білою скатертиною. Обов’язково на столі повинні бути 2 калачі і свічка, перелічені вище страви. У такі хвилини в хаті запановує спокій, злагода, урочистість, піднесеність настрою.
Перед тим як сісти вечеряти господар хати повинен віднести сусідам чи родичам поману – калач, варену пшеницю, різні святкові страви, До початку вечері діти залазять під стіл і імітують там квокання курей, щоб квочки водилися, голоси свійських тварин, щоб вони були господареві здорові і давали гарний приплід. (Квок-квок 100 курок, 50 поросят)
За вечерею, як правило, керує батько. Він першим починав молитися і першим куштує святкових страв. Під час вечері не дозволяється вставати аж доки всі не повечеряли. На Святий вечір завжди згадують померлих рідних і моляться за їх душі, які вважають, що приходять в ці хвилини також вечеряти. Тому для них кладуть на вікно посуд із стравами. Після вечері зі столу забирають тільки ложки, а посуд з їжею залишають. Якщо в хаті ,,дівчина на віддання”, то вона може взяти ложки, вийти на подвір’я і покалатати ними. З якого кутка села почується гавкання псів, звідти і буде її наречений.
У Горбівцях прийнято, що після вечері вдома, сім’я несе вечерю близьким родичам: онуки – дідові і бабі, племінники –дядькам і тіткам, діти – батькам.
Діти на Святий вечір здебільшого співають щедрівку ,,Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка...”, або ,,Нова радість стала”. У першій щедрівці прославляється господар двору, сім’ї, описується його зовнішній вигляд, багата та щедра постать:
...Сидить собі кінець столу.
На нім шапка шубелева,
На нім пояс чінчиковий...
7 січня – на Різдво Христове, вранці все село поспішає до церкви на святкове Богослужіння. Поспішають навіть ті, хто протягом року не йшли до церкви. Закінчується Богослужіння величальним колядками про народження Ісуса Христа. Десь після обіду вирушають з колядою від хати до хати групи людей, які колядують на церкву. Зокрема колядують так:
,,Ой хто в цім дворі?
Гой дай, Боже…/додається/
Хлопці також не сидять вдома. Вони вважають своїм обов’язком піти привітати дівчат з Різдвом Христовим. По селі лине коляда: ,,Горди, горди, пане господарю”. /додається/
З нетерпінням чикають у Горбівцях свята Маланки, яке відзначається в ніч з 13 на 14 січня. На передодні хлопці вибирають калфу. Двох парубків, вони переодягаються на так званих ,,коників”, а з ними ще хлопці переодягнені в ,,офіцерів” і ,,березу” та інші карнавальні костюми. Від хати до хати ходить маланкувати переодягнена юрба. Маланка обов’язково заходить до тих господарів, у яких є дівчата. Переодягнені хлопці пританцьовують довкола дівчат і співають жартівливу пісню:
Кучері мої,
Киньтеся вгорі,
А я за вами
Горі ногами.
На печі, на заді
Скубуться дві бабі,
А третя дівка
Від понеділка.
Солому січе,
Пироги пече,
А з носа коптить
Пироги мастить.
А за ті гроші,
Що дала мама
А мама дала
Дівка сховала,
Щоби цих м’ясниць
Я си віддала.
Горіхи дала,
Яблука дала,
А як гроші даш
Зразу си віддаш.
А також хлопці маланкують:
,,Від учора, від вечора, пасла Маланка два качура”
Дівчина перев’язує обох Василів (,,коників”) хусточками, пригощає їх. Після того, як "Маланка" побувала у всіх дівчат, а це дійство закінчується пізно вночі, молодь і всі бажаючі люди йдуть із села на "толоку" – місце, де вони "палять діда". Для цього назбирують багато хмизу і підпалюють багаття. Переодягнені учасники "Малайки" перестрибують через вогнище, у яке кидають маски, зірвані із своїх облич. В цей час грають музики, всі танцюють, жартують, забавляються біля вогнища аж до самісінького ранку.
Ще ледь зазоріє, ще господарі добре не відпочили від "Малакки", а діти вже ходять по селу з посіванками на Новий Рік. Цікавим у Горбівцях такий новорічний віршик-побажання:
Сійся-родися жито, пшениця
Льон по коліна,
Коноплі по стелю,
Шоби вас, ґазди,
Голова не боліла
Господарі обдаровують посівальників солодощами, грішми, а вони, радіючи, поспішають далі посівати житом та пшеницею.
Одне з найповажніших християнських традиційних свят – Святе Водохреща, або по-народному: "Йордан", що припадає на 19 січня і супроводжується цікавими звичаями та обрядами. "Йорданові" передує другий Святий вечір. Увесь цей день люди не їдять – постять. Вечеряти сідають з появою першої зорі.
Цікавим у Горбівцях є те, що дівчата, як і в перший Святий вечір, після вечері ворожать: збирають зі столу ложки і йдуть на поріг "тарабанити". Вони прислухаються – з якого боку загавкав пес, туди й заміж підуть.
Другий Святий вечір не обходиться без щедрівок. Найпоширенішою є така щедрівка:
Ой на річці, на Йордані,
Святили воду три ангелі...
Воду святили, Христа хрестили.
Вдосвіта на "Йордан" люди йдуть до церкви святити воду. Свячена вода за народними повір’ям вважається цілющою, її дають пити худобі, лиють в криниці, світять хату. Перед вживанням їжі в йорданські дні люди спочатку моляться, куштують просфору, свячену воду.
В день Водохреща священник із групою людей ходить по селу і святить хати, подвір’я, криниці. Біля воріт кожної хати його зустрічає господиня із святково прибраною ,,тріцою” – свічкою, обкладеною квітами, пшеницею, васильком, голівками маку.
Зимовий обрядовий цикл закінчується святом Івана Хрестителя. В цей день у селі вітають всіх чоловіків, які носять ім’я Іван.
Величний спів колядок, щедрівок, посівання житом, пшеницею – це ті прекрасні звичаї-побажання, у яких йдеться про ясен світ, про добро, про краще життя на цілий рік. Тому колядники, щедрівники, посівальники – бажані гості в кожній.

                                                          Весільні обряди
Весільний обряд є найбільш святковим, урочистим, радісним у житті людини.
Слово ,,весілля” народною свідомістю сприймається як означення радості, веселощі.
Буковинське весілля – це ціла п’єса з добре укладеним сценарієм, з головними дійовими особами. Завжди в центрі уваги наречені.
Хлопець разом із батьками та старостами приходить у дім нареченої. Тут батьки домовляються про дату весілля, про кількість дружбів, дружок, кого візьмуть за вінчальних батьків, про кількість гостей. Після старостів дівчина вважалася засватаною.
Священник у церкві привселюдно оголошує про весілля молодої пари і запитує чи хтось з людей не заперечує про створення такого шлюбу. Це оголошення священник робить тричі в різні дні. Якщо після "заповідей" не було скарг на молодих, то можна було справляти весілля.
За тиждень до весілля починається безпосередня підготовка до нього. Випікати калачі запрошували жінок, які добре жили зі своїми чоловіками.
Цікавим елементом весільного обряду є барвінковий обряд. Друшки йшли по барвінок до добрих господарів, які жили в злагоді, адже вважається що й молоді тоді житимуть гарно в парі. Старша дружка клала під кущ скибки калача або солодкого печеного. Із барвінку, символу вічного кохання і щлюбу, вінчальна матка шила "злочений вінок".
Розпочинається весілля у суботу. Молода з дружками, а молодий з дружбами ходять кликати на весілля всіх рідних, знайомих, сусідів. Вони говорять так: "Просили мами, тати, матка з батьком, молодий /молода/ і я вас буду файно просити, щоб ви прийшли до нас на весілля".
У суботу дружки і дружби плетуть вінок з ялинових гілок, і наряджають і прикріплюють на дверях хати. Дружби приносять з лісу ялинкові деревця і прикріплюють до воріт.
Потім дружби, дружки, жінки, чоловіки, які допомагають йдуть у барак і прикрашають його килимами до весілля. Беруть домоткані лавники, рушники, і чіпляють на стіни, прикрашають різними квітами і чіпляють образи.
Молодий перебував у себе вдома, а молода в себе. Жінки, що допомагають на весіллі, мама молодої, дружки починають одягати її, бо вона йде запрошувати на весілля. Молода вдягається – у вишиту сорочку, горбочку або фоту, вишитий пояс заперерізують її боярками, зверху одягає кептарик, на шию кладе пацьорки (намисто), а на голові прикрашає віночок. Молодій дають пити свяченої води, на поріг кладуть розжарені вуглики, щоб вона їх переступила, тоді вважається, що до неї ніяке зло не вчепиться, за пояс кладуть часник. Мама кропить дівчину свяченою водою і кидає за нею цукром і пшеницею.
У суботу ввечері шиють молодим вінки. Спочатку матка із свашками йде до молодого і шиють йому вінок, матка бере кору з солодкої яблуні, обмотує цю хору барвінковим листям, кладе до цього два зубки часнику і дві монети вартістю по одній копійці і це все зашивають у вінок. Пошитий вінок матка передає батькам молодого, молодий дякує матці, батькам і цілує їх. Мама з татом вмивають сина свяченою водою. Свашки в цей час співають:
Ой піду я в город, город
Жито побруніло.
Тепер мене мій синочку,
Серце заболіло.
Мама з татом пригощають гостей, після всі встають і за сонцем виходять з хати. Молодий залишається вдома. Матка з свашками та з родичами молодого, з дружками та дружбами йдуть до молодої. Тут вже всі зібралися і сусіди, і родичі, дружки, дружби. Все, що потрібне до шиття вінка матка принесла від молодого. Дружби молодої стоять на воротах і слухають чи чути співи та юхкання. Коли вже бачать що йдуть гості від молодого, дружби кличуть всіх родичів молодої на вулицю зустрічати гостей. Зустрічає мама з татом молодої і заходять до хати, сідають за столи. Починають шити вінок молодій. Молода, буває, що плаче, її заспокоюють.
Взагалі, обряд шиття вінків молодому і молодій відбувається сумно, плачуть майже всі. Молоді дякують батькам за все, що вони для них пристарали. Матка бере червону стрічку приміряє її до голови молодої і потім червоною ниткою починає пришивати до стрічки дві монети, два зубки часнику, далі бере листочки з барвінку і також зашиває у вінок. У кінці пришиває кору із солодкої яблуні. Матка шиє, а свашки супроводжують роботу піснями.
Дайте мамо голку, голку
Тай ниточку шовкову,
Тай зубочок часничку
Най віночок зачну.
Матка дошиває вінок і кладе його на калачі, які підносить батькам. ,,Прийміть мою роботу, а вашої доньки честь і гонор”, каже вона. Молода встає, дякує батькам. ,,Дякую вам мамо й тату, що виростили мене, навчили розуму, робити, пустили між люди, та й сидочикали робити мені весілля, а собі гонор”. Цілує батьків, дякує матці, цілує їй руку. Свашки в цей час співають:
Ой чого ти сива качко,
Не квочиш, не квочиш
Ой чого ти, молоденька,
Не плачеш, не плачеш?
Свашки співають сумні пісні, в яких говориться, що на дівчину лиха доля, яка часто пов’язується з образом чоловіка п’яниці чи нелюба, або з несолодким життям у свекрухи.
Тогди будеш молоденька плакати,
Як тобі буде лиха доля кости ломити.
Лиху долю не продати та й не проміняти,
Лишень мусай в лиху долю свій вік скоротати.
Мама плаче згадуючи свою долю, своє заміжжя і в душі просить донці кращої долі. Вона вмиває молоду свяченою водою, потім тато, свашки при цьому співають:
Та не плач ти, моя мамко,
За мною, за мною
Не заберу свій маєток
З собою, з собою.
Бо лишаю дрібні сльози по столу.
Матка шиє вінок, а свашки тай гості супроводжують цю роботу піснями. Наприклад, пісня ,,По той бік гора” (додається), у якій дівчину порівнюють з зорею. Або пісня ,,Ой ти яблонько, ти солоденька”. Дівчину запитують, коли вона дійшла вже шлюбного віку, до кого вона привернеться, тобто з ким буде жити. Батьки вже не хочуть, чи то вже не можуть її годувати, то вона виходить заміж за милого.
Пісня ,,Ой шуміла ліщина” – це суто весільна пісня.
Ой плакала дівчина
Як си віддавада.
Закінчують шити вінок, батьки пригощають гостей. Потім всі встають з-за столу і виходять з хати, або з бараку.
В неділю обряд розпочинається зранку, бо треба багато встигнути. Починається тим, що дружби, дружки і музики йдуть за вінчальними батьками. Батьки зустрічають дорогих гостей, частують їх, беруть свічки і йдуть до молодого. Весільні батьки – тепер в центрі уваги, їм співають величальні пісні. Бути батьками – це великий гонор, їм зокрема співають:
Куда наша матка йшла,
Там лілія зійшла.
А лілія зелененька
Наша матка молоденька.
Куда батько йшов,
Там барвінок зійшов.
А барвінок зелененький
Наш батько молоденький.
Світив місяць у городі
Наші батьки в гонорі.
Батько витягає пляшку горілки і частує тих хто співав йому пісню. Приходять до молодого, заходять на подвір’я, батьки молодого запрошують гостей до хати. Гості сідають. Матка бере той вінок, що вшили у суботу і фарбує його в бронзовий колір, вінок пришивають молодому до сорочки. Батьки вмивають молодого свяченою водою. Потім всі гості, молодий йдуть за молодою. Молода виходить їх зустрічати і запрошує до хати. Молодій так само як молодому золотять вінок і матка кладе його на голову молодій.
Свашки співають: ,,Ти в лісі косив”:
Казали люди,
Ще й сусідоньки,
Що вінок не зношу.
Бог ми допоміг
Бог ми допоміг
Віночок зносити.
Та й добрих людей
Та й сусідочок
До вінка просити.
Ой їжте люди, тай пийте люди
Прошу веселіться
Тай на мій вінок,
Тай на золочений
Прошу подивітси.
Ой чи злотний, чи не злотний
Вже віночок буде
Ой чи злотний, чи не злотний
Та й на моїй голівці
Молода прощається з батьками, з сусідами, родичами, цілуються.
Будь здорова, мамо,
Будь здоровий тату,
Бо я вже сьогодні покидаю вашу хату.
Ще не закінчилися прощання, а вже з боку гостей молодого чується пісня:
Ой з-за гори сонце сходить,
За гору заходить.
Вже час тебе молоденьку
За столу виводить.
Слід сказати, що вінки молоді повинні свято зберігати, ніхто крім них не повинен знати. де зберігаються вінки. Бо якщо якась лиха людина взнає де лежать вінки, вона може вкрасти їх, а це віщує біду. Тому це свята тайна.
Батьки молодої вмивають молодих свяченою водою. Молодята виходять з хати і стоять під хатою, гості також виходять, дружки виносять портрет молодої з хати, потім мама дає з хати дзестру, – виносять дружби подушки, скриню, постіль, стіл, все, що молода і її батьки настарали. Це все кладуть на машину або підводу і везуть до молодого. Коли дзестру складають на фіру чи машину, свашки співають:
Добрий день, свати наші,
Чи ви раді гостям нашим ?
А ми їли галушки
Тай забрали подушки
Ой чи їли чи не
Позабирали дещо є.
Родичі молодого співають:
Шо би мама проживала,
Бо файну дзестру дала
Якби мама не ґаздиня
Не була би повна скриня.
Продовжується обряд такою піснею:
Чорна гречка, білі крупи
Тримаймося рідні купи,
Як не будем си тримати
Будуть люди си сміяти.
На капусті дрібне листя,
А ми обоє не паристі
Будем листя обривати
Будем ми си парувати.
Коли завантажили все, дзестру везуть до молодого, а молоді і гості теж ідуть до молодого, їх супроводжує музика. Дійшовши до воріт молодого, свашки співають:
Втворіть мамо, фірточку,
Везем вам невісточку
Втворіть,мамо, віконце
Йде невістка як сонце
Втворіть мамо нову скриню
Везем вам нову ґаздиню.
Перед тим, як вирядити молодих до церкви посипають поріг вугликами. Молоду ведуть дружби, молодого дружки, за ними йдуть батьки з свічками, далі музиканти, потім всі гості. Коли виходять з двору за ними кидають цукор і пшеницю, кроплять свяченою водою. Це щоб їм було солодко в житті, щоб жили в багатстві, а вода свячена охороняла від злих очей.
Однією з прикмет є те, що не слід молодим повертатися назад, а потрібно дивитися тільки вперед.
Вінчання – це ще один із найтрепетніших обрядів, він важливий, напружений для молодих. Вінчаються у церкві. Після шлюбу, молоді разом з вінчальними батьками всіх присутніх пригощають калачем з медом і горілкою. Потім молоді стоять разом, по боках - батьки, позаду - дружби і дружки.
Вінчальний батько каже: ,,Ґазди й ґаздині, дівки й парубки! В кого воля й охота просимо з нами”. Всі йдуть до молодого, де відбувається весілля. У молодого під ворітьми стоять жінки з повними відрами води. Коли молоді підходять до воріт, цю воду їм ллють під ноги, відра перевертають вверх дном і б’ють рукою по ньому. Тоді молодий витягує гроші і дає тим жінкам, вони їх впускають на подвір’я. Виходять мама з татом, тримають калачі з сіллю і треба, щоб молоді і гості пройшли під калачами на подвір’я.
Починаються танці. Обов'язково танцюють молода з молодим і батько з маткою. Батьки молодої збираються йти на весілля, до них сходиться вся родина, сусіди і разом вирушають до молодого. Чоловіки несуть по два калачі, сіль і горілку, а жінки несуть по курці. Приходять на весілля, музиканти грають їм марш, їх зустрічають молоді, вінчальні батьки, тато й мама молодого з калачами. Далі починають сходитися весільні гості. Коли всі зібралися, то тоді заходять всі в барак і займають місця за столами і пригощаються. Через деякий час виходять і починають танцювати. Десь опівночі знову заходять в барак, подають гарячі страви, потім починають збирати пропій. Молодих вітають, обдаровують їх подарунками. Коли зібрали гроші, починають батьки рахувати гроші, коли порахували, зав’язують всі гроші в хустку і закладають молоді за пазуху. Гостям оголошують суму зібраних грошей. Гості розходяться.
Останній день весілля – це понеділок. В обідню пору приходять свашки, матка і починають підготовку до "покривання" молодої. Дружби йдуть в сад і з найсолодшої яблуні зрізують гілку, яка має форму вильців. Вильця віддають братові молодої і він накривав їх білою хусткою, підносить над головою сестри. Матка в цей час здіймає з голови молодої вінок і хусткою зав’язує їй голову. Віночок кладе по черзі на голови дружок, щоб швидше повиходили заміж. Дівчата танцюють з віночком на голові, а свашки в цей час приспівують молодій:
Шовкові торочки покрили квіточки.
Шовкове покривальце – воно вічне завивальце.
Кухарки приносять дві варені курки і молода повинна їх поділити так, аби вистачило на всіх гостей. Якщо вистачить, то з неї буде хороша господиня. Гості пригощаються, танцюють, співають пісень. На цьому власне весілля закінчується.
Весільний обряд села Горбівці є виявом багатовікових традицій. На певних етапах життя він змінюється, збагачується, урізноманітнюється. Але незмінним лишається його первісний зміст: утворення нової сім’ї, радість рідних і близьких, бажання бачити їх з хорошими дітьми в щасті й достатку.

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.