Автор: glybiord Категория: Йорданешти
Дата публикации Просмотров: 739
Печать

Виконавцї: учні Йорданешстської ЗОШ І-ІІ ст.
                 Бостан А.І,9 кл.
                 Кирчу Марінела І.,9 кл
                 Ніколайчук Юлія Г., 9 кл.
                 Опаець Інна М.,9кл.
                 Якуб Доріна В.,8 кл.
                 Опаець Адріана Г.,8 кл
Керивник: Шородок М.Г.,вчитель історії

                                             Дорога до храму
З давніх - здавен люди будували храми, де молилися Господу Богу.Молилися за здоров’я, за упокій душі рідних, близьких. Коли будувався храм у селі
F1 Йорданешти поки що невідомо. Вперше згадується в документах від 1784 року, в якому йдеться про розподіл священиків в приходах та які приходи і до якого благочиння відносяться. Отже,  їз цього документа, підписаний Буковинським епіскопом Досітей Хереску відомо,  що прихід села Йорданешти мав №24, сюди входило 66 сімей. Тут була дерев’яна церква та «рядовий священик» і  входила до складу Берегометського благочиння . „Schematismus der griechisch - orientaschen bucowinaer Diocese”  за 1848 рік містить інформацію про те, що село належить до Буковинського Церковного фонду, маючи 1268 мешканців та церкву, господарем якої був Олександр Едлер фон Григорчя, а священиком був Костянтин Гостюк. В той час Карапчів мав 646 мешканців, Просекаряни 440 мешканців, Ропча 1322 мешканців. Відомо, що церква була невеликою і не мала можливості розмістити всіх прихожан. Відтак, боярини того часу, вирішили посприяти будівництву нового храму. Він був освячений в 1898 році з храмом святих Михайла і Гаврила. Його будували, як свідчать архівні документи, на гроші Буковинського Релігійного фонду та на кошти, зібрані на пожертвування прихожан. Храм має приблизно 500 кв. м. і побудований у молдавському церковному стилі з візантійськими елементами в куполах. Нова церква була побудована на подвір’ї колишньої старої церкви.
За 114 років свого існування Йорданештський  Свято- Михайлівський
храм  був духовним і культурним центром селян. Одним із перших настоятелів цього храму був Теофіл Саучук – Савяну, син якого став Міністром Буковини у Бухарестському парламенті. В кінці 20-х років священиком тут був Василь Столярчук.
В церкві також служив з 1930 священик Костянтин Влад, а
псаломщиком був Веспасіан Лукач. Це був останній священик храму до радянської влади на Буковині. 25 березня 1944року разом із багатьма селянами втекли до Румунії.
До 22 квітня 1945 року церква не мала свого священика. В цей день Чернівецький Єпископ Теодосій і призначив настоятелем храму Методія Минзака, який потім став ректором Волинської семінарії,  єпископом Рівненським та Волинським,
а з 22 грудня 1964 року він був єпископом Чернівецьким і Буковинським. У 1967 році він був переведений у Вологду. А в 1972 році був призначений Архієпископом Омським і Тюменським. 24 жовтня 1974 року він помер.  Його вбили у Сибір за його патріотизм та пропаганду ортодоксальної віри.
Належної  уваги заслуговує і отець Єфтіміє Телеука, який замінив
Методія Минзака в цьому приході. Добра душа Телеукі, як духовного пастора, відчувається в селі і по сьогоднішній день, бо багато людей, які в ті роки були молодими прихожанами ще пам'ятають його. Короткий час в селі служив отець Агафонік Поторак, а після нього 23 роки присвятив богослужінню у церкві отець Василь Столярчук. Це був нелегкий період в житті  храму. В 70-х роках атеїсти мали намір закрити церкву, як і в сусідніх селах. До Йорданешти приходили вируючи  із Карапчева, Пресекарень, Ропчі. У 70 – 80 роках в Йорданештську церкву служить отець Василь Столярчук. Це були найващі часи комуністичного періоду. Тоді закривалися церкви, дозволили служити лиш до 9. 00 години ранку, а люди  були репресовані за віру у Бога. У Йорданештську церкву завжди було повно людей.
Отець Василь разом із селянами зумів відстояти переслідування і захистити храм Божий від перетворення його на спортзал. Разом з цим священиком церква змогла пережити ті тяжкі часи, вона не була закритою. Більш за це, у ті роки церкву починають реконструювати, покрили її фанерою. На початок 90-х р., к
оли людям вже дозволили ходити у церкву, у селі почалося відродження церкви, був зроблений ремонт, пофарбували стіни. В кінці 80-х ХХ -го та на початку цього століття настоятелями Михайлівської церкви були брати Георгії та Ілля Амарі, потім Василь Попеску, а сьогодні служить протоієрей Марчел Ніцу. Останнім часом число прихожан збільшилося. Мешканці села допомогли відремонтувати фасад храму.  В середині зробили ремонт . У 2008 році храм святкував свою 110- річницю. На святі були присутні багато гостей , серед яких був присутній    Мелетій -єпископ Хотинський.
До нашого часу зберігається оригінальний іконостас  та колекція святих образів з підписом отця Теофіла.
За підтримко церковної двадцятки в селі збудували капличку з меморіа
льною дошкою , на знак пам’яті тих, хто помер під час репресій. Вона була освячена у 1997 році.

 

Література

1.М. А. Шапка Iordăneşti: istorie şi datini,Глибока,1997.

2.Архіви сільської ради

3.З відео –архіву вчителя Бостан К.А.

4.З фото –архіву школи

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.