Автор: glybiord Категория: Йорданешти
Дата публикации Просмотров: 781
Печать

   Історія будинку культури ім.  «Чіпріяна  Порумбеску»,
              Бібліотека «Арбороаса», Церковний чоловічій хор 

                                             «Фіій Арбороасєй»

 

Виконавці:   Учні Йорданешстької ЗОШ І-ІІ ст..    
Бостан А.І,9 кл.
Кирчу Марінела І.,9 кл
Ніколайчук Юлія Г., 9 кл.
Опаець Інна М.,9кл.
Якуб Доріна В.,8 кл.
Оаець Адріана Г.,8 кл
Керивник: Шородок М.Г.,вчитель історії

Історія будинку культури ім.  «Чіпріяна  Порумбеску»
Клуб в селі Йорданешти побудований у 1989 році на кошти місцевого колгоспу, головою якого був тоді Валерій Денисович Воротняк. В тому же році в приміщеніF1 клуба була розміщена сільська бібліотека. Велика зала клубу розрахована на 350 місць, є велика сцена та екран для показу кінофільмів.
Першим завідуючим клубом був Іжиновський Валерій Северинович.
Дев’яності роки минулого століття були роки відродження національних культур. На сцені клуба виступають відомі ансамблі та співаки з України (Іво Бобул, дует «Писанка», «Скриня», Буковинський ансамбль пісні і танцю), з Молдови (Оркестр народної музики «Трандафір Молдовенеск», заслужені співаки Молдови Ніколає Гліб, Михай Чобанута інші), з Румунії (Оркестр народної музики «Чіпріян Порумбеску», співаки Софія Виковянка, Траян Стратон, Іріна Логін, Бєнонє Сінулеску, Маргаріта Кліпа.
У 1997 році завідуючим клубом стає Малайку Дмитро Якимович. При клубі починає  діяти танцювальний  гурток, чоловічий вокальний ансамбль.
У травні 2001 року на другому поверсі клубу було розміщено приміщення новоствореної сільської ради. У діяльності клуба починається нова сторінка. У 2002 році клубу надається статусу Будинку культури та назву класика румунської і світової музики «Чіпріяна Порумбеску».
У 2003 проводився капітальний ремонт внутрішніх приміщень будинку культури.
У 2005 році директором будинку культури призначено Божеску Чіпріяна Ілліча. Сільські аматори успішно виступають з концертами перед населенням, у районний огляд художньої самодіяльності. Нині при будинку культури успішно діє вокально –танцювальний ансамбль «Кодрій», шість гуртків танцювального, фольклорного та вокального напрямків.
Бібліотека «Арбороаса» у с. Йорданешти була створена у 1882 році, коли була відкрита місцева школа. Нею піклувалися відомі люди села. Бібліотека мала значний літературний фонд F2на той час.
Проіснувала вона до 1944 року. У 1944 році багато жителів села були вимушені емігрувати за кордон та бібліотечний фонд був знищений.
У 1948 році у покинутому будинку єврея Бурика була відкрита сільська бібліотека з фондом 50 книг. З часом бібліотечний фонд зростав.
З 1973 року завідуючої бібліотеки призначено Кирчу Ауріку Іллівну.(фото 2.)
У 1989 році бібліотека переходить у нове приміщення нового клуба села.
У 2001 році сільська бібліотека переходить у підпорядкування Йорданештської сільської ради. Рішенням виконкому сільської ради  від 2 листопада F32002 року сільській бібліотеці поновлено назву «Арбороаса».
На сьогоднішній день бібліотека являється культурним центром села, де читачи мають змогу відпочивати духовно.
Книжковий фонд бібліотеки «Арбороаса» на сьогоднішній день нараховує більше 10 тис. книг і брошур.
Бібліотека знаходиться у відмінному стані,  де читачі мають змогу не тільки обмінювати книги, а бути свідками зустрічи з поважними людьми: письменниками, поетами, вчителями, журналістами, з багатьма гостями Румунії, Молдови і нашої  області.
За високі досягнення у розвитку бібліотечної справи неодноразово сільська бібліотека нагороджена почесними грамотами та подарунками.                       
В 30- х роках у селі виникає чоловічий хор до якого увійшло 50 чоловік, на чолі з Іллєм  Товстюком. Хор займав призові місця в різноманітних конкурсах. У 1931році отримали бронзову медаль у конкурсі влаштований товариством «Армонія», у 1932 – срібну нагороду. Часи комуністичного періоду були тяжкими і для церковного хору. Церковний чоловічій хор відроджується у 2009 році. З 2009 року хором керує діакон  Пожога Василь.
У хорі «Фіій Арбороасєй» співають 26чоловіків(фото 4).
Вони брали активну участь у конкурсах: «Флорілє далбє», «Мерцішор», у фестивалі церковних хорів влаштований в селі Волока. У 2012 році  церковний хор «Фіій Арбороасєй»  с. Йорданешти взяли участь у фестивалі колядок і зайняли І місце.
У смт. Глибока  взяли участь у фестивалі-конкурсі  «Маланка»,  який, з усього видно, набирає  міжнародного статусу. Адже цього року у прикордонний район уперше  прибули  аматорські  колективи  з комуни  Кіндешть та Сірет сусідньої  Румунії . Крім них, участь у святі, що стало своєрідним віддзеркаленням  історії  буковинців, погодилися  взяти участь
F4самодіяльні артисти  з Хотина – гурт «Бессарабяни» та аматори  з сіл  Тарнавка  Герцаївського   й Драниця Новоселицького районів.
За найкраще  виконання  коляди  перше місце та винагороду  в 1000 гривень здобув  церковний  хор «Фії  Арборосєй» села Йорданешти.
Газети с. Йорданешти.
В 1958 р. вперше в селі виходить газета «Нове життя». Вона виходила румунською мовою. На ії сторінках була зображена життя мешканців села,колгоспу. Редактором цієї газети був А. Манах.
В 1996 році під керівництвом журналіста М. Шапки та вчителя Валерія Маліона, вийшла газета – «Ехо слова». Метою цієї газети було розповсюдження серед молоді – румунської національної культури і літератури.
Пізніше, 18 грудня  2005 року виходить дитяча газета «Велика перерва», головним редактором якої є  - Марина Шапка.  

Література:
1.М. А. Шапка – Iordăneşti: istorie şi datini,Глибока,1997.
2.Архіви сільської ради
3.Архіви церкви

  Йорданештський фольклор вустами  майстринь слова

Виконавець:Кирчу Марінела Іванівна
учениця 9 класу  Йорданештської  ЗОШ І-ІІ ст.
Керівник:Опаіць Марія Іванівна
Вчитель румунської мови та літератури

Кожен народ має своє історичне минуле, свої традиції, свої обряди, свої пісні які передалися з покоління в покоління. Наш румунський фольклор,  як джерельце, яке ми не знаємо де бере свій  початок, але знаємо, що він буде вливати свою воду в якусь річку. Так і наш фольклор – це символ духовності, символ нескінченності та краси.
Як і будь яке село, наше село Йорданешти має свою історію і свої традиції які лишилися від наших прадідів, які передали своїм правнукам на зберігання і збагачення. Доказом цього є в першу чергу легенда села,  яка каже, що колись по наших землях годив Господь і Св. Петро. Вони коли перегодили річку  дивилися, що вода була прозора-прозора. Тоді Св. Петро каже: « Дивись отець яка чиста вода у цій річці, як у річці Йордан». А Ісус багато не думаючи  каже: «Знаєш що, тут такі працьовиті і гарні люди, давай скажемо їм , щоб назвали село Йорданешти, від святої річки Йордан. І від тоді село називається Йорданешти.
Цю легенду змалечку мені розповіла моя бабуся Вероніка, яка завжди намагалася виховувати в мені любов до фольклору, і навіть від неї мені передався дар співати.
Одного разу я її питаю: «Бабусю, а яке було ваше з дідом весілля? Які обряди були у ваші часи, і що тобі найбільше заповнилось?»    
Тоді вона сказала сядь біля мене і я тобі розповім все з початку і до кінця. І почала: « Знаєш внучко, дуже гарні були часи…, не те що зараз. Зараз теж гарно, але ніщо не може змінити мені той національний костюм, який я оділа в перше, він мені служить оберегом до нинішніх часів.
Все починалося сватанням. Твій дід з двома молодими хлопцями прийшли до нашої хати б постукавши в двері сказали, що вони «Мисливці», і нібито їхня майбутня жертва заховалася в їхній хаті. Зі слова до слова сватів запросили до хати. Вони мали з собою печений хліб і сіль. Поставили на стіл, в знак доброти і миру. Тоді хлопець став перед батьком і попросив моєї руки, після згоди я перев’язала сватів вишитим рушником, а хлопця хустинкою, в знак згоди , що я згодна була вийти за нього заміж. Через деякий час наші сім'ї зустрілися і домовились про все.
В п'ятницю перед весіллям я організувала дівич-вечір, який символізував прощання моє з подругами. В той вечір дві парубки  одягнені в вишиті сорочки пішли IMG 0007до хати мого нареченого і віднесли весільну сорочку, він мав одіти в день весілля. Найбільше я боялася, що вона йому не сподобається і він передумає вийти заміж і поверне її мені. А коли парубки повернулися з грошима отримані за викуп сорочки я видихнула з полегшенням. При розлуці з усіма я запросила всіх на весілля.
В неділю рано одівши вишиту сорочку  та національний костюм зроблений своїми руками, мої подруги поставили мені, у присутності батьків моїх, білий весільний вінок з фатою – символ шлюбу, співаючи пісню подяки матері, за те, що вона вчила мене вишивати і вчила мене трудитись. Білий букет прикріплені на одяг і парубків, і молодих ,і сватів є оберегом який охороняє від чарів і злих сил.
Після того як прийшов наречений  і викупив мене у парубків відбувся обряд поклонів батькам . Тричі проходячи по кругу , цілуючи маму і батька, просила у них пробачення та дякувала за те, що вони мене виростили. А тим часом жінки промовляли замовлення. Після поклонів я прощалася з братами, сестрами, подругами та рідними, цілуючи їх і дякувала за розуміння. Після цього вирушили до церкви. Після вінчального обряду ми всі вийшли на « толоку» , що недалеко від церкви, і там нас чекали музики і пару годин всі веселилися. Надалі пішли до хати нареченого де застелені були весільні столи. Перед воротами батьки ще раз нас благословили, даючи нам ікону з образом Божої Матері, яка оберігала нас усе життя. Після цього запросили всіх до столу і всі веселилися до ранку. Перед самим ранком, по закінченню весілля, вінчальна мати  зняла з  голови весільний вінок  і дала хустинку, на знак того, що я вже не в дівочих кругах , а в рядку господинь, заміжніх, і передали вінок моїй молодшій сестрі. Все було таким хвилюючим, але все пройшло, як мить, але лишилися гарні спогади».
Ще від бабусі я узнала, що парубки запрошені на весілля, мали обов'язково бути одіті в національні вишиті IMG 0010сорочки, довгі чорні чоботи і на голові обов'язково мали мати шапки з овечої шкури, особливої форми, що є характерними для нашого народу. А червона стрічка на шапці символізувала те, що він є шанованим гостем, бо цю стрічку обв'язували молоді в знак подяки.
Весільні пісні пройшли з покоління в покоління і вони є дуже важливими і для нашого села. Вони збереглися такими, якими були проспівані нашими прадідами. Ні одне весілля в селі не проходить без цих пісень. У весільних піснях частими є звертання до нареченої. Її вчать, як поводитись у новій сім’ї. З них постає цілий світ почувань і думок  дівчини – нареченої . Молода сумує : «Не вернеться дівування уже ніколи» б сумує за своїми дівочими часами.
Для кожного обряду пов'язаний з нареченою є низька пісень. Наприклад перед прощання з батьками, пісні які співають старші жінки , які переказують яке воно життя, пісні які співають наприклад на посиденьках, знаючи, що дівчина виходить заміж , пісні  перед знімання весільного вінка . Та ще в центрі уваги потрапляє  вінчальна мати , батько нареченого і найголовніший у цих дійствах є наречений, якого просять, щоб оберігав свою жінку, як чогось святе.
Весільні пісні ми почули майже від кожної господині, до якої ми зверталися у колекціонуванні  фольклору. Але найзапрошенішою на всі весілля села є Гушулей  Екатерина, 1943 р.н. Вона розповіла нам, що після її одруження у селі не пройшло ні одне весілля, на яке б вона не була запрошена. Одягаючи національний костюм, який подарувала її бабуся, і покриваючи голову, як справжня господиня йшла супроводжувати сім'ю яку її запросила, весільними піснями. Ще ми дізналися,що вона має більше ста хрещеників і чотири рази була вінчальною матір'ю, що доводить ,що вона є шанованою персоною у селі.
Невід'ємною частиною румунського фольклору є любовні пісні які співали наші діди один одному . Ці пісні створювались з любові один до одного. Хлопці щоб вразити  дівчину , під її вікнами виспівували палку любов до неї. І тоді дівчина, щоб не розбудити сусідів, скоро виходила з хати йому на зустріч.
Такі пісні ми мали змогу почути від Гушулей Ауріки, 1942 р.н. Вона розповіла, що такі пісні вона почула від її прабабусі, яка дуже-дуже гарно співала і часто після смерті чоловіка споминала ті ліричні пісні, які він їй присвячував.
А  ще тітка Ауріка співає народні пісні взяті з життя . Вона розповіла, що в часи її молодості, вона і ще дві її сестри, Олена і Іоана завжди були запрошені на дівочих посиденьках, які проводились  осінніми ночами.  Шанованими гостями були і на шкільних святах, на святкування храмів у сусідніх селах. Коли ми просили її заспівати, вона не відмовилась, але в її голосі відчували печаль минулих літ. Вона нам сказала тільки таке: « Ой , дівчата…, роки ідуть, минають часи…», і покотились сльози.
 До категорії життєвих фольклорних пісень , можна залучити і рекрутські пісні – пісні про історичне минуле нашого народу. В рекрутських та солдатських пісень  виспівується виснажлива муштра, багатогодинні стояння на варті, жорстокі покарання за найменшу провину, погане харчування, холод і бруд у казармах, тяжкі походи, криваві бої, поранення. Пісні з'явилися з тривоги за долю різних, з туги за своїм селом, з відсутності надії на звільнення.
Такі пісні я не одного разу почула від свого діда, який завжди споминав про свого батька, які пройшов через усі муки. А ще дід сказав, що хлопці відчуваючи свою долю складали пісні перед тим як йти в армію. Пару таких пісень ми почули від йорданештської співачки Бостан Флоарі, 1943 р.н., яка співає про почуття до батька, який загинув у боях .
Від неї ми дізналися. Що з самого дитинства вона любила співати. В молоді часи співала в хорі , і ні один концерт в селі не проходив без її участі. Дуже нравилось одягати  вишиту сорочку і костюм  подарований її мами. Зараз вона співає в церковному горі і часто запрошена на шкільних посиденьках. Вона закликає дітей любити  рідні пісні, національний одяг, зберігати звичаї та традиції села.
Не можна не згадати таку частину  йорданештського фольклору, як голосіння. Похоронні голосіння – це ритуальне враження жалю з приводу смерті людини і є чи не найхарактернішими з родинно обрядових жанрі. Люди вірять, що душа покійного кружляє навколо тіла, і бачить усе, що відбувається навколо. Голосіння найбільше виконують жінки. Вони голосять у момент відчаю, доказуючи , що людина яка померла була всім для  родини. В голосіннях оплакується доля тих, що лишилися. Намагаються будити покійника, запитуючи чи хто його образив, просять встати і подивитися на рідних і «промовити хоч словечко», докоряють. Що покійний осиротив родину, покинув діточок, докоряють предкам, що покликали його до них. Такі голосіння ми почули і від Гушулей Ауріки і від Бостан Флоарі. Кожна з них мала в житті втрату і довелося виконувати голосіння, в їхніх очах котилися сльози втрати рідних.
Ще однією складовою румунського фольклору є дитячий фольклор. Це колискові , забавлянки, ігрові пісні, дражилки, лічилки, скоромовки, казки, загадки і жартувальні пісні і віршики. Колисання дитини має надзвичайно важливе значення. Колиска в родині має символічне значення, її не викидають навіть тоді коли в хаті немає дитини, щоб не перевівся рід. Колиски роблять з  «співучого дерева» - клен, ясен,калини, щоб діти були співучими, дужими та вродливими.
В народі велику магічну силу має материнська пісня (колискова), яка заспокоює, дає позитивні емоції, оберігає від хвороб, нещасть та страху.
Мені бабуся розповіла. Що колись був такий обряд як «вкладання у колиску». Два дні дитина після народження бувала з мамою, а на третій день вкладали у колиску. Першим було класти у колиску кота, вважалося, що кіт може наділити дитину спокійною вдачею., приносить спокійний сон. Кота колисали, а потім промовляли: « Як на кота муркота - на дитину дрімота». Потім кота відпускали, а дитину клали в колиску і співали колискову. Колиска передає лагідну мамину любов, її ніжність.
Дуже поширеним жанром дитячого фольклору є лічилки та жартівливі віршики. Лічилки є залишком давнього ворожіння про те кому випадає жеребок. Такий випадок долі не міг сприйматися як несправедливість,адже так судилося долею. Ці лічилки передаються з покоління в покоління і лишаються незмінними і досі.
Головними у дитячих віршиках є маленькі тварини і птахи: кіт, зайчик, SAM 1785півень, ластівка та ін. На цих віршиках виростали наші батьки, та зараз вони передали їх нам.
Від наших господинь ми почули ті віршики на які вироста.
В наші часи ще можна зустріти людей які носять національні костюми, і радісним є те, що цю любов, ще виховується у йорданештських  родинах. Не думаю , що в селі є хоч одна родина , яка не має в хаті вишиту сорочку і національний  костюм. Це видно і на  шкільних святах, вчителі часто збирають разом з дітьми фольклор від їхніх бабусь і організовують посиденьки, на яких діти з задоволенням  розповідають про почуте і є гордими за свою родину. Це є прикладом того, що школа виховує в дітей любов до минулого,  до традицій і закликає їх зберігати румунський батьківський фольклор як святиню, і щоб вогонь до прекрасного – до мови, звичаїв і традицій не згас ніколи.
    
Література:
1.М. А. Шапка – Iordăneşti: istorie şi destine,Глибока,1997
2.З фото архіву шанованих зберігачів фольклору села.

Список інформантів:
Кирчу Вероніка,1939 р.н.
Гушулей Екатерина, 1943р.н.
Гушулей Ауріка, 1942 р.н.
Бостан Флоаря, 1943р.н.

Copyright 2012. All Rights Reserved.