Автор: glybkar Категория: Карапчів
Дата публикации Просмотров: 1513
Печать

Пошукова група Карапчівського ліцею
Керівник групи :
Банилян Л.С. –вчитель історії Карапчівського ліцею
Члени групи:
            1.Товарницька М.К. –вчитель української мови та літератури
            2. Товарницький І.Г. – вчитель географії
            3. Божеску Д.В. – вчитель румунської мови та літератури, педагог -   організатор
            4. Банилян  Маріус – учень 11-Б класу
            5. Фретеучан  Крістіна – учениця 11- В класу
            6. Боднарюк Крістіна  - учениця 11- В класу        
            7.  Фретеучан   Юлія-  учениця 11- В класу      
            8. Скрепський Владислав – учень 11-Б класу
            9.Товарницький Костянтин –учень 11-Б класу
            10. Лютик Марина – учениця 10-А класу
            11. Портарь Маріян – учень 9- Б класу
            12.Дущак Віталіна – учениця 9-Б класу
            13.Кирчу Міхаела – учениця 8-Б класу
            14.Карп Анжела – учениця 7-А класу


Румунський поет ХХ століття Лучиян Блага стверджував, що: «Вічність народилася на селі…».  І це дійсно так. Не дивлячись на бурхливі події в історії румун з Долини Сірета, найстійкішим щодо збереження традицій, обрядів, народних ремесел є сільське населення. А саме любов до рідної мови, обрядів, традиційних ремесел і в цілому – до розуміння сутності національних цінностей плекає і формує любов до рідного краю, до своєї Батьківщини.
У невичерпній скарбниці духовної культури кожного народу значне місце належить вишивці, з якою пов’язана вся його багатовікова історія, його творчі пошуки, радість, горе, перемоги і поразки сподівання на майбутнє.
Особливо село Карапчів завжди славилось своїми вишитими сорочками, F5адже жодна людина, побувавши у наших місцях, не може не здивуватись, а навіть не закохатись у красу, яскравість та різноманітність  вишитих сорочок. Майже в будь-якій сільській хаті,  можна побачити багато вишитих виробів домашнього вжитку: рушники, сорочки, серветки, доріжки, наволочки, штори,  подушечки, картини тощо.
Важливим місцем у їх створені  належить працьовитим жінкам, яких насправді можна назвати майстринями народної вишивки. Майже кожна з них  познайомились з голкою та полотном ще в ранньому дитинстві. Маленькі дівчата замість того, щоб гратися наполегливо працювали. Це дуже втомлювало їх, але все одно вишивання було і залишається найулюбленішим захопленням жінок з Карапчева.
В минулому столітті в нашому селі бурхливо розвивався такий вид народного мистецтва, як вишивання.  Майже кожна жінка уміла вишивати та привчала до цього своїх дочок, а інакше і не могло бути, бо жінка повинна була одягати всю свою сім’ю. Навіть тканину для вишивання ткали самостійно.
Здебільшого вишивали взимку у день і довгими вечорами на вечорницях  (шезеторь). Весною, літом та восени вишивали тільки під час відпочинку від тяжких польових робіт.
Кожна дбайлива господиня старалася до кожного важливого свята вишивати для членів своєї сім’ї нове вбрання. Особливо  вишивали  сорочки, тому в нашому селі можна нарахувати дуже багато різних вишитих сорочок .
Старші жінки розказують що візерунками не дуже хотіли ділитися бо кожна жінка або дівчина старалася мати  найкрасивішу сорочку.
Так як головною подією в житті  дівчини було весілля, то готуючись до нього кожна дівчина вишивала для себе придане «зєстрє», до якого обов’язково: належали вишиті сорочки для себе,  нареченого та навіть майбутніх дітей та вироби для окраси інтер’єру хати. Дуже погану репутацію малі ті дівчата, які не уміли вишивати, навіть вважалися лінивими.
Основною функцією вишивки було оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Характер вишивки, вибір тих чи інших орнаментальних мотивів, колірне рішення залежало від призначення одягу, соціальних та вікових чинників.
З зазначеного вище особлива увага приділялась оздобленню чоловічих та жіночих сорочок. На святкових сорочках переважно вишивали яскраві та кольорові геометричні та рослинні орнаменти, а сорочки на кожний день оздоблювали простим візерунком. Вишивками прикрашали найбільше різні  частини рукавів, подол,  комір (якщо є) та на грудях.
Прості орнаменти для вишитих сорочок на кожний день.
Десь до 70-ихF8 роках минулого сторіччя вишивали сорочки загалом двома способами: гладдю  та хрестиком, а пізніше дуже популярною стала художня гладь. Першим способом вишивали кольоровими бавовняними нитками (муліне). Щодо малюнка, то в орнаменті цих вишивок переважали мотиви рослинні: багатопелюсткові квіти, троянди, різного виду листя. Чисто геометричні форми зустрічалися, як правило у вишитих сорочках хрестиками. Найбільш поширеними кольорами для жіночих сорочок є чорний, червоний, синій, жовтий, зелений а для чоловічих або чорний або коричневий,  рідко використовували інші кольори.
З особливою шаною відносилися до вишиваної сорочки, бо вона супроводжувала людину від народження  і до останнього подиху. Навіть у наші часи старших жінок ховають у вишитих ними традиційних костюмах.
Крім вишитих сорочок жінки вишивали все що тільки можливо: подушки великі та маленькі, картини, доріжки, серветки, жіночі та чоловічі пояси, кептарі.
Зустрічаються вишиті картини різних видів: з квітами, птахами, релігійного характеру тощо.
Як не дивно але в нашому селі дуже рідко зустрічаються вишиті рушники.  Хоча важко собі уявити заручини, сватання чи саме весілля без рушників, але виявилось, що раніше частіше використовували ткані рушники, і вже в наш  час деякі жінки почали їх вишивати.
Майже в кожній хаті зберігаються оздоблені вишивкою кептарі. Зустрічаються вишиті рослинними орнаментами  шкіряні кептарі. Починаючи з 70-их роках минулого століття вишивали рослинні орнаменти на оксамитовій тканині бісером, лелітками та стеклярусом. Останніми роками жінки використовують для кептарів навіть фабричну тканину, але зберігають гарні рослинні мотиви.
Десь на кінець 80-их початок  90-их роках  жінки почали прикрашати свої оселі вишитими серветками. Серветки легко було вишивати, тому що використовувались готові схеми, але творчі жінки прагнули додавати щось своє, неповторне.
Технікою вишивки жінки відображали розмаїтість навколишнього життя, свої думки та почуття, красу рідної природи, яка завжди була джерелом творчої F1наснаги й у художніх образах лягла на полотно. Вишивка – не тільки художнє оформлення речей, а й мистецтво оригінального бачення світу, відтвореного специфічними художніми засобами. Секрет його  молодості в єдності людини з природою, в умінні впродовж століть зберігати красу й дарувати радість. У вишивці, як і в пісні, розкривається доля людини, її радощі й горе.
Дивосвіт Унгурян Лукреції  вишитий на полотні
Народилася Лукреція Василівна Унгурян у багатодітній сімї, яка складалася з 12 дітей. Навчилася вишивати ще в ранньому дитинстві. Спочатку вишивала прості картини, а потім разом зі своєї мамою та сестрами вишивала сорочки для своїх сестер та братів. Працювала багато, бо була другою дівчиною у сім’ї. Вийшла заміж дуже рано у 18 років і на своє весілля теж оділа нею вишиту сорочку та кептар.                                                                               
Після заміжжя вишивала разом зі своїми кумнатами (сестрами чоловіка). Цікаво було зустріти у них одну і ту ж саму вишиту сорочку .
Має вона трьох дітей: двох синів і доньку, для яких так само вишила традиційні костюми, які вже не може збирати вдома по позичила своїм багато численним племінникам.
У неї вдома  збереглося не так багато вишитих речей, тому що вони залишилися у її рідних. Але дуже велику увагу я звернула на вишиті сорочки Лукреції  Василівни, яких не зустріла у інших жінок. Я дослідила детальніше декілька жіночих та одну чоловічу сорочку. Першу сорочку Лукреція Василівна вишила у віці 15 років. Сорочка з простими жовтими рядками на рукавах та грудях, яку потім її мати прикрасила  коричневим бісером.
Вишила Лукреція Василівна  за своє життя 7 жиночих, 4 чоловічих та 5 дитячих сорочок, але я детальніше розглянула наступні з них.
Вишита сорочка шовковими нитками коричневого кольору. Ця сорочка приваблює широким  рослинним орнаментом на рукаві та трьома  тоншими рядками на грудях.  Техніка виконання цієї сорочки лічильна гладь.
Вишита сорочка нитками синього кольору.  Сорочка відрізняється тим що на рукавах та на грудях розкиданні візерунки синього кольору. Цю сорочку вишила на домотканому полотні лічильною гладдю та хрестиком.
Особливу увагу  я приділяла чоловічій сорочці з коміром, яка вишита  білим шовк. На ній приваблюють широкі рядки мережива, які розташовані на подолі, рукавах, комірі та грудях .
Цікавими серед сорочок Лукреції Василівни є сорочки з квадратним вирізом на шиї.
Має Лукреція Василівна і два вишитих нею бісером кептарі. Один вишитий на чорному оксамиті бісером, стеклярусом та лелітками коли вона ще була незаміжньою десь на початок 70-их років. На ньому симетрично розташовані рослинні орнаменти, переважає жовтий колір. Інший кептар шкіряний з двома симетричними рядками вишитими дрібним бісером вона вишила у 2003 році. Цей кептар дійсно ще новенький.
Перейняла майстерність вишивки від неї і донька Домніка. З нею літом 2010 року вишили 4 весільних рушника: два для вінчальних батьків, один «На щасливий час!» до церкви під час вінчання і один для зустрічі батьків молодого під калачами.
Старовинне мистецтво вишивки вже багато століть іде від покоління до покоління, чаруючи глибинним змістом та поетичною красою душі людей. Не втратила вона свого значення і в наш час.  А й справді, скільки любові до своєї праці, натхнення, невимірної фантазії потрібно мати у своєму серці і душі,  щоб творити заради краси, на радість людям.
У своїх творах майстрині вірно й повно передавали естетичні уподобання румунського народу. Навіть не замислюючись, не прагнучи того свідомо, майстри у своїй творчості розкривали глибини й підвалини народних традицій.
Під час своїх досліджень я уважно придивилася до узорів вишивки й побачила, що це мистецтво високої естетичної наснаги, мистецтво простого й разом із тим мудрого декоративного мислення. Розглядаючи орнаменти вишивки, я відчула гармонію кольорових сполучень, у ритмі ліній узору їхню глибоку змістовність. Адже у вишивці відображається прагнення до краси. В узорах вишивки жінки розповідали про свої думки й почуття, сподівання і страждання.
Коли жінки відкривали шафу чи скриньку і діставали свої найцінніші вишиті скарби, я зрозуміла, що для них майже кожна річ –  це окрема історія, яку запам’ятали на все життя, тому тема вишивки залишається актуальною назавжди, бо ми молоде покоління не можемо бути байдужими до минулого, бо без його знання немає майбутнього.
Народна вишивка завжди буде  живим мистецтвом, яке постійно буде розвиваватися. Наше завдання – не розгубити його, а передати це живе, іскристе диво наступним поколінним, куди ми можемо вписати і своє ім'я. Повертаючись до вишивки, ми робимо добре діло, бо не даємо загаснути цьому рукомислу.

Література:
1.    Pantelimon Miloşescu, Datini strămoşeşti, Editura pentru turism, Bucureşti, 1990.
2.    Elena Niculiţă-Voronca, Datinele şi credinţele poporului român, Editura Saeculum I.O.,Bucureşti, 1998.
3.    Georgeta Stoica şi Paul Petrescu, Dicţionar de artă populară, Editura enciclopedică, Bucureşti, 1997.
4.    Demir Dragnev, Ştefan Purici, Constantin Ungureanu, Ion Gumenâi, Din istoria Ţinutului natal, Editura Alexandru cel Bun, Cernăuţi, 2002
5.    Українське народознавство, Львів, Видавничий центр «Фенікс», 1997.
6.    Румуно-український словник, Еditura Alexandru cel Bun, Cernăuţi, 1999.



      

Copyright 2012. All Rights Reserved.