Автор: glybkar Категория: Карапчів
Дата публикации Просмотров: 1240
Печать

Пошукова група Карапчівського ліцею
Керівник групи :
Банилян Л.С. –вчитель історії Карапчівського ліцею
Члени групи:
            1.Товарницька М.К. –вчитель української мови та літератури
            2. Товарницький І.Г. – вчитель географії
            3. Божеску Д.В. – вчитель румунської мови та літератури, педагог -   організатор
            4. Банилян  Маріус – учень 11-Б класу
            5. Фретеучан  Крістіна – учениця 11- В класу
            6. Боднарюк Крістіна  - учениця 11- В класу        
            7.  Фретеучан   Юлія-  учениця 11- В класу      
            8. Скрепський Владислав – учень 11-Б класу
            9.Товарницький Костянтин –учень 11-Б класу
           10. Лютик Марина – учениця 10-А класу
           11. Портарь Маріян – учень 9- Б класу
           12.Дущак Віталіна – учениця 9-Б класу
           13.Кирчу Міхаела – учениця 8-Б класу
           14.Карп Анжела – учениця 7-А класу


        Видатні особистості села Карапчева

Василь Левицький  народився 15  листопада 1921 року у Карапчеві в сім’ї селянина. Рідна хата видатного буковинського поета В. Левицького  розташована F1у мальовничому куточку села, на толоці біля р. Селіще.       
В 1936 р. закінчив сільську семирічну школу і залишився працювати в господарстві батьків. Згодом трудився у різних місцях: був продавцем у книжковому магазині, пожежником, ремонтником колії на станції Карапчів. Після війни закінчив Чернівецьке педучилище,  вчителював  у рідному селі, викладаючи румунську мову і літературу. У 1959 р. закінчив Бельцкий педінститут, повернувся до рідного села, де далі працював вчителем.
Тривалий час був редактором обласної румунської  газети «Зоріле Буковіней», що виходила у Чернівцях, а також працював викладачем у ЧДУ.
У 1991 році переїжджає жити до Кишинева.
Від 1956 року Василь Левицький друкує поезії румунською мовою у періодичних виданнях Кишинева, зокрема в журналі «Ніструл». Окремими виданнями вийшли книги: «Вірші» (1959), «Пустунка» (1961), «Пісня полів» (1962), «Поезії» (для дітей, 1963) , «Біля джерел  Сірету» (1966), «Сповіді в дорозі» (1967),  «Прелюдії весни» (1969), «Серце знову...» (1972),  «О, свята простота!» (1973), «Признание» (1974), «Опоздание на одну жизнь» (1982).
Серед найбільш успішних романів перекладених В Левицьким є:  «Воскресіння» Льва Толстого, «Російський ліс» Леоніда Леонова, «Дорога страждань» Льва  Толстого, «Вічний поклик» Анатолія Іванова, «Щедрий вечір коляд» Михайло Стельмах, «Земля» Ольги Кобилянської, «Мартин Іден» Джека Лондона.
Перекладав  вірші  Юрія Федьковича,  Івана  Франка, Павла Грабовського, Володимира Сосюри та інших українських  поетів.
Про значення  і важливість  його творів   написали відомі письменники  Буковини:  Григорій Бостан,  Аркадій Сучевяну,  Мірча Лутик, Штефан Хостюк,  Григорій Гріган, Василь Терецану, Ілля Т. Зегря, Сіміон Гочю і багато інших.
Твори В Левицького були перекладанні на українську та російську мови.
Василь Левицький  помер 21 жовтня 1997 року в  Кишиневі. Відомий літературний критик Міхаіл Чимпой  характеризує  його:  "В. Левицький є символом Північної Буковини", "Поет і культурнй апостол, що   став  фігурою просвітництва і людиною Відродження в період неприязні до румунської культури в цій частині  відчуженої  країни".

Василь Іванович Товарницький
Народився В. І. Товарницький  2 жовтня 1930 р. в сім’ї заможних селян Іона та Магдалени Товарницьких у с. Карапчеві Сторожинецького повіту. Початкову освіту він здобув у F2семирічній школі с. Карапчева у 1937-1942 роках.  Потім два роки навчався у Сторожинецькому ліцеї «Regele-Ferdinand» («Король Фердинанд»). Між 1945-1947 роками продовжує навчання у семирічній школі рідного села.
Оскільки у перші післявоєнні часи не вистачало педагогічних кадрів, володіючи високими організаторськими здібностями, маючи велику любов до дітей, до книги та пошану до школи, у 1947 році В. І. Товарницький влаштувався на роботу учителем початкових класів у Нижньопетрівецькій семирічній школі. Одночасно здобував педагогічну освіту на заочному відділені Чернівецького педучилища (1948-1952 рр.).
У 1949-1961 років продовжив свою педагогічну діяльність у школах Глибоцького району: у Купський школі,  у Йорданештських школах № 1 та № 2, Опришанській школі, Карапчівській школі інтернат та вечірній школі . У ці роки працював не тільки як учитель, а й обіймав посади завуча та директора.
У 1954-1956 та 1957-1960 роки навчався на історично-філологічному факультеті Кишинівського педагогічного інституту «Іон Крянге», який закінчив з  відзнакою . Йому запропонували вступити до аспірантури та залишитися працювати в інституті. Люблячи свою рідну Буковину та своє рідне село Карапчів, він повертається додому, де і далі трудиться на педагогічній ниві.
14 січня 1961 року призначен на посаду директора Карапчівської середньої школи . Василь Іванович прийняв школу з трьома приміщеннями, які не відповідали найелементарнішим гігієнічним нормам. За активної допомоги громади села споруджували новий навчальний корпус, спортивний зал, виробничі майстерні, їдальню, військово-спортивний комплекс; обладнували пришкільний інтернат, озеленювали і впорядкували подвір’я.
Як і багатьох директорів, В. І. Товарницького підстерігала небезпека перетворитись в адміністратора-господарника, захряснути у вирі господарських справ. Але ніхто з учителів не міг сказати, що директор, зайнявшись будівництвом, послабив вимоги до організації навчально-виховного процесу.     Вчитель фізики Карапчівського ліцею Дущак Віорел Ілліч  (працював більше 30 років пліч-опліч з В. І. Товарницьким не тільки вчителем але й заступником директора з навчально-виховної роботи) згадує: «Василь  Іванович не потонув у господарських справах. Він знаходив час, щоб по-діловому провести засідання педагогічної ради і побувати на уроках учителів, написати чергову статтю для педагогічних журналів і готуватися до власних уроків історії та суспільствознавства».
Він визначив стиль своєї роботи у постійному пошуку нових форм і методів навчання та виховання учнів. Ретельно досліджував інновації, які з’являлися в літературі та спеціальній пресі.
Найважливішу роль у житті і творчості В. І. Товарницького зіграв радянський педагог В. О. Сухомлинський,  з яким познайомився особисто, будучи делегатом на з’їзді Вчителів Української РСР від Чернівецької області у 1968 році (під час з’їзду проживали в одній кімнаті у готелі). Після знайомства вони довго листувалися.
Він вважав, одним з перших уроків, почерпнутих від спілкування з                В. О. Сухомлинським: «Вимагати від інших може лише той керівник, який є хорошим вчителем» . Тому уроки Василя Івановича відзначалися глибиною викладу програмового матеріалу, створенням проблемних ситуацій, оптимальним використанням технічних засобів навчання.
Василь Іванович, хоча пройшов шлях від учителя початкових класів до директора середньої школи, старався вивчати всі шкільні предмети та методику їх викладання.
Він завжди настоював думку: «Школа повинна бути школою, а урок – це щось святе!», вважав що головним в школі – це урок, те широке і благодатне поле, де має розширюватися діяльність директора.
Під керівництвом Василя Івановича в школі проводилася добре продумана робота з молодими учителями. Вивчаючи роботу молодих фахівців, помічаючи недоліки, директор запрошував їх до себе на урок, або пропонував побувати на уроках досвідчених вчителів, але основну увагу приділяв відточуванню таких сторін педагогічної майстерності, як педагогічний такт; знаходження належного підходу до учнів різних вікових категорій та різних темпераментів; створення здорового дитячого колективу та хорошого емоціонального настрою в класі.
«І зараз згадую, скільки зусиль докладав Василь Іванович з нами молодими спеціалістами, щоб ми стали хорошими педагогами. Скільки педагогічного такту, скільки доброти, скільки людяності! Будь-яка його порада була корисною і мудрою. Якщо я змогла доторкнутися до струн душі дітей, зробила в більшій мірі завдяки Йому.» – це слова вчительки румунської мови та літератури Товарницької Олени Георгіївни, яку у 1973 році направили працювати  у Карапчівську десятирічку, де працює і сьогодні. Василь Іванович вважав, що талант керівника зводиться до вміння збудити у підлеглих бажання краще працювати.
На початку 70-тих років минулого століття на базі Карапчівської середньої школи почала працювати  єдина  в Чернівецькій області школа  молодого директора, створена за ініціативи відділу народної освіти Глибоцького району. Керував нею досвідчений директор В. І. Товарницький
В інтерв’ю кореспонденту районної газети «Будівник комунізму» від             6 червня 1978 року він наголошував: «Завдання директора, знайти підхід, заповітний ключик до кожного вчителя, що не завжди вдається, тому директорові належить добре знати педагогічну науку, психологію, школознавство.
Директор повинен підтримувати критику, виховувати тактичну реакцію на неї, а також вміння самокритично оцінювати себе з боку. Бути справедливим до всіх, вміти розібратися у взаємовідносинах вчителів, бо  будь-який педагог буде працювати з повною віддачею тільки там де існує клімат доброзичливості, взаємоповаги і високої вимогливості.»
Більше 20 років, через школу молодого директора пройшли майже 50 директорів-початківців шкіл Чернівецької області.     
В. І. Товарницького, першого в Глибоцькому районі, у 1972 році, нагороджено значком «Відмінник освіти СРСР». Коли сталася ця важлива подія Василь Іванович наголосив: «Ця почесна нагорода-відзнака, не лише мій успіх, а всього колективу вчителів, що своєю самовідданою працею дають ґрунтовні знання та виховують школярів.» .
«За заслуги в розвитку народної освіти та активну участь в громадському житті присвоїти почесне звання Заслуженого вчителя Української РСР     Василю Івановичу Товарницькому – вчителю, директору Карапчівської середньої школи Глибоцького району Чернівецької області», говориться в указі Президії Верховної ради Української РСР від 24 серпня 1976 року.
П. К. Андрієш, завідуючий Глибоцьким райвно, на той час, відзначив у розмові з кореспондентом районної газети: «Заслужена нагорода. Василь Іванович – один з найдосвідченіших педагогів району. Досконало володіє педагогічною майстерністю, бездоганно знає свій предмет та методику його викладання. він постійно у творчих пошуках, систематично поповнює свої знання. А це дуже важливо для керівника школи».
В. І. Товарницький брав активну участь у суспільно-громадському житті села та району. Був депутатом у багатьох скликаннях сільської, районної та обласної рад, членом облвиконкому, що давало йому можливість сприяти розвитку рідного села та оточуючих сіл.
Його дружина Вероніка Флорівна Товарницька, стверджує, що жив він більше для села ніж для своєї сім’ї, намагаючись залишити за собою хороші і добрі справи і часто говорив: «Хто на цій землі не залишає сліди, даремно створює їй тінь», тому основним етапом у житті В. І. Товарницького було спорудження нової будівлі Карапчівської середньої школи
1 вересня 1985 року, завдяки наполегливій праці директора школи, державним капіталовкладенням у сумі 1,2 мільйона рублів, будівельникам, батькам, учням, педколективу було відкрито школу для 624 учнів з 24 класними приміщеннями, актовим та спортивним залом, їдальнею на 150 місць, тиром, майстернями та іншими господарськими прибудовами.
Так здійснилася одна з мрій В. І. Товарницького.
Залишилась невирішеною, ще одна з проблема села Карапчева. Після виходу, у середині 80-их років, річки Сірет з берегів, дерев’яний  міст рухнув і Василь Іванович був ініціатором спорудження нового моста через річку Сірет. У  1987-1988 роках бере активну участь у будівництві кам’яного моста, який з’єднував лівий та правий береги  річки Сірет села Карапчева. Цей міст дав змогу мешканцям правого берега Сірета швидше добиратися до центру села та районного центру, а не їхати у Глибоку через село Сучевени.
Завдяки йому, у 1989 році, учні Карапчівської середньої школи почали вивчати румунську мову та писати латинськими буквами, перш ніж цей дозвіл був підтверджений владою. Для цього він поїхав у Київ з валізою зошитів учнів, які вже давно писали латинським шрифтом.
Протягом цього часу В. І. Товарницький бере активну участь у процесі національної емансипації, був одним із засновників Товариства румунської культури ім. М. Емінеску.
На початку 90-их років В. І. Товарницький висловився у пресі з приводу вивчення мови та історії румунського народу. Як і багато людей дотримувався думки:   «Із знанням  свого роду, історії рідного краю починається людина!».
Він вважав, що випускники  румунських шкіл повинні мати можливість складати вступні іспити до вищих учбових закладах рідною мовою та отримувати середньо-спеціальну та вищу освіту.
Будучи справжнім захисником історії румунів та румунської національної культури домігся, що 31 травня 1990 року рішенням ради міністрів УРСР   № 121  Карапчівській середній школі було присвоєно ім’я румунського поета М. Емінеску .
Запрвітна мрія директора здійснилася 1 вересня 1991 року, коли Карапчівська середня школа ім. М. Емінеску, одна з перших в області отримала статус ліцею з загальноосвітніми класами.
7 березня 1994 року В. І. Товарницький, в останній раз пройшов поріг рідної школи, де залишив велику частину своєї душі та свого життя.  26 березня 1994 року, у віці 63 років, він  передчасно пішов від нас.
У 1995 році сім’я започаткувала ліцейну премію ім. В. І. Товарницького для кращого учня року Карапчівського ліцею а починаючи з 2004 року з ініціативи Глибоцької районної ради та Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області, нагороджуються районною Премією ім. заслуженого учителя України В. І. Товарницького в трьох номінаціях: найкращий керівник навчального закладу, найкращий  вчитель та найкращий учень району.

Copyright 2012. All Rights Reserved.