Автор: glybkorch Категория: Корчівці
Дата публикации Просмотров: 1175
Печать

                                                «Коротка історія села Корчівці»

Виконавці: учні 9-го класу Корчівецької ЗОШ
Керівник: Юрковська Наталя Сергіївна
                    вчитель історії, класний керівник 9 класу
Консультант: Гуцуляк Тодор Тодорович,
                         депутат Чернівецької обласної ради


     Корчівці — село в Глибоцькому районі Чернівецької області в Україні. Транскрипція:Kortschiwzi - німецькою, Corceşti - румунською, Корчовцы - російською.
     Село Корчівці на Глибоччині – унікальне село на межі Північної і Південної Буковини. Назва села - Корчівці, але в певний період називалося Корчешти, Корчовці, Корчевци. Населений пункт зі змішаним національним складом. Але це питання надто дискусійне. У даний час формально переважають румуни у зв'язку з тим, що під час румунського панування у 1918-1940 роках влада всіх насильно записала румунами. Але, як свідчать документи офіційного перепису населення в грудні 1900 року, яке проводилося Австро-Угорщиною, українцями себе визнали більше 1100 жителів села, і тільки біля 190 румунами. Прізвища корінних жителів майже виключно українські:Ткачуки, Савчуки, Шпаки, Крамарюки, Березовські, Гуцуляки, Джурюки, Козачуки, Чиківчуки, Дручуки тощо. Такі прізвища характерні для Покуття та Поділля.
     У селі понад 120 років (за виключенням періоду румунської окупації) діє українська школа. 22 березня 2009 року виповнилося 355 років від дня, коли господар Молдови Георгє Штефан видав акт про власність Драгомирського монастиря. В ньому серед інших сіл, згадується й село Корчівці. Було це 22-23 березня 1654 року. Саме починаючи із зазначених дат, нинішні Корчівці значаться в історичних документах як окреме село. Існує помилковий висновок щодо першої згадки про село Корчівці. Зокрема в „Історії міст і сіл УРСР" (Київ. 1969 рік) зазначено, що в історичних документах село нібито вперше згадується в 1462 році. Довелось познайомитись із першоджерелами, на підставі яких зроблено такий хибний висновок. Це виявилось довідкою, складеною в 1965 році трьома тодішніми сільськими активістами. При цьому вони зіслались на вихідця з села Георгія Крамарюка. Але його висновки вони або не зрозуміли, або перекрутили. У монографії Г.Крамарюка про історію села, на яку посилалися сільські активісти, Г. Крамарюк описує факт дарування господарем Молдови Штефаном Великим боярину Сімі Корчі в 1462 році села „Корчешть пе Козанцє" (Корчівці на р. Козанці). Тут же описано як це село переходило у власність нащадків Сіми Корчі, потім було продано поміщику Тоадеру, а в 1539 році останнім подароване монастирю Гомор. Але при цьому Г. Крамарюк обґрунтовано доводить, що ці події відбулись не відносно села Корчівці (яке на той час називалось „Корчешть де Корческа" – Корчівці на р.Корческа ), а зовсім іншого населеного пункту – села „Корчешть де Козанцє". Останнє знаходилось в Ботошанському повіті, на річці Козанці, в комуні Гаргат, недалеко від сіл Албешть, Солданешть, Станешть, Слатіна. Цей висновок підтверджують й інші історичні документи. Таким чином необхідно зробити єдино вірний висновок: перша відома на сьогодні письмова згадка про село Корчівці – це 22-23 березня 1654 року.
     Звичайно, на території села і раніше вирувало життя, відбувалось багато різноманітних подій. Про це свідчать, зокрема, і розташовані на його території залишки фортеці та городища, які були закладені протягом І тисячоліття нашої ери. Але ці об'єкти ще підлягають детальному дослідженню. Водночас, відомо, що як в 1654-у, так і протягом наступних 130 років, село було незаселеним. Ця обставина вимагає подальших досліджень, щоб встановити куди поділися люди, що населяли село. Очевидно, що незаселеній місцевості не могли дати статус села. Отже, є ще одне підтвердження того, що задовго до першої писемної згадки на території нинішнього села проживали люди. В архівних документах за 1762 та 1774 роки зазначено, що землі Корчівців використовуються під пасовища і знаходяться в оренді братів Луки та Георгія, вихідців із Галичини, вірменів за національністю та католиків за віросповіданням. Постійного населення в селі на той час не було.
     В акті про монастирські володіння за 1783 рік також зазначено, що землі Корчівців належать Драгомирському монастирю, є незалежними, приносять річний прибуток у 100 флоринів і перебувають в оренді вихідця із Радівців Лорзей Кодреску.
Австрійська влада вживала активних заходів щодо заселення Корчівців. Спочатку було запропоновано поселитись у цьому селі липованам (так називають тут російських старообрядців), які, ознайомившись з місцевістю 22 квітня 1784 року, відмовились з тієї причини, що земля там ямково-горбиста, вкрита лісом, кущами, а тому не придатна для обробітку. Після цього вони заснували нинішнє село Біла Криниця в іншій місцевості, яка іменувалась Варниця.
     У березні 1785 року адміністрація Буковини пропонує 18 сім'ям русинів (українців), які за рік до цього поселились у селі Балківці (тепер село Балківці Сучавського повіту Румінії), переселитись у Корчівці. Існують свідчення про те, що вони також відмовлялись від переселення до Корчівців, але, ймовірно, що саме ці слов'янські сім'ї і стали першими постійними його поселенцями. Підтвердженням є те, що в акті реєстрації церковної власності, який був складений єпископом Буковини Доліцоєм та розглянутий королем Австрії Йосипом ІІ 29 квітня 1786 року, зазначено, що в Купці і Корчівцях проживає 75 сімей і один священик Петро Іоанович. При цьому, окрема кількість сімей, яка проживала в Купці і Корчівцях, не вказана. Але, за офіційними даними, у 1784 році в Купці мешкало 59 сімей. Із цього видно, що протягом 1785 року в Корчівцях поселились 17-18 сімей, які відвідували церкву в Купці, що дало підстави зазначити автору вказаного акту реєстрації село Корчівці як придаток до Купки.
     Однак вже в 1807 році мешканці Корчівців побудували свою церкву, яка була освячена 1 січня 1808 року. Збудована за оригінальним проектом й гарно оздоблена дерев'яна церква збереглася до наших днів. Проте у 1992 – 1993 роках у селі було започатковано спорудження нового храму – також Святого Василія, яке завершили вже 1996 року. Але селяни досі свято бережуть пам'ять про свою стару церкву. 19 жовтня 1884 року заснована Корчівецька початкова народна українська школа. У січні 2008 року відзначили 200 років церкви; 22 березня 2009 року – 355 років першої писемної згадки про село, 19 жовтня цього ж року - 115 років від дня заснування школи. Ці дати підтверджуються, в першу чергу, монографіями вихідця із Корчівців —колишнього члена Верховного суду Королівської Румунії Георгія Крамарюка: „Із буковинських сіл: „Корчівці Сторожинецького повіту" (надрукована в 1931 році) та „Церква в Корчівцях"(надрукована в 1939 році), а також архівними документами обласного державного архіву.

                                                  Список літератури
1. Г. Крамарюк «Із буковинських сіл: «Корчівці Сторожинецького повіту». Бухарест. 1931 р.
2. Г. Крамарюк «Церква в Корчівцях». Бухарест 1939р.
3. Т.Т.Гуцуляк «Корчівцям 355 років». Газета «Новий день». 2009 р.

Copyright 2012. All Rights Reserved.