Автор: glybkorv Категория: Коровія
Дата публикации Просмотров: 1911
Печать

 
                               Маленька крапелька величної держави -
                                            моє село, багато є таких!
                                      Зазнало лиха, бідувань і слави;
                                       Воно живе і вічно буде жить !

    Затишні вулички, загорнуті в задумливі будинки, вражаюча церква – це Коровія, котра на 1039,2 га дбайливо пригорнула до себе більш як 3000 жителів. Унікальне село, де люди різних вірувань та національностей знайшли своє мирне співіснування.
   Коровія – приміське сучасне село, що розташоване на південних околицях міста Чернівці, у Північній Буковині. В селі народилося і виросло багато видатних постатей, які зробили великий внесок в розвиток нашого краю: Пішак Василь Павлович – ректор Чернівецького медичного Університету,      Рюхтін В’ячеслав Васильович – лауреат почесної нагороди “Золотий Ягуар”, Бауер Михайло Йозефович – народний депутат України (2002-2006р.р), Руснак Іван Степанович – професор педагогічних наук, Мунтян Тетяна Степанівна – дворазова чемпіонка світу, Олімпійська чемпіонка зі стрільби з луку та ін.
Село живе сучасним життям, проте має давню та цікаву історію.

                                                         Перші жителі села
   З розповіді БулезюкПавліни, першими поселенцями села Коровія були2 Романюк і Голунга Думітраж (румуни), які перейшли з Остриці і Козьмінул. Перша хата в селі  була збудована на Руському куті, де оселився Романюк, а пізніше там жив Грицюк Георгій. На своїй хаті повісив №1. Другим поселився ГолунгаДумітраж, який  приїхав з двома коровами і візком, мав 8 дітей (4 хлопчика і 4 дівчинки). Він зняв з себе сорочку, відміряв собі поля скільки хотів. Збудував дерев’яну хатинку, а вікна зробив з пузиря тонко вичищеного замість скла. На хаті повісив № 2. Він теж 3поселився на Руському куті. Одночасно йшло заселення кута Валена, а вже пізніше були заселені кути Тодерян і Черітей.
    Село виникло на шляху від Чернівець до Серету на  колишній  монастирській землі Козьмінул у ХІІ ст.. Коровія розташована на рівнині, по якій протікає р. Коровля, яка у вигляді підкови оточує гору Каравелу. На цій горі зараз знаходиться Михайлівська церква. Назва села походить від латинського слова Сaravia (по-російськи дорога, дорогая).
     З розповіді Кіцака Мирона, жителя села Коровія. На території нашого села росли ліси, не було ні одного жителя. Ось сюди проходив Стефан Великий, який бився з4 турками, він побачив дику корову з телятком, яка пила воду з річки. Стефан цю річку назвав Коровля.
В зв’язку зі спорудженням залізниці у 1865 році тут поселились росіяни.
     На цій території молдавський полк Карабез у 1518 році розбив татарське  військо. Згідно грамоти від 30 березня 1575 році монастир Путна купив за 400 дукатів великий маєток «КучурМаре», на території якого виникла община «Волока». У 1776 році ця територія входила у маєток монастиря Путна.
     У 1901 році на території села Коровія було нараховано 1659 жителів, з них:  857 чоловіків та 802 жінок; 61 католиків, 1573 православної віри та 25 євреїв; 49 людей розмовляли німецькою мовою, 472 – українською та 1138 – румунською. Площа  - 1092 га. В селі нараховано 351 будинків.[3, с.4]
      Безпросвітне становище селян заставляло їх  покидати рідний край і емігрувати в чужі країни.
      У 1899 р. в Канаду виїхало – 5 чоловік.
      У 1900 р. виїхало – 9 чоловік
      На 15 вересня 1913 р. виїхало 197 людей.
      За переписом населення у 1910 р. в селі проживало 1665 чоловік. З них: українців – 23, румун – 1510, євреїв – 26, німців – 88, поляків – 18 чоловік. З них: ремісників – 13, торгівців – 10. У 1936 році в селі Коровіянараховано 2225 жителів.

                                                      Військові події в Коровії
     Трудящі Буковини, а разом з ними трудящі села Коровія піднімались на боротьбу проти австрійського панування, а особливо ця боротьба посилилась під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції за свою свободу і незалежність. Всюди по селах Буковини проходили бурхливі мітинги, на яких люди проголошували народну владу.
В місті Чернівці відбулись повстання солдат, в яких приймали участь наші односельчани, як ось: Кіцак Мирон, Чимчинський Микола. Вони боролись за свободу і незалежність нашого рідного краю.
     Під час жорстокого режиму румунської окупації населення продовжувало боротьбу з ненависними загарбниками.
      Довгі роки земля належала попові і багатим людям, як ось: Бабію, Тодоряну, Писарюку, які мали по 20-25 га землі. Бідні люди працювали на землях у попа і куркулів. Обробляли їх за третину, збирали хліб за 10-йсніп. Церква, пани і куркулі нещадно експлуатували селян. Важким  тягарем лягали податки на плечі трудящих. Вони були непосильні за часів австро-угорського панування, а ще стали більшими за часів румунських бояр.
    Період румунської окупації був періодом невпинної боротьби робітників і селян Буковини. І коли прийшов довгожданний день – день 28 червня 1940 року – трудящі з радістю зустріли воїнів.
       Жителі села Коровія Лисанюк Георгій Андронович з своїми односельчанами  вийшли зустріти5 воїнів на край міста. Він звернувся до них з словами: «Дорогі брати, чекали ми на вас довго і від тепер і назавжди будемо разом!».
     Почалося нове життя. Земля від церкви і поміщиків була відібрана і розподілена між малоземельними і безземельними селянами.
     33 людини нагороджені урядовими
6нагородами, з них оденом Леніна нагороджено Гудиму Олену Іванівну, БулезюкМаргаліну Дмитрівну, Веренка Д.Т.. Орденом  «Знак Пошани» нагороджено Придія І.І.. Заслуженою славою користуються передовики колгоспного виробництва, як:   Тодорян М., Бабій В., Бульбук Л., Маніга М., Куку М.,    Тодорян М. та багато інших. Куку Марія Петрівна нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

                                

                                           Розвиток села в післявоєнний період
     Село електрифіковане на 95% та радіофіковане. Збудовано 10 великих тваринницьких приміщень, для птиці 5 приміщень.
     Збудовано 1 будинок для дитячих ясел, 1 родильний будинок і медпункт.
   Відходять в минуле низькі курні хати, саморобні меблі. Молоде покоління не знає постолів, домотканого одягу, чадних каганців. Багато людей вже переселились у нові світлиці. Останнім часом було збудовано 232 нових будинків, покритих черепицею і залізом.
    В селі станом на 1964 рік було  понад  288 велосипедів, 48 мотоциклів,   4 легкових автомашин, 448 радіоприймачів, 88 телевізорів, 25 пральних машин, 42 газові плити, 20 холодильників.
   7Для послуг колгоспників працювала майстерня побутового обслуговування (швейна, шевська), 2 чайних, 3 магазини.
    В селі працювали 3 бібліотеки з книжковим фондом на 12 тисяч екземплярів, 2 клуби, де працювали  гуртки художньої самодіяльності.
     Кожна трудова сім’я одержувала газети і журнали (понад 1200 екземплярів).
    Перша школа, ще за часів панування 8Австро–Угорщини, була організована в сільській хаті, де проживав Булезюк Мірча. В тій школі працювали 2 вчителя, які навчали 26 учнів.
    Друга школа була розташована в приміщенні, де була шкільна майстерня. У 1927 році почали будувати нову школу. Зараз це сільська амбулаторія.
     Навчальний рік 1906 – 1907р.
     Кількість дітей шкільного віку – 186
     Охоплено навчанням – 171
     Атестовано – 136
     Учителів – 4
     Мова викладання – румунська [1].
   9  В 1937 р. в школі було 4 вчителя, дітей (7-15 р.) 280, а відвідували школу 197 учнів. За останні 3 роки випустили 26 учнів.

     Навчальний рік 1941 – 1942 р.
     В школі було 124 хлопчики, 150 дівчат, 5 вчителів [2]
    У селі працювала восьмирічна школа, в якій навчалося 221 учнів. Кожного року денна школа випускала  25 – 27 учнів, а вечірня 18 – 20 учнів. В школах 10працювало 20 вчителів, з них з вищою освітою 14 чоловік. В школі працювала бібліотека на 400 екземплярів книг. Був 1 телевізор, кіноапарат, радіола, радіоприймач, кабінет: фізичний і хімічний, майстерня, кімнати для домоводства, в якій була швейна машина, газова плита.
      На території села Коровія весною     1947 року був організований колгосп ім.Калініна. Першим подав заяву в колгосп Мосорончан Григорій Іванович, який працював в колгоспі сторожем. Куку Марія була ланковою, головою колгоспу був Воронко Тодор Степанович, а бригадиром 11був Бадіца Володимир Михайлович.
     Активними учасниками створення колгоспу були ЧорнейЛазор, Левицький Флоря, Флюндра Тодор, Ончуленко Іван, Булезюк Дмитро, Булезюк Ілля, ЗагарчукСамоїл та інші.
Загальна площа землі колгоспу у 1947 році становило 100 га. Обробляли12 землю за допомогою 4 пар коней, 1 сівалки, 2 плугів і 1 трактора з МТС.
     При колгоспі була Комсомольська  партійна організація,  створена в 1947 році, яка налічувала 43 людини. Першим секретарем був учасник Великої Вітчизняної війни офіцер Радянської Армії Омельченко Никифор Омельянович.
       В 1950 році відбулось об’єднання колгоспу ім.Калініна з колгоспом ім.Федьковича.
     В 1964 році  загальна площа землі становить 2400 га, з них: 1070 га орної, 1330 га сільськогосподарських угідь.
     З 1963 року колгосп спеціалізується по вирощуванні 13птиці і великої рогатої худоби.
    Станом на 1 листопада 1964 року нараховувалося великої рогатої худоби 1296 голів, птиці 12118 штук.    В 1964 році в колгоспі було 11 тракторів, 8 комбайнів, 10 автомашин та багато інших сільськогосподарських машин і знарядь. В колгоспі є допоміжні підприємства: 1 пилорама, 1 млин.
Колгоспники своєю наполегливою працею з кожним роком добиваються все вищих і вищих врожаїв зернових і овочевих культур.
       Урожай за 1964 року:
Пшениця – 22,8 ц.          Ячмінь – 18,3 ц.
Кукурудза – 36,5 ц.      Цукровий буряк – 429 ц.
Картопля – 184 ц.          Овочів – 177 ц.
На 1 січня 1966 р. великої рогатої худоби нараховувалось 1296 голів, птиці 12118 штук.

                                             Територіальний устрій села
     Межі села почали змінюватись тоді, коли згідно розпорядження управління головного архітектора 16міста виконавчого комітету Чернівецької міської Ради депутатів трудящих № 768-р від 18 червня 1965 року територіальний розвиток міста Чернівці був намічений в південному напрямку за рахунок вилучення частини територій прилеглих колгоспів Новоселицького, Глибоцького та Сторожинецького районів.
     Забудову цього мікрорайону заплановано розпочати в 1975 році. Велика частина території цього мікрорайону належить колгоспу імені Калініна Глибоцького району та використовується в цілях сільськогосподарського виробництва. Частина території забудована будинками жителів села Коровія, Глибоцького району. (4)
     Зі слів Косован Віри Іванівни (1954 р.н.), жительки Коровії.  «У роки мого дитинства (1960 – ті роки) землі села Коровія (поля) межували з огорожою психіатричної лікарні (вул. Мусорська). Стави по вул.Комарова,Південно - Кільцевій (їх було 3). На цих землях були поля 17Коровійського колгоспу імені Калініна. Коли збирали пшениці на цих полях я пасла вівці. Трамвай ходив до вул. Чкалова (кінотеатр ім. Миколайчука).  У сторону аеропорту – було місто, а навпроти – Коровійські хати.
     У теперішньому кафе «Мисливське» біля кінотеатру Миколайчука завжди була чайна, у яку любив заходити мій дід Бабій Горій, коли їхав кіньми з базару.
     У 1965 - му році почали будувати Проспект. Вулиця називалася Чагорська, а потім – на честь 50-ти річчя Жовтневої революції назвали «Проспект 50-річчя Жовтня».
Так частина Коровійських полів стала окраїною м.Чернівці.
     У 1970-х роках було забудовано на околицях міста великі заводи «Напівпровідників» (центр DEPOT) та завод «Арсенал» (кварц), тому виникла необхідність забезпечити робітників житлом. Тому значна частина сільськогосподарських угідь Коровійського колгоспу ім.Калініна стала новим житловим масивом. (Комарова, Бульвар, Південно-Кільцева).
     Досі у центрі Бульвару серед  9-поверхівок стоїть Коровійська хата колишнього голови колгоспу Сарафінчана Михайла Миколайовича. Довкола будинку був розкішний сад. На той час цей будинок був найбільшим. Сьогодні в ньому знаходиться «Чернівці міськліфт».
    Сусідом голови колгоспу був директор школи Грінберг Йосип Фндорович, вчителька історії Чорна Марія Гнатівна. На сучасній вулиці Ентузіастів була розміщена колгоспна МТС (машинна тракторна станція) та колгоспний дитячий садок, при якому проживала завідуюча садком Рожко Лідія Олексіївна (тепер – відома в Коровії вишивальниця). А землі цвинтаря на 18Південно-кільцевій – колись мій дід Бабій Горій, та мої прадіди купували за гроші з продажу худоби та збіжжя.
     Зі слів Бабій Павліни (1928 р.н.). «Тато навіть до Великодня не  щороку мені нову сорочину купував, бо все складав гроші би купити кілька фальчів поля. А земля була дорога». Та навіть сьогодні Коровійські хати на куті Черетей впритул підходять до гуртожитків на Південно-кільцевій, а будинки, магазини та кафе побудовані на городах Коровійськихгаздів.
     Такою, мабуть є доля приміських сіл: з часом ставати околицею міста. Досить довго Коровія, як і Чагор, Великий Кучурів та інші приміські села належала до Чернівецького району. Хтозна – чи не з’явиться з часом на карті Чернівців, мікрорайон «Коровія», а село – зникне.
                                                                Підсумок
     Кожен із нас повинен знати історію свого народу, свого села. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.
    Ми не закликаємо цілком і повністю поринати у історичний потік з головою, але те, що було з нами і нашим народом колись, безперечно, має неабияке значення. Воно слугує нам взірцем або яскравим прикладом помилки. Що ж стосується кожного з нас особисто, то, на нашу думку, не варто жити минулим, але варто його пам’ятати. Данте писав: «Спалені мости у минулому, нам відкривають шлях у майбутнє», а отже, пам’ятати ми маємо як хороше, так і погане, з вірою крокуючи у світле майбутнє.

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.