Автор: glybkorv Категория: Коровія
Дата публикации Просмотров: 2030
Печать

                                                                             Моє село - тиха сторона...
                                                                   (Легенди рідного краю)

Колективна робота пошукової групи

Керівники - Усата О.В., Рюхтіна Ю.В.
учні школи Паладій Аліна,
Усатий Василь

                                                                Моя любима, тиха сторона,

                                                              Зелений Буковинський краю.
                                                          Моє село — джерельная вода.                                           

                                                        До тебе серцем і устами    припадаю.

                                                                Таке ти давнє і сучасне теж,
                                                          Така великая, маленька Батьківщино,
                                                                Люблю тебе, шаную, бережу.
                                                          З чужих доріг думками я до тебе лину.

                                                                      Дерева, кущики, ставки
                                                                        І церква на горі ясніє,
                                                                Моєї школи стоптані стежки,
                                                                  Моєї долі тут дороги, мої мрії...

                                                                Тут все моє — і нитка простяглась
                                                                Від роду давнього до роду молодого.
                                                                    Поховані тут прадіди, батьки
                                                                   І діти тут свою шукають долю.

                                                                                                          Усата О. В.

                                                                                         (вчитель Коровійської ЗОШ І-ІІІ ст.)

    Тече річка Коровля, яка у вигляді підкови оточує гору Коровелу. На берегах річки розташувалося чимало сіл. Та лише одне з них отримало від неї  назву - Коровія (Саме з розповіді односельчанина Мирона Кіцака (1968р.) зроблено про це запис) Своєрідними супутниками оточують наше рідне село - місто Чернівці                (вул. Південно-Кільцева), села - Чагор, Валякузьмін, Волока, Кучурів. Виникло воно на шляху від Чернівців до Серету колишній монастирській землі                 Козьмінул у XVIII ст.
    Перші поселенці перейшли з Остриці і Козьмінул. Першим з них був Романюк, який поселився на тому місці, де зараз живе Г.Грицюк. На своїй хаті повісив табличку №1. Другим посилився Думітраж  Голунга (обидва ці були румунами), який переїхав сюди з двома коровами і візком. У нього було 8 дітей (4 хлопчики і 4 дівчинки). Він зняв з себе сорочку, відміряв поля, скільки хотів, збудував дерев'яну хатину, на якій повісив табличку - №2. Обидва поселенці поселились і жили довгий час на куті. Отже, заселення села почалося з Руського кута. (Село й сьогодні умовно поділяють на 4 кути: Руський, Валени, Тодерень та Черетей). Дещо пізніше почалося заселення кута Валени, а через деякий час - кута Тодерень та Черетей.Коли територію зайняли турки, вони поселилися біля річки, де займалися землеробством та гончарством, використовуючи місцеву глину. Під час будування греблі було знайдено багато слідів гончарних виробів.
    Там, де зараз знаходиться критий тік, був турецький цвинтар (розповідь односельчанки Павліни Булезюк 1968р.- запис Домніка Ворощук). У зв'язку з спорудженням залізниці у 1865р. тут поселилися росіяни. На цій території молдавський полк Коробез у 1518р. розбив татарське військо, згідно грамоти від    30 березня 1575р. монастир Путне купив за 400 дукатів маєток "Кучур Маре", на території якого виникла вотчина "Волока"'. У 1776р. ця територія входила у маєток монастиря Путна. Населення займалося скотарством і землеробством. Важке становище селян заставляло їх покинути рідний край і емігрувати в чужі країни.
   За переписом населення у 1910р. у с.Коровія проживало 1665 чол. з них: українців - 23чол., румунів - 1510 чол., євреїв - 26 чол., німців - 88 чол., поляків - 18 чол., з них: ремісників - 13; торгівців - 10.


                                            Легенда про стару жінку
   Багато років тому люди нашого села хворіли чумою. Не знаючи причини цієї важкої хвороби, в селі виникає така легенда, яку розповів ще у 1966р. Дмитро Цілієвич своїй племінниці Українець Віоріці. В ній розповідається, що по селу ходила дуже страшна жінка, розплетена, все її тіло обросло волоссям. Ця жінка заходила до кожної хати, і там де її приймали, давали поїсти, то в тій хаті ніхто не хворів. Якщо ж виганяли, або пускали собак, то в тій хаті всі хворіли чумою, а потім умирали. Від чуми вимерла майже третина населення. До сьогодні біля тракторної бригади збереглися кам'яні хрести і плити. Там був цвинтар, де ховали людей, які вмирали від чуми. А в старожилів села й досі залишився страх перед старцем, щоб йому дати милостиню та накормити.
   Люди села Богобоязливі - і це також відобразилося в народних легендах. Не один раз на просторах і біля осель ми бачимо гарних птахів -ЖУРАВЛІВ. Часто цей птах навіює своїм курликанням сумні думки. А ось, як про це розповідає легенда, яку ми записали зі слів Русу Костянтина Харлампійовича, 1928 р.н.

                                                        Легенда про журавля
   В той час, коли ще люди вільно спілкувалися з Богом, жив один чоловік. І доручив йому Господь віднести до краю землі важкий мішок. "Неси швидко, не роззирайся! І ні в якому випадку не відкривай мішка. А як донесеш його до краю землі, кинь мішок у прірву і швидко повертайся додому", - сказав Бог.
Чоловік послухав наказу й пішов зі своєю ношею. Та цікавість не давала йому спокою. "Напевне там є багато золота..." - думав він.
   Далеченько вже зайшов та й спокусився. Розв'язав мішок. Хотів лише глянути,    а звідти почали виповзати змії, вужі, ящірки. Кинув чоловік зі
страху мішок, й утік … А земна нечисть розлізлась усюди.   Побачив це
Господь, розгнівався за непослух і вимовив "Будеш тепер, чоловіче, великим по землі, а за його сумну пісню назвали його люди журавлем ...
Вивчаючи історію, легенди, повір'я рідного села, ми все глибше й глибше дізнаємося про минуле, про ту спадщину, долею якої довелося пройти людям нашого села.
І ми молоде покоління , постараємося дізнатися все про наше село.

  А наші пошуки продовжуються...

Copyright 2012. All Rights Reserved.