Автор: glybluk Категория: Луковиця
Дата публикации Просмотров: 846
Печать

 

"Історія освіти села Луковиця"

 

Виконала: учениця 8-б класу Савко Галина 

Керівник: Коняк Ольга Мирославівна

 


     Є щось святе в словах „ мій рідний край... Для мене - це матусі пісня ніжна, І рідний сад, від квіту білосніжний І той калиновий у тихім лузі гай. Для мене - це твої стежки й мої. В містах і селах стоптані любов"ю, И пісень людські прозорі ручаї, Усе що серцю рідне невимовно. Його історія... В ній стільки гіркоти ! І тим рідніш мені ти, краю рідний, Що вже назад поламані мости, І день встає, як райдуга погідний.
    Між зеленими пагорбами на мальовничій долині розкинулося невеличке буковинське село Луковиця. На 4 кілометри вздовж струмка Кордун про-стягнулось село, яке розташоване за 40 км від районного центру та за 10 км від залізничної станції Чернівці-Південна.
     До 1892 року в селі зовсім не було школи, населення було непись-менним. Лиш ото,що діяло 6 шинків. Коли в 1894 р. Відкрилася школа то вона не могла охопити всіх бажаючих навчанням. Єдиним промінцем, який світив у той час у Луковиці був учитель, поет, письменник,
     F8Дмитро Якович Макогон, який і був першим директором нашої школи. З іменем Д.М. Макогона пов"язана і історія створення пильної бібліотеки. Бібліотека розміщувалась прямо в кабінеті директора, налічувала до трьох десятків книг, в тому числі і оповідань Дмитра Макогона. Книги розміщені були просто на столі, а видавав читати їх маленьким луківча- нам сам директор. Охочих до читання книг були одиниці. В цій же школі навчалася донечка Дмитра Макогона Дарина, відома в майбутньому українська письменниця Ірина Вільде, вона часто заміняла тата у бібліотеці.

     В 1918 році почалося панування на Буковині румунських бояр, а викладання в школі тільки на румунській мові. За рідне українське слово румунські жандарми жорстоко карали. Як протест проти румунізації українського села Дмитро Макогон у 1919 році покинув село Луковиця і виїхав. Дмитро Макогон та його донька Ірина Вільде залишили незабут¬ній слід в історії села Луковиця.

     По традиції бібліотека розміщувалася в кабінеті директора, сам він і видавав книги для читання. Директор школи по прізвищу Джурумія від¬вів для бібліотеки вже шафу, оскільки фонд бібліотеки на той час збіль¬шився. Багато луківських учнів виховувались і черпали знання з тої не¬великої, але незрівнянно цінної кількості книг.
     Одним з кращих читачів бібліотеки був Гушуляк Михайло Ордакійо- вич, який потім став професором біологічних наук, а також директором Чернівецького ботанічного саду.
     Йшли роки. В минулому страшна війна 1941-45 р.р. В селі семирічна школа. Директор Плєханов С.М. виділив для бібліотеки декілька ша- фів і перемістив їх в один з класів , а також призначив першого біблі¬отекаря на громадських засадах. Це була вчителька молодших класів- Грищук Ольга Василівна, яка приїхала вчителювати у школу в 1947 році. Вона і тепер живе в нашому селі де її люблять і поважають всі луків - чани. Ольга Василівна сумлінно відносилася до книги, поповнила бібліотеку новою літературою, значно збільшила число читачів, вперше почала проводити масові заходи. Але фонд бібліотеки все ще знаходився у шафах, яких налічувалось 8.
З приходом до школи у 1966 році молодої, активної директора школи філолога, знаючого літератора Шкрумеди Василини Миколаївни бібліотека по-справжньому запрацювла. Василина Миколаївна не дивля-чись на тісноту в школі, відвела для бібліотеки світлу кімнату, подбала про стелажі для книг, про меблі, виставки. Бібліотекар Коняк Діна Максимівна створила гарну затишну бібліотеку куди радо приходили учні та вчителі.
     F7Зараз в нашому селі Луковиця діє загальноосвітня школа І -III сту-пенів. Вчителі всі місцеві жителі.
     Серед випускників нашої школи є лікарі, інженери, вчителі, викладачі університетів, військові, працівники правових структур.
     Школа носить ім"я видатного літератора - Дмитра Макогона. Бібліотека розміщена в двох кімнатах: абонемент та приміщення для збе¬рігання підручників. Фонд бібліотеки становить понад 13000 примірників. Бібліотекар Коняк Ольга Мирославівна створює всі умови для того, щоб всі учні школи та вчителі були активними читачами шкільної бібліотеки. Наша школа з професійним навчанням тут готують трактористів, шоферів.
     Хотілося б згадати тих людей, які піднімали освіту в нашому селі. Яких в далекі повоєнні роки направили сюди навчати дітей. Це Ольга Василівна Грищук, Марія Іллінічна Мельничук, Ольга Андріївна Пархо- менко, Євгенія Матвіївна Мельник, Антоніна Миколаївна Коняк, Олена Йосипівна Чередарик, Діна Максимівна Коняк , які стали гордістю школи та села.
     Невпізнаним стало наше село сьогодні. Гарне, чисте , прибране. У кожному дворі нові будівлі.      Гарним місцем для відпочинку є озеро, цілюще джерело. В нашому селі збереглося те, що залишилося від наших предків доброта, людяність, уважність, чуйність. Наші серця відкриті для всіх гостей.

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.