Автор: glybmyh Категория: Михайлівка
Дата публикации Просмотров: 1514
Печать

Пошукова група гуртка «Юні туристи»

Керівник групи: Гушул Василь Іванович, вчитель фізкультури Михайлівського НВК

Список групи: Добрянський Владислав
                          Савчук ЮрійF5

                          Сергєєв Вадим
                          Микитюк Юлія
                          Сорощук Галина
                          Сташишин Михайло
                          Грошовський Едуард
                          Зегря Тетяна
                          Безушко Людмила


                

                 Історико-географічні відомості

                             про село Михайлівка

                                                                Живе споконвіку село,
                                                                Заплетене в верби й тополі,
                                                                Мов стрічка історії в’ється воно
                                                                Дорогами власної долі.
                                                                                                     Віра Шептур

Мальовниче і неповторне село Михайлівка, розкинулось посеред світу на благословенній землі буковинській. Зі сходу і півдня його оточують та    оздоблюють гомінкі букові ліси та стрімкі потоки співають дивовижні мелодії сивої давнини.
Село невелике за площею та кількістю жителів. Його особливістю є те, що воно ніби заховалося від магістральних шляхів на Чернівці та Глибоку. Заховалось чи тоF2 від ворогів, чи то від суєтних проблем часу. І все-таки Михайлівка має свою власну долю і власний історичний шлях. Про це свідчать чисельні легенди, народні пісні, звичаї, традиції, археологічні знахідки.
Найдавніша згадка про село датується 1508 роком.
Існує багато легенд, в яких пояснюється назва села. Вони передаються з покоління в покоління.
В першій вказується, що на полі була вежа, на якій чергували люди для захисту від турків. Під час одного з таких чергувань селянин Михайло заснув, а коли прокинувся, турки вже підходили до нього. Для того, щоб люди в селі дізнались про небезпеку він підпалив вежу де  і   сам згорів . З тих пір і село називають в честь його ім’я.
В іншій говориться, що на Турецькому горбі стояла сигнальна F1вежа. Коли загрожувала небезпека на ній запалювали вогонь і мигалки. Звідки і назва села, яка в Молдавський період трансльована в село Мигучени.
Однак, факти свідчать, що село існувало набагато раніше. Так одним з найбільш є прізвище Рубанець, а старожили сусідніх сіл і до сьогодні інколи називають село ковтачами (від слова ковтати-стукати), що свідчить про існування слов’янської общини, яка займались землеробством і для цього періодично вирубували ліс.
Перші поселення були в так званому урочищі Городище. Це пов’язано з тим, що саме тут найбільш сприятливі умови для проживання людини. Першою поселилася в Городищі сім’я Білоусів. Це прізвище походить від назви трави «білий вус». Від цього поселення і бере початок села.
На межі сіл Михайлівка та Червона Діброва є ця пам’ятка «Слов’янське городище». У 60-70-их роках минулого століття археологічна експедиція Чернівецького краєзнавчого музею та держуніверситету під керівництвом Тимощука Б.А., провели розкопки та вивчення цього об’єкту. Зі східної сторони біля в’їзду на городище встановлений кам’яний знак з написом на чавунній плиті: «Українська Радянська Соціалістична Республіка. Пам’ятник археології. Охороняється державою, пошкодження караються законом».
Для села Михайлівка ці археологічні дослідження свідчать, що ця територія була заселена ранніми слов’янами ще до нашої ери.
Вчені-археологи також знайшли у нашій місцевості знахідки часів трипільської культури.
Особливістю географічного положення села є його розміщення в басейнах двох приток Дунаю-Сірету і Прута. Майже посередині села проходить підвищення, яке є вододілом річок Дерелуй та Котівець.
Кліматичні умови села характерні для помірного клімату передгір’я Карпат з добре вираженою сезонністю. Природна рослинність в межах сел

а представлена мішаним лісом, в якому ростуть дуб, бук, граб, тополя, вільха, ліщина, смерека.
На протязі століть, звичайно, найбільшою цінністю нашої землі були роботящі, мудрі, хазяйновиті люди.


Слав’янське городище на межі Михайлівки та Червоної Діброви.
Городище, це підвищення, горб більше схожий на насип. На самій вершині був поставлений пам’ятник, у вигляді каменя, але його було зруйнова

F4

но. В 1975 році велося дослідження Городища. Матеріали археологічної експедиції Чернівецького краєзнавчого музею та держуніверситету під керівництвом Б. А. Тимощука .
Городище займає майданчик в формі рівностороннього трикутника з стороною 130 м., розташованого на ромбоподібному мисі високого пагорбка, обмеженого з трьох сторін крутими схилами. Укріплення займає північно-східну частину плато,

 яка має найбільш круті схили. З південно-західної сторони городище обмежене дугоподібним валом, висота якого не перевищує 0,5м.,ширина 8м. і ровом глибиною 0,3, шириною 6-8м. В насипі валу виявлено багато обпаленої глини і каміння. Це, можливо, наслідки пожежі або ж вал в давнину був обпалений. Знахідки зустрічаються за межами укріплень, на пагорбку біля валу, а також біля підніжжя пагорбка на першій над луговій терасі невеличкого потоку. Тут знайдена груба, ліпна слов’янська кераміка, каміння з слідами дії вогню, уламки кісток тварин.

З східної сторони біля в’їзду на городище встановлений кам’яний охоронний знак з написом на чавунній плиті:
«Українська Радянська Соціалістична Республіка. Пам’ятник археології. Охороняється державою, пошкодження карається законом»
Пам’ятник свідчить про заселення території Північної Буковини ранніми слов’янами і єдність історичного процесу на всіх давньоруських землях.
За легендою розповідають, що там турки засипали землею золоту карету, запряжену двома золотими кіньми. Того, хто наважиться розкопати, їх чекала страшна смерть. Тому виникла ще друга назва Городища - Турецький горб.
Але потроху почали розкопувати, люди беруть звідти пісок. Влада заборонила і встановила розмір штрафу. Тому до цих пір ніхто і не наважився розкопати горб.
А колись як свідчить легенда, тут було велике місто Город - град. Так сталося, що за одну ніч город провалився під землю. З того часу там більше ніхто не будував будинки і не проживав, але воно служить пасовиськом для людської худоби до цих пір. В даний час багато земель розорано. Крім того через неправильне розорювання схилів урочища, має місце ерозія грунтів та посилення зсувних явищ. З дозволу сільської та районної рад в урочищі створено сміттєзвалище, яке необвалковано, необгороджене живим насадженням. Крім того, за ним немає відповідного нагляду, відходи не згортаються, сміття, що не гниє та не розкладається не спалюється

Пам’ять про Яничарів дуб
Неподалік величезного яру стояв старезний дуб. Але під час розорення грунтів, дуба було зрізано за наказом тодішнього голови колгоспу. На його місці залишився трингулятор і виросла черешенька.
«Дуже давно поблизу нього жила вдовиця, в якої підростали двоє дітей. Їх везли на чужину, примушували забути свою мову, матір, рідне село, виховуючи з них солдат-яничар.
Мати-вдовиця берегла свого сина, хотіла вберегти від яничар, але не змогла. Яничар увірвався до хати, вдарив жінку і забрав сина. Минув час, вдовиця заспокоїлась, дочка виросла і вийшла заміж, згодом народила сина.
А це означало знову чекати в хаті лиха. Ще не було й сім років синові, повторилася історія знову. Прийшов яничар, хотів забрати сина у матері, а мати не пустила. Розгніваний яничар вдарив шаблею жінку по голові і голова покотилася.
Вибігла з хати вдовиця, заплакала, заридала тяжко. Яничарові здалося, що чув він цей голос, бачив цю хатинку, знайомі ці місця. І впізнав він свою матір, а мати впізнала його. Син запитав матір, а кого я вбив? Синку, говорить мати, ти вбив свою сестру.
Син просив у матері, щоб вона призначила йому кару. Та мати запропонувала, щоб він сам кару вибрав. Взяв він аркан, підійшов до дуба і повісився.
Ця страшна історія, вчить мудрості, застерігає від лиха.
Цю легенду наші гуртківці записали від старожила нашого села Рубанця Тодора Васильовича 1923 р. н.

Copyright 2012. All Rights Reserved.