Автор: glybmol Категория: Молодія
Дата публикации Просмотров: 1204
Печать

                                                     Історія моєї школи

Керівник проекту: вчитель біології Куцак Олена Аурелівна
Староста гуртка: Громик Марина
Керівник гуртка: вчитель історії Глевко Вікторії Миколаївна

Роботу виконали члени гуртка «Юні дослідники»
Молодійської ЗОШ І-ІІІ ступенів


                         Вербовська Любомира Георгіївна, 8 кл.F1
                         Горобець Діана Валентинівна, 8 кл.    
                          Громик Марина Олександрівна,    9 кл.
                          Кушнір юк Андріян Іванович, 8 кл.    
                          Карауш Даник Іванович, 8 кл.
                          Кіш пан Юлія Вікторівна, 8 кл.   
                          Мосорчан Аліна Василівна, 8 кл.
                         Надкренична Діана Олександрівна, 8 кл.
                          Петрів Юлія Сергіївна, 8 кл.    
                           Ропчан Христина Іванівна,    8 кл.    
                           Ропчан Мар'яна Іванівна,    9 кл.
                           Сарафінчан Георгій Іванович, 9 кл.    
                            Тодерян Дарина Вікторівна, 9 кл.
                            Чорней Діана Андріївна, 9 кл.

Молодія - територія, яку займає село, заселена ще за часів кам'яного віку, що підтверджується археологічними знахідками .
Першими на території села поселились українці, але поряд з ними селились і румуни.
В 1775 році Буковина переходить до рук Австрійської монархії. На Буковину потяглися колонізатори - німці. Перші німецькі колоністи прибули в червні 1782 року і частина поселилась в селі Молодія .
Школа в селі Молодія почала працювати з 20 листопада 1841 року з німецькою і румунською мовами викладання в центрі села де в основному жили німці і румуни.
У 1873 році, на місці пристосованих приміщень для навчання, завершили будівництво одноповерхової школи. У 1900 році біля неї було побудовано двоповерхове приміщення. На будівництво були витрачені кошти з продажу земельної ділянки у 350 гектарів (фальч). Земля була сільської общини.
Школа вміщала 8 систематизованих класів,8 основних,5 нормальних, пра-цювало 11 вчителів. Дітей шкільного віку було 583, але школа охоплювала 516 дітей, 67 дітей залишалось поза школою.
На околиці села Окопи в основному жило українське населення. Школа була збудована ще в 1833 році, але її функціонування починається лише з 9 листопада 1906 року. В цей період в школі був один основний клас, дітей шкільного віку було 41 чоловік. Вчитель був один. Мова викладання - українська. Школа з перервами працювала до 1962 року .
В 1918 році Австро-Угорська імперія розпалась. Буковині судилось нове поневолення, її окупувала Румунія. Румунські загарбники 10 листопада 1918 року вторглись на Буковину. Захопивши її вони почали своє господарювання з румунізації корінного населення. Особливих утисків зазнають українці. Румунську мову на окупованих землях оголосили державною.
Побоюючись зростання національної свідомості українського населення, румунський уряд всіляко гальмував розвиток народної освіти.
В цей період в селі існували дві школи з румунською мовою навчання. В центрі села працювало 13 вчителів. Директором школи до 1940 року був Іон Мага.F2Мову, літературу, математику, історію та інші предмети викладали Лазар Ропчан, Лазар Мунтян, Михай Жиму, Георге Русу, Теофіл Кущук, Сімеон Ваврик, Олена Ропчан та інші.
У 1940 році з встановленням радянської влади в краї, школи почали працювати з українською мовою навчання .
З липня 1941 року по березень 1944 року село було окуповане фашистсько-румунськими загарбниками . В селі панували румуни, вони примушували селян працювати, що супроводжувалось фізичним приниженням і покаранням за щонайменшу провину. В цей період школа функціонувала з румунською мовою навчання. Це був важкий період окупації села. Не всі діти відвідували школу.
Із звільненням села від румунської та фашистської окупації, школа знову почала функціонувати з українською мовою навчання. В селі, як по всій Буковині, уведено загальне обов'язкове безплатне семирічне навчання дітей. Навчалися всі діти шкільного віку. Діти тепер отримували семирічну освіту .
На роботу в село були направлені висококваліфіковані кадри вчителів. Це Більдін Нікіфор Григорович - вчитель математики, Павлюк Надія Артемівна - вчитель української мови та літератури, Пономарьова Марія Йосипівна - вчитель початкових класів, подружжя Боряк — Антоніна Степанівна - вчитель початкових класів, Степан Максимович - вчитель української мови та літератури . Саме про нього говорили, що це ходяча енциклопедія з української мови. Вони організовували і наполегливо проводили роботу по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Педроботу вели 23 вчителів, переважна більшість яких мала вищу освіту.
Першого вересня 1954 року семирічна школа була реорганізована у середню. Це була четверта школа у Чернівецько - сільському районі .Тепер юнаки і дівчата Молодії і навколишніх сіл - Чагор, Коровія, Валя-Кузьмин, Луковиця, Цурень, Маморниця мали можливість здобути середню освіту. Нові знання кожен день несли своїм вихованцям молоді вчителі.
Директором школи був Бабенко Григорій Прокопович, який виховав неF3 одне покоління учнів і вчителів. Адже судилося йому не рік і не два директорувати у Молодійській середній школі, вести за собою прекрасний загін вчителів, а цілих 24 роки: з 1954 по 1978 рік.
Про цю чудову людину можна почути дуже й дуже багато гарного як від його учнів, так і вчителів. І немало його вихованців обрали професію вчителя. Григорій Прокопович згуртував вчителів – однодумців, створив чудовий педагогічний колектив, який залишив помітний слід у навчально-виховному процесі і на сьогоднішній день.
Григорій Прокопович – вчитель історії, ветеран війни, людина високої культури, інтелігент, чудовий оповідач та гуморист, носій всього нового у педагогічній роботі, в житті вчительського та учнівського колективів – користувався великим авторитетом серед F4батьків та жителів села.
Культура праці директора та його колег, чуйне ставлення до школярів, наповнювали душі добром, бажанням вчитися, пізнавальною діяльністю.
Кожний вчитель був особистістю. Всі вони сповна віддавали свій час, своє здоров’я навчанню та підростаючому поколінню.
Цікаво про життя школи розповіла талановита вчителька, відмінник народної освіти, Варшавська Галина Сергіївна.
 «Я, Варшавська Галина Сергіївна, в Молодійській школі пропрацювала 47 років. Закінчивши Чернівецьке педучилище, пропрацювала три роки вчителем-філологом 5-7-х класів у с. Зелена Кельменецького району, а в 1957 році Чернівецький ОВНО перевів мене в Молодійську СШ, в якій перший рік була класоводом 2-го класу, у якому навчалися діти дитячого будинку, які були дуже неорганізовані і мало мене слухали. Вперше в житті і, мабуть, востаннє бачила учнівський протест: якщо їм щось не  догодиш, всі дружно сідали під парти і долонями з усієї сили плескали по підлозі і верещали, наче їх б'ють. Була безсила їх заспокоїти, плакала в учительській, а протестуючих сильним чоловічим голосом приводив до тями мій колега, який вів інший клас, сільських дітей. Отак зустріла мене Молодійська школа. Від Нового року мені доручили читати українську мову і літературу у 9-10-х класах, де серед інших учнів навчався і колишній директор школи І. Ф. Іфтодій.
Досвіду роботи у старших класах на той час не мала, бо ще тільки навчалася на 2 курсі Чернівецького університету, і то заочно. Однак, уже в той рік школа випустила з 10 класу одного срібного медаліста. Це - Василь Чебан, який закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, працював до пенсії у сільському господарстві.  Це був мій перший медаліст, хоча заслуга моя в цьому не дуже велика, бо вчила я їх всього півроку і сама надзвичайно переживала за твір.
Закінчила університет і працювала всі роки філологом-україністом. Всі роки, аж до пенсійного віку, була класним  керівником учнів 5-11 кл. У цій роботі мала успіх, знаходила з більшістю учнів і батьків спільну мову. Неодноразово мої вихованці здобували призові місця на олімпіадах, а мене нагороджували «Похвальними грамотами», остання - Міністерства освіти, а в 1982 році нагороджена значком «Відмінник народної освіти».
На нашу долю з учнями випадало багато польових робіт (допомога колгоспу) і в храмові свята, і в інші дні, навіть було, що сніг уже випав, а мої вихованці жали під Острицьким полем кукурудзу. На роботу йшли з піснею, і це допомагало долати труднощі. Бувало, що мерзли на буряках. Але відразу починали ігри, щоб зігрітися.
Готувала читців на конкурс. Крупецькова Анна, Шипот Наталія F5були переможцями районних і обласних конкурсів.
Перегортаючи сторінки свого життя на педагогічній ниві, не можу не згадати про свою дорогеньку, на жаль уже покійну сестричку Бучацьку Ольгу Сергіївну та її чоловіка Бучацького Анатолія Федоровича. Вона - золотокоса молода вчителька молодших класів, спочатку вихователька в дитячому будинку, а він - директор дитячого будинку - чарівний красень, ветеран війни, історик. Вона - одна доброта, двері їхньої квартири ніколи не закривалися, бо будинок - через дорогу від школи. Треба чого вчителю чи учневі - бігом до Ольги Сергіївни, обділить, чим має, нагодує чи одяг дасть, якщо негода стала зненацька, порадить. Від природи обдарована вмінням шити, вишивати, писати гасла, виготовляти наочність чи підписати реферат або ще будь-що, біжать - до Ольги Сергіївни. Не відмовить.
Анатолій Федорович довгі роки працював завучем школи, очолював групу ветеранів Великої Вітчизняної війни. Уроки проводив інтересно при абсолютній тиші учнів, які зацікавлено слухали вчителя, учасника бойових дій у другій світовій війні.
Життя у школі проходило весело. Грали вистави, пригадую п'єсу І.Карпенка-Карого „Безталанна», в якій, Анатолій Федорович грав головну роль Гната, Варку - Влада Козловська, Ганна - Марія Йосипівна Пономарьова, я -дівчина. Допомагав готувати драму режисер драмтеатру Хайс Ліза Семенівна та інші. Вистава вдалася на славу. Колективу дали грошову премію. А ставили її в театрі О.Кобилянської. І досі серце защемить у мене, як почую пісню по радіо:
                                              „Мак червоний між житами,
                                               Блідий місяць над полями,
                                               В ніч таку, коли все спить,
                                               Щось у житі шелестить.
                                                То нещасна дівчина,
                                                А любов тому причина.
                                                В ніч збирає маків цвіт.
                                                Гірко плаче на весь світ...»
Це ми, дівчата, сиділи на сцені знаменитого театру, на імітованому під зелену траву, килимі і ніжно виконували цей твір. І гордість, і радість була в кожного виконавця на душі, незалежно, головну, чи другорядну роль він виконував, бо була одна сім'я, родина, колектив. Ще пам'ятаю Балицьку Валентину Іванівну, а інших забула прізвища. Марія Йосипівна дуже артистично виконувала свою роль сварливої матері, що було відзначено при обговоренні. Не обійшлося і без сюрпризів. Чоловік Марії Йосипівни, хоча й не був педагогом, грав роль Івана, старшого чоловіка, москаля. І перед виставою, для сміливості, перехилив „п'ять крапель», і поплутав у декораціях, не попав у двері, вийшов через вікно.
Крім постановки п'єс, у школі працювали хористи і танцювальна група, у роботу яких були задіяні і директор Бабенко Григорій Прокопович та завуч.
Пригадую, запросили нас виступати в райкомі партії після якоїсь
конференції чи що. Зала була переповнена глядачами, а Григорій Прокопович у танці збився і треба було переходити з однієї сторони на другу, а він забув, але вийшов з положення: з підскоком, нібито розгублено, він перейшов сцену, ставши на своє місце, а всі подумали, що то так і треба було. В хорі і танцях брали участь працівники лікарень, аптеки, бібліотеки, їдалень, клубу…
Мали свого художнього керівника, викладача університету, завдяки йому виступи були чудові. 
Ще треба згадати, що наші прекрасні, незабутні педагоги залишили дорогу пам'ять про себе, подарувавши школі педагогів - своїх дітей. Сім'я Бучацьких - Ларису Анатоліївну Простебі, Троценко Феня Матвіївна - Крупецькову Наталію Григорівну, Марія Йосипівна Пономарьова - лікаря Галину Федорівну, Коломієць Галина Михайлівна - лікаря Ларису Генкул.
Змінилися часи, і Молодійська школа має свої місцеві кадри, теж прекрасних і хороших фахівців своєї справи».
У першому випуску вчилося 19 чоловік. Набирали дітей, що мали бажання вчитися, ті, що бажали здобути середню освіту. Це були учні 1937-1941 року народження. Серед тих, ще зовсім юних, життям не випробуваних дівчат та юнаків, які закінчили тоді школу, був юнак, якому в той час напевне і на думку не спадало, що саме тут, у школі, віддасться їй всеціло. Це Іфтодій Іван Флорович. В 1957 році почав працювати вчителем фізкультури у початкових класах. Працював до 11 листопада. Призивався в армію, служив 3 роки. З армії повернувся в школу і працював вчителем праці. В 1961 році вступив в Камянець-Подільський педінститут і закінчив його в 1966 році. І більше зі школою не розлучався. Працював вчителем фізкультури, 15 років – організатором позакласної роботи, 2 роки – завучем, 6 років – директором школи.
В цьому випуску закінчили школу на срібну медаль: Чабан Василь Іванович, який закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, Сандуляк Марія Григорівна, яка обрала професію медика і стала доктором медичних наук.
Здобули вищу освіту і стали вчителями: Іфтодій Іван Флорович, Чорней Сільвія Іванівна, Кульчицька Євгенія Степанівна, середню спеціальну: Тимофтій Родіка Петрівна, Коняк Марія Михайлівна, Орловська Анна Феліксовна. Пепеля Дмитро Іванович закінчив військове училище, учасник ліквідації Чорнорбильської аварії, пішов на пенсію у званні майора.
З 1956 року середню освіту в Молодійській середній школі отримали більше тисячі випускників, із них чимало закінчили школу із золотою та срібною медаллю. Велика кількість випускників здобула вищу і середню-спеціальну освіту.
Директорами Молодійської середньої школи були Шнайдер Едуард Львович, Євсеєв Георгій Іванович,F6 Бабенко Григорій Прокопович (1954-1978), Шаманський Павло Степанович (1978-1979), Слободанюк Василь Остапович (1979-1983), Зелінська Анна Федорівна (1983- 1984), Боднарчук Ігор Васильович (1984-1985), Потрібний Василь Васильович (1985-1987), Філіпчук Михойло Опанасович (1987-1990), Іфтодій Іван Флорович (1990-1997).
З 1997 року педагогічний колектив очолює випускниця школи Сарафінчан Філіча Вікторівна
З 1989 року до 2008 року школа була двомовною, з українською та румунською мовами навчання. З 2009 року мова навчання – українська. Поглиблено вивчається історія України, біологія, українська мова і література, світова література.
Профільне навчання – автосправа, крій і шиття. В школі працюють методобєднання:
•     Класних керівників
•    Початкових класів
•    Філологічного циклу
•    Фізико-математичного циклу
•    Природничого циклу
•    Суспільно-гуманітарного циклу
•    Художньо-естетичногоциклу
•    Спортивно-оздоровчого циклу
Особлива увага приділяється вивченню українознавству, історії рідного краю, християнської етики і моралі.
Розвиваємо творчі здібності учнів у гуртках:
•    Прикладне мистецтво
•    Мистецтво живого слова
•    Юні дослідники
•    Юні екологи
•    Вишиванка
•    Географи краєзнавці
•    Хореографічний
•    Влучний стрілець
•    Сокіл
У 2011 році втілилася в життя довгоочікувана мрія всього села, учнів, педагогів – відкрита нова школа з просторими класами, спортивним залом, харчоблоком, актовою залою, в якій навчаються 480 учнів та працюють 45 педагогів. Пріоритетним напрямом роботи є формування толерантних відносин усіх учасників навчально-виховного процесу.

Інформанти:
1.    Іфтодій Іван Флорович, 1937р.н.
2.    Варшавська Галина Сергіївна, 1936р.н.
3.    Сарафінчан Філіча Вікторівна, 1963р.н.
4.    Простебі Лариса Анатоліївна, 1951р.н.
5.    Мандрек Оксана Григорівна,

Copyright 2012. All Rights Reserved.