Автор: glybopr Категория: Опришени
Дата публикации Просмотров: 1027
Печать

              Матеріал та технологія виготовлення традиційного

          народного одягу мешканців с. Опришени в ХІХ та першої

                                             половині ХХ століття  

                                                                                 Виконавець: Піцу Олена
                                                                                 учениця 8-б класу Опришенської ЗОШF1
                                                                                 
                                                                                  Керівник роботи:
                                                                                  Боднарюк Микола Іванович,
                                                                                  вчитель історії Опришенської ЗОШ,
                                                                                  керівник гуртка “ Юні музеєзнавці”
                                                                                  Глибоцького ЦТКСЕУМ     

Основним матеріалом, із якого виготовлявся буковинський одяг, була конопля. Отриманню конопляного волокна передували процеси (посів, збір, обмолочування, замочування, тіпання, розчісування стеблин волокна), які здійснювалися у традиційно встановлену пору року і залежали від послідовності проведення землеробських робіт. Якщо зважати на весь період вирощування та обробки коноплі, то виробництво тканин для різних речей займало круглий рік. Ця трудомістка робота здійснювалося (здебільшого) жінками.
Після просушування та молотьби коноплі наступав один із найбільш відповідальних процесів переробки коноплі – вимочування. Під дією води повинна була розчинитися речовина, яка склеювала волокно з деревиною. Дуже важливо було правильно визначити строки вимочування, які залежали від температури води. Для вимочування використовували ріки, стави, струмки, ями.
Наступним процесом обробки коноплі було тіпання. Його мета – F2відокремлення волокна від стебел. Виконували тіпання на два схожих за конструкцією горизонтальних пристроях “баталеві” і “терлиці”. Такий пристрій мав вигляд високого стільця чи столу з чотирма ніжками. В його верхній частині знаходився вузький жолоб,  на одному кінці якого розміщувався отвір для з’єднання дошки з ручкою через вісь – ножеподібного язика – який опускався у поглиблення жолоба. Стебла розміщувались впоперек поглиблення. Таким чином, волокно відділялось від костриці.
Наступна операція зводилась до розчісування та сортування волокон. Оброблювали волокна після “терлиці” на чесалці – “дергівці”. Основою “дергівки”  була дошка, переважно у вигляді хвоста ластівки. На дошці закріплювалась кругла дерев’яна, обшита бляхою, підставка із густо набитими загостренням вгору залізними цвяхами – голками. Чесалка встановлювалася на лаві загостренням вгору. Побутували також “дергівки” без дерев’яної основи, із кільцями з боків, що кріпились у спеціально відведеному для них місці.
“Дергівки” F4були двох видів – з більшими та меншими зубцями. На першій проводились первинне вичісування волокна. Після обробки на другій чесалці отримували довге і чисте волокно.
Поряд із коноплею у селянських господарствах  вирощували льон, але у значно менших розмірах. Обробка льону була подібною до обробки коноплі. Лишень деякі операції носили в собі специфічний характер.
Процес виготовлення ниток з овечої шерсті (вовни) був простішим у порівнянні з обробкою коноплі та льону і складався з таких почергових етапів: стрижки овець та промивання, сушіння, розпушування і прочісування вовни.
Подальша операція обробки коноплі, льону та вовни полягала у прядінні. Нитки пряли на ручній прядці – “куделі” (furcă de tors). “Куделя” це дерев’яна, добре вистругана палиця висотою до 1,5 м, яку вставляли в отвір лави чи спеціальної дошки. Готову до прядіння куделю жінка вставляла у “підкожівницю”, потім, відтягуючи лівою рукою нитку, правою крутила веретено, на яке одночасно із обертанням намотувалась нитка.
З веретена нитки замотували на “мотовило”. У пряжці налічувалось 15 – 20 прядей, а кожна пряда мала по 30 ниток. “Пряжки” вимочували у воді, посипаючи деревним попелом чи попелом із стебел кукурудзи, соняшника, і вкладали у дерев’яну “зільницю” для відбілювання.
Відбілені   та висушені нитки для змотування у клубки поміщували на моталку.
Замотані у клубки нитки із “самотоки” намотували на пристрій, який складався з двох великих прямокутних рам висотою від підлоги до стелі – “снувавку”.
Ширина майбутнього полотна залежала від кількості ниток, які проходять через трубки – від 8 – 10 “пасем”. Змотували нитки зі снувавки зверху до низу. Отриману пряжу скручували ланцюгоподібно. Таким чином отримували готову основу для ткання.
Із конопляних та льняних ниток виготовляли полотно для різного виду одягу та рушників. Фарбовані у домашніх умовах натуральними барвниками вовняні нитки використовували також для вишивання та узорного ткання.
Для замотування ниток пряжі з клубків на “цівки” – трубочки з дерева, призначені для ткацтва, служив пристрій “поток”.
 З ХІХ століття в селі Опришени, широке розповсюдження отримав горизонтальний ткацький верстат – “кросна” (stative de ţesut).
Горизонтальний ткацький верстат складався із таких частин: корпусу, який у свою чергу мав дві боковинки  - “кросні” та дві поперечини – “забойніці”, “забойни” що скріплювались між собою клинами – “клиничками”, “плішками”; задньої частини для завивання основи із пристосуванням для гальмування – “заднє
F3 воротило з ціпками” та при пускачем ; переднього воротила із гальмівним пристосуванням – “потягачем і диркавницею ” пристосування для утворення пазухи; “набивок з бердом”; човника для проходження ниток спіткання; прутиків для натягування і вирівнювання країв тканини. Найбільш трудомісткою роботою під час підготовки ткацького верстату до ткання було набирання ниток у “нити”.
Із тканин полотняного переплетення шили переважно сорочки, чоловічи штани, рушники та скатертини.

Copyright 2012. All Rights Reserved.