Автор: glybpet Категория: Петричанка
Дата публикации Просмотров: 976
Печать

Виконавець пошуково-творчої роботи:                                                                         

вчитель початкових класів Стругарь Лілія Петрівна

                                   Вустами народу

„Фольклор  - джерело, з якого на здоров’я довго ще будуть пити нащадки”, - писав П. Грабовський.  У далеку давнину люди свій настрій, бажання висловлюва-ли в піснях, бувальщинах, думах. А коли хотіли навчити молоде покоління, то розповідали казки, загадки, легенди, прислів’я, приказки тощо.
Фольклор – невід’ємна частина народної культури.
Український фольклор, багатство якого неосяжне, - це складова і невід’ємна частина великої культури нашого народу. З його промовистих сторінок – пісень, казок, легенд, переказів, бувальщин – відкривається не лише найповніша енцикло-педія народного побуту, звичаїв, обрядів, свят, а цілий світ настроїв, роздумів, сподіванок та мрій.
У тій величній святині, якою для українців є фольклор, почесне місце  нале-жить  бувальщинам та легендам.   Вони донесли до нас духовний світ предків, їх світосприймання, мораль.
                                                                                          
                                                               Бувальщина

А1На Стринтурі, на високому пагорбі, ріс невисокий кущ з рідкісними ягодами. У селі побутувала думка: ”Рослина наділена чарівною силою, яка може  здійснювати бажання”.    У народі  кущ називали матригуною. Ботанічна назва „беладона” в перекладі з італійської мови означає ”красива жінка”.   
У сім’ї сільського селянина  на прізвище Космачук   була донька Василина, дівчина гарної вроди.  Покохала вона молодого парубка. А він, дізнавшись про вагітність, покинув її. Щоб повернути коханого, старі жінки порадили звернутися до матригуни.  І ось Василина опівночі, святково одягнена, з розпущеним волоссям, боса, на колінах звернулася до чудодійного зілля зі своїм проханням. Все це вона повторила сім разів, як того вимагав обряд. Бажання здійснилося: А2коханий повернувся, але змушував її позбутися дитини. Тоді дівчина  наломила гілочок матригуни, заварила міцний чай і випила його, щоб позбутися вагітності. А на ранок  батьки знайшли доньку  мертвою у ліжку...
Хоронили дівчину усім селом. Зодягнули її, як і годиться, у весільну сукню.
На цвинтарі до труни з тілом підійшов молодий, нікому не відомий чоловік, щоб попрощатися з Василиною.
З того часу у селі Петричанка цей кущ називають ”чортовим”.                                                                                
                                                                                     

 

                                                                                      Розповів місцевий  житель

                                                                                 Козачук Георгій Іванович, 1912 р.н.
   
                                                                        Легенда

А3Давним  - давно на березі Сірету, на зарінку, випасали худобу двоє молодят. Дівчина гарно співала, а парубок вигравав на сопілці такі мелодії , які торкалися душі кожного односельчанина.
Одного разу поблизу Сірету проходжала молода панянка. Почула дивовижні мелодії і зажадала, аби чарівна музика звучала тільки у її маєтку, і лише для неї.  Хлопець подумав, а згодом відповів: „Я – вільний! А музика моя належить моєму народу”. Розлючена багачка вигукнула:А4 „Не хочеш грати для мене, не будеш грати нікому!”  І враз  тіло молодого юнака стало важким, неслухняним, а потім почало кам’яніти. Молода дівчина кинулася  рятувати коханого, простягнула до нього свої руки, як вони враз перетворилися на зелені гілки верболозу.
               Багато води утекло з того часу у Сіреті. А каміння і  кущі верболозу  завжди поруч  як символ непокори,  символ молодості і життя.  Тільки вітер  та тихоплинний Сірет   інколи чують, про що вони шепочуть.

                                                     Легенду  записано зі слів  мешканки села  Петричанка
                                                                  Костецької Олени  Дмитрівни,   1910 р.н.




         


     

      

Copyright 2012. All Rights Reserved.