Автор: glybsvov Категория: Старий Вовчинець
Дата публикации Просмотров: 1216
Печать


Керівник роботи:
Лук’ян Ніна Іванівна, заступник директора з виховної роботи
Старововчинецького ліцею
           
Члени експедиційного загону:
1.Вакарюк Віра Петрівна
2.Куделько Лілія Петрівна
3.Баланюк Володимир Степанович
4.Муха Євгеній Йосипович
5.Сидоряк Марта Василівна    
6.Карпюк Ольга Михайлівна    

Ми, члени краєзнавчого гуртка Старововчинецького ліцею, поставили перед собою завдання дослідити, написати історію нашого навчального закладу.
Представлена сьогодні робота є лиш початком, об’ємної роботи яку не можливо завершити за короткий час. На даному  етапі, ми опрацювали інформацію яка стосується умов та передумов відкриття першої школи у селі. Також ми провели паралель між особливостями навчального процесу у австрійський та румунський періоди існування школи.  В процесі написання, історичні нариси Старововчинецької школи у радянський період. Плануємо розділи присвячені процесу перетворення простої сільської школи у навчальний заклад нового типу – ліцей. Досягнення ліцею та особливості його становлення. І звісно, ми не забудемо про видатних випускників нашого навчального закладу, їм присвятимо окремий розділ.  
Таким чином, готова робота має складатися з не менш як п’яти розділів.         Метою нашої роботи є всебічне вивчення історії школи у Старому Вовчинці, починаючи з 1857, року відкриття першої школи у селі і завершуючи сьогоденням. «Що? Де ? Коли ? Навіщо ?Як ? Хто ?», - ось основні питання, відповіді на які ми шукали  у старожилів села (на їхніх горищах), архіві, історичних джерелах відповідних періодів, літературі.


                                     ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВІДКРИТТЯ

                                ПЕРШОЇ ШКОЛИ У СТАРОМУ ВОВЧИНЦІ

За останні 650 років територія Північної Буковини входила до складу 6 різних держав: упродовж 415 років (1359-1774) у складі Молдавського князівства.
У 1774 р. Буковина, що входила до складу Молдавського князівства, була окупована Австрією. Це мотивувалося тим, що ця територія до XIV ст. належала до Галицького князівства. У 1786 р. вона була приєднана до Галичини і в такому стані перебувала до 1849 p., коли виділилася в окрему провінцію.
У 1861 р. Буковина була визнана «коронним краєм» Австрії (воєводством) з подвійними адміністративними органами: перший — центральний уряд імперії Габсбургів, від імені якої управляв крайовий президент (у його віданні були старости та начальники повітів), другий орган — автономна управа, що складалася з крайового сейму-парламенту, на чолі якого стояв маршал, найвища особа місцевої самоуправи, та крайового відділу — виконавчого органу. Фактично автономні органи влади знаходилися в руках румунів та австрійців, а українці, для яких начебто вводилася автономія, довгий час не могли домогтися навіть визнання української мови урядовою.
Майже 25 років (1918-1940, 1941-1944) – Румунії та майже 48 років (1940-1941, 1944-1991) – Української РСР, а відтак і СРСР. Від 1991 року Чернівецька область – складова незалежної України.
Всі вищевказані факти нам відомі з уроків історії.  Ми також опрацювали досить велику кількість літератури, зокрема «Історія Північної Буковини», Богачик Т.С. , «Оповідання з історії рідного краю»,  Федорак В. Ф., Черкач Н.І.   статей у періодичних виданнях краю. Тому беручи за основу загальні історичні дані про Буковину, Глибоччину, ми все ж , для кращого висвітлення теми даної роботи, приділили достатньо  уваги розповідям сучасників подій та їхніх родичів.
Оскільки наше рідне село Старий Вовчинець є невід’ємною складовою Північної Буковини, то ті процеси, які відбувалися у краї в цілому мали, зрозуміло, свій відбиток і на розвитку  Вовчинця.  Провладні структури, у кожному конкретному історичному  періоді, майже завжди  зверхньо з недовірою ставилося до місцевого населення. Кожна влада намагалась по-своєму «виховувати» місцеве населення, методи  підбирали кожна свої, метою була - покора. Ми дещо перетлумачили відомий вислів : F1«Освічений, значить озброєний» («Проінформований, значить озброєний»). Мабуть, саме такої збої (освічених людей) побоювалась влада  у австрійський, румунський  а також радянський період розвитку краю. Прямим свідченням цього є обмежений доступу до знань для простого населення Буковинського краю.
Буковина австрійського періоду – це особливий поліетнічний та полікультурний регіон. У цьому мальовничому куточку Європи, що був найсхіднішою провінцією Австрійської, а потім Австро-Угорської імперій та належав до Цислейтанії – австрійської частини монархії Габсбургів, зустрілися, переплелися, мирно співіснували і взаємно доповнювали одна одну культури різних народів. Це наклало особливий відбиток на весь наш край, його багатомовну, багатобарвну і неповторну культуру, породивши феномен буковинської толерантності.
Ми дійшли висновку, що можливо саме ця толерантність змусила австрійську владу не так прискіпливо ставитися до місцевого населення, зокрема і до жителів нашого села Старий Вовчинець, яким дозволено було відкрити освітній заклад у межах свого села. Оскільки австрійська влада не виділяла кошти для відкриття школи, громада села, розуміючи потребу наявності школи, за власний кошт організовує відкриття першої у селі школи.


                           ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

                                     У ПЕРШІЙ ВОВЧИНЕЦЬКИЙ ШКОЛІ

Організований український рух на Буковині розпочався пізніше і розгортався спочатку повільніше, ніж у Східній Галичині чи на Наддніпрянщині. У часи приєднання краю до Австрії та в наступні десятиліття українці не мали достатньої кількості свідомих і активних лідерів, які б змогли очолити боротьбу за національні інтереси. Основна маса українців — селяни, була неорганізованою і здебільшого неписьмен¬ною, української інтелігенції, буржуазії, великих F2землевласників, тих, хто в будь-якому народі складає національну еліту, було дуже мало. Стійкими і прогресуючими залишались процеси румунізації та онімечення. Чимало письменних та заможних людей зрікалися рідної мови, традицій, забували своє етнічне коріння. Ситуація складалася для українців надзвичайно несприятливою, справа йшла взагалі про існування українців на Буковині як окремої етнічної спільності. Однак вкотре у народу знайшлися сили, щоб протистояти згубним процесам денаціоналізації. Суспільні прагнення українців вперше проявилися в революційні 1848-1849 рр. Під час виборів до австрійського рейхстагу, які власті оголосили під тиском революційних подій, з восьми депутатів від Буко¬вини обрано п’ятьох українців.
Наші гуртківці знайшли у  архівних джерелах  запис № 309 про те, що у  Старому Вовчинці (Сучавського повіту) дозволено  відкрити школу з «материнською» мовою викладання (для нас це українська) .  Запис датовано 5 березня 1857 роком.
У нашому шкільному  музеї виставлено макет першої школи (фото 1), дослідивши який, а також послухавши розповіді старожилів, нам стало зрозуміло, що приміщення першої школи нічим не відрізнялося від звичайної «хати» у селі. Це невелика хатинка, з двома кімнатами,  у яких навчались учні чотирьох  класів (1-4 класи).
Приміщення першої школи було розташоване на території подвір’я нашого музею (фото 2), про це нам повідомив Топало Іван  Касіянович, директор нашого музею та колишній директор школи.  Нам стало цікаво, яким же був інтер’єр тогочасної школи, але, нажаль,  інтер’єр  ми  змогли відтворити уявно, з розповіді  Карпюка Івана онука  одного з перших учнів нашої школи Карпюка  Петра Івановича (фото  3 ).  «Дід казав, – розповідає Іван Іванович, -  що приходили до школи під вечір, тому вчителька підпалювала «лямпу», вони (учні) сідали за столи (вчителька казала парти). Столи (два ) змайстрував дід Іван Герловий , інший дід «поклав»  невеликий «шпаргат»  і піч, щоб узимку не мерзли». Отже, ми переконались, інтер’єр також був типовим, нічим не відрізнявся від простої селянської хати того періоду.
У школі працювало чотири вчителя, які  викладали  наступні дисципліни: «наука релігії», «читаніє», граматика, «правопісь».  Вчились  діти у школі  протягом чотирьох років. Відомості про це ми отримали з  тогочасних документів про освіту (додатки 2- 4).
Згідно записів у тогочасних господарських книгах, дітей шкільного віку у селі нараховувалося 280, а ось  школу  на перших порах відвідувало 27 учнів. Учасники нашої групи провели невелике  опитування старожилів села - сучасників того періоду звісно що немає, а ось діти перших учнів           (додаток  1) відповіли нам  на рахунок   низького рівня відвідування  дітьми школи: «До всього нового ставилися з осторогою. А діти до того ж допомагали робити все по господарству, тому навчання у школі багатьма батьками розцінювалося як марна трата часу». Не дивлячись на такі стереотипи,  протягом наступних років як нам стало відомо, кількість учнів зросла до 196 .  
Таким чином, нам стає зрозумілою причина будівництва протягом 1906-1908 років приміщення нової школи, яке могло вмістити більше двохсот учнів
 (фото 4 ) .
Дослідивши також тогочасні документи про освіту (додаток 2), які були зібрані учасниками нашої пошукової  групи у родичів  учнів нової школи (1906-1908 рр), ми визначили імена декількох учнів. Отже, представниками тогочасного учнівського колективу, були : Кушнір Семен 1905 року народження, що у 1913 році пішов до школи, Поклітар Валерій у 1909 році став учнем школи , Бойчук Іван 1894 року народження опинився у першому класі у 1901 році , Бойчук Емануїл,  1897 року народження, (мабуть менший брат Івана Бойчука)  став першокласником у  1905 році . З вказаних документів ми дізналися, що до школи йшли у вісім років. Також, наші пошуковці дійшли висновку, що саме вищевказані учні починали своє навчання у старому приміщенні школи, і вони ж були серед перших учнів вже нової школи.
Наступним фактом, що став нам відомий з тогочасних документів про освіту є ім’я так званого «управителя школи», тобто директора, ним була  Аделі Данчул, судячи з документів вона була також  і  вчителем. Визначили ми  з тих самих документів ім’я і одного з  вчителів, ним був дехто на прізвище Поклітар.
Стосовно кількості   наук,   що вивчаються, їх стало більше. Ось  перелік дисциплін складений на основі  так званого «Шкільного повідомленія» та «Свідоцтва увільнення» : читаніє , рахунки і наука о геометричних формах, історія і наука  природописна, писаніє, рисунки, спів, гімнастика, німецька мова.  У класних кімнатах були парти, за якими містилися шестеро учнів   (фотот 5). Писали перами та чорнилом (фото 6). Ще один факт став нам відомий з тих самих документів, це те,  що у документах про освіту, обов’язково зазначалось віросповідання учнів школи. Цей факт доводить, що тогочасна австрійська влада тримала під суворим контролем питання віри, як важливий важіль впливу на  православне населення периферійних територій.

 
                                   ВОВЧИНЕЦЬКА ШКОЛА У РУМУНСЬКИЙ ПЕРОД


Якщо австрійський уряд був дещо поміркованішим і розсудливішим щодо долі народів своєї поліетнічної держави, то царський режим здійснював жорстоку русифікацію спрямовану на нищення історичної та національної пам'яті. Певні австрійські кола навіть виношували ідею створення Сполучених Штатів Великої Австрії, побудованої за федеральним національно-територіальним принципом (передбачався й український "штат"). Але крах імперії у першій світовій війні не дав здійснитися цьому задумові. За мирним договором Австрія змушена була відмовитися від своїх володінь на користь Румунії. Буковинські та бессарабські українці внаслідок цього більш ніж двадцять років перебували в складі Румунії.
Процес національно-державного самовизначення буковинських українців зростав і міцнів, на всю силу заявивши про себе на багатотисячному Буковинському вічі 3 листопада 1918 року, на якому конституційним шляхом на настійні вимоги представників селянства було проголошене природне право українців Буковини на своє державне самовизначення і "прилучення австрійської части української землі до України". Це фактично була перша вимога народу про створення єдиної соборної Української держави. Бессарабські українці, як відомо, своє право на національно-державне самовизначення здобували збройною боротьбою у Хотинському повстанні у січні 1919 року.
В ході війни край три рази переходив з рук у руки, врешті 11 листопада край був захоплений Румунією. В краї був введений стан облоги, який тривав до 1928 року.
Ми визначили, що наше село Старий Вовчинець опинилось під владою Румунії  вже 8 листопада 1918р.[ 1,2 ]. Одним з заходів румунської влади було F3 закриття у 1924 році української школи. У приміщенні школи  була встановлена таблиця «Se va vorbi romaneste»  тобто, розмовляти тільки  румунською. Учнів  цього навчального періоду ми знайшли вже більше, з їх розповідей, фото та  документів того періоду ми відтворили  образ тогочасної школи у нашому селі.
Перше, що  нас зацікавило - це факт використання тілесних покарань, як методу виховання. У кожному класному приміщені були по декілька так званих «святих миколайчиків», тобто  прості вербові пруття, якими у разі потреби «виховували» не лиш неслухняних учнів, а й тих, кому не зовсім вдавалося  вчитися на належному рівні. Школа була сильно прив’язана до релігії. Кожен урок починався з читання молитви, крім того всі учні зобов’язані були знати з десяток основних ортодоксальних молитов. Робимо висновок , що в тогочасній нашій школі панував дух суворого контролю  та релігійності.
Нам стали відомі наступні імена: Болокан Георгій , був директором школи, Грігореску, Топале Аурел, Гутіу, Прянда, Безушку – це вчителі Старововчинецької   румунізованої  школи.
Що ж вчили у румунський школі ? Ми і це визначили… Отож, оцінки отримували з наступних дисциплін: гігієна, географія, природознавство, математика, ручна праця, румунська мова, декламування та шкільний театр, співи, малювання, каліграфія, права людини та громадянина,  релігія
(додаток № 4).  Вчилися у школі сім років.  Як бачимо, у порівнянні з попереднім періодом значно збільшилася кількість та різноманітність навчальних предметів, ми навіть відмітили момент творчого розвитку, це наявність так званої театральної майстерні на рівні школи. Хоча методи впливу на «неслухняних» учнів для нас є жорстокими, можливо, навіть не виправданими.
Період румунської школи завершується у 1945 році, коли після закінчення Другої світової війни землі Північної Буковини були включені до складу Української РСР . Цей період, радянський, триває до 1991 року.  Протягом цього періоду у школу повернули українську мову викладання, але відчувався серйозний вплив  процесу русифікації. 1 вересня 1952 року неповну школу було реорганізовано в середню.   У 1997 році  Старововчинецька загальноосвітня школа була реорганізована у Старовочинецький ліцей, який і до сьогодні продовжує  працювати, виховувати майбутнє держави  і втілювати у життя  концепції освіти  вже сучасної незалежної України.

ВИСНОВКИ

Отже, провівши досить об’ємну пошукову роботу, ми змогли дійшли наступних висновків:
1.В ході збирання та опрацьовування документів та матеріалів розповідей очевидців та їх нащадків, ми, систематизувавши матеріали, змогли чітко виділити періоди та етапи  еволюції від «материнської» школи у Вовчинці до навчального закладу нового типу – ліцею.
2.Ми зрозуміли , що кожний історичний період, з своїми особливостями залишив свій відбиток в процесі творення навчального закладу. Не дивлячись ні на що, саме громада села знайшла аргументи для тодішньої влади,  і наполягла на необхідності відкриття навчального закладу у Старому Вовчинці.
3.Працюючи над роботою, ми дійшли спільного висновку, що феномен буковинської толерантності існує. І він є притаманним і для жителів нашого села, які, не дивлячись на досить своєрідне ставлення влади кожного періоду до жителів села, на своєрідність навчального процесу, вперто йшли до мети -  отримували освіту.
4.Ознайомившись з матеріалами, послухавши розповіді інформантів ми зробили порівняльний аналіз у вигляді таблиці:
5.Ми знайшли також розповіді про наш навчальний заклад у місцевій пресі, отже нами цікавляться. Сьогоднішня наша робота у перспективі  може перерости у справжню наукову роботу. Гарна перспектива!
Освіта – дійсно могутня зброя ! А  школа – це майстерня, де формується
думка підростаючого покоління, треба міцно тримати її в руках,  якщо не хочеш випустити з рук майбутнє…

Copyright 2012. All Rights Reserved.