Автор: glybtar Категория: Тарашани
Дата публикации Просмотров: 1602
Печать

                               Історія села Тарашани

 

Виконавець: Бучковська Альона, учениця 11 класу Тарашанської ЗОШ
Керівник:  Боднарук Богдан Іванович, вчитель історії

На північному заході Буковини серед зелених лісів і широких просторів розкинулося невелике українське село Тарашани. Відстань від обласного центру, F1міста Чернівці, складає 18 км, а від села до районного центру 9 км. Через село проходить міжнародна траса, яка з'єднує Україну з Румунією. Відноситься село до Тарашанської сільської ради. Територія села складає 614, 3 га і розподілена на 13 вулиць, які носять  такі назви: Садова, Озерна, Спеціалістів, Березина, Поштова, Головна, Червонодібровська, Церковна, провулок Садовий, провулок Головний, провулок Буковинський льон, провулок Березівський 1, провулок Березівський 2.
За даними перепису на 1 січня 2012 року населення села Тарашани складає 1052 жителі.  Навкруги села: Привороки, Станівці, Валя –Кузьмін – населення цих сіл в цілому – румуни. Населення с. Тарашани: українці-66%, румуни-24%, росіяни-5%, молдовани-4%, вірмени-1%.
Невпинно спливає час історії. Змінюється і наше село, змінюються покоління, але слід, залишений нашими предками на землі не зітреться ніколи з історичних сторінок, які вдалося відшукати і внести в сьогоднішній день.
За даними видання Корнелія Козака і Едуарда Фішера «Краєзнавство Буковини» (перевидане в 2006 році) село Терешени (нині Тарашани), розташоване на дорозі Франца у 12-13 столітті було татарською колонією. Дорога Франца, або Карпатська дорога походить із старої воєнної дороги і яка від свого входження в край під Снятином веде через Чернівці, Серет на Сучаву.
За іншими історичними джерелами перші документальні спогади про село Тарашани зафіксовані в період ХV – ХVІ ст. Згадка  про село Тарашани є в документі 1588 р., в якому вказується про купівлю половини села пиркалабом  Савою Григорашем за 130 битих талярів. Тоді назва села дещо відрізнялася від сучасної і село називалось Татаршани. Походження цієї назви має кілька варіантів:
  – першим варіантом є походження від слова tatar – татарин;
  – іншою версією, яка не суперечить частково першій, є походження назви від прізвища Татарчук, яке збереглося в селі до сьогодні.
З 1775 року наше село разом з усією Буковиною входить до складу Австрійської імперії.
В 1869 р. Буковина була поділена на уїздні капітанства. Громада села Тарашани належала до капітанства Чернівці із населенням 886 душ.
В кінці ХІХ століття земельний голод, злидні, відсутність будь-якої надії на краще життя, попри надзвичайно сильну прив’язаність до рідної землі, спонукали західних українців до міграції. У пошуках кращого життя за океан вирушили і 192 жителі села.
Питання Буковини виникло у російсько-румунських відносинах ще восени 1914 р., коли була підписана таємна конвенція, згідно з якою Росія визнавала право Румунії приєднати «частини Австро-Угорщини, які населені румунами», тоді, коли «буде вважати за потрібне». При цьому румунська сторона вважала, що кордон повинен пройти по лінії р. Прут, російська ж – територією «між річками Сучава та Великий Сірет» з північним кордоном від пункту Слободзія на залізничній станції Глибока й далі до Селятина. Переговори закінчилися підписанням 4 (17) серпня 1914 р. У Бухаресті договору між Румунією та країнами Антанти, згідно з яким лінія кордону повинна була пройти від російсько-румунського кордону вгору по р. Прут. Це було своєрідною платою союзників за вступ Румунії у війну на боці Антанти.
Восени 1918 р. Загальна криза Австро-Угорської монархії призвела до пожвавлення національної боротьби народів, що її населяли. На Буковині головну роль у русі за самовизначення її населення мали найбільші етнічні групи - українці та румуни. 13 жовтня представники всіх 4-х українських партій вирішили підримати створення західно-української держави, обравши представницьку делегацію для участі в її конституюванні у Львові. Стосовно Буковини був прийнятий фундаментальний принцип вирішенняукраїнсько-румунської проблеми - поділ території на етнічній основі. Румунські діячі Буковини не погоджувалися з лінією поділу, запропонованою українцями. Голова румунського клубу Віденського парламенту К. Ісопеску-Грекул заявляв, що у складі Австрії необхідно створити румунську автономію, до складу якої повинні були увійти Трансільванія, Банат та південь Буковини по лінії р. Прут із включенням до румунської частини м. Чернівці. Інша група румунських діячів на чолі з Я. Флондором, зібравшись 27 жовтня 1918 р., прийняла рішення про приєднання всієї Буковини до Румунії. Водночас Український крайовий комітет організував проведення 3 листопада Буковинського віча, яке вирішило прилучити «австрійську частину української землі до України».
6 листопада Український крайовий комітет, очолюваний О. Поповичем, у порозумінні із частиною румунських політиків на чолі з А. Ончулом перебрав владу в австрійців: українці - у північній, румуни - у південній частині Буковини, у м. Чернівці встановлювався українсько-румунський кондомініум. Такий стан речей повинен був зберігатися до майбутньої мирної конференції. Але 11 листопада румунські війська зайняли м. Чернівці, і під егідою Румунської національної ради відбувся Генеральний конгрес Буковини, який, всупереч інтересам українців, прийняв ухвалу приєднати весь край до Румунії.
28 листопада 1918 року село разом з усім краєм перейшло під владу боярської  Румунії.     
У 1933 р. у Тарашанах була побудована перша школа. Вона була румунською із семирічною освітою. В школі дітей навчали писати, рахувати, читати, а також обов'язковим було навчання релігії. Навчання велося на румунській мові.
В 1935 р. у селі було зведено нову церкву. Вона була передана Тарашанам  жителями села Раранче (Радівці). Землю для спорудження церкви надав житель села Петро Загарюк.
При церкві було організовано чоловічий церковний хор.

F2

F3F4

26 червня 1940 р. В.Молотов вручив румунському послу в Москві Г.Давідеску ноту ультимативного характеру з вимогою передачі Радянському Союзу Бессарабії та північної частини Буковини. Отримавши ноту, румунське керівництво спішно зондувало по дипломатичних каналах позиції Німеччини, Італії, Греції, Туреччини та Югославії, однак, не знайшовши потрібної підтримки, і намагаючись уникнути тяжких наслідків, зокрема воєнних дій, вона була вимушена погодитися з умовами евакуації, зазначеними у радянській ноті. 28 червня 1940 р. Радянські війська перетнули Дністер і вступили на територію Бессарабії та північної частини Буковини. 2 серпня 1940 року було вирішено передати північну Буковину до складу Радянського Союзу.
Одночасно із встановленням радянської влади на Буковині, у 1940 році, в нашому селі почала працювати сільська рада. В селі було створено колективне господарство ім. Сталіна. (Протягом часу свого існування колгосп кілька раз перейменовували: ім. ХХІ з’їзду  КПРС, Радянська Україна, Україна). На посаду керівника колгоспу односельчанами був обраний Каплунський Георгій Михайлович.
Разом з позитивними змінами населення села зазнало і сталінських репресій. Багато невинних людей стали жертвами сталінізму. Серед них, зокрема, були:
Безушко Беноній Іванович, 1937 р.н., українець. За постановою ОН при НКВС СРСР від 8 березня 1941 р. Висланий на спецпоселення як член родини зрадника батьківщини. Реабілітований на підставі ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 р.
Безушко Віра Іванівна, українка. За постановою опертрійки УНКДБ Чернівецької обл. Від 1940 р. Вислана на спецпоселення як член родини соціально небезпечного елементу. Померла на спецпоселенні в 1941 р. в Томській обл. Реабілітована на підставі ст. З Закону України від 17 квітня 1991 р.
Безушко Савета Іванівна, 1931 р. н. Підстави репресії і реабілітації ті самі.
Білак Лукерія Тодорівна,1923 р. н., румунка, приймальниця молока. Заарештована 31 ПЗ НКВС 15 листопада 1944 р. ОН при МВС СРСР 27 листопада 1946 р. за антирадянську агітацію за ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР засуджена до 3 р. позбавлення волі у ВТТ. Реабілітована Чернівецькою облпрокуратурою 17 травня 1995 р.
Також  репресій  зазнали: Безушко Домніка Іванівна, 1940 р. н.; Бульбук Василь Михайлович, 1882 р. н.; Бучковська Марія Касянівна 1889 р. н.; Гайсюк Валерія Іванівна, 1929 р. н.; Гайсюк Ілля Іванович, 1924 р.н.; Добрянська Олександра Іванівна, 1924 р.н.; Дякур Григорій Васильович,1923 р.н.; Станицький Лазар Петрович, 1914 р.н.;  Шотропа Іван Миколайович, 1914 р.н.
Ця чорна сторінка із життя нашого села, про яку молоде покоління має знати і ніколи не забувати.
З 1941 до 1944 року панувала на теренах нашого краю фашистська Румунія. В цей час зазнали переслідувань з боку влади ті хто співпрацював з попередньою владою.
В роки Великої Вітчизняної війни багато тарашанців не повернулися до рідних домівок. Пропали безвісті:
Бучковський Василь Петрович, 1914 р. н.;
Гнатюк Георгий Васильович, 1906 р.н.;
Загарюк Іван Григорович, 1912 р.н.;
Залуцький Дмитро Григорович, 1905 р.н.;
Мельничук Дмитро Георгійович, 1910 р.н.;
Москалюк Григорій Тодорович, 1907 р.н.;
Олар Дмитро Якубович, 1907 р.н.;
Столярчук Петро Георгійович, 1908 р.н.
Учасниками бойових дій були Чеботарьов І.М., Александрюк Л.Ф., Куцак М.М.
З поверненням у 1944 р. радянської влади в селі було створено осередки партійних та комсомольських організацій. Було відновлено роботу установ. Першим післявоєнним головою Тарашанської сільської ради Антон Відлінський. З 1947 по 1968 рр. посаду сільського голови займав Каплунський Тодор Михайлович. За адміністративним поділом до Тарашанської сільської ради входило ще с. Привороки. Також було відновлено роботу колгоспу. В селі, протягом існування радянської влади, було побудовано допоміжні підприємства: млин, пилораму та механічну майстерню. В Тарашанах працював льонопереробний завод, який переробляв на рік 4 тис. тонн волокна. На ньому працювало 150 робітників. За радянських часів в селі було зведено понад 250 просторих будинків.
1961 р. в Тарашанах радянською владою було заборонено проводити богослужіння, а церкву закрито. Приміщення церкви протягом довгого часу використовували як склад.
Виходячи з необхідності нових класних приміщень, 1979 році було здійснено добудову школи, що складалася з трьох класних кімнат. В кінці 70-х на початку 80-х років було заплановано побудову нового приміщення школи. Але проект не було доведено до кінця.
В 1982 р. в селі було збудовано нове приміщення колгоспної конториF5. В наступному році в селі почалось будівництво приміщення будинку культури яке завершилося в 1985 році. Друга половина 80-х ХХ ст. знаменувалася ліберальними змінами, які проходили під гаслом «перебудови» в СРСР.  Це дало змогу жителям села отримати дозвіл на відкриття церкви.
1991 р. Україна здобула незалежність. В краї розпочалися нові соціально-економічні  процеси при збереженні деяких елементів F6радянської системи. До 2000 року в селі продовжувало свою діяльність колективне господарство «Україна». За роки незалежності керівниками колгоспу були: Бауер Т.Й., Прокіпчук М.Р., Резничук О.Г., Бужак В.В.
Наше село, як і всю державу, торкнулася проблема трудової міграції. 74 людини виїхали за кордон на заробітки, що складає приблизно десяту частину працездатного населення села. Це погано впливає на стосунки у сім’ях та на вихованні дітей.
На сьогоднішній день в селі працює сільська рада та амбулаторія, будинок культури, сільська бібліотека. В 2002-2012 рр. с. Тарашани очолював сільський голова Александрюк Василь Дмитрович.

 

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.