Автор: glybter Категория: Тереблече
Дата публикации Просмотров: 1854
Печать

                               Духовність села Тереблече

Керівник проекту Панчук Олтя Тоадерівна

Виконавці: пошуковий загін гуртка "Юні туристи"
 
Прикро констатувати, що ми не змогли знайти інформацію про релігійне життя села Тереблече протягом пару століть. Більшість мешканців села Тереблече християни, тому в 1777 році було збудовано християнську дерев’яну церкву, достатньо простору для того часу. Десь з середини ХVIII до 40-х років ХІХ духовними пасторами для жителів села були члени цілої династії Дубеу. Ця родина приїхала до Тереблече з Бістріца-Несеуд (Трансилванія). Першим духовно служителем із цієї родини був Леонтій Дубеу, якому наслідували Тудосє Дубеу, Ієремія Дубеу, Леонтій Ієремієвічі Дубеу, Філіп Дубеу.
Дерев’яна церква слугувала тереблечинцям 110 років. В 1887 році була розібрана і перенесена в сусіднє село Стерче. Нова Свято Михайлівська церква з цегли перекрита жестю була побудована між 1883 – 1886 рр. і освячена, коли мала якF1 пароха Дмитра Селескі і економа Іларія Драчинсь-кого. Дмитр Селескі народився в Опришанах (1806р.) в сім’ї отця Степана Селенського. Він був парохом цієї церкви протягом 50 років. Після його смерті (1894р.), протягом багатьох років парохом лишився Іларій Драчинський (до 1899р.). Далі були Вікентій Сімігановський, Степан Селескі, Георгій Чюперке, Михайло Русу, Дмитрій Георгеску, Теодор Полонік (з 1907 р.), Іон Тіпа, Василь Білоус (з 1944р. по 1954р.), Михайло Стерніоале (1954-1957рр.), Іон Кіореску (1957-1970рр.), Андрій Стругару (1970-1990рр.), Георгій Ковалчук, Віктор Якімчук (з 1991р. по сьогоднішній час).
З тих пір вона зазнала декілька реставраційних робіт внутрішньої художньої роботи. В 1996 році завдяки клопотанням нинішнього пароха Віктора Якімчука, церква була перекрита бляхою. Багато чого було зроблено. Останній здобуток був у 2011р. перероблений дах дзвіниці.  
 
В Тереблече приблизно 50 сімей (235 осіб) складають католики. Католицька церква (костьол) під F4заступництвом Св. Петра і Павла будувалась на протязі 1880 – 1890рр. На жаль не збереглася інформація про те, хто був архітектором і імена будівельників. Єдине, що відомо це те, що будівництво проводилося на кошти парафіян, які і самі брали активну участь при будівництві храму.
Костьол  розміщений у центрі села. І як вже стало традицією , що неподалік католицької церкви розміщується православна. Це явище ми бачимо і по всій Буковині, котра за це дістала назву «kraina lagodnosti” тобто «країна в якій панує злагода».
Церква (костьол) пережила комуністичні настрої, щодо релігії завдяки парафіянам які приходили і молились, навіть, без священика. А виглядало це сумно, як згадує Вільчак  Андрій Йосипович: Люди приходили до церкви ви-ставляли вбрання  священика на вівтар і молилися так, якби був і духовний пастир з ними. Я тоді ще юний був але, пам’ятаю, як, коли ми чули, що має приїхати комісія, щоб подивитися чи церква підходить як спортивне приміщення, ми скоро повідомляли одні одних, і збиралися на молитву. Був такий час, що ми вже майже втратили церкву, тоді люди порозбирали всі церковні предмети по домівках. Пам’ятаю мої взяли образ Пречистої Діви Марії і берегли його, як святиню. Саме в цей час люди йшли до Румунії в м. Качіку, щоб там висповідатися і прийняти святе причастя. У Чернівцях був священик, але був увезений на 5 років за те, що перетнув кордон…
Тоді служба Божа проводилась у с. Тереблече в костелі раз у рік і то зі страхом Священик, переодітий на міську людину, йшов пішки з с. Стерче, а то з с. Димки, щоб його не впіймали.
Врешті з 1980 року почало постійно щонеділі відправлятися літургія. Першим післявоєнним священиком був Віктор Антонюк.
У 1991-1996 рр. Працював кс. Анатолій Шпак. За час його служіння у Тереблече, в костьолі провелися значні ремонти, а ще розширилася крихта. І добувалася кімната для релігії, за будування якої був відповідальним Мешак Андрій, а допомагали йому Вільчак Юрій і Сурдик Юрій, які домовилися про цеглу і двері Крім них брали участь також Боганюк Віктор, Боганюк Олег, Кнапік Йосип, Кнапін Михайло, Дроздик Ян та інші. Розмір кімнати - 4x3м, тоді як сама церква - 15x8м.
В 1998 році в церкві змінено підлогу і зроблено нові столи у кімнату релігії для дітей бо старі парти скрипіли і були незручні. А зроблено це було завдяки старанню  ксьондза Станіслава Смольчевського, перебування якого у парафії було коротким (1рік і 6 місяців), але принесла великі зміни. В 1999 року приїхав священнослужителем у парафію кс. Маіян Попеляр. 2003 р.- відновлення панель, оскільки в церкві велика волога і від цього все лущиться. 2005 р. – здійснюється довго очікування перекриття даху, а також в релігійний кімнаті – євроремонт. При вході в церкву є посудини з посвяченою водою, в яку люди при вході і виході занурюють кінець пальців, і роблять знак хреста.
Обновкою церкви є образ милосердя Божого «Ісус уповаю тобі». Якій подарував священик з Польщі.


Після переходу Австрійських колоністів в Північну  Буковину сюди приходять хаотично люди різної  національності. Починаючи з 1787 роком до Тереблече  приєднуються перші німецькі колоністи (шваби), а з 1799 – поляки і словаки. Десь у цей період починають іти до села і євреї. З постійним зростанням числа колоністів виникає потреба у побудові деяких власних церков.
F5
Так у 1895 р., була побудована німецька євангеліко-лютеранська церква. В 1906 році священиком був названий Рудольф Фішер, який служив до 1940 р., коли німці вернулися у Германію.
Після 1944 року ця споруда слугувала як кінотеатр, а в 60 – ті роки дійшла до вершини іронії ставши музеєм В. І. Леніну. На сьогоднішній день молитовний сектантський будинок баптистів.
7січня 2011 року була освячена  Каплиця Св. Петра і Павла. Збудована ця капличка ще з 2006 року.F3 Вона є першим об’єктом при вході у село. Багато людей після відкриття каплички при заїзді у село і при виїзді заходять, щоб молитися на дорогу. Капличка несе ім’я апостолів Петра і Павла. Фінансував будівництво цієї каплички Німіжан Іван Ілліч колишній голова колгоспу.

 

 

 

 

 

 

 

Керівник  проекту:   Кожокарь Олена Василівна - керівник етнографічного гуртка

Виконавці: пошуковий загін гуртка "Етнографічне краєзнавство"
                                                                       

Свято Михайлівська церква


                                                                    Ви світло для світу.   Не може сховатися місто,
                                                                     що стоїть на верховині гори. І не запалюють

                                                                     світильника, щоб поставити його під

                                                                      посудину, але на свічник, - і світить воно

                                                                      всім у домі.
З архівних даних до нас дійшло, що у нашому селі Тереблече у 1446 році вже були люди православної віри. Перша церква була дерев’яна, яку з історичних джерел нам передали наші предки. Перша дерев’яна церква була як хата освячена на
F1ім’я св.  Архангелів Михайла і Гавриїла, невідомим епіскопом. У цій церкві наші предки молилися і плакали перед першими образами (дерев’яними), які були у церкві.
На місці цієї церкви встановили хрест біля вівтаря нової церкви. Зберігся до наших часів маленький елемент іконостасу, а саме: обличчя святих пророків старого стилю. Збереглися ікони: Св. Марії з Ісусом на руках і Св. Христа.
Пізніше у ХІХ столітті , під час керування Угорщини дерев’яна церква була пере-дана сусідньому селу Стерче. Але, як писав Іван Онуфрійович Крецу, у цій церкві і надалі служби проводились румунською мовою і священики були з нашого села Тереблече, а не з сусіднього села Стерче.
В цей період (1756-1760) у церкві служили священики:
1.Тодосій Дубеу
2. Леонтій Дубеу
3. Єремій Дубеу
4. Леонтіє – Єремій Дубеу
5. Філіп Єремій Дубеу
6. Вінченціу Сімігановській
Отець Філіп Єремій Дубеу подарував селу землю, на якій побудували церкву і школу. До 1940 року школа мала назву « Міська – сільська школа Філіпа Єремія Дубеу».
З історії православної церкви Св. Архангелів Михайла і Гавриїла. З часів її будови(1886) до наших днів.
Історик  Дмитро Онгул пише, що до років 1774-1775 не існувало такої окремої ділянки землі, як Буковина зі своїми буковинцями. Буковина з’являється тоді, коли землі була завойовані  австрійцями. В зв’язку з цим навіть престол з Румунії з Радівців був перенесений до міста Чернівці де і зараз знаходиться Єпископ Буковини, яке під юридикцією православного митрополита Сербіу із Чернівців.
Після виборів Якоб Путняну чтав митрополитом Молдови замість Радауцького Дорофтей Хереску.
На підставі наказу імператора Йосифа ІІ, від 15 грудня 1782 року, єпископад був перенесений із Чернівців до Радівців. Внаслідок цього Молдовського Митрополія не могла керувати над єпископом у Радівцях.
Тому православній церкві залишилось слідкувати і  оберігати , велике багатство, яке воєводи залишили після того як перенеслись з Чернівців до Радівців. У 1775 році великий відсоток цих багатств були взято у власність австрійцями. Які створили так званий «Релігійний фонд».  
Австрійці у нашому селі збудували церкву, школу, банк, бібліотеку, де знаходи-лись книжки тільки румунською мовою, будували церкви, сільську раду, лікарню, видавництво де були видані перші календарі, газети, брошури.
Завдяки підтримці «Релігійного фонду» у Чернівцях забудувалась школа релігій-ного характеру, яка пізніше перетворилася у теологічний інститут з високим рівнем навчання, де не тільки чернівчани, але й сільські діти могли здобувати вищу освіту.
Завдяки цьому фонду у Чернівцях було збудовано Митрополицьку резиденцію Буковини і початкові школи.
Люди нашого села також внесли пожертви, хто стільки міг, збудували, з благос-ловення митрополита Сільвестра Морару Андрієвича у 1882 році православну церкву Св. Архангелів Михайла і Гаврила. Будівництво тривало декілька років. Новозбудова-на церква була освячена у 1886 році, митрополитом Сільсестром. У цей час у церкві служили два священики Дмитрий Селеский та Іларіон Драчинський.
Завдяки цьому фонду були збудовані і будинки священиків. В даний час це ліка-рня і амбулаторія. З 1891 році у новозбудованій церкві служили :
1. Штефан Селескій (декілька місяців)
2. Дмитрій Геогреску (декілька місяців)
3. Тудор Полонік ( народився в 1850 році)
4. Іван Тіпа (з’ять Тудора Полоніка , був протопом у с. Стерчі, роки наро-дження(1880-1944))
Всі вони були учнями Чернівецького теологічного факультету та Сучавської теологічної семінарії. У цих закладах вивчали німецьку , слов’янську, польську, грецьку, єврейську мови.
Офіційне відкриття церкви – для усіх жителів нашого села було надзвичайним духовним святом.
Одночасно з будівництвом церкви будувалась і школа , де вчилися і вчаться тепер діти нашого села.
В даний час дітей навчають вчителі, а в ті часи вчили священики. Як у церкві, так і у школі священики мали за мету об’єднати душевно людей різного віку з Богом, якого ніхто  не бачить , але він з нами, поміж нас, про Пречисту Марію і ангелів – охоронців.
Малювання це не тільки навчальний предмет воно передає нам історично – біб-лійні мотиви з Старого і Нового заповіту. Буковинська церква і наша православна церква завжди позитивно ставились до малювання,  архітектури , і , особливо, коли мова іде про історично – біблійну тематику. Найвідоміший художник на Буковині був Ганібал Бисевкі (1843-1891). Саме він зображував біблійні мотиви майже в усіх церквах Буковини. Він розмальовував стіни, зображені у візантійському стилі.
Після нього залишились відомі історичні архітектурні споруди : кафедраль із Аграм; церква св. Миколая з Яссів; портрет Штефана Великого; портрет митрополитів з Буковини і приблизно 15 іконостасів. Розмалював церкву у Радауцях, Катедральну церкву у Чернівцях, Банилові, Чагрі, Чудей, Іконостас у Бергомет, Сторожинець. У нашій церкві зберігаються художні біблійні малюнки 12 великих свят.
Художні малюнки на стінах, нашої церкви намалювали троє художників . серед них було художниця з Німеччини, це зрозуміло за стилю виконання малюнків. Вона разом з Бисевскім планувала художній інтер’єр нашої православної церкви.
Інтер’єр церкви у 1940 році був змінений у зв’язку з ремонтом. Декілька біблій-них малюнків було змінено, тому що світлий колір пропав і на стінах з’явилися випуклі руйнували стіни і молюнок втрачав свою точність.
А в 1978 році всі малюнки були поновлені тільки олією.
У 2004 році нашу православну церкву оновили  ззовні і з середини. Стіни вирів-няли, намалювали нові ікони олійними фарбами. Художником був Василь Павел з Вижниці, який навчався цьому мистецтву в Петербурзький академії.
Одним з головним пунктом історій церкви було те, що у 1811 році з’явився пер-ший молдавський календар , автором якого був Василій Цинтиле.
Василій Цинтиле народився у с. Тереблече, навчився у Чернівцях. Мріяв бути священиком, але вільного місця не було , тому став дяком у рідному селі і співав у церковному хорі. У 1814 році вийшов перший календар до складе якого входили свята, поради які допомогли людям у щоденному житті. Цей календар друкувався до 1820 року включно. Помер Василь  Цинтиле у 1840 році.
Під час австрійського панування після 1918 року, вийшов календар до друку в іншій формі та з іншими змістом був румунською мовою. Видавався до 1943 року.
Політичні зміни, які відбувались після 1944-1945 років торкнулися і церкви. До того періоду церква залежала від селян , а після війни почала залежати від держави. Радянська влада знищувала церкви,  закрила теологічний факультет в Чернівцях, заборонили прочанам ходити до церкви, христитися, вінчатися, навіть на паску не дозволили святити пасхальні кошики.
Західна Буковина була приєднана до України і  православна церква примусово віддана Київській митрополії ,а згодом Московскій патріархії. Цей період був «пеклом» для православної віри, для церкви , було репресовані багато священиків, закрито церкви.
Священиків, які розмовляли румунською мовою перевели служити до Чернівців. Там вони перебували  (до 70 чоловік із 240), до сьогодення. Церква переживала кризу.
Отець Іван Тіпа з іншими священиками мігрували до Румунії, через новий кордон який існує і тепер між Україною і Румунією. Будинки, в яких проживали священики, забрала у власність держави, і відкрили ділянку лікарні, яка існує і зараз. Цей кризовий період тривав 50 років.
Серед перших священиків цього періоду (з1944) був священик Василь Білоус , який отримав благословення від єпископа Чернівецького і Всієї Буковини Теодосія Коверницького. Батюшка Василь навчався на теологічному факультеті у Чернівцях і у Теологічному Інституті у Москві.
В навколишніх селах не було священиків, які служили рум. мовою, священику Василю запропонували служити і у сусідніх селах, проповідувати  Слово Боже під час служби. У нашому селі він відслужив  10 років. У ті часи це було дуже багато, адже найбільшим періодом, служіння попа на одному місці – 3 роки. У 1990 році він служив у Чернівецькій єпископії. Він помер у 1998 році, і похований в селі Михайлівка, Глибоцького р- ну.
З 1954 до 1957 року у нашому селі служив священик Міхай Стерніоале вихова-нець Басарабій. Вчився у Чернівецькому теологічному інституті. Після трирічного служіння його перевели у Волоку, а з 1989 року служить у Герці. У 1997 повертається до Румунії у Сучаву церкву св. Дмитрія. Помер у 2002 році і був похований у Сучаві.
Трирічний термін служіння (1957-1960) православній церкві с.Тереблече був священиком Василь Чореску. Ніхто не знає чому і за яких обставин (він не розказував нікому звідки він, де служив). Його біографія була таємницею з якою він приїхав до нашого села і виїхав з нього.
Починаючи з 1960 року у церкві нашого села знову криза. До престолу прийшов молодий священик Андрій Стругарь, якій народився у 1924 році у Молдавій. Вчився у школі Бельцах. Працював у церквах Басарабії. 1948 році був відправлений до навчання у Чернівці. Після навчання перевели служити у Мамалигу Новоселицького району, де служив до 1960 року.
У 1960 році з дружиною і 5 дітьми переселяється в Тереблечі, де служив у право-славній церкві Св. Михайла і Гавлиїла. Він дуже швидко знайшов спільну мову з людьми цього села, організував церковний хор, який був під керівництвом його дружини. У хорі співали жінки і чоловіки і діти. За благородну працю його нагородили грамотами, орденами.
З 1985-1987 взаємозв’язок з церквою і державою був відновлений. Почали про-водити на церковному обійсті і роботи. Збудували маленьку хатку біла дзвіниці для потреб біля церкви, замінили пліт навколо церкви, зробили нові ворота. Ремонт був зроблений не лише для церкви, але і для села. Під час служіння священика Андрія церква нашого села прийняли багато гостей : епіскопа Мефодія, епіскопа Варламія, епіскопа Антонія, архімандрита Варлампія (у майбутньому  митрополит Молдови).
Священик Андрій захворів на цукровий діабет і йому ампутували  ногу і через хворобливий стан здоров’я попросив благословення вийти на пенсію.
Восени 1990 року у с. Тереблече був приставлений до поста священика Георгій Стерніоале, якій служив тільки декілька місяців, до 1991 року.
В червні 1989 року зять священика Андрія  Стругаря, Віктор Якімчук був благословенний для члужіння у Тереблеченський православній церкві. Благословив його Владика Антоній, але у Станівецькій церкві він служив і да-лі.
Священик Віктор

У 1990 роках у Буковинській єпископії відбуваються зміни, Епіскопа Антонія переводять на службу на Урал, а на його місце призначають Онуфрія із Вижницького р-ну, народився у 1944 році.
Роки 1990-1991 були позитивні для розвитку християнства, церкви і держави. Почали  видаватися літературні книжки на біблійну тематику, люди почали ходити до церкви, христитися, вінчатися. Православні почали  відвідувати частіше монастирі...
У 1990 році священик Віктор разом з священиком Віктором Казак відвідували перший раз монастир Іоана Сучавського. З ними були православні селяни з нашого села Тереблече і із села Роши.
А  у 1991 року, весною , епіскоп Онуфрій призначає Віктора Якімчука священиком православної церкви Св. Міхайла і Гаврила з села Тереблече, і одночасно щоб працював і у сусідньому селі Пуяни (Пуень Регат). Священик Андрій цим рішенням Епіскопа дуже зрадів.  Не тільки син його Тодор служив у Молдавії священиком і менший син Дмитрій  служив священиком у Кишиневі ,але і зять отримав такий пост у нашому селі.
До сьогоднішнього дня для нашого село і мірян є традиція кожного року відвідувати монастир  у Сучаві. Також разом з священиком ми змогли відвідувати і інші священні місця як Путна, Сучава, Нямц, Молодова, Росія, в Україні вони відвідували Києво- Печерську Лавру, кожного року хоча б раз на рік ми відвідуємо монастир із Банчен. До Банчан  цю поїздку здійснюють пішки ,це 35-40 кілометрів.
У 2000 році для Буковинської епіскопії був видатний рік. Епіскопу був повернута назва митрополит, яка була забрана у 1944 році. Перший митрополит стає Онуфріє.
Після чого під редакцію священика Віктора Якімчука виходить перший календар православних свят румунською мови.
З 2000 році у Чернівцях відкрився  Православний Теологічний Інститут , де наш священик закінчив навчання. Першими студентками цього інституту були і вчителі нашого села : Ліля Пентелеївна Сокач, Олена Василівна Кожокарь, Лариса Іванівна Сташеску. Вони отримали диплом бакалавра. А довідку про те що відвідувала теологічні курси отримала Родіка Ауріті.
Осінню 1995 року до вічного відпочинку перейшов священик Андрій Стругарь.  Це було траурний рік для мирян , бо він служив у цій церкві 30 років.  Як подяку за сумлінну працю його поховали на територій церкви. Через 6 місяців померла і його жінка яка була похована біля нього.
У 1998-99 р. Почались роботи для оновлення криши церкви, і церкви з наружи. Після закінчення ремонту у 2000 році був запрошений митрополит Онуфріє для посвячення церкви, де священику Віктру Якімчуку був вручений орден «Хрест» з золотими камінцями.
Протягом останніх років 2002-2005 у селі Тереблече були збудовані 3 каплички. : перша біля церкви ,яка була збудована на честь Присвятої Богородиці, друга у центрі села на ім’я апостолів Петра і Павла і остання на ім’я святого Пантелемова. Біля будинку де жив священик Андрій був покладений фундамент для нової каплички, яка матиме назву святого апостола Андрія.
У 2004 році були зроблені ремонти що до оновлення інтер’єру церкви: ікони мальовані олійними фарбами, були покладені другий ряд вікон щоб зимою було тепліше у церкві, змінені двері, балкон був змінений, були куплені електричні батареї, панелі були забиті, перед вівтарем була зроблена сцена. Це все було зроблено за кошти сільських людей.
У 2005 році тобто 10 травня був запрошений митрополит Чернівецький і всієї Буковини для посвячення церкви.
У 2006 році церква разом з румунською школою мали 120 років він існування. У цей день у церкві було багато гостей, священиків.
У 2010 році перед церквою була покладена плітка і змінені старі брами на нові сучасні ковані.
У 2011 році був змінений купол дзвіниці. Майстер – Ротарь Василь мешканець нашого села сам все зробив.
Також кожного року на храм церкви ми маємо гостей з інших церков.

Copyright 2012. All Rights Reserved.