Автор: glybvkuz Категория: Валя Кузьмина
Дата публикации Просмотров: 1188
Печать

ПОШУКОВА ГРУПА ВАЛЯКУЗЬМИНСЬКОЇ ЗОШ:

Керівник групи:

Вчитель українознавства Валякузьминської ЗОШ І – ІІ ступенів

Котик Домніка Іллівна

Члени групи:

1.Чупак Ольга Михайлівна – завуч школи, вчитель біології.

2.Кирилюк Зінаїда Степанівна – вчитель української мови та літератури

3.Мельничук Крістіна Тодорівна – педагог – організатор

4.Галущак Юлія Вікторівна – вчитель початкових класів

5.Щербань Анастасія – учениця 9 класу

6.Репчук Яна – учениця 8 класу

7.Лодба Крістіна – учениця 8 класу

8.Гросу Софія – учениця 8 класу

9.Штирбу Марія – учениця 8 класу

10.Кіндрачук Петро – учень 7 класу

11.Тихон Олександра – учениця 5 класу

12.Флореску Петро – учень 5 класу

13.Дамян Руслана – учениця 7 класу

    

Самобутня  національна  культура  українського  народу і , зокрема  нашого  села, є  невід»ємною  частиною  світової  культури. Своїм  корінням  вона  сягає  в  глибочінь  минулого. Український  народ  як  творець  світової  культури  за  свою  багатовікову  історію  накопичив величезні  духовні та  матеріальні  багатства.

     Дуже  прикро, що  на  даний  момент  багато з  надбаного  пропало, знищилося, адже  віяння  моди  іноді все  те , що створювалося  на протязі  століть, вважає  непотрібним , застарілим.
    Видатний  український  філософ  Григорій  Сковорода  зауважував, що  для  того, аби  виміряти  небо  і  землю, спершу  маємо  виміряти  самих  себе, адже  шлях  до  пізнання  істини  лежить  через  самопізнання. Ми  повністю  з  цією  думкою  згідні, адже  для  того, щоб  зрозуміти  хто  ми, як  творилася  наша  історія  та  культура  нам  слід  вивчати  та  досліджувати  все  своє  рідне  в  першу  чергу. Для  цього  ми  збираємо  речі  побуту, фотографії, документи, одяг, які  допомагають  нам  уявити як  жили  наші  предки , чим  займалися, які  мали вподобання тощо. Розпочали  цю  роботу  з  метою,  що  ми  прокладемо  стежину,  по  якій  підуть  наші  нащадки, розкриваючи  все  нові  й  нові  сторінки  культури  та  історії  нашого  села.

     Історія  культури  - це  скарбниця  мудрості  й  досвіду, надбаних  людством. Сучасники  повинні  зберегти, узагальнити, осмислити, освоїти надбання  своїх  предків. Без  цього  неможливі  ні  суспільний  прогрес, ні  самовдосконалення  особистості.
     Культура – це  завжди  спадщина, яка  залишається  на  майбутнє. Культура  попередніх  поколінь – це  фундамент, на  якому  будується  сьогоднішня  культура  і  на  якому  виростає  культура  майбутня.
     В  культурі  відбивається  пам»ять  народу. Через  культуру  кожне  нове  покоління, вступаючи  в  життя, відчуває  себе  частиною  цього  народу. Водночас  культура  виступає  єдиним  механізмом  передачі  суспільного  досвіду  від  покоління  до  покоління, від  епохи  до  епохи, від  однієї  країни  до  іншої, від  одного  села  до  іншого.
     Ми  хочемо розпочати  нашу  розповідь  із  народних  звичаїв  нашого  рідного  села. Звичайно, щоб  розкрити  повністю  всі  таємниці  народної  мудрості,  нам  потрібно  буде  багато  часу. Ми  опишемо  деякі з них.   

ФРАГМЕНТИ НАРОДНИХ ЗВИЧАЇВ СЕЛА ВАЛЯ КУЗЬМИНА зібрані  за  переказами  старожилів  нашого  села :
  Житарюк  Марії Петрівни (1934  року  народження), Йосуп Катерини  
  Данилівни(1923 року  народження), Попович Віоріки  Василівни (1934  
  року  народження), Постолаки  Леонори  Миколаївни.
                     

                                    РІЗДВО  ХРИСТОВЕ
     З  6  на  7  січня  наші  односельці  святкують  Святу  Вечерю , яка  у  нас  називається  Ажун. До  святкування  Святої  Вечері та  Різдва  Христового  у  нас  готувалися  заздалегідь. Виносили  з  оселі  все  непотрібне , вимивалося  та  очищалося  все  в  хаті. Хто  не  здужав  це  робити  із – за  старості  або  через  хворобу , тим  допомагали  клакою.
Після  цього  газдиня  починала  готувати  12  пісних  страв , на  честь  12 апостолів, 12  місяців  року. Найголовнішою  із  страв  вважалася  кутя, адже  до  цієї  страви  додавали  багато  смачного: мед, протертий  мак, горіхи, цукерки (бомбонелі), халву. Готували  також  страви  з  риби. Саме  в  нашаму  селі  готували  дуже  смачну  рибу  за  таким  рецептом: дрібну  рибу, пійману  в  нашій  річці. До 70-х  років  ХХ століття  в  річці  Невільниці  можна  було  відрами  ловити  рибу, для  цього  виплітали   «вирші»- спеціальні  плетені  корзинки, в  які  риба  запливала, а  виплисти  не  мала  як, або готували  спеціальні  мішки, які  прив’язувалися  до  довгої  палки  з  розгалуженням  наприкінці та  опускали  у  воду , туди  ж  клали  зварену  мамалигу. Рибинок  збиралося  багато, тоді  мішок  підіймали, вода  стікала, а  риба  залишалася. Очищали її, голову  не  відрізали, готували  багато  цибулі, моркву нарізали  кубиками. Додавали  калач  або  батон, потім  у  гусятницю або чавунчик. Спочатку  закладали  шар  морковки, посипали  перцем  та  сіллю, далі  шарами  закладали цибулю, рибу та кубики  батона або  калача. Всі  шари посипалися  сіллю  та  перцем  і  так  далі  поки  не  наповниться  посуда.  До  цього додавалося  150  грам  олії. Тушкували 2-3  години  на  повільному  вогні. Ця  страва  називалася «Тушкована  риба  з  хлібом».
     Обов’язково  на  столі  мали  бути  вареники. В  нашому  селі  вареники  готують  за  особливим  рецептом: спочатку  картоплю  відварюють, толочать  та  залишають  на  повітрі  для  охолодження. Готовність  картоплі  можна  перевірити  при  допомозі  оберненої  руки. Коли  картопля  тепленька, до  неї  додають  два  яїчка, сіль , муки  скільки  візьме. Замішувати  тісто  потрібно  довго, щоб  воно  було  однорідним без  крупинок. Після  цього  розкачують  тісто  тоненьким  шаром, склянкою  нарізають  маленькі  кружальця, накладають  начинку, зліплюють, а  потім  відварюють  у  підсоленій  воді.  Вареники  змащували   підсмаженою  цибулею , солодкі  засипали  цукром  та  сметаною. Начинку  робили  різну : з  маком, з  картоплею, з  сиром, з  грибами, з  вишнями , з  капустою тощо.
     Узвар  готували  з  тих  фруктів, які  заготовлялися  влітку, їх  сушили  на  лозницях – спеціальних  печах. Ягоди  висушували  на  сонці . Узвар  мав  бути  густим, підсолоджували  його сиропом  із  цукрового  буряка.
     Саме  в  цей  вечір  існував  та  існує  звичай розносити  поминальну  вечерю  хрещеним , одиноким старим  людям. Вечерю  треба  нести  у  новому  посуді, який  залишається  тому,  кому  принесли  вечерю. Відносить  її  дитина, а  не  доросла  людина. Цей  звичай,  мабуть, присвячений  народженню  Ісуса  Христа , адже  ми  знаємо , що коли  народжується  дитина, то  до  неї  приходять  з  гостинцями. До того, як  сісти  за  стіл, необхідно  нагодувати  всю  худобу, яка  є  в  господарстві.
     В  ніч  з  7  на 8  січня  починалася  коляда. Діти  колядувати  ходили  із  «звіздою», із коником , ходили  також Ірод та  три  пасторі.

     На  фотографії  № 1  ми  маємо  можливість бачити,  в  яких  костюмах  одягалися учасники  колядування в  30-х  роках  ХХ століття. Колядникам  по  14 -16  років. Спочатку  йшли  колядувати  діти  до  семирічного  віку  із  зіркою , пізніше  старші  діти із  коником , іроди  та  3  пасторі.     

     На  фотографії № 2 видно, що  вік  колядників  зменшується, ми  бачимо  вже  підлітків, яким  по  11- 13  років. Одяг  теж  відрізняється від  одягу  колядників  30-х  років.
     Колядували  вони  лише  до  10  години. Групи  колядників  готувалися у  когось  вдома, заздалегідь. Кожна  дитина  мала  свою  роль. Колядники  обов»язково  питали  дозволу  у  господарів , тільки  отримавши  дозвіл, діти  починали  колядування. Іноді  траплялися  випадки, коли  колядники  отримували  відмову  через  те, що  в  хаті  живуть  віруючі  або  хтось  помер. Здебільшого  колядували  діти  під  вікнами , а  дехто  дітей  запрошував  до  хати. Господарі  обдаровували  колядників солодощами, випічкою , горіхами, заможніші  давали  й  гроші. Все  наколядоване  збирав  комірник  у  торбинку, а  потім  йшли  до  тієї  хати, де  готувалися  та  порівну  розділяли  наколядоване.
                 

                                                   ВОДОХРЕЩА (ЙОРДАН)
      Воду  спочатку  святили  в  річці, а  згодом  цей  обряд  був  переведений  до  церкви. Вирубували  хрести  з  льоду, воду  святили  і  відносили  до  церкви. Йорданську воду  набирали у бідончики, які  були  прикрашені сухими  квітами, стрічками. Зберігали  цю  воду  у  пляшках  цілий  рік. Її  давали  хворим , нею  кропили  оселю , того,  хто  мав  страх. Якщо  в сім’ї  щось  погане  відбувалося  або  не  везло з  матеріальної  точки  зору, кликали  панотця додому, щоб  він  освятив  оселю. Свяченою  водою  кропили  поля, щоб  нечиста  ніде  не  засіла. Йорданська  вода  символізує  молодість  та  здоров»я, адже  вчені  дійсно  доказують, що  саме  в  ці  дні  вода  найчистіша.
     На  Водохреща  співали «Ботезу  Йорданулуй» . Йдучи  додому  з  водою, люди  вигукували «Кірілейса», що  з  грецької  «кіріє елейсон» означає «Господи, помилуй».
                            

                                                   РОДИНИ  ТА  ХРЕСТИНИ

     Вагітну  жінку  в  селі  називали : «ингреунате» або «инсарченате».
     Вагітній  жінці  не  можна  було  виймати  хліб  з  печі  через  жар, щоб  дитина  не  була  злодієм. Їй  треба  було  задивлятися  на  гарних  людей, а коли  бачила  негарну  людину – треба  було  опустити  голову  і  задивитися  на  нігті.
     Для  вагітної  жінки  існували  такі  обереги: червона  запаска (катрінца) та  маленький  образ  матері Божої.
     Після  шести  місяців  жінка  починала  готувати  одяг  для  майбутньої  дитини. Все  шилося  вручну  із  натуральної  матерії.

     Коли  надходила  пора  народжувати,  до  породіллі  кликали  бабу – повитуху, яку  в  нашому   селі  називали «моша». Моша  відмикала  всі  замки  в  хаті, розплітала  косу рожениці , щоб  роди  проходили  легше.
     Прийнявши  дитину,  моша  обмивала  її, заповивала, а  родина  за  це  дарувала  їй  рушничок.
     Дитячу  пуповину   тримали, а  коли  дитина  підростала,  давали  дитині, щоб  вона  його  розв»язала аби  розум  у  неї  був  розв»язаний.
     На  родини  приходили,  хто  коли  міг , несучи  цукор, хліб, гроші , полотно  тощо. Спеціальних  страв  ніхто  не  готував, що  було  в  хаті, тим  і  пригощали. Газдині  на  родини  обов»язково  мали  йти  з  торбинкою, в  якій несли  все, що  мали. Породілля  в  торбинку, щось  мала  залишити.
     Колиску  для  дитини  виготовляли  обов»язково  із  дуба  або  ялини. Підвішували  її  до  стелі так, щоб  колиска  вільно  могла  розгойдуватись.
     Коли  дитину  клали  в  колиску, до  ручки  прив»язували  червону  ниточку, щоб  ніхто  її  не  наврочив. Якщо  дитина  плакала , мати  її  витирала  зворотною  стороною  сорочки, аби  все  погане  відійшло. Випрані  пеленки  мали буті  в  хаті  до  заходу  сонця, бо наші  предки  вважали, що  через  дитячі  речі  можна  було  забрати  у  дитини  сон  і  вона  цілу  ніч  плакатиме.
     Дитину  купали  кожного  дня  ввечері. Перший  раз  дитину  купала  найстарша жінка  із  роду. У  купель  клали  трави: ромашку, барвінок, любисток, пару  монеток. Витягали  дитину  обережно  за  голову, щоб  росла  високою  та  гарною, воду  не  можна  було  виносити  ввечері  із  хати, на  другий  день  виливали  цю  водичку  під  плодове  дерево.
    Дитину  хрестили  до  6  тижнів, після  того  ніхто  на  родини  більше  не  приходив. Для  хрещення  вибирали  непарну  кількість  кумів. Куми  хрещениці  дарували  хустинку, кульки золоті, гроші, хрещенику  одяг  або  гроші.
    Дитину  до  церкви  несла моша, яка  її  прийняла. Далі  священник  брав  дитину  та  передавав  старшому  хрещеному  батькові. Дитину клали  на  крижми, знятих  з  свічок. Потім  її  передавали  на  руки  всім  кумам.
    Далі  панотець  купав  дитину , остригав навхрест, а  волоссячко  спалюв.

     Додому  дитину  несла  також  моша. На  фотографії №4 видно в  центрі  мошу, яка  тримає  дитину. Нараховуємо  7  свічок, які  свідчать  про  те, що  на  цих  хрестинах  було  7  пар  кумів.

      На  фотографії  №5  видно, що  звичай  обирати  непарну  кількість  кумів  заміняється  на  парну – чотири  свічки- чотири  пари  хрещених  батьків. Звичай  обов»язкової моші  зберігається, хоча  в  ці  роки  дітей  не  народжували  вдома, а  в  лікарнях. Роль  моші виконувала старша жінка.
     На  фотографії  № 6 також  простежується  обирання  парної  кількості  кумів, адже  ми  бачимо  4  свічки, моша  тримає  дитину.

     На  фотографії  № 7 знову  видно, що  кумів обрано  4  пари.   
     Ім.»я  дитині  вибирав  батько, але  також  право  мав  надавати  ім.»я і  священник, якщо  він  вважав, що  воно  не  сумісне  з  церковними  канонами, тому  іноді  дитині  надавалося  два  імені.
     Дитину  вперше  стригли  в  рік  хрещенні  батьки. Цей  обряд  називався «пострижини». Волосся  не  викидалося, а  закладалося  в  якусь  щілинку  на  довічне  збереження. Саме  це  волоссячко  мало  прив»язати  дитину  до  рідної  домівки. Нанашки стригли  дитину  навхрест, потрохи  з  чотирьох  сторін.
     Ми  описали  тільки  деякі  аспекти  родильної традиції, для  того  щоб  краще  зрозуміти  ці  гарні  традиції. Учні  нашої  школи  разом  з  учителем  українознавства Котик Д.І.  зібрали  по  крупинкам  все, що  відбувалося після  народження  дитини  до її  хрещення  та  склали  сценарій , який  дістав  назву «У  світ  прийшла  людина».

                                                     НАРОДНА  МЕДИЦИНА  СЕЛА  ВАЛЯ  КУЗЬМИНА
     Ставлення  людини  до  природи  у  різні  часи  було  неоднаковим. Так, у  перші  віки  існування  людства  природа  для  людини   була  чимось  таємничим. У  кожному  листочку, у  кожній  квітці  чи  пташці  жителі  землі  вбачали  якесь  божество. Згодом  люди  почали  розуміти деякі  таємниці  навколишнього  світу, але  все  ж  таки й до  сьогодні  одухотвореність природи  залишається  в  пам»яті  народу.
     В  нашому  селі  багато  наших  односельчан  цікавляться  народною  медициною, зберігаються  в  деяких  родинах  різноманітні  рецепти.
                       Народні рецепти сім»ї  Кадерметової  Майї :   Засіб  для  очищення  нирок.

     Чайну  ложку  льняного  насіння  проварити  у  склянці води. Приймати по пів  склянки кожні  дві  години впродовж  двох  днів. Суміш  буде  густою, тому перед  вживанням  її  потрібно  розбавити  водою. Якщо  засіб  видасться неприємним  на  смак, можна  додати  лимонний  сік.
     Засіб  при  болі  в  печінці.  Коли  зриваємо  листя  кукурудзи, під  ними є  багато  волосків. Ці  волосинки є гарним  засобом  для  лікування  печінки .  Волосинки  потрібно  заварити  і  пити, як  чай. Термін  лікування  іноді  затягується  і  на  півроку. Щоб  лікування  було  успішним, початки  кукурудзи  мають  бути  спілими.
                      Рецепти  родини  Загурського  Віталія:
     Коли  пропадає  голос. Взяти  рівні  пропорції квіток гречки, мати- й – мачухи, трави  медунки,
листя  та  коренів мальви  лісової. 50 грам суміші  залити  1  літром окропу та  настояти  дві  години, процідити. Пити  по  50  мл. 4 рази  на  день  перед  їдою  маленькими ковтками.
                           Депресія
      Меліса – 100 гр., м»ята – 100 гр., чебрець – 75  гр. Суміш  душе  ретельно  перемішати. 3  столові  ложки  суміші  з  вечора  залити  в  термосі  трьома  склянками  окропу, вранці  процідити. Приймати  по  150  мл.  4  рази  на  день  за  30  хвилин  до  їди.
                           Відчуття  страху
     Приймати  буряковий  сік, змішаний  з  медом, як  заспокійливий  засіб, по  100 мл. 3- 4 рази  в  день. Приймати  на протязі  3  тижнів. Буряковий  сік  можна  зберігати  протягом  доби.
                       Рецепти  сім»ї  Тудана  Олександра:
                            Лікування захворювань  дихальної  системи.
     При  бронхіті потрібні  парові  інгаляції (дихати  під  рушником або  ковдрою  над  каструлею  з  вареною  картоплею).Можна  використати  для  цього  відвари  деяких  лікарських  рослин: евкаліпта, шавлії, бруньок сосни тощо.
      Пити  слід  відвари, які  полегшують  дихання з  таких  рослин: багна  болотяного, чебрецю, мати – й – мачухи, первоцвіту, бруньок  сосни,
фіалки  триколірної  тощо.
     При  сухому  кашлі  ефективний  сік  чорної  редьки. Редьку  ріжуть  на  маленькі  кубики, кладуть  у  каструлю, засипають  цукром і  печуть  у  духовці  впродовж  двох  годин. Потім  сік  редьки  проціджують. Вживають  по  чайній  ложці 3-4 рази  на  день перед  їжею. Можна  приготувати цей  засіб  іншим  способом. Нарізану  редьку (6 – 8 штук) добре посипати  цукром  і  залишити  для  виділення  соку  при  кімнатній  температурі на 8 – 12 годин. Потім  сік  процідити  і  вживати  по  1  столовій  ложці  через  кожні  1-2  години. Цей  сік  можна  змішати  з  соком  моркви і  медом.
                       Рецепти  сім»ї  Голунги  Михайла:
                           Недокрів»я
     Почисти  300 гр.  часника, подрібнити та  залити  1 літром  спирту  і  настояти  3  тижні.
     Доза: 20  капель  настойки до  півсклянки  молока, приймати  три  рази  на  день.
   
     На  протязі  двох  років  у  Валякузьминській  основній  школі  учні  9-х класів  працюють  над  проектом  «Технологія  вирощування  рослин  та  догляд  за  ними», під  час  роботи  над  проектом  кожен  учень  має  дослідити одну  трав»янисту  лікарську  рослину, один  кущ та  одне  дерево. Крім  того  ми  піднімаємо  питання  про  вирощування  лікарських  рослин  на  присадибних  ділянках, а  також  стараємося  дослідити  методи, які  потрібно  застосувати при їх  вирощуванні. Учням надається  змога  зрозуміти те, що  народна  медицина  може  вилікувати  дуже  багато  різноманітних  захворювань , але  на жаль, дуже  повільно. Необхідно  також  пам»ятати  про  те, що  народні  методи  лікування  також  іноді  мають  побічні  дії. Наші  предки  були  набагато  здоровіші, адже  вони  знали  і  використовували більше  за  нас методів  лікування  різноманітних  хвороб засобами  народної  медицини.

     Нам  слід  пам»ятати  й  те, що  найефективніше  лікують  людину  лікарські  рослини, які  ростуть  в  тій  місцевості, де  живе  сама  людина.
     Ми  вивчаємо  також  місце  проростання  рослин, які  занесені  в  Червону  книгу  України.
     Для  того , щоб  трохи  розкрити  таємниці  весняного  лісу та  деяких  рослин, які  занесені  у  Червону  книгу  України , ми зібрали  матеріал  для  написання  творчої  роботи  під  назвою «Крок  у  весняний  світ  природи».Фрагменти  цієї  роботи  ми подаємо.
     Звичайно,  в  нашому  Валякузьминському  лісі  першими  розкривають  свої  голубенькі  пелюсточки «проліски» - це  назва  народна, по- науковому  їх  називають  шафран  або  крокус. Нам  відомо  і  те , що  ця  рослина  занесена  до  Червоної  книги  України. Під час  літературної пошукової  роботи ми  зачиталися  давньогрецьким  міфом, який  розкриває  таємницю  походження   назви цієї рослини.
     Меркурій – бог  торгівлі і  мандрів  показував  свою  майстерність  в  метанні  диска. Та  ось  невдача – диск  вразив  його  друга  Крокоса на  смерть. Меркурій  довго  оплакував  друга, а  тоді  попрохав  богів  зберегти  пам»ять  про  Крокоса.
     З  краплин  його  крові  і  виросли  дуже  красиві  квіти – крокуси..
     В  наш  час  їх  використовують  в  медицині , кулінарії  та  парфумерії.
     Отже ми  зрозуміли  те, що  чудова  голубенька  квітка  потребує  нашого  захисту, ми  не  маємо  права  зривати  їх  оберемками, витоптувати.
     Крокус  замінює ряст  порожнистий, який  теж  занесений  до  Червоної  книги  України. У  нашому  Валякузьминському  лісі  ростуть  два  вида  цієї  рослини : білий  та  рожевий.
     Нам  слід  пам»ятати, що  ряст  зацвітає  лише  на  4-5  рік. Разом  зацвітає  ще  одна  червонокнижна  квітка  під  назвою – анемона. Ане-
мони  бувають  трьох  видів: анемона  лісова зацвітає  великими  білими, одиночними  квітками , анемона  діброва   зацвітає квітками  середніх  розмірів, здебільшого із  6  пелюсток, анемона  жовтцева  зацвітає  жовтим  цвітом – 2 – 3 квітками.
      Анемони  рослини  медоносні, декоративні, тому  багато  наших  односельчан  висаджують  їх  на  своїх  клумбах. 

     Народна  культура  включає  в  собі  багато  компонентів.

     Працюючи  в  архівах,  вчителька  українознавства  Котик Д.І. відкрила  ще  одну  сторінку культурного  життя  нашого  села. Виявляється, що вкінці  ХІХ  - на початку  ХХ  століття  в   нашому  селі  люди, які  хотіли проводити  народні  гуляння,  мали  просити  дозвіл  на  проведення  цих гулянь.
     В  1931 році проводилася «  переписка с протектурой  волости Козьмин  о  создании  румунського  культурно – просветительного  общества «Комунул  культурал  Штефан чел  маре»  в  коммуне  Козьмин – номер  документа – 14404. Отже,  в  1931 році  в  нашому  селі  молодь  була  задіяна  в  організації , які  проводила  різні  культурні  заходи.
     Крім  того  існувала  ще  й  організація  німецької  молоді  під  назвою «Бухенгарт», яка  також  у  1931  році  просила  дозвіл  на  проведення  народних  гулянь – документ  під  номером 14414.
     В  1932 році  такий  же  дозвіл  просили  жителі  Плаюл  Кузьмина – Мага Василь  та  Шородок  Лазер – документ  під  номером 14461
     Заява  німецького  товариства в  комуні Валя  Козминулуй про  видачу  їм  дозволу  для  постановки  п’єси  «Свята  ніч» - 20.12.1932 – 21.12.1932  років – документ  під  номером  15 704.
     Отже,  ті  документи, які  ми  описали,  свідчать  про  те, що  всі  гуляння  були  під  контролем  держави.

Copyright 2012. All Rights Reserved.