Автор: vznban Категория: Банилів
Дата публикации Просмотров: 2204
Печать

ДощівникІван Тимофійович Дощівник 1886-1973 літературний псевдонім Іван Підгоренко та Омелян Миколаєнко "Живучи в своєму краю, між своїми людьми, ми й не завважуємо краси мови, якою говорять усі кругом тебе, і чару пісень , яких співають. Але як людина опиниться на чужині - по волі чи по неволі - аж тоді переконається, як важко жити на чужині, не чуючи своєї мови і своєї пісні. Яке тепло розіллється по всій істоті людини, коли якийсь щасливий випадок донесе до її вуха хоч би одне рідне слівце або якийсь уривок рідної пісні." Іван Дощівник "Над Дунаєм" ЛІТЕРАТУРНА ТА ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Іван Дощівник був не тільки педагогом, але й письменником, публіцистом, критиком і перекладачем. Він залишив після себе поважну письменницьку спадщину, розсипану по різних періодичних виданнях і в недрукованих рукописах. Його поезії, нариси, новели, повісті та спогади почали друкуватися, починаючи з 1906 р. у буковинській і галицькій періодиці: «Буковині», «Ділі», «Часі», «Самостійній думці», «Рідній мові» та ін. Більшість його творів друкувалися під псевдонімом Івана Підгоренка або Омелька Миколаєнка. Писав І. Дощівник про життя та побут селян, інтелігенції та на історичні теми, У «Буковині» були надруковані твори «Розбита скрипочка», «Перегони», «Під ялицями», «Шматок синього неба». У «Ділі» — «Граничний опір», «.Літературний силует». У «Часі» — «Боротьба за український університет у Львові, 1907 р.». Слід відзначити, що І. Т. Дощівник брав активну участь у боротьбі за український університет у Львові, за що був арештований. На викладах у професора Степана Смаль-Стоцького - «Казка», «Воєнний іспит», «Винахідник», «Мій доброжанський сусід», «Поворот», «Іванова груша», «Юзько Буцік», «Комісар Чук», «Бабине літо», «Стріча з добружанськими земляками», «Над Дунаєм», «Самітник», «Без батьківщини», «Вічний мир», «Професор Тиран». У «Неділі» — «У Молдові на роботі». У «Робітнику» — «Соціальні поеми Тараса Шевченка». У «Самостійності» — «Криптонім». У місячнику «Читальня» з'явилися його популярні нариси про Євгена Гребінку, Юрія Федьковича, Володимира Самійленка, Миколу Лисенка та Гайкріха Кляйста. В альманаху «На шляху» надрукована новела «Молода вдова» та дві ліричні поезії Дощівник багато перекладав літературних творів видатних румунських письменників: «Соловейко» і «Віолончело» письменника І. Братську-Войнетті; «Цибух логофета Богуша» і «Руксанда" Микола Гане; «Піп Волокита» — Йона-Славіча, Олександра Влагуци та інші. На основі румунських джерел і літописів І. Дощівник писав нариси про Куксандру Хмельницьку, про Івана Підкову та Байду Вишневецького. Наприкінці життя брав участь в укладанні румунсько-українського та українсько-румунського словника, виданого в Бухаресті 1964 року. У словнику міститься 35 тисяч слів. Призначався він для учнів середніх шкіл. І. Дощівник залишив по собі спадок недрукованих оригінальних творів: «Зрадник», «Спогади про Осипа Маковея», «По стипендію», «Як умирала школа», «Гадючий острів». Письменник мріяв про незалежну і соборну Україну від Сяну до Кавказу. Він був одним із невсипущих патріотів, які завершили процес національного відродження ДАТИ ЖИТТЯ І.ДОЩІВНИКА 4 липня 1886 р. – народився у бідній селянській родині у селі Банилів Вижницького району Чернівецької області 1893-1898 рр. – навчався у Банилівській народній початковій школі 1898 -1906 рр. – навчався у Чернівецькій українській гімназії 1906-1910 рр. – навчався на філософському факультеті Чернівецького університету 1910-1912 рр. – працює викладачем Чернівецької гімназії 1912-1921 рр. – працює викладачем Вижницької української гімназії 1921 р. – переводять працювати в Старе Королівство, а в Констанцу над Чорним морем 1921-1973 рр. – живе і працює в Румунії 1923 р. – переводять у Сілістрію над Дунаєм 1928 р. – працює в м.Роман 1944 р. – живе в місті Думбравені 1971- 1973 рр. – живе в Бухаресті 20 березня 1973 р. – помер в м.Бухаресті. Похований на Євангелицькому цвинтарі НИКУЛА Тарас Денисович Завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 2 Національного медичного університету їм. О. О. Богомольця доктор медичних наук, професор. Лауреат Дер¬жавної премії України в галузі науки і техніки. Заслу¬жений діяч науки і техніки України. Академік Академії наук вищої освіти України. Дійсний член Української та Нью-Йоркської академій наук, Європейських асо¬ціацій (реальної, діалізу і трансплантації). Народився 5 січня 1936 р. у працьовитій і шанованій родині хліборобів Дениса Андрійовича та Ірини Наза¬рівни Никулів у мальовничому селі Банилів Вижницького району. У4-річному віці Тарасик вільно читав двома мовами і декламував вірші Т. Г. Шевченка. На «відмін¬но» закінчив школи — Банилівську неповно-середню та Вижницьку середню № 1 імені Ю. Федьковича. Коли громадськість Вижниці відзначала 500-річчя з дня заснування міста, поставила його прізвище на чолі списку «Гор-дість міста*, до якого було включено ЗО осіб. Незважаючи на безліч пере¬пон —Друга світова війна, румунські окупанти, сталінські посіпаки, смер¬тельна хвороба матері, восьмирічне ув'язнення тата в румунській та ра¬дянській тюрмах, матеріальні нестатки — хлопцеві вдалося використати генетично закладеш предками мож¬ливості, розвинути їх та не відхили¬тися від поступального напрямку. У1960 р. з відзнакою закінчив лі¬кувальний факультет Чернівецько¬го державного медичного інституту. Замість запропонованої аспірантури попросив направити його на роботу в рідний район. Медична діяльність у Нижньостанівецькій сільській та Вашківецькій ра¬йонній лікарнях (обіймав посади завідувача терапев¬тичного відділення та головного лікаря), виконання обов'язків профспілкового діяча районного і обласно¬го рівнів, викладання терапії в медичному училищі — навчили Тараса Денисовича багатьом важливим речам та зробили вагомий вклад у становлення його як лікаря, педагога, вченого і керівника. З 1965 р. він працює у Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця, де на терапевтичній кафедрі відомого професора А. П. Пелешука прой¬шов шлях від клінічного ординатора до професора, а з 1988 р. обраний завідувачем кафедри терапії, та¬кож виконував обов'язки проректора з навчальної та наукової роботи. Коло наукових досліджень Т. Д. Никули - не¬фрологія, кардіологія, гастроентерологія, ревматоло¬гія та ще 51 напрямок, їло ставить його в ряд провід¬них учених-клініцистів, гідним послідовником творців Київської терапевтичної школи. Разом з дружиною видали 5 тлумачних терапев¬тичних словників 4-ма мовами — для сприяння впро¬вадженню державної мови в навчальний процес. 22 січня 1990 р., згідно зі своїми переконаннями, Тарас Денисович стояв у історичному «живому лан¬цюзі» в Києві. Активний учасник усіх конгресів, що проводяться спільно з українцями діаспори, почи¬наючи з 1990 р. Полемічна стаття Т. Д. Никули «Мовна ситуація: погляд крізь призму сімдесятиліття», опублі¬кована в тижневику «Дзеркало тижня», знайшла пози¬тивний відгук у різних регіонах України, у т, ч.серед жителів Криму, передрукована за кордоном (Ізраїль). Під його керівництвом виконано 3 докторські та 16 кандидатських дисертацій. Опублікував понад 750 на¬укових праць, ут. ч. видав 56 книг (монографії, навчаль¬ні посібники, словники, довідники, щорічники), 17 ме-тодичних рекомендацій. Автор 47 винаходів і корисних моделей нових пристроїв і способів діагностики, про¬філактики, лікування та реабілітації. Створив і впро- вадив у практику оригінальні комп ютерні програми навчання та контролю знань студентів з пропедевтики внут¬рішньої медицини, що використову¬ються і за межами України. Тарас Денисович — один із засно¬вників Брусницького курорту, що на Буковині, був головним терапевтом Української ради з упрапління курор-тами профспілок. Організатор і бага¬торічний науковий керівник Київсь¬кого міського нефрологічного центру, фундатор і відповідальний редактор першого в Україні нефрологічного пе¬ріодичного видання - щорічника «Ак-туальні проблеми нефрології», член редколегій низки медичних журналів терапевтичного профілю. Гідно пред¬ставляє науку нашої держави на міжнародних конгресах і симпозіумах. Очолює Центр міжна¬родних клінічних досліджень. Призначався консульта¬тивним редактором Американського біографічного інституту (СІЛА), заступником генерального директо¬ра Міжнародного біографічного центру в Кембриджі (Англія), чого раніше не удостоювався жоден украї¬нець. Лауреат десятків українських і міжнародних на¬город за здобутки в медицині: «Міжнародний орден Достоїнства», «Міжнародний орден Визнання», «Орден Міжнародних Послів», «Знак пошани», має почесні міжнародні звання «Людина 2003 року», «Міжнародний вчений 2004 року», медалі «2000 видатних людей XX сто¬ліття», «Лідери для нового століття», «2000 видатних учених XXI століття», імені М. Д. Стражеска, Платона, Марії Кюрі тощо. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2009 р. «За розробку та впрова¬дження системи методів діагностики, профілактики і лікування хвороб нирок», премій Української академії наук, Академії наук вищої освіти України. Його творча біографія щороку публікується у про¬відних міжнародних біографічних центрах, у т. ч. «Хто є хто у світі, та в аналогіч¬них Українських виданнях («Хто є хто в Україні»). Нитка життя Тараса Денисовича Никули наза¬вжди вплетена в історію Буковинського краю. Кни¬га його спогадів «Життя і медицина» презентована скрізь, де вчився чи працював автор, отримала визна¬ння в різних країнах світу як кращий зразок мему¬арної медичної літератури. Дружина Валентина — лікар-терапевт вищої ка¬тегорії, доктор медичних наук, професор Національ¬ного медичного університету імені О. О. Богомольця. Член буковинського земляцтва в м. Києві. Уродженка Наддніпрянщини, але серцем прикипіла до Букови¬ни, сприйняла її дух і звичаї, поріднилася з родича¬ми чоловіка. Старший син Борис, за фахом уролог-сексопатолог, працює в дорожній клінічній лікарні №2 Укр¬залізниці м. Києва та у медичній фірмі «Борис», має винахід і друковані праці. Дочка Олена — лікар-генетик, кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Інституту гі¬гієни та медичної екології ім. О. М. Марзєєва, вико-навчий директор Спілки громадських організацій «Всеукраїнська асоціація захисту прав пацієнтів «Здо¬ров'я нації» Йосип-Тодосій Сележан Викладач народознавства, історії народної культури і мистецтва філологічного факультету Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича, завідуючий кабінетом народознавства факультету, народознавець, автор понад 100 наукових статей з питань ре¬лігії, культури духовності, народознавства — звичаїв та обрядів православ¬ної церкви, історії церкви, іконографії, хорового розспіву церкви, літургіки, народознавства, автор численних статей газети «Буковинське віче», один із активних її авторів, автор статей всеукраїнського часопису «Народознав¬ство». Автор книг «Православні свята на Буковині», «Основи національного виховання»

ГрушковськийІван Миколайович Грушковський - історик, краєзнавець, публіцист Він народився 8 березня 1925 року в селі Кальнівцях Кіцманського, бувшого Вашківського району в багатодітній родині хліборобів Олени і Миколи Грушковських. Його рідне село розкинулося по обидва боки річки Брусниця між селом Брусницею, раніше Барбівці, і Нижніми Станівцями. . Після закінчення навчання, крім педагогічної роботи Грушковський глибоко вникав у суспільно-політичне життя різних періодів історії рідної землі. Так, в 1959 році брав участь у науковій конференції присвяченій 40-річчю Хотинського повстання проти румунських окупантів. Згодом в газеті з'явилася стаття "Повстання 113 полку ".Працюючи в Банилові, збирав матеріали з архівів, зокрема в Чернівцях, про історію села, яка була надрукована в "Історія міст і сіл УРСР" Чернівецька область, Київ, 1969р.,ст. 112-121. Це дало можливість працювати і збирати документальні матеріали, речі, тощо для створення музею історії села Банилів. Тривала робота призвела до створення і відкриття музею в 1984 році.

В музеїЦе був один з кращих музеїв історії села в області. Про це свідчать відгуки туристів з Японії, Канади, Молдови, Німеччини, та інших країн. Буковина багата талановитими людьми. Про це свідчать численні факти. В нашому краї завжди було вдосталь неординарних творчих натур. Тут ніколи не бракувало пошуковців, людей дослідницького складу. А поле діяльності для них справді обширне. Адже Буковина - земля , де залишили свої сліди десятки різних племен, де дотикалися інтереси багатьох держав як у далекому минулому, так і в зовсім близькій сучасності. Мабуть в кожному селі є свої краєзнавці - люди, яким майже все відомо з історії свого села (походження назви, коли вперше згадується в документах,географічне положення). Це неспокійнй люди, що присвячують все своє свідоме життя улюбленій справі. В Банилові таким є Іван Грушковський. Незважаючи на поважний вік, Іван Миколайович Грушковський досить активний , Жадоба до пізнання не згасла. Замітки, статті, написані ним, часто з являються в нашій районній газеті, в інших періодичний виданнях. Він сповнений планів. Має бажання випустити невеличку книжечку з своїх публіцистичних статей з історії нашого народу, Буковини . Хотів би видати повне зібрання творів Івана Дощівника. Нині працює над статтями «З історії міст і сіл Вижниччини», «Титан історії України»»,»До 110-річниці від дня народження Івана Дощівника», «Про Володимира Антоновича». Ось такий він невгамовний- Іван Грушковський-відмінник народної освіти з 1987р., лауреат премії імені Юрія Федьковича з 1996року

 

 

 

 

КнигиБлажчук Акселіна Іванівна. Акселіна БлажчукМайстер народної творчості, вишивальниця , вчитель-пенсіонер Банитлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, відмінник народної освіти, старший учитель, ветеран праці Народилась 19 червня 1941 року в с. Ярівка Хотинського району Чернівецької області в багатодітній селянській сім'ї. В рідному селі закінчила семирічну школу. Ще навчаючись в школі, як юнат, за вирощування високих врожаїв сільськогосподарських культур на дослідних шкільних ділянках в 1955 році була затверджена учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і нагороджена медаллю ВДНГ СРСР, (свідоцтво № 136053 Головного комітету ВДНГ від 18.07 1955 р. м. Москва). Після школи 5 років (1955-1960 рр.) працювала в місцевому колгоспі, вишивала, ткала, вивчала народні промисли, робила замальовки. В 1960 році вступила до Вижницького училища прикладного мистецтва, яке закінчила в 1965 році. З присвоєнням спеціальності "художник-майстер по моделюванню дитячого і жіночого одягу". 1965-1967рр. - викладач композиції Вижницького коледжу прикладного мистецтва їм. В. Ю. Шкрібляка. З 1968 року вчитель образотворчого мистецтва і художньої вишивки Банилівської середньої школи. Використовуючи народні мотиви Гуцульщини і Буковини та інших областей України створює нові яскраві вироби народного і декоративного мистецтва, бере участь в багатьох фольклорно-етнографічних святах краю. її вироби (рушники, доріжки, чоловічі і дитячі сорочки, декоративні панно, й серветки) демонструвались на обласних, республіканських і всесоюзних виставках. Кращі зразки вишивок відбирались на Міжнародні виставки в Канаду, Францію, Польщу, Австралію та Індію. Акселіна Іванівна Блажчук володіє різними техніками вишивки. Вишиту хрестиком скатертину, качаточками, хрестиком і штапівкою -віконні портьєри на поверхах, панно з портретом Тараса Григоровича Шевченка, вишиті сорочка для учасників художньої самодіяльності, що вона вишивала разом з учнями, можна бачити і сьогодні в Банилівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Взявши до уваги її велику особисту творчу роботу у галузі вишивання правління Спілки художників України присвоїло їй звання – Майстра традиційного народного мистецтва - вишивка. Більш ніж З0 випускників Банилівської середньої школи закінчили художнє училище і вищі навчальні заклади по цьому профілю і в даний час працюють вчителями образотворчого мистецтва в різних школах, викладачами в Вижницькому коледжі прикладного мистецтва та художніх школах, дизайнерами на різних виробництвах.

СележанЙосип-Тодосій Сележан Викладач народознавства, історії народної культури і мистецтва філологічного факультету Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича, завідуючий кабінетом народознавства факультету, народознавець, автор понад 100 наукових статей з питань ре¬лігії, культури духовності, народознавства — звичаїв та обрядів православ¬ної церкви, історії церкви, іконографії, хорового розспіву церкви, літургіки, народознавства, автор численних статей газети «Буковинське віче», один із активних її авторів, автор статей всеукраїнського часопису «Народознав¬ство». Автор книг «Православні свята на Буковині», «Основи національного виховання» Вишивка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МанчуленкоМарія Манчуленко Художник - майстер художньої вишивки, педагог. Володіє різними техніками ху¬дожньої вишивки: нанизування, мережка, солов'їні вічка, ретязь, гладь, штапівка, хрестик, низинка тощо. Член НСМНМУ (2006 р.). У 1996 р. закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва, у 2007 р. Південно-український державний педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського (ху¬дожньо-графічний факультет). Працює вчителем образотвор¬чого мистецтва, трудового навчан¬ня, креслення у Банилівський ЗОШ І-ІІІст. З 2000 р. бере участь у районних, обласних, регіональних виставках, фестивалях декора¬тивно-ужиткового мистецтва. Роботи знаходяться у приватних збірках України та за кордоном.

 

 

НикифорякДмитро Михайлович Никифоряк - педагог, публіцист, організатор видань книжок у м.Вижниця, громадсько-культурний діяч, заступник голови Всеукраїнського товариства "Гуцульщина" Дмитро Михайлович— один із перших організаторів у Вижниці книжкових видань. Зокрема за його сприяння побачили світ краєзнавця і громадського діяча Михайла Іванюка «Народні перекази рідного краю» (1993 р.), «Світські колядки», «Народні ігри та іграшки» (1994 р.), «Літературно-мистецька Вижниччини» (1995 р.); І.Грушковського — «Біографія і літературна діяльність Івана Дощівника» (1993 р); збірник матеріалі науково-практичної конференції у Вижниці на тему: «Гуцули бувинського краю: реалії, проблеми, перспективи розвитку» та багато інших. Він є автором багатьох публікацій про освіту Вижниччини, її історію та сучасні проблеми. Разом із однодумцями в 1990 році в с.Банилів організував осередок Товариство української мови ім. Т.Шевченка. З 2000 року і по нинішній час — голова районного товариства Всеукраїнського об'єднання «Просвіта» ім. Т.Шевченка. А ще з 1994 року беззмінно є заступником голови Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Докладав багато зусиль у проведенні Міжнародних Гуцульських фестивалів, зокрема, останнього — в 2009 році. У 1997 році запоаткував у Гуцульському регіоні Зльоти обдарованої учнівської молоді, які витримали перевірку часом і проводяться й у даний час. Із дванадцяти зльотів десять відбувалися на Вижниччині Вони стали важливою формою вивчення етнографічних особливостей Вижниччини та інших районів Гуцульщини, залучення учнівської молоді до пошукової і науково-дослідницької гуцульщинозназства. Багато років Дмитро Михайлович підтримує Вижницький осередок Національної спілки народних майстрів України, відомий не тільки на Гуцульщині, а й в інших регіонах України та за кордо-ном. Зокрема, Заслужений майстер України, вишивальниця Ма¬рія Клим побувала зі своїми роботами в Канаді, Австрії, Німеч¬чині, Франції. Самобутня вишивка, писанкарство, різьбярство, інкрустація, ткацтво та інші види народного мистецтва яскраво демонструють високий естетичний рівень гуцульського народно¬го мистецтва. Дмитро Никифоряк є автором багатьох передмов книжок місцевих поетів, письменників. Своєю невтомною працею та пат-ріотизмом збагачує Вижниччину різноманітними мистецькими та просвітницькими заходами. Завдяки його наполегливості в районі збережена мережа культурно-освітніх закладів. Тут при¬жилися такі колоритні заходи, як «Гуцульські фестини», дитячий щорічний фестиваль ім. Н.Яремчука, «Перлина Черемошу» та ін.

ДІЯКОНЮК 1Діяконюк 2Діяконюк 3

Діяконюк Іван Васильович

 

(9 липня 1973р.н.) –
вчитель музики, педагог-організатор
в Банилівській ЗОШ І-ІІІст.
Молодший сержант, призвався 08.04.2014р. (на даний час вважається
безвісті зниклим).
Одружений, виховує дві доньки

 

Діяконюк 4

Колотило Олександр

Колотило Олександр Ілліч 

(27 лютого 1979р.н.) – сержант,

призвався 08.04.2014р.
(на даний час вважається безвісті зниклим).
Одружений, виховує дві доньки.

Колотило Олександр 1

Copyright 2012. All Rights Reserved.