Автор: vznber Категория: Берегомет
Дата публикации Просмотров: 2091
Печать

Духовність

 

Керівник

Вчитель історії Корнецька Параска Василівна

 

ПВ 

 

Група учнів

av

Зліва направо:

 

Перший ряд: Граб Наталія, Іпатій Микола, Єремічук Ольга, Том’юк Аліна.

 

Другий ряд: Гуцуляк Іван, Танас Наталія, Гуджук Дмитро, Вакару Аліна.
Третій ряд: Костриба Богдана, Андрицуляк Роксолана, Паламарюк Дмитро, Бучок Любов.

 к1 к2Капличка меморіал, побудована в пам’ять про масові репресії в 1941-1953 роках.

 

к3Капличка у с. Стебник

  Капличку у Стебнику почали будувати у 1994 році. І будували її цілих 17 років. Ініціатором побудови каплички був житель Стебника Мендришора Дмитро. Будувати каплицю допомагали громада Стебника, Берегометське ДЛМГ, Берегометське лісництво та приватні підприємці. Щороку на капличку люди роблять пожертву від Коляди та Маланки. На великі свята у капличці править службу священик Кігніцький Василь Іванович.

обелПамятник Слави воїнам, які загинули у роки  Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.


  У 1968 році в нашому селищі було споруджено гранітний пам’ятник воїнам-односельчанам, які загинули в час Другої світової війни. До цього в Берегометі не існувало ніякої пам’ятки, яка б символізувала участь односельчан в боротьбі за визволення нашої країни від гітлерівської окупації. Скульптором є Іван Ісарик, архітектором – Богдан Дергач.
  У зв’язку із тим, що з нашого селища на фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло більше 100 жителів, було прийнято рішення Обласної ради спорудити великий обеліск який звеличував б мужність і хоробрість берегометчан у цій найбільшій, найжахливішій війні ХХ століття. Наш пам’ятник є гордістю Берегомета, бо являється одним із найбільших у Чернівецькій області, що свідчить про велич Берегомета та його внесок у здобуття перемоги над гітлерівською Німеччиною.

голод Три Хрести в пам’ять жертвам голодомору.

Ц3Українська православна церква Пресвятої Богородиці

 
       Зовсім недавно у 2010 році навпроти лікарні збудовано церкву Пресвятої Богородиці, ікони для якої писала жителька Берегомету Бойко Бойко Василина Іванівна.

 

Церква Архистратига Михаїла

 Ц2Михайлівська церква 1888 р.


  Церква була побудована ще у 1887 році. Великий внесок у будівництво Церкви вклав граф Василько, а також громада села Берегомет. Дзвони, які так дзвінко передзвонюються на все село, пожертвував саме граф Василько.   Першим священнослужителем святого храму був отець Дорошенко.
  Храм побудовано в гарному архітектурному стилі. У середині храм ділиться на три частини: вівтар, середня частина храму і притвор. Вівтар означає Царство Небесне. У вівтар має право входити тільки священик. У середній частині стоять усі віруючі християни.
  Храм Божий за своїм зовнішнім виглядом відрізняється від інших будівель. Здебільшого храм будується у вигляді хреста. Будівля храму, як правило, завершується вгорі куполом, який зображає собою небо. А купол закінчується вгорі главою, на якій ставиться хрест на славу глави Церкви – Ісуса Христа.
  На Церкві св. Михаїла зведені три глави – три Лиця Св. Трійці. Збоку розташована дзвіниця, в середині якої висять дзвони.
  Церковний дзвін використовується для того, щоб скликати віруючих на молитву, на Богослужіння, а також для того, щоб сповіщати про найважливіші частини здійснюваної у храмі служби. Удари в усі дзвони означають християнську радість з приводу урочистого свята тощо, по-іншому називаються „дзвонінням”. Удари у дзвони з приводу сумної події називаються „перебір”. Звуки дзвонів нагадують нам про вищий небесний світ.
  Православний храм збудований вівтарем на схід – у бік світла, де сходить сонце, як і всі православні храми.
  У середині храму на стінах висить багато ікон святих мучеників, угодників Божих. Стіни розмальовані також всілякими іконами. Під час богослужіння в церкві повинна панувати цілковита тиша.
  Після другої світової війни в 1945 році в церкві почав служити отець Скаб Михаїл, який працював 14 років. Слідом за ним був отець Похила Леонід, який також пропрацював 14 років. Похила Леонід пожертвував для церкви 2 великі ікони, які досі знаходяться в Божому Храмі. Після отця Леоніда священиком працював Дячук Сергій. Після отця Сергія прийшов отець Бутейко Сергій, який пропрацював на Божій ниві до 1990 року.
  За цей час багато було зроблено для церкви св. Михаїла. Храм оздоблювали, ремонтували, докладали багато зусиль для його довершеного вигляду.
  Першим паламарем був Мендришора Іван Никифорович, який працював одночасно і писарем і гробарем на цвинтарі. Він також пожертвував до церкви ікону Івана Христителя.
У Церкві створився за ці роки церковний хор, який ще діє на сьогоднішній день. Тільки мало хто залишився з тих хористів, що були спочатку.
У 1990 році своє служіння Господу в Церкві св. Михаїла почав протоієрей Кігніцький Василь Іванович з матушкою Кігніцькою Марією Василівною, який служить до цього часу.
Спасіння, яке Христос дарував нам через своє розп’яття на хресті і Воскресіння, продовжується в Церкві. Тому блаженний Августин назвав Церкву „Христом, що простягається у віках”. Це означає, що Церква є Христос, який навіть після святого Воскресіння і Вознесіння продовжує спасіння світу у Святому Дусі. Людство постійно знаходить Бога в тілі Христа – Церкві.

Ц22
 

  На кладовищі, що біля Михайлівської церкви, бачимо старий пам’ятний хрест, встановлений на огородженій ділянці цвинтаря. Раніше біля сучасної церкви на місці, де тепер розташований цвинтар, знаходилася більш стара церква, побудована Олександром Васильком у 1773 році, та її було перевезено 1889 року до села Долішній Шепіт.
  Поряд з хрестом за тією ж самою огорожею стоїть декілька надгробків з іменами роду Васильків. На одному з них зберігся родовий герб Васильків – гостроконечна стріла з оперенням, що впирається у півмісяць. Зверху герба – геральдична корона, а обабіч – шестикутні зірки. Цей надгробок належить барону Олександру Васильку (1827–1893 рр.). Поруч – могила графа Георгія Василька (1864–1940 рр.) та його дружини графині Елізи. Над могилою встановлено чорний мармуровий пам’ятник.

Церква Святого Юрія Побідоносця (Підкрайська церква)

Ц1 

Як будувалась
Підкрайська Юріївська церква

   ФеренЮрій ФЕРЕНЧУК,
смт Берегомет,
стаття для газети
«Вижницькі обрії»
від 8 грудня 2006 року

  Цю розповідь я записав зі став Іллі Берника, сина Гаврила, в 1985 році, який був очевидцем спорудження церкви. Берник добре пам'ятав організатора побудови церкви Юрія Гавалешка. 30 років він був двірником Берегомета. Мав добрі стосунки з графом Васильком, який йому подарував (а з інших джерел - обміняв) 6 фалеч на Буковині, мабуть, лісу, і 4 фальчі поля у Підкраї. Гавалешко був досить заможним господарем. Мав чотири слуги і служниць, які доїли корови. Були в нього коні, добротні господарські приміщення. Все господарство знаходилось на хуторі Віпчина, де ще й досі є хата його сина. У Юрія Гавалешка було 10 дітей – недарма сьогодні в Берегометі є чимало Гавалешків.
  Двірник тримав у селі добру дисципліну, порядок. Йому жандарми не були потрібні, в його канцелярії на шинку висіла палиця, за допомогою якої розв'язував різні конфлікти, часто мирив людей. У цісаря Франца Йосифа мав неабиякий авторитет, і той з радістю подавав йому руку. Чому? По-перше, за те, що Гавалешко в день знаменної події – державного свята – збирав гарних молодиць, дівчат, легінів, зодягнутих у гуцульську одіж, троїсті музики та разом з ними їздив у Відень, де виступали перед трибуною цісаря. За слухання державі цісар особисто нагородив Гавалешка золотою медаллю (як доказ цьому – світлина в альбомі «Бувальщина», що знаходиться в Музеї ім. Ю. Федьковича).
  Юрій Гавалешко похований на старому підкрайському цвинтарі. На жаль, його могила залишилась без відповідного догляду. Та повернімось до будівництва Підкрайської церкви святого Юрія. Земля, де збудована церква, куплена Юрієм Гавалешком і Дмитром Перепелицею у Фочука. Поруч земельну ділянку купив і Єренюк Антон, який переїхав у Берегомет з Лукавців. Скільки місця потрібно було для спорудження церкви – залишили, решту – ґазди відгородили та поділили між собою. На одній половині ховали Гавалешків, а на другій – Перепелиців.
  Щоб збудувати церкву, Гавалешко, як двірник, примусово збирав гроші у місцевого населення. Дерево на церкву дала графиня Чокантін, що жила у Миговому. Прізвище майстра; який керував спорудженням церкви, мені невідоме. Але дізнався про будівничого Герасимчука і такий цікавий факт, пов'язаний із даною церквою. Коли Герасимчук уже був на самому верху церкви, Гавалешко заклався з майстром на бочку пива, якщо той з такої висоти попаде сокирою в центр кола, намальованого на траві. Майстер виграв бочку пива, бо в його руках сокира була, як скрипка в руках музиканта. Зате пиво пили всі та ще й жартували.
  Будівництво церкви було закінчено в 1894 році. Це була велика радісна подія. З того часу багато води протекло в Сіреті. Церква – свідок подій, що відбувались навколо неї. Та попри все, храм святого Юрія живе і буде жити, служити Богу і віруючим ще багато-багато.

           
              Перлина пам’ятки селища Берегомет

Стаття для газети «Вижницькі обрії»,
                               написана Мендришорою Дмитром,
учнем НВК «Берегометська гімназія»

  На зеленій Буковині, в селищі Берегомет, яке розкинулося на мальовничих берегах річки Сірет, побудовано дві церкви. Згадаємо історію побудови однієї із них, названої в честь Георгія Побідоносця. Заснована церква в кінці XIX століття. Ініціював побудову храму один з берегометських газдів Юрій Гавалешко. На той час він був двірником в селі, що рівнозначно голові сільської ради на сьогоднішній час. Цей чоловік за власні кошти купив ділянку землі на побудову церкви та сільського цвинтаря. Цим задумом зацікавився граф Василько, який мав маєток у Берегометі і володів більшістю земель та лісів. Він дав на побудову даного храму матеріали; які знаходилися в селі Вовчинець.
  І тут підключилася громада села. Власним коштом такі ґазди як Бужори, Марчуки, Гавалешки і Бучоки зводили ліс до місця побудови церкви. Двірник Юрій Гавалешко найняв гуцулів з гір, які спеціалізувалися на побудові дерев’яних храмів, що стоять і по сьогоднішній день в багатьох селах нашого краю. Він оплатив роботу майстрів, а громада села допомагала, чим могла. Тоді привезли маляра, який розписував внутрішні стіни стіни, а також малював ікони. Сільський ґазда Семен Тодорович Боднарюк продав воли і купив Євангеліє, яке подарував на відкриття церкви. З 1894 р. почалася історія існування нашої церкви. В різні часи, аж до 1960 р. тут правили священики. Особливо запам'ятався громаді отець Волошенко, який правив з 1938 р. Але прийшли часи радянського атеїзму, які ледь не загубили святиню нашого краю. І сталося так, що в 1960 р. церкву було закрито. Тут заснували краєзнавчий музей. Люди, як могли, оберігали церковне майно від пограбування. Особливо оберігали церковні дзвони, які з ініціативи селян Грамажори, Г.І. Передейка, В. Софійчука були закопані. Це місце довго зберігалося в таємниці аж до наступного відкриття.
  Усі ці роки люди домагалися, щоб відкрили храм. Але ця мрія здійснилась аж в часи «перебудови». Завдяки неодноразовому клопотанню мешканців села, особливо І. Передейка, Фочука, Пуршеги. У 1989 р. роботу церкви було відновлено. І почалося їі нове відродження. Були викопані і реставровані дзвони, які довгий час пролежали в землі, чекаючи свого благословенного часу. Прихожани церкви багато зробили своїми силами і коштами, щоб храм мав належний вигляд. З 1992 р. Георгіївська церква селища Берегомет офіційно підпорядкована Київському патріархату, і ось,уже п’ятнадцятий рік служби править Степан Колотило. З церквою зв’язане життя людей та всього селища. Тут відбуваються як і веселі, так і сумні події, тому це місце є священним для нашого народу. Це історична пам’ятка завжди буде нагадувати людям, що громада – велика сила, яка здатна як і побудувати, і зруйнувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.