Автор: vzncher Категория: Черешенька
Дата публикации Просмотров: 1267
Печать

       Над розділом працювали: вчитель історії Боднарашек Дмитро Васильович, учень 11-Б класу Боднарашек Олексій, учениця 10 класу Товарницька Оксана

                 212121

Походження назви с. Черешенька

1

Споконвіку народ прагнув осягнути своє минуле, своє коріння. Не втішною була історія українського народу. Невблаганна система робила все можливе, щоб позбавити нас минулого, деформувати його. 

Історія нашого села Черешенька, цього мальовничого невеличкого села в передгір'ї Карпат, дуже мало висвітлена в літературі. Майже немає архівних документів, які свідчили б про заселення і розвиток цих земель. 

Однак історичні назви кутків села - Турецька криниця, німецьке поселення Катарінендорф, Александрдорф, Ціпишин свідчать, що на долю наших односельчан випало немало випробувань. Є багато версій щодо походження назви села. 

Народні перекази говорять, що назва нашого села походить від назви фруктового дерева черешня, яке було посаджене галицьким парубком - втікачем. 

Інші - про існування власника землі Череша, а його помістя - черешським, згодом названим черешським чи черешенським. 

Історія кожного куточка на Україні овіяна таємничістю. Чудова назва нашого села пов'язана з такою легендою: "Здалека приходили сюди люди за слатиною - солоною водою. Її набирали у бочівки і на конях або на своїх плечах несли додому. І прозвали те місце, звідки витікала солена вода - Солонцем. Ті, що йшли сюди з боку Черемоша, часто блудили, бо як виходити з надчеремошшя на Багну, то видно кілька подібних горбів. І замість одного місця люди потрапляють на інше. 

Одного разу чоловік з Галичини приніс з собою черешеньку і посадив її на одній горі. По ній він мав із своїми товаришами орієнтуватися, щоб не заблукати серед крутосхилів та правічних лісів і без перешкод знайти солену криницю. На цій горі дерева ростуть низькі, через наявність солонців. 

Минали роки. Маленька черешенька перетворилася на велике дерево, яке щороку радувало подорожніх солодкими плодами. Часто вони заночовували під черешнею зі своєю нелегкою, але такою потрібною ношею. Адже в ті часи сіль була дуже дорогою. А зі сходом сонця вирушали додому не забувши прихопити з собою жменю солодких черешень. З викинутих кісточок виростали нові деревця, які жадібно тягнулися до сонця. Приходила весна і черешні зацвітали своїм білим цвітом серед зелених буків і смерек. Ще й сьогодні серед лісу можна зустріти черешню.

(Записано в 1963 р. в Черешенці від Івана Трача, 1910 р.н. та Палія Фірчука, 1910 р.н.)

Copyright 2012. All Rights Reserved.