Автор: vznchor Категория: Чорногузи
Дата публикации Просмотров: 1203
Печать

Над розділом працювали:

Керівник

 Paladiy

Паладій Жанна Олександрівна

вчитель історії

Дослідник

Mitskan

Мицкан Михайло

учень 9 класу

 

stork2Колись нижче Вижниці, на правому березі ріки Черемош, тулилася під горою рівнина, покрита буйною луговиною. З гори били перлами джерела, заливаючи яри лугів і утворюючи озерця та затоки, над якими здіймалися вгору осики і тополі.

Ранньою весною або в серпні над цим тереном щорічно крутилися зграї чорногузів, коли відлітали до вирію або поверталися з нього на родинні землі. Часто довгоногі птахи тут присідали на деякий час, поправляючи з далекої дороги свої стерті крила. Набравшись моці, вони відлітали дальше, але не завжди всі. Бувало з весни пари залишалися у цьому затишку літувати. Вони чалапали довгими ногами по черевце у воді, витягаючи з неї дзьобами поживу. Потім сідали на тополі чи осики і гніздилися. Тоді тут ніхто не пастушив і ніхто не підглядав їх. Вони почували себе спокійно.

Одного разу під осінь люди побачили в Лугах колибу. storkБіля неї ходив незнайомий чоловік. За ним бігали голопупі хлопчики. Був убраний він у білу сорочку і чорні гузна. Здалека мав подобу чорногуза. Коли наставали холоди, він одягав до чорних гузнів білий кожух і навіть взимку виглядав як чорногуз. Тому всі цього чоловіка прозивали Чорногузом. 

З роками підросли Чорногузові сини. І всі їх називали так само Чорногузами. Хлопці поженилися. Мали діти і набудували хати. Так виникло село, яке називали Чорногузами.

І тепер щорічно кожної весни і осені над селом кружляють чорногузи. Сюди їх веде шлях до вирію і назад. Але сідають на перепочинок вже на Багні або на зарінку.

 

(Записано в 1958р. в Чорногузах від Степана Дучука, 1900 року народження).

 

Використана література

1.Іванюк Михайло “Народні перекази рідного краю”. – Вижниця, 1993.

Copyright 2012. All Rights Reserved.