Автор: vznchor Категория: Чорногузи
Дата публикации Просмотров: 2547
Печать

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Над розділом працювали:

Керівники

 

Paladiy

Marfiychuk

Паладій Жанна Олександрівна

вчитель історії

          

Марфійчук Марія Костянтинівна

вчитель української мови і літератури

 

Дослідники

 

Kovalyuk Dmitryuk

Вчитель англійської мови і класний керівник

Ковалюк Марія Іванівна та учениці 9 класу         

Білак Ольга, Григоряк Христина, Гуцуляк Крістіна,  Георгійчук Андріана, Іванюк Іванна, Козмей Анастасія

       Дмитрюк Василь      

учень 11 класу

 

 

 

Kalin Larisa
Grigoryak Sergiy Andryuk

  Калин Лариса

учениця 7 класу

Григоряк Сергій

учень 9 класу

Андрюк Євгеній

 

 

   

Наше село Чорногузи багате на творчих і обдарованих людей. Серед них – поети, композитори, музичні колективи, художники, народні майстри та майстрині. Саме вони збагачують спадщину нашого краю прекрасними мистецькими творами і творять сучасне обличчя Чорногузів.

Композитор і музикант

Володимир Миколайович Василіка

Volodimir Vasilika

Народився 3 грудня 1953 року в селі Подвірне Новоселицького району Чернівецької області.

У долі Володимира Миколайовича музика відіграла важливу роль. Пісня була і є супутницею пана Володимира і в радості, і в горі. В 1971 році вступив на диригентсько – хорове відділення Чернівецького культосвітнього училища і в 1973 році отримав диплом керівника самодіяльного хорового колективу. Після успішного закінчення Володимир Миколайович Василіка, уже як спеціаліст, їде за направленням у Вижниччину.

З того часу промайнуло багато років. Закінчивши в 1988 році Івано – Франківський педагогічний інститут імені В. Стефаника, працює у Вижницькій ЗОШ І – ІІІ ступенів і Вижницькій школі – інтернаті вчителем української мови та літератури, музики, заступником директора з виховної роботи Чорногузівської ЗОШ І – ІІІ ступенів, веде фольклорний гурток та гурток сольного співу, керує хором Вижницького територіального центру допомоги одиноким, престарілим та інвалідам. Одружений. Виховав двох чудових доньок. Донька Наталія пішла слідами батька – закінчила училище мистецтв імені С. Воробкевича і Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича та працює викладачем Вижницької школи мистецтв.

Володимир Миколайович Василіка окрім того, що гарно співає і грає, з великою радістю і любов’ю пише музику. Тісна співпраця з місцевими поетами зроджується прекрасними піснями.

Твори Володимира Миколайовича Василіки неодноразово публікувались в літературно – мистецькому та науково – освітньому виданні “Німчич”, районній газеті “Вижницькі обрії”, обласній педагогічній газеті “Крайова освіта”, у збірнику “Візерунки серця” в співавторстві з поетесою Світланою Яремою.

10002

10001

10006

Поет

Василь Дихтяр

Vasil DihtyarНародився в селі Чорногузи Вижницького району 12 лютого 1958 року. Закінчив середню школу, а відтак – Чернівецьке залізнодорожне училище.

Вірші пише з шкільних років. Перший вірш, з яким семикласником вийшов на люди – Заспівай мені, мамо!, але й була двадцятирічна перерва в творчості поета. В 1999 році знову взявся за віршування. Друкувався в районній газеті та був активним членом літературної студії при редакції райгазети, яку очолював Микола Шутак.

Автор збірок “Що душа наспівала” та “Грай, Черемоше”, багатьох пісенних текстів з репертуару дуету “Скриня”, Василя Данилюка, ВІА “Смерічка”, Антоніни Клоцької та Сергія Тарнавчука.

Батько трьох дітей, активний учасник Асамблеї інвалідів Буковини. Людина творча, безмежно добра і з гумором.

Чорногузівський поет-пісняр Василь Дихтяр наскрізь щирий у слові. У житті – теж. Лірик за складом душі, виструнчує рядки, які й для немузикантів видаються пісенними.

 

ЗАСПІВАЙ МЕНІ, МАМО...

Заспівай мені, мамо, мою колискову.

Поцілуй і тихенько всміхнись,

Хочу сни я казкові побачити знову,

Як бувало в дитинстві колись.

 

Та не в силах мене колискова приспати,

І не зможуть наснитись гаї.

Час настав. Батьківщина вже кличе в солдати

Йти на варту кордонів її. 

 

Не турбуйсь, моя рідна, я буду писати,

Краще щиру сльозинку змахни.

Зможу я всі тривоги в житті подолати,

Якщо будеш всміхатися ти.

 

Я ХОЧУ МИРУ НА ЗЕМЛІ

Я хочу дихати повітрям,

Не димом пороху війни.

Повітрям, що пропахло цвітом

Калини ранньої весни.

 

Я хочу пити чисту воду

З глибин гірського джерела,

Молюся, щоби лиш нікому

Не полягти окрай села.

  

Щоб пісня дружби на планеті

 Звучала символом життя,

 І щоб ніколи лютій смерті

 Не було більше вороття.

   

ПОКЛОНІТЬСЯ ЗАГИБЛИМ, ЖИВІ!

Помовчіть, перехожі усі.

 Птахи в небі, спиніться у леті.

 Поклоніться загиблим, живі,

 Поклоніться близьким і далеким.

 

 Повернімось думками в той час,

 День, коли почалася війна.

 Узяла найдорожче від нас,

 Міліони забрала вона.

 

Їх життя, що без жодних вагань

 Віддавали за мир на землі.

 Тож спиніться в хвилині мовчань,

 Поклоніться загиблим, живі!

 

  

ЩОБ МИ З ТОБОЮ ВІЛЬНИМИ РОСЛИ

Мені завжди матуся говорила:

Люби, мій сину, свій Карпатський край.

Його народ — то є твоя родина,

Ніколи ти про це не забувай.

 

У нас була і є одна дорога —

До волі України на віки,

Щоб розцвітала в щасті рідна мова,

Щоб ми з тобою вільними росли.

 

 

В мені сьогодні ожила гординя,

Мого народу здійснена мета.

Шумує Черемошу вільна хвиля,

Співає Україна молода.

 

 

Пам’яті Юрія Петринчука

 

НЕ ВІДЛІТАЙТЕ ЖУРАВЛІ

За обрій відлітають журавлі,

 В мій рідний край несуть свою весну.

 Я залишаюсь на чужій землі

 І їм услід розгублено кричу.

 Вони мене не чують угорі,

 Їх вабить поклик теплого гнізда.

 І котиться гіркою в небутті

 У відчаї з очей моїх сльоза. 

Приспів:

 Не відлітайте, журавлі, не відлітайте,

 Вогонь свічі моєї не гасіть,

 Холодний слід в душі не залишайте,

 Мене на Батьківщину заберіть.

 Де хвиля Черемошу рве іскриста,

 Карпатських гір скелясті береги,

 Дідів моїх і прадідів колиска,

В блаженний храм мій хрест благослови.

 

Я крізь кордон смерічку перевіз,

 Щоб не забути поклик гір моїх,

 А грудочку землі в хустині ніс,

 Щоб зігрівала серце в чужині.

 Не знав тоді, що скоро відійду

 У інший світ назавжди із життя

 І поверну до вас свою весну

 Прощальним в небі криком журавля. 

Приспів:

 Song

Режисер та журналіст

Ганна Гудима

Ganna GydumaНародилася 11 лютого 1966 року в селі Чорногузи Вижницького району Чернівецької області у хліборобській родині.

У 1981 році закінчила в рідному селі восьмирічну школу, в 1994 році – режисерський відділ Чернівецького училища культури.

Працювала у вижницькій районній газеті “Радянська Верховина”, режисером ансамблю “Молодички – жартівнички”, директором Чорногузівського будинку культури.

Свої нариси друкувала у вижницькій районній газеті “Радянська Верховина” – в 1985 році: “Моя стежина” (8.03), “Солдатка” (9.05), “Криця щедрості” (27.06); “Вижницькі обрії” – “Ой, що ж бо то у Чорногузах на все село гомін” (27.05.1995), “На Україну повернусь через роки, через віки…” (23.04.1997), “Назарові народини завше будуть гуртувати людей здібних, добрих душею, люблячих” (6.12.1997); у часописі “Німчич”. Її нариси вражають глибиною почуттів, неймовірною увагою та шаною до людей, про яких вони розповідають.

Copyright 2012. All Rights Reserved.