Автор: vznisp Категория: Іспас
Дата публикации Просмотров: 2307
Печать

 

Духовність 

Сторінку підготували 

 
 
liliana

                     kateruna lydmula   

             Керівник проекту –                     Фуштей Людмила Михайлівна                       Фуштей Ліліана         

      Гакман Катерина Михайлівна                 вчитель –дослідник,                                  Дослідники: 

 Учитель історії, учитель – методист      учитель англійської мови                    комп’ютерна верстка,
                     Краєзнавець.                                                                                                                           
фото.

                                               

 

 

 

 

natalia
volodia

                      tanya

 
 
 Денис Володимир –                                Ткачук Тетяна -                                        Коваль Наталія 

  дослідник, фотоматеріали               дослідницькі матеріали                           дослідницькі матеріали

  

 ПІД КУПОЛАМИ ГОСПОДНЬОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ.

  

liliana 2   Що прикрашає наше життя ? Звичайно, це людські цінності:  духовність, моральність, любов, доброта і  допомога іншим.  Якщо людина  намагається  бути кращою, вона  відчуватиме себе щасливою.  Духовність  для мене – це те, що  допомагає підготуватися добре до вічного буття в іншому світі, це те, що дає моїй душі достатньо небесного світла. Це  тісне життя разом зі Святою Трійцею кожен день в обіймах Христової Церкви.
   Мамина колискова, молитва Богові, батьківське благословення - це далеко неповний перелік тих скарбів, які очищають і ушляхетнюють нашу душу, оберігають її від скверни і користолюбства, невірності… Усе найважливіше в житті пов'язано з сім'єю. Відчуття захищеності, душевного комфорту, упевненості, спокою - усе це дає нам сім'я. У нашій родині споконвіку оберігалися такі цінності: свята молитва, Божі заповіді та любов до Ісуса Христа. З покоління в покоління передавалися ця любов та вірність церкві Христовій іспасчанам. Якою була і є духовна спадщина нашого села, хто завжди стояв на охороні джерел його духовності, яка історія наших храмів - з такими питаннями наша пошукова група почала свої дослідження. Старі фотографії, спогади старожилів допомогли нам перекинути місток в минуле нашого краю.

   Цікавими є спогади моєї бабусі про те, що Ісай Григоряк (її дідусь) віддав свою землю під будівництво Свято –hrest familyВознесенської церкви. Адже вони, мої предки, свято вірили, що храм – це місце особливої присутності Бога. Моя бабуся каже, що у  храмі людина відновлює свій божественний образ через прилучення до Христа. На території нашого храму поховані мої родичі: Григоряк Ісай та Григоряк Одокія, та їхній син Григоряк Михайло.

   В східній частині села Іспас на підгір’ї Буковини знаходиться церква «Вознесіння Господнє»,  яка  належала до Черемошського благочиння. В розмові односельчани часто її називають Свято-Вознесенською.             
Дослідженням історії церкви займався житель нашого села, краєзнавець, колишній churchвипускник школи Штефюк Танасій. Він радо погодився використати свої матеріали в нашому дослідженні. Збудована на місці давнішої дерев’яної церкви з 1680 року, яку у 1838 році розширили  [13, с.2].
 Про освячення у 1877 році церкви «Вознесіння Господнє» свідчить напис, вирізаний на стіні інтер’єру південної ризниці.
 В той час - з 20 листопада 1868 року по 1892 рік - адміністратором парафії церкви «Вознесіння Господнє» села  Іспас був Фраціан Георгій (Fration Georgie), який народився 4 грудня 1840 року в селі Волока над Черемошем, хіротований у вересні 1868 року [4, арк.4 зв., арк.5].
    За твердженням літопису Буковинської резиденції митрополитів за 1937 рік парафіяльна церква  «Вознесіння Господнє» побудована 1876 року [14, с. 67].
 tanasiu  Цікаву інформацію про будівництво церкви дали старожили села Іспас Труфин В. Й., Бідолах К. М., Гакман М. М. Вони розповіли, що місце для церкви сільська громада вирішила відвести у північно-східній частині села на пагорбі в Долішньому Куті, урочище «Стрітень». Там був установлений хрест і завезено пару возів каміння, але на другий день ні хреста, ні каміння тут не виявилось, бо вони опинився на протилежному пагорбі. І так було пару ночей підряд. Іспасчани зрозуміли, що це знак Божий, і розпочали будівництво церкви саме на тому місці, де знаходили хрест. Це мальовничий пагорб в центрі села, де зараз височить церква Вознесіння Господнього. Землю під будову церкви подарував Ісая Григоряк, свідченням цього isayaє поховання його родини на малому цвинтарі, що знаходиться на території церкви. Будували церкву родина Демків, Григоряків та інші. Анастасія Москалюк згадує, що її батько Іван Москалюк, мати Михайла Лучика та інші селяни возили з річки каміння волами. Ліс на будову виділив дідич Ромашкан.
    Ось що писала районна газета «Вижницькі обрії» (27.11. 1993 року)  про цю духовну споруду і архітектурну пам’ятку:
«Трикупольна пам’ятка належить до гуцульської школи народного монументального будівництва.  Споруда дерев’яна, п’ятизрубна, хрещата в плані, триверха. Збудована з church 1смерекових наполовину розпилених колод, з’єднаних  у вінці простим замком з лишком. Підвалини дубові. Стоїть на високому кам’яному потинькованому цоколі. Складається з квадратних у плані, рівних за шириною нави і бабинця, трохи вужчої, видовженої по осі схід-захід п’ятистінної вівтарної частини і коротких прямокутних бічних рамен. Усі зруби одної висоти. Нава, бабинець і вівтарна частина мають по одному залому й завершені восьмигранними наметами (стіжками) з перехватом внизу. Намети посаджені на низькі восьмерики, в якихchurch3 прорізані квадратні віконця й увінчані маківками на гранчастих ліхтарях. Широке піддашшя навколо споруди опирається на випущені з вінців зрубів кронштейни – «скосаки», а також на пізніші приставні з південного і східного боку. Обабіч вівтарної частини під піддашшям прибудовані квадратні в плані ризниці, перед західною стіною бабинця теж під піддашшям влаштовані сіни
     Внутрішній простір нави, бабинця і вівтарної частини розкритий до основи ліхтарів. Усі три зруби скріплені сволоками, прикладеними навхрест на нижньому рівні восьмериків. Бічні рамена перекриті плескатими стелями. Зруби з’єднані між собою прямокутними прорізами зі зрізаними верхніми кутами. Вздовж західної частини бабинця влаштовані просторі хори, які опираються на чотирьох квадратних стовпах
    Іконостас п’ятиярусний різьблений, позолочений, створений одночасно з церквою.
      У 1955 році ремонтовано цоколь церкви. У 1980 помальовано інтерєр. У 1990 році зашито бляхою стіни, які були побиті гонтами. Пам’ятка належить для гуцульської школи народного монументального будівництва».
  Стало відомо, що іконостас виконано різьбярем Андроніком Вінницьким, братом священика Володимира Вінницького.  Марія Миколаївна Гакман згадує, що він був чудовим різьбярем і вирізьбив на дереві портрет своєї дружини дуже талановито.
   Мале панікадило перед вівтарем подарував на свої кошти Петро Мазуряк.
   У 1905 році було здійснено перекриття церкви бляхою австрійського виробництва. Верх церкви зводив Грицько Іванюк з майстрами.
     В 1928 році на Буковині реформовано благочиння митрополитом Нектарієм та утворено 10 протопопіатів, а саме: Чернівецьке, Дністровське, Сторожинецьке, Черемошське, Радівецьке, Сіретське, Сучавське, Арборське, Гуморське, Кимполунгське [10, с.126].
   За часів панування Королівської Румунії на Буковині, в Іспасі в 30-ті роки XX ст. була спроба запровадити богослужіння румунською мовою і настоятелем церкви Вознесення Господнього призначити румунського священика. Тоді миряни Іспаса, чоловіки, жінки та діти, створили на порозі церкви живий ланцюг і загородили дорогу священику до храму. Румунські жовніри вистрілили пару раз у повітря, але іспасці не злякалися і спроба румунів не вдалась. (Записано зі спогадів Юсипа Г. О.)

   В праці «Буковина, її минуле і сучасне» вказано, що громадську працю в Іспасі вели о. С. Смерека до 1917 року, о. Корнило Ластівка (1920-1930 роки), о. Василь Мардак, о. М. Арійчук, о. М.Антохій [7, с. 895].
   В архіві області знайдено, що в селі Іспас діяв парафіяльний комітет протопресвітерства Черемошське (Protopresviteratul Geremusului), а саме: Comitetul Parohial, в складі: Лука Мойсей (Luca Moisei), Георгій Денис (Gheorghie Dines), Яків Юсип (Iacow Jusef), Семен Демко (Simion Demco), Мардарій Арійчук (Mardarie Areicine -paroh)  [2, арк.32].
 
kostia   Костянтин Яворовський (Constantin Yaworowski), який народився 1855 року хіротований 1882 року парох в 1900 - 1904 р.р. [6, арк. 37], М. Арійчук (Mardarie Areicine)  парох в 1922 - 1929 р.р. [2,арк.50], Андронік Вінницький(Andronic Vinitcki) [6, арк.32], Володимир Тимінський (Vladimir Tyminscki) парох в 1937 - 1940 р.р.  [3, арк. 40],  Василь Мардак (Vasile Mardac) парох, при ньому диякон Вінницький Володимир, який був парохом з 1946р. по 1962р.    У 1955 роціvinnucki ремонтовано цоколь церкви.

Сім’я Вінницьких була інтелігентною та освіченою. Дочка Надія Вінницька була знайома і приятелювала з письменницею І. Вільде та поетом Д. Павличком, які побували у гостях у Вінницьких. Сама Надія чудово співала та грала на скрипці. ЇЇ син – Думич Адріан закінчив у 1975 р. Іспаську середню школу, став священиком УПЦ МП. Він мав парафію на Рощі в Чернівцях, а зараз править у Введенському монастирі на вул.. Буковинській у Чернівцях. В. Вінницький помер у 1962р, похоронений на кладовищі в с.Іспас.
З 1963 – 1971рр. парох Федір Борецький.
З 1971 – 1981рр.
З 1981 по даний час настоятель храму Іван Васильович Гуцуляк. У 1980 оновлено інтер’єр церкви. У 1990р. зашитоview inside бляхою стіни, які були оббиті гонтами.
З 5 серпня 2001 р. по даний час парох Віталій Володимирович Скоробагач.  Теперішні парохи успішно проводять Божу Літургію разом. До храму Божого іде більша частина іспаських мирян.
У 2003 році була проведена газифікація Лучиком

П. І.
Навесні 2003 року було розпочато розпис храму малярами – художниками з Вижниці. Під керівництвом Петра Славнича у 2004 р. був складений проект і розпочалося будівництво сходів з північної сторони храму. У цьому ж році було view 1викладено доріжки тротуарною плиткою та сходи на пожертву сім’ї  Кусяка М. Т.

У 2005 році  різьблення для малих аналойчиків перед іконами Пресвятої  Богородиці Почаївської та Святого Миколая, клірос (пожертва Мандрикicon Валентини) виконано різьбярами Штеф’юком Юрієм та  його сином Василем. 

 


hrest2У 2008 році перекриття даху храму виконували брати Фуштей І. Т., Фуштей В. Т. та Ватрич В. М. В цьому ж році було проведено ремонт фасаду церкви (пластик) Кудриком В. К. , Житарюком І. М., Труфином О. М., Труфином П. М.
6 травня 2008 року було встановлено хрест на території храму на кошти Іллі Нагірняка.

У липні 2008 року правнуки іспасчан, які врятували 15 єврейських сімей від голокосту у 1941 році, Пріц Д., Денис І., Ватрич В., Дрій В.,  Кусяк В., Карлійчук О., Клим О., Кордяк Б. та сільський голова Андрюк М. І. були запрошені до Ізраїлю, відвідали гріб Господній в Єрусалимі, звідки привезли для храму ікону Пресвятої Богородиці Єрусалимської.
У 2010 році відбулося освячення престолу митрополитом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм.
chandelierУ 2011 році розпочато будівництво дзвіниці.
У грудні 2011 року було встановлено велике панікадило (придбане у Києво -inside3Печерській Лаврі).

Дзвіниця Вознесенської Церкви Вознесіння господнє, друга половина
19 століття.
  Розташована з південно-західного боку від церкви. У 1990 році  стіни першого ярусу, які були ошальовані вертикальними дошками –з нашільниками, і стіни 2 ярусу, які були побиті гонтами, зашито бляхою.
Споруда дерев’яна, зрубна, квадратна в плані, двоярусна (четвертик до bell towerчетвертику), Стоїть на низькому кам’яному цоколі. Збудована із смерекових брусів, з’єднаних у вінці замком «канюком» без лишку.  Перший ярус оперезаний піддашшям, яке опирається на стіни ярусу, в східній стороні прорізані двері і квадратне вікно. Перекритий настилом із дощок і півколод на балках. Другий ярус менший по висоті і ширині. Накритий чотирисхилим наметовим дахом, під яким прорізано три прямокутних вікна – голосники в кожній стіні. Церква з дзвіницею утворюють єдиний  архітектурний ансамбль, характерний для українськогоbell tower_3 народного будівництва.
    У 2010 році розпочалося будівництво нової дзвіниці.

 

 

bell tower_415 квітня 2012 року Великодні дзвони,які зазвучали з нової дзвіниці, покликали мирян Іспаса на службу Божу.


Кожного року вони скликають усіх християн Вижниччини на святу літургію у свято Вознесіння Господнього, щоб скласти молитву-подяку Господу-Богу Ісусу Христу за Його велику благодать, до кожної людини, до кожної родини, до нашої рідної неньки України.road1

 І допоки буде світ і сонце не заросте дорога до святого храму. Мир вам

bell tower1

усім. Любіть Бога, любіть один одного, любіть і шануйте батьків своїх, любіть землю свою - це найдорожчі скарби у нашому земному житті.

 

 

 

 

church 4

 

church 5

 

В селі ведеться будівництво чоловічого монастиря святого Серафима Саровського. Дані роботи виконуються силами громади с. Іспас та на спонсорські кошти громад сусідніх районів та областей.
Легенда про монастир передається з покоління в покоління. Сьогодні Монастир – це одне із чудес Іспаса. 
Чи так це було чи не так, сьогодні ніхто не відає, але колись давно в Прикарпатському лісі  було село, а серед хащ ледь виднівся монастир. В ньому і заховались люди, коли на село напали татари. Монастир разом із жителями села потав у землю, і татари повернулися ні з чим. На місці монастиря люди спорудили церкву. Там одного разу брав шлюб брат із своєю сестрою. Це було великим гріхом. Розгнівались небесні сили, вдарили блискавки і   спалили церкву.
    Багато років пізніше, за Румунії, жив у селі пан Фішер. У нього був син, якого скувала важка хвороба. До різних лікарів звертався пан, але нічого не допомагало. Тоді він пішов до сільської цілительки Домки, яка відкривала книжку «Зодія». Жінка порадила поставити на місце колишньої церкви і монастиря дубовий хрест.  Видужав панський син після того, як на монастирищі з’явився хрест.  А пан подарував цілительці поле від Іспаса до Чорногузів. 
   paraskaЦікаву історію цього хреста розповіла Гладун (Коваль) Параска Іванівна, яку розповідав її батько. « Земля, де знаходиться монастир, належала Олексію Ковалю. Сини Михайло та його брат вирішили розорати порослу чагарниками землю і засіяти . Коли почали орати, то виорювали людські кістки. (А на полі росло і зараз росте багато барвінку). Тато сказав, що тут був монастир і цвинтар, і орати не будемо. На тому місці був старий дубовий хрест, який час від часу поновлювали. Після Другої світової війни «Монастирище» належало до обходу лісника Лучика Миколи Олексійовича.
    Одного разу Василь Гордей хотів зрізати тополі у Коритниці, а лісник Микола Лучик (Леськів) не дозволив. І щоб помститися Василь Гордей вирізьбив на хресті тризуб. Боячись репресій хрест викопали і закопали біля потічка. А пізніше, в часи горбачовської перебудови, хрест було встановлено на місці і побудована дерев’яна капличка, до якої приходили іспасчани молитися і просити  в Бога заступництва і благодаті.»
Параска Гладун пригадує: «Жовтень 1996 р. був дуже важким для нашої родини. Батько вже два тижні лежав в реанімації, і надія на одужання була дуже мала. Чомусь спало на думку, що необхідно піти до монастиря, куди неодноразово нас водив тато. Була Покрова, і дуже гарний видався день. Ми з учнями 7-го класу вирушили від школи в похід до Монастиря. Це так називалося місце, де він був дуже давно. А в той час там була лише капличка. Було свято, і тому людей біля каплички було багато. Всі питали, як татове здоров’я, чи стало легше. Я поставила свічки, помолилася, і чомусь повірила, попросила в Бога одужання тата, що так і станеться. Пройшов ще тиждень, і з Божою допомогою тато почав одужувати. Потім із цим класом і наступними, в яких я була класним керівником, ми ще не раз приходили в цей мальовничий куточок, який неповторний красою  кожної пори року. Пам’ятаю лижний похід зимою 2006 р., брели Коритницею по коліна в снігу, і ніхто не простудився. А ще в  червні 2003р. ми з дітьми ішли  стежкою і проминули капличку, бо кругом були високі трави, чагарники. І тоді я подумала, Господи, якби було добре, щоб хтось побудував тут церкву і проклав дорогу. І за Божим велінням знайшовся такий чоловік. Це Іванчук Михайло Ілліч, мій однокласник.»

grypaБудівничий монастиря Преподобного Серафима Саровського розповів про те, що на цьому місці близько 820 років тому був невеличкий чоловічий монастир. На той час було тут всього 6 монахів. У монастирі всі обрядові предмети для звершення Таїнств та іконостас були із чистого золота. Відомо, що десь 1632 році турки напали на монастир і вимагали від монахів, щоб ті винесли всі золоті речі. Двоє послушників, які ще не прийняли монашество, побоюючись смерті, втекли, а четверо  зачинились у монастирі. Турки спалили монастир і монахів. Вже на згарищі татари визбирали золоті речі, але дзвін, який був окремо від монастиря не взяли. Старожили розповідають, що цей дзвін було чути на все село, але після цього страшного випадку він був закопаний а землю. Люди, що приходять на службу, або знаходяться поблизу монастиря, можуть чути, як дзвонить дзвін, але його звук не дано всім почути. Підтвердженням існування старого монастиря є  старовинне Євангеліє з печаткою настоятеля.
    Будівництво нового монастиря Преподобного Серафима Саровського розпочато восени 2003 року. Земля належала держлісгоспу, який передав цю землю сільській раді, і її треба було викупити. Для початку будівництва треба було прокласти дорогу довжиною 800 метрів. Для прокладання цієї дороги було використано 300 машин гравію. Перші метри дороги зашутровувалися своїми силами через нестачу коштів і складнощами рельєфу – трясовиною та заболочення, що стали перешкодою для швидкої розбудови. Перші стежини сюди прорубувалися, бо місце було поросле чагарниками і деревами. Значну допомогу  лісовим матеріалам зробив Косівський район, с. Лукавці, с. Іспас, с. Мигово. Спочатку на місці монастиря планувалося побудувати невеличку церкву, але волею Божоюinside 4 та підтримкою людей тут сьогодні височить чудова восьмигранна двоярусна споруда дерев’яного українського зодчества, увінчана п’ятьма куполами.  Перший ярус - нижній  храм Петра і Павла, другий ярус – храм Серафима Саровського, освячення якого відбудеться 1 серпня 2012року.

inside 5

 

 

 


 inside 6

 inside 8

 

 

 

 

inside 7

 

 


 

            

 

 

 

                        

 

 

 

 

 

З відродження духовного кореня розпочала свій шлях у 1991 році незалежності України. Люди навернулися до Бога, до віри до спасіння душі та зміцнення духу через молитву, дотримання chapelзаповідей Христових. Почали відроджувати та будувати храми, каплички, пам'ятні хрести. В Іспасі, на краю села, поблизу центральної дороги виросла капличка із надписом "Борцям за волю України". Ініціатором будівництва каплиці був Степан Мазуряк, І.П. Шпетко зібрав проектну документацію,коли каплиця була змурована Георгій Петрович Фуштей висловив ідею, щоб її назвали на честь борців за волю України. Так як він на протязі 5 років збирав матеріали про репресованих іспасчан в роки сталінського тоталітарного режиму. Його підтримали Микола Євдокимович Гуцуляк, Дмитро Георгійович Грицюк, Михайло Танасійович Ватрич, Михайло Олександрович Стринадко. Кошти на будівництво каплиці збирали з ранньої весни до пізньої осені 2000 року. Каплицю розмалювали, упорядкували подвір’я, покривши тротуарною плиткою. Спонсорську допомогу (плитку) виділив директор заводу «Молдавагромпромбуд» Григоряк Т. Д. та інженер Гакман Ю. М. Роботи по укладці плитки толокою виконали Гакман В.Г. та Кусяк М.Т.
14 жовтня 2000року відбулося урочисте відкриття і освячення каплиці.. Освячував о. Корнель, благочинний Сторожинецького району. Після освячення каплиці було організовано поминальний обід за невинно-загиблих борців за волю України. Саме під час цього обіду було піднято питання про реєстрацію іспаської громади УПЦ КП. Ініціаторами були Фуштей Георгій, Стринадко Михайло, Григоряк Дмитро, Ватрич Михайло, Гуцуляк Микола. Так утворилася в Іспасі УПЦ КП. Спочатку служба правилася біля каплиці, а потім громада звернулася до виконкому іспаської сільської ради і на правах оренди було за участь у сільського голови Іванчука І. М. Одно з приміщень дитячої дошкільної установи, де колись народився всесвітньовідомий художник, уродженець с. Іспасfoto 6 Темістокль Вірста.     Духовний наставник Ігор Гук, який за направленням владики Данила приїхав у Іспас із хутора із Будилів, що на Снятинщині, завдяки своїй виваженості та толерантності створює й оберігає ауру єдності й розуміння між людьми. Бо сам є Патріотом з великої літери, людиною, яка усвідомлює свою місію.   Біля витоків УПЦ КП стояли родини Фуштеїв, Григоряків, Ватричів, Павлюків, Гуцуляка, Стринадка, Шпетків. Було створено церковний хор у складі: Ватрича  М., Павлюка М.. Гуцуляка Т., Гакмана Г., Григоряка Д., Фуштея І., Іванюка С., Фуштей Г., Фуштей М., Труфин М., Труфин П.., Демко Є., Регентом хору був Лукій І. М, який був водночас і дяком. В даний час регентом хору є Фуштей М. Г. Велику роботу провели хористи по збору коштів на будівництво храму, майже кожної суботи і неділі своїм співом, молитвами пробуджували серця християн, які займалися заробітком, торгуючи на ринках Чернівецької та Івано – Франківської областів, і вносили свої пожертви на будівництво храму в с. Іспас.

wedding

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З великою любов’ю парафіяни прикрасили тимчасове приміщення церкви. Тут є понад 20 вишитих fyshteiікон, які пожертвували для храму Фуштей В. Г., Гешко М.П., Синявська М.М., Новосівська В.Ю. Більшість ікон виготовлено руками Фуштей В.Г. icon2

 

 

 

 

 

 

 
 

icon3

 

 

icon4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 

Ікона Святого Миколая подарував храму художник Кузишин Ярема Володимирович, ікону Юріяicon5 Переможця художника В.Провальського з с. Мілієве подарував храму Гакман Г. М. у 2000р. А з липня 2008 року у храмі перебуває дорогоцінна ікона Божої Матері привезена із самого Єрусалиму. ЇЇ подарували храму іспаські школярі, які працювали над проектом «Іспас – острівець гуманізму» і були запрошені до Ізраїлю разом з головою сільської ради Андрюком М. І.
Ось так спільними зусиллями парафіян і було прикрашено і обладнано тимчасове приміщення храму, де регулярно парафіяни молили Господа, щоб Він дав їм силу, наснагу і волю, здоров’я для спорудження нового храму.

 

 

 

 

І було прийняли рішення спорудити нову церкву. Місце вибрали навдивовижу вдале, мальовниче, споруду видно далеко зусібіч. 14 липня 2002 року було закладено перший камінь і освячено хрест митрополитом УПЦ КП Чернівецьким і Буковинським Данилом. І постає храм в основному завдяки пожертвам жителів села Іспас та інших населених пунктів району, особливо свою підтримку надають люди старшого ріку, пенсіонери.. До фінансового фонду храму долучилось голова районної ради Юрій Никифоряк, депутат районної ради, підприємець з Вижниці Михайло Чорней, багнянський сільській голова Василь Прощук. Значну допомогу надали Вижницький держспецлісгосп АПК foto10(директор Юрій Марчук), Берегометське ДП "ЛМГ"(на той час директор Василь Воробчук), фермер з Банилова, колишній голова РДА Василь Соломко, громадянин Канади Зен Мойсей.

foto11

 

 

 

 

 

 

ushchenko

 

 
 
 
 
 
 
 
 
Велику спонсорську допомогу 12 вагонів щебеню, який поміняли на цеглу надав тодішній директор заводу «Молдавагромпромбуд» Григоряк Т. Д. Фундаментними блоками (80 штук) будівництво забезпечив голова селянської спілки імені Т. Шевченка Іванчук Ю.М. На протязі всього будівництва храму  завод «Нерудпром» директор Семенюк В. Ю. забезпечує будівництво гравієм, піском,foto 12 організовує доставку інженер заводу Гакман Г.М. Велику роботу по будівництву храму з самого початку проводить підприємець І.Г. Фуштей. Свій організаторський талант, кошти, спрямовує на те, щоб скоріше відкрилася ще одна святиня в селі. Практично всі підприємці села щиро, матеріально підтримали будівництво храму. Постійну підтримку і розуміння відчувають будівельники  з боку іспаського сільського голови Михайла Андрюка, який не залишив поза увагою їхнє жодне прохання. Спочатку будівництво очолював підприємець Павлюк М.Т., він організував бригадуpavlyk сільських будівельників. Роботи проводились переважно толоками. Першими мулярами храму були Гуцуляк К.М., Чепух Т. І., Кудрик К.М. З 2006 р.  очолює vatruchбудівництво Костянтин Ілліч Ватрич. Відколи він очолив громаду, спостерігається позитивний імпульс у просуванні робіт, вирішенні безліч фінансових та організаційних питань. У будівництві храму застосовують новітні сучасні технології. Відповідно обробляють дерево, використовують покрівельний матеріал зарубіжного виробництва. Зокрема, куполи вкриті булатом - металом, що не ржавіє  протягом 500 років, і який можна побачити на Софіївському соборі в Києві , хрести покриті сусальним золотом. До робіт залучають спеціалістів високого рівня. Вікна - від провідної фірми «Болена», директором регіонального представництва якої у Львові є іспасчанин Олександр Пердейко. Монтаж і встановлення куполів виконала будівельна фірма «Скорзена» (директор Олександр Шевченко). Споруда виконується у стилі пізнього бароко. Архітектор – Коробчук Василь Петрович.
Теслярські роботи по монтажу  ферм куполів виконали майстри- теслі Романюк М. Ю., РоманюкGod Ю.М., Ватрич М. І. Покрівельні роботи виконали спеціалісти-покрівельники Штеф’юк В. І., Ватрич В.М., Фуштей І. Т., Фуштей В. Т. , Жовнірчюк С.Ю. з бригадиром  Штефю‘ком І.Д. Шукатурні роботи за новими технологіями виконали Гоян В.В. та Радуляк В. з с. Чорногузи. Почато художнє оформленняхраму та виготовлення іконостасу . Проектом і розробкою іконостасу, його різьбленням і розписом займається заслужений художник України Сивак Д. І., колишній житель с. Іспас. У 2011 році було встановлено куполи та хрести на будівлю храму.
Між  парафіянами Свято - Миколаївської, Свято - Вознесенської церков та чоловічого монастиря, що теж будується в Іспасі, панують злагода, взаємопідтримка, допомагають одні одним у споруджені храмів. Отож громада Свято - Миколаївської церквиchurch 7
дякує всім, хто підтримує на її стежині до Храму, до Бога, до єдності у вірі на землі. Цією справою жили прадіди, за це вмирати діди, батьки, про це треба пам'ятати дітям, онукам і правнукам.
Багато зроблено, але й багато  ще треба зробити, щоб церковні дзвони покликали на молитву. Та впевнені, що громаді, де пліч-о-пліч працюють чоловіки і жінки,  усе під силу.  Вже в наступному році миряни планують правити службі в новому храмі.
 
 
 
church 8
 
 Пошукова група у складі вчителів та учнів Іспаської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. М. Марфієвича звертається з проханням до всіх, хто володіє цікавою інформацією про духовні храми Іспаса, архівними матеріалами та фотодокументами надсилати нам на електронну адресу Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра. , або  Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.     
 
Copyright 2012. All Rights Reserved.