Автор: vznisp Категория: Іспас
Дата публикации Просмотров: 3496
Печать

ЛЕГЕНДИ ТА МІКРОТОПОНІМИ С. ІСПАС.
Над сторінкою працювали:

Керівник: Голинська Наталія Григорівна, учитель географії
Пошукова група в складі учнів 3-9 класів.
Текстовий матеріал: Труфин Вадим, Голинський Андрій
Консультант: доцент      кафедри географії ЧНУ Проскурняк М.М.

Gol

   Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. А які прекрасні легенди побутують про моє село! Це маленькі джерела живої води, які творять стрімкі потоки життя наших далеких предків. Зупинімося перед ними, не поспішаймо їх перескочити. Подивімся уважно в їх глибочінь, звідки плинуть до нас невмируща мудрість наших предків, їхні прагнення до кращого життя, до волі.

Легенда про походження назви села.

   Легенда про походження назви села. Різні версії щодо походження назви села побутують в історичних хроніках. Однією з них є та, що його назва походить від слова «пасовисько». Співзвучність топонімічної назви села із словом «пасовисько» є чи не найлегшим поясненням її походження і водночас викликає сумнів щодо її істинності. Чому б не повірити і народній легенді про походження назви села? Адже в кожній легенді є доля правди. Можливо, в легенді про Іспас криється вся істина, якої шукають історики. А легенда говорить. Красувалося на правому березі Черемошу Tatarsдекілька маленьких убогих хат. Ніхто не знає, до якого села вони належали. Протягом трива¬лого часу місцеві жителі терпіли від частих нападів татар. Людям доводилось рятуватись у ближніх лісових хащах. Там вони знаходили своє спасіння від татар і назвали те місце Спасом. Після відступу орди люди вертались із Спасу додому і починали ґаздівство заново. Та одного разу орда напала на поселення так несподівано, що мало кому вдалося сховатися у Спасі. Ті, хто сховався, боялися вертатися на згарища і залишилися жити на новому місці. Вони створили поселен¬ня і залишили йому стару назву «Спас». Через деякий час село діста¬ло назву Іспас. Але й понині в розмові з людьми, особливо старожи¬лами, ви почуєте: «Куди прямуєте на храм?» А у відповідь: «До Спасу». З уст в уста, із покоління в покоління передавалась назва Спас і збереглась понині. По різному можна трактувати походження префікса «і». Інколи він уживається для полегшення вимови у сполученні з прий¬менником. Наприклад: Йду зі Спасу, йду з Іспасу. Вірогідною є й та версія, що люди, врятувавшись від татар, молячись богу, промовля¬ли: «Ісус спас». Через деякий час сталося злиття двох слів і утворив¬ся топонім «Іспас». З книги «Школа над Черемошем».

З книги «Школа над Черемошем». Автор Мазуряк Т.П.

 

Легенда про скасування панщини


   На Буковині   набагато     раніше ніж в Росії була відмінена панщина .    Відносно цього  історичного   факту     у   Fransнашому   селі існує легенда.         Спадкоємний  принц Австро-Угорщини син Франца Йосифа Рудольф мав   звичку    під виглядом   простих   людей   подорожувати імперією свого   батька.  Перевдягнений  на простого  селянина,  він побував і в  селі   Іспас.  Зупинився  переночувати    Рудольф у сім’ї    бідного селянина.   Його дуже  здивувало,    що селяни після заходу сонця зразу   лягають   спати. Хазяїн пояснив,  що   до   зорі     треба вставати, щоб   іти   на   панщину,    бо за   спізнення   жорстоко    б’ють, буками /палицями/. Юнак   вранці    також пішов на панщину, але почекав, коли   всі    почали     працювати. Наглядачі, не розбираючись, покарали Рудольфа:   дали   25 буків за спізнення. Били двоє, тож отримав він не   25 a 50 буків.   Вкрай знесилений  принц попрацював кілька годин на полі.   Сонце   палило   нестерпно. Вирішили   послати когось по воду, і Рудольф   попросився піти . Працювати він не міг, це всі бачили, тому    і   дали    коновку /деревяне відро/, щоб приніс  води. Пройшла   година, друга... Настав   час    обіду, а води ніхто не несе.  Коли    селяни  прийшли   до криниці, там нікого не було,  коновка була порожня.  Набрали   води і , коли   почали пити , на дні   коновки   побачили напис крейдою.   RudЧитати не вміли, то покликали  пана Ромашкана . Він прочитав   написане і зблід.   На   дні коновки   гарним почерком було написано :    "Памятай , ти   бив сина Франца Йосифа".
   В    усі   кінці   були послані   кінні гінці, але юнак наче   крізь землю провалився. Правда, на слід його напали, але самого не знайшли.
   А  Рудольф лугом   добрався   до   Черемоша, вбрід   перебрався на   другий   берег (це бачили  пастухи)  і опинився на Галичині, Одна   бідна   селянка    із   Слобідки   нагодувала   його, омила рани на   спині   і    заховала   на   сіновалі .   Кінні   гінці   шукали   хлопця і в неі , але не знайшли .   Так   Рудольф врятувався.
    А через   деякий    час   в    Іспас   до   Ромашкана   прийшов лист із Відня: його   запрошували   до   Відня   і   наказували привезти з   собою   12 пар     чобіт. Не хотів   Ромашкан  їхати,    але не послухатись не міг.
    У Відні   його   чекали з   нетерпінням. Після приїзду запросили до великої    зали, посеред   якої   стояв    залізний розжарений круг. Заграла   музика  і Рамашкану   наказали   танцювати на крузі. Одні за одними   міняв   він чоботи. бо підошви згорали.  А музика грала все швидше і швидше.   І   серце   Ромашкана   не витримало. Тільки шість   пар   чобіт   він поміняв, а потім упав мертвим. Після цього на Буковині було скасовано ненависну панщину, а в самому Іспасі селяни викопали величезну яму і скидали туди знаряддя праці, засипали землею і зверху посадили три сосни.

Легенда записана від Георгія Юсипа,  1928 року народження.

 

Легенда про монастир


   Цікаву легенду знають жителі села і про одне з чудес Іспаса – Монастир. Колись давно в лісі було село, а серед хащ  ледь виднівся монастир. В ньому і заховались люди, коли на село напали татари. Монастир разом із жителями села потав у землю, і татари повернулися ні з чим. На місці монастиря люди спорудили церкву. Там одного разу брав шлюб брат із своєю сестрою. Розгнівались небесні сили, і грім спалив церкву. Багато років пізніше, за Румунії, жив у селі пан Фішер. У нього був син, якого скувала важка хвороба. До різних лікарів звертався пан, але нічого не допомагало. Тоді він пішов до сільської цілительки, Домки, яка відкривала книжку «Зодія». Жінка порадила поставmonити на місце колишньої церкви і монастиря дубовий хрест.  Видужав панський син після того, як на монастирищі з’явився хрест. А пан подарував цілительці поле від Іспаса до Чорногузів.
   На тому хресті селянин випалив тризуб і, щоб лісник залишився на своїй роботі, він змушений був хрест викопати, конем витягнути в потік і накрити хмизом. Тільки у 1988 році хрест знову з’явився на старому місці, а потім люди висвятили і поклали біля нього новий. Закрили його від негоди іспасчани капличкою і мріяли побудувати там церкву.
   Ще одна легенда існує про Монастир. Жила сім’я, дуже бідна і було у них двоє дітей – хлопчик з дівчинкою. В дитинстві дівчинка настромилася на жердину і на животі залишився рубець. Хлопець покинув рідну хату і пішов у найми. Батьки померли, брат з сестрою вже зустрілись через багато років. Не підозрюючи, що вони рідні, покохали одне одного і вирішили обвінчатися у Монастирі. Під час вінчання монастир чи то загорівся, чи то пішов під землю. Спершу на місці монастиря був хрест, потім капличка, яку охороняли жителі села по черзі. Зараз там будується  новий монастир.

 

 

Мікротопонімічний нарис села Іспас
Вступ 


   Кожен народ має внутрішню оригінальну структуру і стереотип поведінки, що виявляються в самобутності культури та багатогранності людського духу. Звичаї, обряди, традиції, побут створюють своєрідний образ нації. У цьому формуванні бере активну участь і здатність народу творити топоніми. Ця здатність випливає насамперед з уміння українців розширювати мовно-креативні обрії своєї фантазії. Важливим, власне домінуючим, у такій ситуації є мовне оточення. Слово часто набуває емоційності, експресивності, енергетики саме завдяки оточенню і переходить у розряд образів, певних символів, у тому числі й топонімів.
   Термін «топонім» з грецької означає (топос – місцевість, німіка - ім’я, назва) - назва місцевості. Топоніміка – галузь знань, що вивчає географічні назви. Для невеликих територій властиві мікротопоніми. Мікротопоніміка (мікро – означає малий) пов'язана із дослідженням походження та змісту назв малих об’єктів і величин. Топоніміка та мікротопоніміка поділяються на: омоніміку – галузь знань, що вивчає назви об’єктів суходолу; гідроніміку – галузь знань, що вивчає водні об’єкти; соціальну топоніміку – галузь науки, що вивчає радощі, печалі народу; господарську топоніміку – вивчає розвиток і розміщення виробництва в минулому; ойконіміку – вивчає назви поселень. Окрім вище зазначених, ще виділяють такі топоніми, як: історичні, ботанічні, фамільні, геоморфологічні та інші.
   Мета наших досліджень мікротопонімів рідного села – відшукати паралель між топонімічними назвами річок, урочищ, полів, лісів, ярів і місцевостей з багатьма подіями, що відбувалися тут у різні історичні епохи.

1. Мікротопоніми села Іспас

   1.1. Просторово-часові особливості села
   Об’єктом дослідження виступила територія села Іспас Вижницького району Чернівецької області, розташованого у передгір’ї Карпат, на правому березі р. Черемошу, за 67 км від м. Чернівців і за 8 км від м. Вижниці. Географічні координати села: 480 17 пн.ш., 250 16 сх.д. Середня висота над рівнем моря 325 метрів. Кількість населення становить 4700 осіб.
   На північно-східній околиці села, в урочищі Долішній кут, знайдено рештки ранньослов’янського поселення черняхівської культури (ІІ-VI ст. н.е.). Назва села, на думку краєзнавців, походить від слова пасовисько. Перші згадки про Іспас є в літописі І. Некуличе, де зазначено, що польський король з нагоди укладання миру з Молдовою наприкінці 15 ст. подарував Іспас разом з іншими населеними пунктами, розташованими на правому березі Черемошу, уповноваженому молдавського господаря на мирних переговорах, Логофетові Іону Теутулу.
Село Іспас велике і красиве. Воно поділяється на декілька кутів: Горішній кут, Долішній кут, Велике поле, Центр, Луг, Іспаський Майдан. Кожен з цих кутів поділяється на окремі урочища, в залежності від того які люди тут жили, чим вони займалися, які події відбувалися на тому чи іншому терені.
   Горішній кут (горкут – місцева назва) – це південна частина села, розташована на високих терасах р. Черемош. Його від Долкута відділяє найвища гора в цій частині села. Вона називається Діл і точно відповідає своїй функції.
За 300-400 м від Діла на південь починається великий ліс, частина якого теж належить до Іспаса. Саме селоspr закінчується перед цим лісом. Своєрідною межею с. Іспас у цій місцевості є невеличка річка Коритниця,   права притока Черемошу. Вона бере початок з горбистої місцевості з-під Майдану, який знаходиться ще південніше Іспаса. Від своїх витоків, впродовж 2-3 км, річка має глибоке і широке русло і називається Велика Коритниця, а далі вона звужується і називається просто Коритниця. Вона несе свої води по великій улоговині, яка нагадує корито (звідси і назва річки), і відділяє село від лісу. Вся територія біля даної річки теж називається Коритниця.Ця річечка з чистою джерельною водою з давніх-давен манила до себе людей. Тут вони і зводили свої перші поселення. Тут почався Іспас. Перша невеличка дерев’яна церковка теж була збудована саме тут, під лісом. Поблизу церкви цвинтар був, у тому числі і єврейський, так як багато  сімей цієї національності проживали на теренах Іспаса тривалий час. Церковку називали монастирем, і справді, в давнину до Іспаса навідувалося немало ченців. Під час монголо-татарських набігів хати під лісом і церква згоріли, люди більше тут не зводили жител, а будували їх далі від лісу, посеред поля на долині. 
ch   Долішній кут – долішня (східна) частина села. Організуючим центром Долішнього кута стала Долішня церква. Нині це Вознесенська церква, споруджена в 1856 році. Пам’ятка архітектури. 
   Велике поле – великі простори рівної землі на південному заході села. Територія Іспаса тут простяглася аж до «Білого мура» – так називають одну з найбільших будівель сусіднього села Чорногузи.
   Луг – північна, найнижча частина села за гостинцем, де росте лугова рослинність. Це заплава річки Черемош, яка час від часу затоплювалась, а з побудовою дамби, річка русла не змінює та й не затоплює цю місцевість. В останнє десятиліття тут розпочалося активне садибне будівництво.
   Центр – центральна частина села, яка має найбагатшу історію, найгустіше заселена і забудована. Тут розташована адміністративна та соціально-економічна інфраструктура села. 

   1.2. Омонімічні місцевості
   До мікроомонімів села Іспас належать: Коритниця, Левади, Толока, Готарь, Царина, Скутарівка, Монастирське, Підлужжя, Погар, Томашівка. Шешурівка, Татарська поляна, Палівки.
pal   Іспасчани щоденно працювали на панщині, не маючи за це майже ніякої подяки. А коли панщину скасували, частину поля роздали простим людям. І кожен відміряний клаптик землі люди старанно відбивали паликами (кілками), щоб не зайти за чужу межу. Ці наділи стали називатись «Палівки». Ця назва збереглась і понині. Палівки знаходяться на окраїні Іспаса вздовж чорногузьких полів. 
   На самому півдні Горішнього Кута розмістилась Татарська поляна. Тут часто любили відпочивати монголо-татари під час своїх походів. А коли їхні набіги було відбито, місцеві жителі поставили на цій поляні капличку і молилися в ній, щоб Бог дарував мирне і щасливе життя нашому народові. Ця невеличка капличка і дотепер нагадує людям про давні важкі часи, і люди моляться у ній за кращу долю.
   Шешурівка – це великий масив, який колись належав господарю на прізвище Шешуряк. Він на початку ХХ століття виїхав із сім’єю до Канади.
   На південь від Шешурівки, посеред лісу, є урочище «Гуцульська яма», неподалік якої жила незаможна родина Гуцуляків, яка не мала великих земельних чи лісових наділів, а утримувала лише біля хати невеликі клаптики землі та цю видолинку посеред лісу. Близенько від гуцульської ями, теж посеред лісу, є поляна «Мазурякова левада» Не так давно тут ще стояла хата її господаря на прізвище Мазурякdyb.
Уся ця територія разом з Мазуряковою левадою, Гуцульською ямою та іншими урочищами називається Толока. Тут ростуть хвойні та листяні ліси, в яких іспасчани збирають гриби, малину, чорниці.
   Готарь (німецьке слово) – межа між Іспасом та Мілієвом.
   Царина – родюче поле біля залізничної дороги (орна земля, огороджене поле). Слово Царина має найширше значення – це велика ділянка орної землі, що належить багатьом господарям або одній сільській раді.
   Скутерівка – кут села на Долкуті за Потоком, на лівому березі Коритниці. Між Федічевим і Бзовим, поміж крутих берегів в’ється річечка – Скутерівка, права притока Коритниці. І територія ця називається «Скутерівка». А у цій Скутерівці жила жінка Ірина, родичі якої в давні часи поїхали до Америки. То її так і називають «Ірина-Америка». Відтоді цю територію ще називають «Америка».
   Підлужжя – місцевість за залізничною дорогою (штрикою), на заплаві річки Черемош. Під час великих повеней вода stoneдоходила до штрики. У цій місцевості ще за часів Австро-Угорщини (біля Карапчівської залишилася велика брила від фундаменту) знаходився вітровий млин і ґуральня. Тут стояла добротна будівля, яка складалася з 3 великих кімнат. В одній стояла маслобойка (апарат з виготовлення олії), в другій – великі жорна, які приводились в дію за допомогою вітру, і люди з села приходили сюди молоти зерно на муку. Третя кімната була обладнана пристроями для виготовлення самогону. Його гнали з пшениці та картоплі. Ця будівля була власністю місцевого пана Фішера і називали її «Малий млин». 
   Погар – горбкувата поляна на Бзовім, на якій паслася громадська череда. Це ділянка випаленого, вигорілого лісу, який з невідомої причини, або умисне, був спалений. Ця назва асоціюється зі словами – згарище, пожар.
   Багна – злегка нахилена частина пагорба, поблизу Березини, справа від майданської дороги. Земля тут малородюча. Назва коментування не потребує: це багнистий, подібний до млаки терен. На Багну з різних куточків села ведуть дороги, якими жителі Іспаса їздили сюди чи ходили пішки обробляти свої клаптики землі, випасати худобу, збирати ягоди та гриби. І в залежності від цього і дороги мають свої назви. Наприклад та, що веде від Токарів, називається – Токарівська дорога, та що від Іванчука – Іванчуківська і т.д.
   Багна теж має досить трагічну історію. Коли монголо-татари робили свої набіги на наш край, вони іноді надовго тут затримувалися, грабували населення, забирали в полон.
   Левади (Горюкова левада, Велика левада ) – частина пониззя. Слово Левада, або щиро праслов’янське (споріднене з поняттям лити), або давнє запозичення з грецької (приватна ділянка землі з сіножаттю, городом та невеликим фруктовим садом). Спогади старожителів свідчать, що такі левади були приватною властивістю окремих газдів, зокрема Горюків.
Толока №1 – пасовище між хатами, засаджене дубиною. Толока №2 – ліс смерековий, який ніби віночком обрамляв південно-східну частину села. Могутні, віковічні, як стріли, смереки здіймаються в небо. А на землі, покритій глицею, родили рясно ягоди, гриби. В такому лісі дуже легко дихається. Стовбури дерев були такими, що треба було двоє людей, щоб їх обійняти. Це дуже старі ліси. Та не стало цих лісів, вони повністю знищені.
   Монастирське – пагорб з прилеглою до нього місцевістю. Про Монастир можна наслухатися дуже багато. Дехто каже, що тут був монастир і навіть кладовище. На місці монастиря, який за легендою провалився в землю, стояв хрест.
   1.3. Ороніми
   До мікрооронімів села Іспас належать: Гірка, Діл, Гуцульська яма, Максимова шия, Лисина (Лиса гора), Голиці, Долинки.
dol   Долинки – найнижча частина села (пониззя вздовж Черемошу). Мешканці цієї території здавна займалися річковим промислом і користувалися з дарів річки під Мілієвом. В давнину там був торг. Звідти відправляли односельчан на Першу світову війну. 
   Гуцульська яма – урвище у лісі, видолинок, пов’язаний з трагічними моментами в історії села.
Лисина (лиса гора) – на цій горі є багато поверхневих вод, які в одних місцях замулюють поле, а в інших, безперестанку стікаючи вниз, вимивають з поля і зносять в Коритницю всі поживні речовини, заодно руйнують поверхню численними рівчаками, від чого в деяких місцях тут відбувалися навіть зсуви ґрунту. Зі сторони Коритниці ця гора не була вкрита лісом, ось і дістала вона таку назву «Лисина», тобто «Лиса гора».
   Голиці – береги на півдні села, за пасікою, де нічого не росло (гола земля, білиця, біла) брали глину і білий пісок підgl забудову 
   Діл – гірський хребет, вершина гори. Вона ділить два села і долинки.

   1.4. Гідроніми села Іспас
Серед численних мікрогідронімів села варто відзначити наступні: Перевід, Вербівець, Капка, Велика Коритниця, Мала Коритниця, Батерів потік, Потоки, Кринички, Міхідра, Бурчина, Багна, Мочера, Млинівка, Розтока.
   Місцевість між селами Іспасом і Чорногузами має назву «Потоки». Тут і справді є дуже багато глибоких потоків, що стікають з Багни, руйнуючи поверхню землі, вимиваючи глибоченні яри. У цих місцях ніколи не буває сухо. Дерева на цих розбитих кручах здебільшого відживають свій вік незрубаними, самі падають у ці яруги і гниють. Іноді тут трапляються зсуви землі, що зносять частину горбів разом з деревами та навіть хатами (що сталося неподалік, під цими самими берегами, на території с. Чорногузи в 2008-2010 роках).
   Бурчина – місця, де з-під горбів витікає безліч джерел, що весь час бурчать. Звідси бере початок річка Коритниця.
   Капка – видолинок між горбами, між розкішними лісами та пасовиськами де знаходиться озерце, що створює вигляд краплі.
   Перевід – штучний канал, споруджений для електростанції, яку побудували у 1954 році. Вона забезпечувала освітлення кількох сіл - Іспаса, Черешеньки і Чорногузів. Будували її протягом 1 року. Там працювало 3 турбіни. Вода ішла каналом. Іспаська гідроелектростанція працювала до 1968 року.
   Коритниця – територія, що нагадує форму корита, де протікає річка Велика Коритниця з притокою Мала Коритниця.
welКринички – місцевість навпроти Нотаревого, біля монастиря. Назва пішла від джерелець (криничок, що витікають з південно-східного схилу горба). Коло тих криничок припочивають, п’ють з них воду. 
Турецька криниця – найстарша у селі криниця з справжнім дерев’яним цимбринням.
   Батерів потік – бере початок з горба, де Левади, впадає у Коритницю. Це територія за Бзовим.
   Вербівець – маленька річечка, яка бере початок із заболоченої місцевості з-під забережжя, де Кусяки, і впадає в річку Черемош, є її правою притокою, а по боках неї ростуть над потоком  розкішні верби.
Міхідра – річка на Майдані, права притока Сірету.
   Мочера – місцевість на Горкуті, де ґрунтові води підходять близько до поверхні. Зараз там стави. Ґрунти дуже погані – білиці (підзолисті) і дерново-підзолисті.

1.5. Ботанічні (рослинні) міктротопоніми

   До ботанічних мікротопонімів села Іспас належать: Сосна, Діброва, Смеречина, Бзовий, Вербівець, Сісні, Червоні прути, Чотири буки, Крушне.
   Червоні прути – біля залізничної дороги. На цій території росте багато лози і тут люди займались лозоплетінням.
   Бзовий – горбиста територія на Долкуті. Тут неродючі землі, де росло багато кобзи і бузини (бзини – місцева назва). Друга назва – Обоз, в давнину там ховались місцеві люди від навали монголо-татар. Зараз - розкорчована земля.
   Діброва – дубовий ліс. Панський ліс, який подарував Домці пан Фішер за те, що вилікувала його сина. Він простягався від каплички до Чорногузів. 
   Сісня – соснові ліси на Майдані.
   Чотири буки – бучина за Федічевим.
К   рушне – на Багні, під Сіснями, місцевість де росли кущі крушини. Вона використовувалась у медицині.

   1.6. Історичні мікротопоніми
   До історичних мікротопонімів села Іспас належать такі: Згарі, Дикунки, Татарська поляна, Панська дорога, Турецька дорога, Стрітення, Ґуральня, Трачка, Парцеляції, Шпалорізка, Царишино, Гражди, Чорний піп, Оград, Баронова криниця, Палівки, Попівське, Баронське поле, Свинські ворота, Татарська капличка
   Парцеляції – (румунською) розкорчовані землі (звільнені від дерев).
   Оград – панський сад в центрі села. Міцна огорожа, яка була обставлена навколо панських дворів та саду і дала назву кільком сотикам землі. Зараз ця територія красується новобудовами жителів села.
    Згарі – перші поселення села. У давнину турки спалили його і з тих пір східна частина села називається Згарі.
    Дикунки – окопи на Бзовому, зроблені в роки Першої світової війни, де стояла оборона. В лісах навколо Іспаса та сусідніх селах є багато глибоких траншеїв, котрі колись були викопані нашими людьми. Ці окопи називають дикунками. І під час Другої світової війни теж використовувались як оборонні засоби.
road   Панська дорога – дорога, що вела з Гостинця до панських маєтків, обсаджена липами, по якій пан проїздив на бричці. Влітку липи дарувала прохолоду і примісток від пекучого сонця. 
   Панський двір (економія) де пізніше знаходилась контора «Сільгосптехніки». У дворі було кілька будівель: панська хата та господарські приміщення - стайні для коней, корів, птиці тощо.
   Три сосни – місцевість біля панської дороги, де селяни викопали величезну яму і скидали туди знаряддя праці, засипали землею, а зверху посадили три сосни. Така легенда про відміну кріпосного права на Буковині існує в селі Іспас, а свідками цього були донедавна три сосни.
   Турецька дорога - одна з найдавніших доріг, прокладених у селі Іспас за часів турецької навали для гужового транспорту. А в нас час - розширена і з’єднує центр села з Горкутом і Долкутом.
   Німецька дорога – це дорога, яка була прокладена німцями ще в Першу світову війну. Вона пролягає через Горкут, Кусяки, Іспаський Майдан і закінчується в селі Лукавці. Про перебування німців на території між Майданом і Лукавцями свідчать ще залишені від тих часів німецькі хати та цвинтар.
   Стрітення – рівна, відкрита місцевість в долішній частині села, де під час турецької навали відбувалась велика битва, загинуло дуже багато воїнів (до цих пір тут ловить блуд). Особливої уваги заслуговує історія цієї місцевості, на сході Іспаса. Монголо-татари кожен раз наступали на Іспас зі сходу, з лісів. Заставши жителів села біля своїх помешкань, татари нещадно били їх, забирали все добро, молодих хлопців і дівчат, домашню птицю та худобу. Іспасчани збудували на цьому полі сторожову вежу і на ній кожен раз хтось вартував. Коли було чути з лісу тупіт коней та крики ворогів, вартовий запалював скіп і люди тікали в ліс, беручи з собою деякі пожитки. Пізніше, озброївшись луками та списами, іспасчани стрічали тут загарбників зі зброєю в руках і відстоювали свою свободу. Під час однієї з битв іспасчани перебили багато ворогів і, навіть, одного з їхніх вождів. Представники ворожої зграї, що залишились живими, в розпачі позбирали трупи своїх соратників і швидко повтікали. Відтоді більше не поверталися до нашого села. «Стрітення» і дотепер нагадує усім про часті зустрічі іспасчан з чужоземними загарбниками.mil
   Ґуральня – спиртово-горілчаний завод, виноробня, донедавна тут знаходився млин. Зараз - пилорама. За іншої версії - колись на цьому місці був мідний завод. Робили миски, тазики. Також ходили сюди брати солі. Якщо не вистачало, то брали ропу, а ще тут збивали олію. 
   Трачка – шпалорізка, пилили ліс, шпали, знаходилась біля Гостинця, на протилежній стороні від залізничної станції.
   Гражди - поле у лузі, на заплаві річки Черемош, яка час від часу затоплювалась водою під час повеней та великих паводків. На  цій місцевості проживали збіднілі поляки – мазури, які прибули ще давно на заробітки. Зараз вони виїхали або асимілювалися. В пам'яті односельчан вони залишись у прізвищах - Мазур, Мазуряк, Ляшко.
   Царишино - територія біля німецької дороги, де проїжджала цариця (потребує дослідження).
   Чорний піп – місцевість, на якій проживав священик, який постійно носив чорну рясу. Був добрим до людей, а коли помер ті місця назвали Чорний піп. Інша версія розповідає про те, що монголо-татари довгі роки топтали наші землі і пригноблювали наш народ. Кожного року збирали від людей данину. Навіть попа свого привезли до монастиря, щоб він правив тут службу і всі гроші збирав теж на користь монголо-татарів. Але місцеве населення не дуже любило цього попа, бо він був не такий, як наші люди, європейці, а якийсь дуже чорний на лице. Люди не розуміли мови того попа. Навіть до церкви менше йшли, коли він правив службу, а молилися, коли його не було тут.
   Пасіка або панська пасіка - обсаджена липами територія, на якій знаходилась пасіка. За пасікою, вверх поза ставами,   

   Зимовище (там завжди темно, зимно), а далі Потоки (горби розмежовані потічками), які сходяться в один, що впадає в став. В Потоках два найвищі горби – Рінистий і Борисів. За горбами рівна територія яка зветься Пасовище.

   1.7. Фамільні мікротопоніми
   До фамільних мікротопонімів села Іспас належать: Чепухівка, Девди, Гешкалівка, Мегіри, Штогрівка, Міхієво, Нотарево, Федічеве, Коло Добінчука, Кусіки, Америка, Монашкове, Шомонове, Попівське поле, Павлюки, Нагірняки, Єреми, Лучики, Ковалі, Томашівка, Беркова, Махтіївка, Григоряки, Токарі.
   На зелених луках по обидва боки р. Коритниці ростуть соковиті трави, де люди випасали худобу, заготовляли сіно. З лісу, що поблизу, возили собі дрова, будували хати. Кожен мав свої наділи городу, пасовиська і лісу. Від того, кому вони належали і походить їхня назва. Наприклад одна із великих полян на високому горбі над Коритницею називається «Міхіївка», бо належала колись Павлюку Міхею. Інша, біля Козланів – Томаківка, бо утримував її господар Томаш. Є ще в Коритниці багатьом відома лука «Махтіївка», яка була в давнину власністю Мафтея Малиша. І хоч сім’я цього Мафтея ще в кінці 19 ст. виїхала до Канади, продавши свій маєток, в тому числі і поле, та іспасчани і дотепер називають цю луку по імені її колишнього господаря «Махтіївка».
   На захід від Бзового, на Долкуті, є досить обширна територія, що називається «Федічеве». Колись її доглядав Федір Радуляк, що тут жив. Він трохи шепеляв і замість Федір казав «Федіч», і хоч ця територія не була його власністю, однак її називали «Федічева».  На цім терені є так звана «Беркова гора», від того, що належала колись євреєві Беркові. Його давно не стало. Після нього ще довго жила, кажуть іспасчани, його жінка Берчиха з дітьми, але і їх вже давно немає, а гора собі далі називається Беркова.
tom   Томашівка – лука, назва походить від імені Тома, ґазди, що жив у цій місцині. 
   Навпроти Федічевого, на лівому березі Коритниці, є величеньке поселення Григоряки. Тут на горбах і в ярах здавна живуть люди з таким прізвищем. З Григоряків починається Долішній Кут від Діла. Починаючи з Діла, вздовж межі з Долішнім кутом, на території Горкута розкинулося немале поселення Лучиків. Цей куточок в селі називають «на Лучиках». Поряд з Лучиками з прадавніх часів живуть Токарі, під Ділом, із західної сторони. Вони теж мають свій Токарівський потік. І вся ця місцевість носить назву «на Токарях».
   За кілька десятків метрів на південь від Токарів знаходиться урочище Мочера. Тут є багато місць, де на поверхню витікають «підшкірні води», через що тут круглорічно дуже мокро. На Мочері живуть Ковалі і Лучики.
Поряд з Мочерою є Коропівка, бо тут здавна живе родина Коропів.
   На південний захід від Мочери і Токарів є великий масив з назвою «Шешурівка», який колись належав господарю на прізвище Шешуряк.
   На окраїні Толоки, крайня гора перед селом, називається «Бойчукова». Оскільки вона знаходиться поряд з першими хатами цього куточка, де живуть сім’ї Бойчуків, яким належала ця місцевість, то таку й отримала назву. Але Бойчуків тут всього-на-всього 2-3 сім’ї. А решта жителів цієї найвищої гори на південному заході Іспаса мають прізвище Кусяк, тому й закріпилась за цією горою і назва «Кусяки».
Сусідами Кусяків, що живуть на схилі цієї ж гори, є багаточисельна родина Іванчуків, від того цю територію всі називають «Іванці».
   На початку Горішнього кута є місцевість, що називається «Чепухівка». Вона належала сім’ї Чепухів, що жили тут. Три брати: Василь, Іван, Петро і їхній батько колись мали навіть свою черепарню, і на черепиці, яку вони тут виробляли, був відбитий знак у вигляді лева. Цей знак свідчить про їхню родову справу.
   3. Висновки.
   Іспас славиться не тільки своїми краєвидами, корисними копалинами а й талановитими, творчими людьми. Тут свого часу народився і проживав відомий у Європі художник Темістокль Вірста. Приніс в літературу пахощі Карпат і чарівну красу гірських плаїв, свої думи про трударів-буковинців – Микола Марфієвич, іменем якого названо нашу школу. Поезія вчительки-пенсіонерки Олени Швейко звучить у виконанні чоловічого народного хору. Ось декілька рядків з пісні «Я люблю тебе Іспас»:

 

Я люблю тебе, Іспас, я тобою живу.
Мою душу ти грієш і у сні й наяву.
Тут моя Батьківщина, тут безмежний мій рай.
І цвіте, як калина, мій рідненький Буковинський край.
Тут моя Батьківщина, зорепад моїх мрій.
В цю щасливу годину співай зі мною, Іспас мій!

Гарні поетичні рядки про Іспас пише колишній бібліотекар Василина Малиш:


Яке блакитне небо неозоре,
Які близькі й далекі сині гори.
Які ліси, сади й луги зелені,
Які хати ошатні, побілені.
Під лісом ген Коритниця петляє,
Себе Вербівець в Черемош вливає.
Квітує Стрітень, Луг, Майдан, Долішній,
Велике поле, Центр і Кут горішній.


   Проведені дослідження дали можливість зібрати цікавий мікротопонімічний матеріал, який ілюструє багату культурну спадщину Іспаса. Сподіваємось, він буде цікавим для усіх небайдужих мешканців села, а згодом може скласти основу для написання історії села Іспас.
   Ми щиро вдячні за допомогу в збиранні матеріалів з топоніміки жителям села Іспас Швейко Олені Олексіївні, Євдощук Марії Іллівні, Гладун Парасці Іванівні, літературному редактору  Мазуряк Ніні Орестівні, Голинській Надії Миколаївні за комп’ютерну верстку.


Мій Іспасе рідний,
Як я тебе люблю,
Мій Іспасе рідний,
Для тебе все зроблю!
Мій Іспасе рідний,
Рости тобі й цвісти.
Мій Іспасе рідний,
В моєму  серці ти!
                 В.Малиш

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.