Автор: vznkyb Категория: Кибаки
Дата публикации Просмотров: 912
Печать

       Мої односельці – духовно багаті люди. Вони дбають про свій духовний світ. Добрі, співчутливі, з високими моральними якостями. Прославляють свій рідний край, село в піснях, віршах, на полотні, танцях.

 

      Серед учнівської молоді є багато учнів, які пробують писати поетичним пером.

 

Юні поети

 

                                                                       Видніються гори і зелені горби.

                                                      І серце моє завмирає.

                                                          Радію, що це моя земля.

                                                                    В Карпатськім оновленім краї.

 

                                                            Кибаки – моє рідне село,

                                                                        Де я народився і буду зростати

                                                                    І де бя не жив, у якій стороні

                                                                Про нього буду пам’ятати.

 

                                                         Ми – ніжні квіти Землі

                                                                   Танцюємо і весело співаємо.

                                                                     Бо вже вільну й незалежну

                                             Україну маємо.

 

                                                            Кисилиця  Андрій ( учень 5 класу)

 

        Нікого не залишають байдужими поетичні твори і наших дорослих односельців.

          Захоплюються читачі філософськими роздумами про людське буття в поезіях Марини Кисилиці.

 

 

Вірш „ І сходить сонце”

І сходить сонце – золота монета.

Година для освідчень уже пізня.

Моє життя – то заблукала пісня.

Відчалив пліт, від’їхала карета.

А час поволі  відстані всі згорне

Опинишся край моря, ніби кафа.

І сліпить сонце. У піску – комаха.

…Тримайся за просте, земне і горде.

 

    

Бентежить душу лірика Василя Колотило.

„ Чорний птах розлуки ”

 

Забудь мене, забудь усі незгоди.

Не повернуть кохання нам ніяк.

На серці в нас одні жалі й тривоги,

Бо пролетів над нами чорний птах.

 

                                        Пробач мені, тобі я все пробачив,

                                        І прощавай, щаслива будь завжди.

                                        Чому все сталось так,

                                        Мені скажи.

 

Чорний  птах розлуки, чорний птах

Не літай над нами, не літай.

Поверни, і в інший бік лети,

Дай же нам кохання віднайти.

 

      Свій  життєвий неспокій і душевний біль виливає у рядки віршів нарона цілителька Вікторія Чекус.

     Відомі читачам її поезії „ Вербові котики”,  „ Матері”, „ Сон”,  „ А літа детять”. Вірш „ Ти прости мене, лелеко” на музику Богданюка Василя Івановича став відомою піснею.

 

Сон

 

Ти наснився лелекою білим,

Що приніс і радість, і печаль.

Ти полинув знову і вирій

Залишивши біль на серці й жаль.

 

Ти наснився мені туманим синівм.

Я прокинулая – тебе нема.

Тільки за вікном бушує злива,

На душі не літо, а зима.

 

Ти чому ж ти всипав сіль на рану

 І спокійно відійшов у даль.

Поясміявся і завів  в оману,

Залишивши рану і печаль.

 

Та не скоро рана загоїться,

Не одні літа пройдуть сумні.

Сивина у косах заіскриться

І настануть довгі будні й дні.

 

Пролетять літа, як хмари білі.

І зітреться з пам’яті печаль.

Заблукають сни в тумані сивім

Тільки вітер прошепоче:

„ Я прийду! Чекай…”

 

 

                                                                 Колотило Тетяна ( учениці 9 класу)

                                               Керівник   Герецун Г.Т.

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.