Автор: vznkor Категория: Коритне
Дата публикации Просмотров: 963
Печать

Легенди

Бесага
На східній околиці Коритного височіє вкрита чагарниками гора Бесага. Якоїсь таємниці у назві гори не криється ,бо вона має дві вершини і своєю формою нагадує гуцульські бесаги, проте мені довелося від одного старожила почути легенду про цю гору.
Давно це було ,ще тоді ,коли на землі жили велетні, небагато їх було і жили вони далеко один від одного .велетні були добродушними, працьовитими, інколи вони робили перерву у праці і ходили один до одного в гості, незважаючи на те що вони були добрими, гостинними, їм , а вірніше деяким з них були притаманні і негативні людські риси:  заздрість , скупість , захланність та інші . Одного разу видався неврожайний рік у велетня , що жив у передгір’ї. От і вирушив він до свого побратима , що жив високо в горах . Той не сіяв і не орав , бо поля не було , а випасав у горах , на полонинах , отари кіз , овець та корів . Щоб не йти з порожніми руками  в гості зібрав велетень з низин дещо у мішок та ще, «про всяке», вкинув у мішок кілька порожніх мішків. Добре погостював він у свого побратима горянина, а коли вирушав у зворотній шлях, гостинний побратим зібрав йому цілий мішок м’яса, ковбасів, бринзи та інших харчів. Подякував велетень з низин горянину, та й почав поволі спускатися з гір. Десь під обід натрапив він на полонину, обкладену воринням, на якій було повно всілякої худоби. Заздрісно стало йому, що горянину так добре живеться. Вийняв він свій порожній мішок, прив’язав його до повного, вкинув туди овець, кіз, корів, взяв на плечі та й пішов додому. Та не знав він того, що то була худоба не велетня – горянина, а велетня – чарівника. Тільки зійшов він на рівнину, як обидва мішки почали більшати, рости. Як не силкувався велетень, а відірвати від землі їх не зміг. Так і залишився він під Бесагою у землі.
Могилка
Моє  мальовниче село Коритне (давня назва Вилавче) таїть багато легенд. Найцікавіша з них, на мою думку, про гору Могилку. За оповідями старожилів було це ще в сиву давнину. Мабуть, тоді це було, коли квітувала могутня держава Київська Русь. Може, це сталося тоді, як ослаблена міжусобицями впала вона від монголо-татарської навали. І покотилася орда землею нашою на захід і докотилася до мого рідного буковинського краю і, зрештою, потрапила до нашої місцевості. Жорстокістю уславилися завойовники, то й обіклали жителів тяжкими податками.
Потайки зібралися люди на раду, де й порішили убити воєначальника.  Люди надіялися, що обезглавлене військо піде геть.
Та не так сталося, як гадалося. Загарбники вирішили влаштувати своєму вожакові пишні похорони. Місцем поховання вибрали західну околицю села, мабуть, тому, що прямували на захід. Зігнали всіх мешканців села і заставили чоловіків шапками, а жінок подолами спідниць насипати високу могилу.
Хтозна чи було це так. Але сьогодні від Могилки віє якоюсь таємничістю. Та й багато речей наводять на думку про правдивість цієї легенди. По-перше, гора з родючого чорнозему. По-друге, на ній ніколи не росли кущі чи дерева, вона завжди оброблялася і давала гарні врожаї. Вже в роки Незалежності хтось встановив на ній хрест. Цей „хтось” не хотів, щоб знали його ім’я.
Манить сьогодні своєю таємничістю Могилка і ніби чекає на своїх дослідників.
Підзолота
У східній частині села є урочище Підзолота. Це рівнинна частина порівняно з іншими. Мабуть, у цій частина знаходилися перші поселенці, бо розташована вона на досить родючих землях. Якщо вивчити рельєф місцевості, котра прилягає до урочища, то можна зробити висновок, що узбережжя великої колись ріки.
Існує декілька легенд про походження назви цього урочища.
За однією з них назва завдячує саме родючим землям, на котрих гарно родив хліб і розташована вона так, що у сонячні дні цілий день її (Підзолоту) заливало сонячне проміння. Зранку перші промені сонця ніби підзолочували хлібні лани зі сходу, цілий день поля купалися в ньому, а надвечірнє лагідно, ніби  прощаючись, підзолочувало із заходу.
Інша повідає досить мало, та й сама ця легенда не має цілісної канви, лише якісь таємничі уривки. Назва пов’язується із приходом нібито на ці землі багатих козаків після битви під Хотином. Захопили козаки у у битві багату здобич: золота, зброї, але поранений був смертельно Сагайдачний. То ж вирішили частину здобичі заховати у надійному місці неподалік...
Хто зна, чи не лежать вони в урочищі, котрому дали назву.

Copyright 2012. All Rights Reserved.