Автор: vznlop Категория: Лопушна
Дата публикации Просмотров: 929
Печать

 

Лінія долі, вишита гладдю

 

Українська вишивка… Вона ввібрала в себе теплоту сонця і запах трав, шум гаїв і голубінь небес, всю розкіш землі і смуток чарівної пісні. Нині ми сприймаємо мову вишивки здебільшого як сукупність візерунків, гру кольорів, майстерність вишивальниць. А вона, між тим, народилася не тільки як витвір  мистецтва, а й як наш оберіг. Бо закодована була одвічними життєдайними знаками Сонця, Землі, Води. І захищала така вишивка, додавала й кохання берегла.

 

Славиться наше село Лопушна вишиванкою ще з с давніх – давен,   від наших пращурів: від прабабусь до бабусь, від бабусь до матерів, від матерів до нас, а ми, в свою чергу, до своїх дітей нестимемо вишивку, яка радує й облагоджує душу, пробуджує найпрекрасніші почуття і спогади.

 

Талант … Із яких джерел розуму видобути шовкові нитки – слова, аби виткати на полотні прекрасну, світосяйну, веселкову гаму кольорів, що  очі вбирає, заворожує, дихає теплом і ще чимось солодко–тремтливим і трепетно–журливим, як самі ніжність, доброта, кохання, над якими вичакловують майстрині села: Чорней Катерина Михайлівна, Косован Марія Миколаївна, Долінська Параска, Корпан Катерина Георгіївна, на жаль їх вже немає , але вони залишили величезний спадок своїм дітям, онукам.

 

Серед ветеранів  вишивки залишились такі як  Роман Марія Михайлівна, Чорней Параска Іванівна, Косован Олена Петрівна, Косован Магдалина Петрівна, Косован Параска Юріївна і багато інших, адже в повоєнні роки кожна хатинка славилась своїми ґаздинями, які створювали неймовірні дива на полотні.

 

Дуже вражають роботи однієї із майстринь, адже довелося побачити шедеври рукодільниці. Чорней Параска Іванівна 1945 р. н. живе в с. Лопушна та ушановує місцеві звичай та традиції. Про таких людей кажуть – «майстер на всі руки»,чого б вона не торкнулася, усе немов розквітає. Одне з улюблених занять – вишивання рушників, серветок, скатертин, картин – мініатюр.

 

 Особливо цікава колекція наволочок, їх вона  вишиває за власними малюнками. Дуже цікаві роботи вишиті гладдю, такий шедевр майстриня називає «Лінія долі, вишита гладдю», та картини  мініатюри, які виконані за допомогою штапівки милують наше око.

 

Але, мабуть, найяскравішим, найбарвистішим витвором умілих рук Параски Іванівни є вишита на білому домотканому полотні, у традиційній, притаманній тільки нашому регіону, техніці виконання, кольоровій гамі  скатертина. Ця скатертина вважається дуже святою та святковою, адже її застеляли лише на великі свята – свят - Вечір, Різдво, Великдень.

 

Свою любов до полотна передала своїй дочці Олені  - передала у спадок безцінний дар – уміння мережити на полотні хрестиком. А також зі своїм цілющим молоком перелила в душу доньки святу віру у Всевишнього, правічну жіночу мудрість, співпереживання, милосердя, доброту. Іскряться теплом і гордістю очі майстрині: значить, не пропаде її рукодільне уміння, раз заполонила любов до вічного національною мистецтва душу її дочки.

 

Виникає почуття вдячності до людей, які вміють дарувати красу, пробуджують найпотаємніші думки й бажання. Вражає  в Парасці Іванівні й те, що, не маючи  фахової освіти, вона зуміла досягти професіоналізму в своїй творчості.

 

« Це в мене від мами – каже вона, – природа наділила її талантом за  допомогою нитки і голки передати емоції на полотні. Я з дитинства спостерігала, як вона в основному пізно ввечері, створювала свої шедеври.

 

Найбільше любила вишивати квіти, вважала, що саме вони потребують найвищої майстерності, оскільки мають слід в полотні, відтінки. А щоб досягти цього, вона сама фарбувала нитки, щоб одержати потрібний тон.»

 

Свої роботи майстриня дарує найдорожчим людям, прищеплює любов до вишивки своїм онукам, а вони, в свою ергу, пишаються бабусиним талантом.

 

Як чудово на мить відірватися від суєтних буднів, поринути у світ прекрасного. Навіть не віриться, що ці роботи створені людиною, здається до них доторкнувся сам Творець. Вони  зцілюють, заряджають гарним настроєм.

 

Параска Іванівна багато читає, оскільки активна, допитлива. «Читання тренує розум, не дає «іржавіти» душі, - каже вона – і надихає на творчість».

 

У кімнатах її  оселі затишно. З ікон на покуті – найсвятішого місця в оселі, - обрамлених у вишитий рушник, дивляться  добрі, всезнаючі очі Ісуса Христа і вічно тривожні очі Матері Божої . Вишите простирадло на ліжку – дуга веселки посеред неба. А вишитих картин на стінах – не злічити…

 

Прегарна краса сіяла переді мною : на фоні світлої небесної блакиті висвічувалися золоті бані величних православних святинь; десь із заобрійної далечі  виринали олені біля водопою; привітно кивав запаморочливо – хмільний бузок; «Анютині очки» ходили в таночку; гаряче дихав полум’ям коханням оксамит яскраво – червоних  троянд і великих розквітлих макових чаш; заворожували своєю щирою красою і простотою наївно – милі зірочки сон – трави; величаво випрямили великі жовтаві голови соняхи. А поміж цього квіткового царства вимальовувались нитками на полотні  причепурені сільські хатиночки;  а з якою любов’ю вишиті тварини, навіть з полотна передається не агресія, а доброта і відданість собак та кішок господарів. Надзвичайно! Небачено! Давно так швидко не піднімався настрій! Залишилась би жити серед цих картин. Більше  такої барвистості і позитиву. Дуже світлі, напрочуд, жіночі композиції, виконані з любов’ю, змушують усіх, хто їх бачить, дивитися світ по – іншому, хочеться  бути добрішими, ніжнішими, чистішими.

 

Творити  такі прегарні барвисті вишиванки, нести людям добро, зігрівати своїх рідних та близьких турботою й піклуванням, підтримувати та розраджувати у важку хвилину… на це здатне  лише серце, закохане у красу вічного мистецтва, небайдужої до чужих бід і нещасть людини. Серце, осяяне любов’ю.

1

 7

3

 4

5

6

Copyright 2012. All Rights Reserved.