Автор: vznlop Категория: Лопушна
Дата публикации Просмотров: 1310
Печать

Як  ми пасічникуємо

збір меду_з_внуком

«З давніх - давен», - передісторія виникнення бджіл, а саме на Буковині. Почали водитися бджоли, немає, але з різних джерел  дізнаємося, що з давніх – давен.

За свідченням Києво – Печерського літопису (1945р.), у ІХ – Х столітті бортне бджільництво в Киіїській Русі досягло надзвичайного рівня розвитку. Мед і віск у великій кількості отримували не лише для себе. А й для вивезення до Центральної і Західної Європи, Візантії, Генуї, Прикаспійських країн. Ще за язичеських часів слов’яни використовували не лише мед, а й готували з нього численні напої, такі як: хмільне пиво, квас, медові вина. Використовували мед також в ритуалах, у народній медицині.

Пасічництво в Україні, неодноразово переживало піднесення і деякий спад. На початку ХІХ століття з розвитком рільництва примітивне пасічництво почали замінювати більш прогресивним. Саме тоді, у 1814 році завдяки великому синові України П.І. Прокоповичу, народилося пасічництво на науковій основі.

Винахід рамкового вулика виклав появу штучної вощини і медогонки. З цього часу пасічництво стало на тверду промислову основу. Старі засоби пасічникування почали замінювати на нові.

У світі Україну визнають як провідну державу з бджільництва. Адже вона входить до 5-ти країн – найбільших виробників меду. Порівняно з іншими галузями аграрного сектору бджільництво вирізняється багатьма спектрами господарської  діяльності.

Найважливіше значення галузі полягає в утриманні бджоло сімей, як основних запилювачів сільськогосподарських та природних угідь. Запилення бджолами продовольчих та інших ентомофільних культур підвищує на 30-60% їх урожайність та значно поліпшує якість плодів і насіння. Доведено, що приріст урожаю  від запилення сільськогосподарських культур бджолами у 12 -15 разів перевищує вартість прямої пасічної продукції. Користувалася попитом, ще з часів Радянського союзу Карпатська порода бджіл. Про  це,  свідчить , реальний приклад - транспортування карпатських бджіл у Молдавію, на запилення садів. Відповідно сад давав 40% ще більше урожаю на яблука (за одну сім`ю платили 15 руб.  і ящик яблук).

Карпатська бджола давно заслуговує на увіковічення – про це можна стверджувати кожен бджоляр, котрий хоч трохи працював з  цією бджолою. Саме тому й бджолярі вирішили провести ряд заходів, які лишили  б помітний слід у розвитку бджільництва, зокрема з карпатянкою.

«40-річчя системного вивчення карпатських бджіл» - такою була тема розмови бджолярів, що відбулася в м. Чернівці, яку організувало «Товариство бджолярів» (воно функціонує ще з 60-х років минулого століття, засновником якого була Коваленко). Ця організація займалася з тих часів і до сьогоднішніх днів розведенням карпатської бджоли на бджолопитомнику, який знаходився на Цецино.

Звідти,  велося її транспортування в гірсько – лісову місцевість, яка багата на природні медоноси, і, відповідно, підсаджували цих маток у безматочні сім`ї, і розводили таким чином бджолині сім`ї. Практикувалось навіть в той час  транспортування так знаних пакетів за межі гірського регіону в інші регіони України. Збереглася ця традиція і до сьогодні.  Карпатська бджола давно вже перетнула кордони і широко використовується не лише в країнах СНД , але й в ряді інших краї Європи.

Мені довелося зустрітися з представником цієї організації бджолярів. Адже він має безпосереднє відношення до виведення карпатських бджолосімей у нашому регіоні, а  саме в селі Лопушна. Відчувається,  що ця людина не байдужа як до подальшої долі наших бджіл, так і до розвитку бджільництва загалом. Це великий майстер цієї справи, який віддав 40 років служінню пасіці. Народився Розтопчин Віктор Іванович 1930 року. Сьогодні вже важко сказати, що Віктор Іванович, колись працював далекобійником , але ж основна   його професія чи хобі – бджільництво. Пригадує, «десь у 1958 році я вступив  в Товариство бджолярів », - це любов до пасіки привела мене сюди.

І я вибрав кому присвячувати своє подальше життя.

Місцем для пасіки Віктор Іванович вибрав  урочище Козишино, яке знаходиться в Лопушні. Тут прекрасні краєвиди, гори, ліс, свіже повітря – адже це все, хороша атмосфера для існування бджіл, бо саме тут дуже добре місце для ведення пасіки  - хороший медозбір. Якщо не дощове літо, то з одного вулика можна зібрати 30 кг меду. А  в пасічника є їх понад 40. Великий  збір характеризується тим, що існує дуже багато медоносних рослин, а зокрема королем медоносу вважається Іван – чай. Не менш медоносними є цвіт лісової малини, ожини , чебрецю.

Чебрець – прекрасний медонос. Цю властивість було виявлено ще древніми греками. Гора Химетос славилась у греків  мармуром і медом, який бджоли у великій кількості збирали з чебрецю, що різ на її схилах. Ця рослина увіковічнилася греками як символ  працелюбства. В середні віки чебрець також користувався любов’ю. зображення його гілочок в оточенні бджіл було найулюбленішою прикрасою рицарських шарфів.

Віктор Іванович ділиться досвідом, як встановлювати вулики, слідкувати за здоров’ям бджіл, про безцінні для здоров’я людини продукти бджільництва – мед, пилок, прополіс, маточне молочко, яким лікують сотні захворювань…

Захоплено розказує пасічних, про те, що хвилює сьогодні – ветеринарне обслуговування бджолосімей, підвищення грамотності пасічників – аматорів,   необхідність виховання зміни (більшість бджолярів – це літні люди). Слід зауважити, що було б корисно створити в областях обладнані сучасною комп’ютерною технікою інформативно – консультативні центри з питань бджільництв, які б забезпечували потребу в кваліфікації бджолярів. Такі центри могли б накопичувати й опрацьовувати інформацію про площі і розташування масивів медоносних культур, про кількість бджолосімей, які утримуються в господарствах про організацію кочівель,  під час головних медозборів, про профілактику захворювань бджіл, про ціни на бджоли пакети та продукцію бджільництва.

Якщо зосередити увагу на кількість бджолосімей, які існують на території Лопушни, то це ціла спадщина, яка лишилася нам від пращурів, адже звідси треба починати черпати інформацію ведення пасіки та передавати з покоління в покоління знання наших предків – пасічників. Не можна обминути пасіку Косована Дмитра Васильовича, який народився в селі Лопушна 1959 року. Справа пасічника – породжувати радість, а ця людина володіє особливим даром творити ту радість: вишукану і зрозумілу, життєву й загадкову, легку і значиму, й щедро ділиться нею з нами, всіма тими, чиє око, серце здатні не лише побачити, а й почути, відчути, і зрозуміти ту пісню бджіл без слів.

Яких лише багатств , яких скарбів, яких дарів може здобути людина за своє життя, коли не хоче промчати по ньому експресом, залишаючи по –собі лише грюкіт та куряву, а воліє рухатися так, щоби не пропустити нічого важливого, значимого, щоб і собі, і людям було приємно, корисно та красиво. Особливо коли береться за відповідальну, помітну справу. І повірте, цей чоловік нічого не пропустив. Адже   ще маленьким хлопчиком захопився різьбярством, але любов до бджільництва з дитинства полонила душу Косована Дмитра. І це стало улюбленою справою усього його життя. Попри те, що обтяжений всілякими обов’язками, функціями,  має щастя почуватися повноцінним пасічником. Адже у нього при садибі існує понад 50 бджолиних сімей.

«Бджільництвом я захопився ще в дитинстві, коли допомагав моєму батькові Косовану Василю Тодоровичу з 1932 р.н., адже йому лишилося у спадок  частина пасіки від дідуся Косована Тодора Івановича (884 р.н.) Ще тоді мій дідусь мав велику пасіку і розділив між своїми трьома синами, один із них - це мій батько.

Власну пасіку я завів вже будучи дорослим, поступово це захоплення переросло в  справу життя, потребу постійного й незримого спілкування з бджолами в прагненні спостерігати за невтомними трудівницями, вести певні дослідження.

Вже понад 10 років веду детальні спостереження за бджолами, роблю відповідні записи в журналі пасічного обліку, відмічаю все, що стосується нашої бджолосім`ї, починаючи з весняної ревізії і закінчуючи підготовкою до зими і зимівлею бджіл». Ділиться з великим задоволенням своїми рекомендаціями: «Хто бажає бути хорошим пасічником і отримати з пасіки більше користі, той повинен знати і бджіл, і їхнє господарство так досконало, наче сам жив у вулику з ними. Тоді він знає і бачить виразно, що робиться у кожному вулику, в усій пасіці, розуміє, що, як і коли робити з бджолами, що залишити без змін і що виправити.»

«Розумний пасічник - акцентує Дмитро Васильович -  не розуміє слів  «погане місце», «погані роки», «неможна», «не вдалося»; у нього не може бути ні в чому промаху».

І лише той, хто так само зуміє заволодіти бджолами як

Косован Д.В., зуміє з такою впевненістю розмножити і утримувати їх і одержувати з них такі прибутки, як Розтопчин В.І.,тільки той буде гідним називатися пасічником !

 збір меду

 

     Збір меду с. Лопушна 2011р.

 

 

 

Майстерніть різьбляра торкається людської душі

 майстер

Костянтин Тодорович Косован - творчо обдарована людина, справжній майстер своєї справи. Народився 5 травня 1921 року в с. Лопушна Вижницького району Чернівецької області в багатодітній селянській сім'ї Змалку проявляв здібності до науки, а особливо до творчої діяльності. Дуже любив природу. Ще в дитячі роки полюбив і сам доглядав бджілок. А в 14років він мав свою власну сім'ю бджіл і самостійно про них дбав. І   донині не покидає свого любимого заняття.

 

Та найбільш улюбленою справою для себе вважає Костянтин Тодорович різьбу по дереву. Хоча належної професійної освіти не вдалося йому здобути. Зате його роботи високомайстерні і глибоко торкаються людської душі. Це майстер-різьбяр, якого створив сам Бог.

 

Закінчив Костянтин всього сім класів румунської школи. Колись батько його знався з графом Васильком. Граф неодноразово побував у них вдома. Бачачи працьовитого і здібного хлопця казав: «Тодоре, я заберу у тебе цю дитину. У мене є син, його одноліток, хай будуть разом. Мій трохи пустий - панський, може, твій якось на нього по-інакшому вплине?..» Так Костянтин здружився з панським сином. Ходили скрізь разом, панич був багатим, мав фотоапарат. Хлопці вишукували гарні краєвиди, щоб їх сфотографувати. У графа Василька був наймит з Франції, дорослий хлопець. Він закінчив на той час французьку школу різьби. І деякі хитрощі різьбярства показав Костянтину. Коли Костя взявся до роботи, то в нього краще виходило, ніж у француза. «Тоді я взяв собі цю справу у голову, - каже Костянтин Тодорович, - й досі не можу полишити». Понад 70 років займається улюбленою справою. Хоча по справжньому працювати зміг тільки після виходу на заслужений відпочинок.

 

Багато життєвих проблем і клопотів було у Костянтина Тодоровича. Адже він працював головою сільської ради, потім довго -помічником лісничого. А вже як вийшов на пенсію, то ані дня не розлучається з різьбою.

 

У 1982 році зайняв І місце на Всесоюзній виставці різьбярів у Москві. Високо оцінено талант різьбяра. Його роботи були представлені на виставках за кордоном, а саме в Франції, СІЛА, Канаді, Польщі, Німеччині, Австрії.

 

Колись приїжджало до Костянтина Тодоровича багато бізнесменів з Польщі, Канади, Німеччини, і він виконував роботи на замовлення. Бо важко жилося, треба було дітей на ноги ставити, їх у Костянтина Тодоровича троє. Дві доньки і син. Всім допоміг здобути освіту, побудувати власні будинки.

 

Найбільше робіт різьбяра забрали до Німеччини. Працює над виробом довго та старанно, бо нашвидкуруч не вміє працювати. Щоб зробити шафу, необхідно працювати сім місяців, крісло - два місяці. Тепер працює тільки для дітей. Для них не шкодує ані часу, ані здоров'я. «Коли робиш для дітей - буде багатство, а коли працюєш за гроші - то до бідності», - говорить Костянтин Тодорович. Гроші і справді розходяться, а роботи можуть служити понад 200 років й передаватимуться з покоління в покоління.

 

У своїх роботах різьбяр втілює все нові й нові ідеї. У його витворах переважає мисливська тематика, бо сам він був затятим мисливцем, але в жодному разі не ворогом лісу. Всі мисливські сюжети лягають орнаментами на виготовлені ним предмети. Найбільше працює з липою, вільхою, дубом, білим буком. Про ясеня згадує різьбяр, як про «боже дерево», його не можна рубати. З великою шаною і повагою ставиться до дерев, адже працював у лісі, оберігав і садив дерева. Свою любов до природи. Костянтин Тодорович хоче показати в своїх роботах.

 

Плекає задум вирізьбити панно, в якому буде зображена флора і фауна рідного краю. А ще мріє зробити меблеву стінку в дарунок своїм внукам. Свій талант хоче передати внуку Миколці, якому 12 років. Миколка вже працює з дідусем і гарно в нього виходить. Радіє Костянтин Тодорович, що має свого намісника. Нехай же Бог подарує майстру ще багато років життя, щоб його мрії стали реальністю.

 111111111

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.