Автор: vznval Категория: Вали
Дата публикации Просмотров: 2191
Печать

Освіта

Не одне покоління валівчан знало і знає стежки-доріжки до цієї ошатної споруди, вибудуваної недалеко від лісу. Не одне покоління валівчан торувало і торує їх сюди. Звісно, і в майбутнім ця прекрасна оселя буде повнитися дитячими голосами. Бо це Валівська загальноосвітня школа І-ІІ ст.

Австрійський період

Румунський період

Радянський період

Шляхом незалежності

Австрійський період

26 квітня 1777 року австрійським урядом був заснований шкільний фонд на Буковині. На 1 квітня 1780 року цей фонд утримував всього 5 шкіл у краї: дві в Сучаві – одна молдавська, друга грецька; одна в Радівцях, одна в Путні, одна в Чернівцях. За генерал-губернатора Енценберга відкрито німецькі школи в Чернівцях і Сучаві. Проте і до цього на території Буковини існували школи, які називалися “дяківками”. Це підтверджується листом Путильських священників, які скаржилися “відколи сільські вчителі після старого способу і звичаю не сміють вчити дітей, то вони лишилися без учителів, і наслідком того їх діти – задля фаху науки – дичіють”.1) Напрошується висновок, що Енценберг, засновуючи нові школи (у Заставні, Путилові, Вашківцях та інші), нищив “дяківки”, яких у 1792 році ще було 32, а в 1840 році залишилося 13.

Прилучення Буковини до Галичини привело до ще більшого занепаду шкільництва українською мовою. Новозасновані школи сприяли германізації, а в народних примушували дітей вчитися польською мовою.

Лише після революції 1848 року та сильних селянських заворушень українського населення Буковини почала мінятись урядова шкільна політика. Іларій Карбулицький у книзі “Розвій народного шкільництва на Буковині” стверджує, що школу в Карапчеві відкрито 1875 року. Цей рік повторює багато авторів пізніших публікацій. Але слід зазначити, що І. Карбулицький застерігав, не всі дати відповідають дійсності особливо до 1849 року, з тієї причини, що управителі шкіл на той час давали йому дані про школу не завжди з документів (грамот заснування), а з переказів або ймовірності.2)

Насправді ж наявність школи в Карапчеві ще у 1805 р. засвідчено скаргою вчителя Матіаса Франка від 7 липня 1806 р., адресована цісарській Буковинській окружній управі, про невиконання резешами громади Карапчів на Черемоші контракту стосовно оплати за навчання їхніх дітей, укладеного з ним 8 липня 1805 р. У скарзі вчителя перераховані такі неплатники: священик Йоганн Карасикевич, резеші Ілля Долетнюк, Василь Михайлик, Костакі Опаєць, Василь Чорней, Василь Лека, Василь Зав’ялець, Василь Попович, Петро Калиневський, Танасій Мельник, Стефан Миронко, Олександр Іванческул, Сандул Баланюк.3)

У реєстрі шкіл Буковини за 1928 рік зазначено, що школу в Карапчеві відкрито в 1840 році, у 1858 році до школи ходило 525 дітей.

Учителі одержували свою платню від громади. Заробітна платня учителя становила 40-250 гульденів на рік, залежно від посади та службового стану. Учителеві, який одержував менше 200 гульденів, громада давала для користування фальчу (80 пражин), а то й більше орної землі. На той час ця плата була дуже мізерна. Тому законом дозволялося учителеві працювати на інших роботах, що давало змогу придбати навіть якийсь маєточок. Учителі мали певні пільги: звільнення від військової служби, від оподаткування тих доходів, що заробляли собі приватними лекціями. До 1870 року учителі носили таку ж уніформу, як державні урядники.4)

Новий австрійський закон для народних шкіл від 14 травня 1869 р. давав можливість у короткий час “розвиватися буковинському народному шкільництву, що було доти неймовірно занедбане. Траплялось, що вчитель місяцями, а то й роками, не одержував жодного крейцера”.5) 10 липня 1869 року відбулося перше засідання буковинської крайової шкільної ради. А незабаром були утворені шкільні повітові та місцеві ради. У 1870 р. на Буковині було 116 шкіл, а в 1896 р. – 385, в тому числі українських – 131, українсько-німецьких, українсько-румунських та подібних поєднань – 34, отож разом 165 шкіл з 313 класами, де вчилося 20 000 українських дітей”.6) У Карапчеві була українсько-німецька тривіальна школа.

Однак українські школи ще довго не відповідали своєму завданню. Учителі спочатку були низько кваліфікованими, шкільних підручників майже не було. А якщо й були, то дуже примітивні. Школи не мали майже ніякого приладдя. Учні відвідували школу дуже погано.

Першим шкільним інспектором Вижницького повіту, до якого належали і Вали, був Ю. Федькович, що справді дбав про заснування нових шкіл, про регулярне їх відвідування дітьми і про відповідність учителів. Проте з різних об’єктивних причин не все йому вдавалося. Один із його інспекційних звітів за 1871 р. характеризує сумний стан у повіті. Так, зокрема, в Карапчеві зобов’язані були ходити до школи 275 дітей, записалось до школи 114, а застав Ю. Федькович у школі тільки 10 учнів.7)

Піднесенню освіти на Буковині сприяли нові, відносно добрі підручники, починаючи від українського “Букваря” – кінчаючи “Читанкою” для 5-6 класів, складених О. Поповичем; підручника з математики, перекладені О. Поповичем з німецької; “Історія Буковини” Мирона Кордуби; підручник з німецької мови, складений Туліржом, а також нові українські книги та журнали, які друкувалися як для дітей, так і для дорослих, зростав і авторитет учителя.8)

І. Карбулицький у своїх споминах наводить одну з причин, чому він бажав стати учителем: “Цілими роками – особливо під час вакацій – сходилися неділями або святами до дядька, учителя Партенія Данчула у Волоці такі учителі з сусідніх шкіл: Бурковський з Долішніх, Купчанко з Горішніх Станівців, Барбір з Кабина, Козак з Кальнівців, Лупуленко з Зеленева, Григорчук з Чорториї, Рубіш з Вашківців і Цурканович з Карапчева. Всі ці учителі були добрими співаками і мали добрий хор, яким управляв Рубіш, який був знаменитим музикою і композитором інструментальних творів. “Я, як хлопчина, прислухався невідступно вправам і співам цих учителів, і для мене не було тоді кращих хвиль в тодішньому дитинному житті, як ті, коли я міг чути – на мій тодішній смак – такі гарні пісні: “Там, де Татрань”, “А тьфу тобі, цур та пек!”, “Над Прутом у лузі”, “Задзвенімо разом, браття”, “Чом красна Буковина”, “В Садгорі, славнім місті”, “Огні горять”, “Сині очі” та інші. А що я тоді думав, що тільки учителі можуть так гарно співати, та й я хотів вивчитися на вчителя”.9)

Народ побачив користь з науки і почав прихильно ставитися до школи, роблячи часом великі пожертви на нові шкільні будинки.

Ймовірно, що й на Валах, на Глибічку були школи-“дяківки” до першої документальної згадки про навчальні заклади на цих кутах.

За станом на 20 вересня 1901 року в Карапчеві на Черемоші була трикласна народна школа в центрі і дві філіальні школи на кутах Глибічок і Лісова, створені за параграфом 2 закону № 9 “Про регулювання, створення, утримання та відвідування народних шкіл” від 30 січня 1973 р., які підпорядковувалися керівництву школи Карапчів-Центр.10)

1 квітня 1902 року стає самостійною однокласна школа в куті Глибічок, школа Карапчів-Лісова (Вали) – з 1 квітня 1904 р.11)

В 1907 р. уже була двокласна школа Карапчів-Лісова, Карапчів-Глибічок.12)

Станом на 31 грудня 1913 р. в Карапчів-Глибічку працювала однокласна школа з двома відділеннями, одне – до обіду, друге – після, де навчалося 112 учнів. З них 51 хлопчик та 61 дівчинка. За віросповіданням: 103 православних та 9 іудеїв. Учителем був Філіп Сорокан – українець.

Карапчів-Лісова (Вали) однокласна школа з двома паралельними класами, де навчалося 177 учнів, з них 84 хлопчики та 93 дівчинки. За віросповіданням 172 православних, 3 римо-католики, 2 іудеї. Учителями були Костянтин Друмеу та Стефанія Марфієвич – обоє українці.13)

Румунський період

В 1924-25 н. р. вчителями були в Карапчеві-Глибічок Пилип Сорочан – завідуючий, а в Карапчеві-Лісова – Друмеу Костянтин – завідуючий, Марія Лісовська – вчителька.14)

Громада села Карапчів (в т. ч. с. Вали, Бабин) рішуче, свідомо й наполегливо домагалася впровадження з 1926-1927 н. р. української мови у всіх чотирьох школах. Про це свідчить також інформаційне донесення агента № 147 особливого відділу сигуранци від 14 січня 1926 р.: “Кілька днів тому деякі українські інтелігенти з терену цієї претури підбурюють населення висунути Чернівецькому шкільному інспектору та ревізору про введення української мови в початкових школах. Я намагався найти, але встановити їх прізвища не зміг. Проте я дізнався, що в комуні Карапчів над Черемошем було висунуто 142 вимоги.15)

У газеті “Рідний край” 30 травня 1926 р. надруковано статтю “Українська школа перед найвищим судом у Бухарешті”, де міститься відповідь на вимоги буковинців: “Адвокат Д-р Василь Дутчак одержав рішення найвищого касаційного трибуналу в Бухарешті під числом 1099/1925 з дня 1 лютого 1926 р., котрим суд відкинув вимоги громад: Багна, Веренчанка, Товтри, Вителівка, Дорошівці, Стрілецький Кут, Мамаївці, Барбівці, Станівці Нижні, Кіцмань, П’ядиківці, Кальнівці, Кадубівці, Ставчани, Бабин, Замістя, Серафинець, Карапчів над Черемошем, Миліїв, Банилів на Черемоші, Глібока, Виженка, Чорногузи, Суховерхів, Шипинці, Шишківці, Южинець проти Міністерства освіти, котре рішило було, що викладовою мовою в народних школах цих громад має бути румунська мова, а не українська, котрої громадяни жадали”.

В 1927 році на Буковині не було не тільки жодної української школи, але й не вивчалася українська мова, як предмет у школі і навіть приватно.16)

За станом на 1 серпня 1929 р. в Карапчеві-Глибічку була однокласна школа, де навчалося хлопчиків – 40, дівчаток – 34. Карапчів-Лісова (Вали): 3 класи, хлопчиків – 79, дівчаток – 50. Учителями в Карапчеві-Глибічку працювали Пилип Сорочан і Марія Лучинська. Карапчів-Лісова (Вали) – учителі, українці, Костянтин Друмеу, Марія Лісовська та румун Іон Ройбу.17)

На 1 січня 1939 р. всі вчителі – румуни. Карапчів-Глибічок – Василь Пислару, Аоліна Марінеску, Фредерік Гейне. Карапчів-Лісова (Вали) – Костянтин Чокан, Думітру Другу, Василь Морару.18)

Радянський період

У Вашківецькому районі в 1940-1941 н. р. працювало 30 шкіл, з них: 1 середня, 8 НСШ, 21 початкова. В Карапчеві діяло 4 школи: 1 НСШ, 3 початкові.

За станом на 19 квітня 1944 року в районі вже працювало 12 початкових шкіл. Відкриття шкіл у Карапчеві, за усним розпорядженням професора Дмитра Лютика, розпочалося 20 квітня 1944 року з обліку всього шкільного майна, який провели Єлізар Олексійович Лазар – у НСШ Карапчів-Центр і початковій школі Карапчів-Лісова (Вали), Микола Єлізарович Лазар – у початковій школі Карапчів-Бабин, Йосип Валеріанович Газінський – у початковій школі Карапчів-Глибічок.

Навчання в школах, при невисокій явці учнів, тривало тільки 21 та 22 квітня, бо в ніч з 22 на 23 в селі сталося кілька вбивств. Тому з 24 квітня батьки не пустили жодної дитини до шкіл. А школи змушені були тимчасово припинити свою роботу. Навчатися писати учням доводилося на старому папері, писаному з одного боку, газетах і тому подібне. В бібліотеках не вистачало підручників, творів української літератури, особливо після вилучення радянською владою книг, автори яких були визнані “буржуазними націоналістами”. Дирекції шкіл Карапчева, по завершенні навчального року, звітували Вашковецькому РВНО про недоукомплектованість педагогічними кадрами і незасвоєння учнями програмового матеріалу українською мовою. Тому учнів змушено було залишити повторно на наступний навчальний рік.19)

Підготовка до нового навчального року розпочалася 9-14 червня 1944 р. з інвентаризації всього майна шкіл з участю дирекції шкіл Карапчева, представників сільської ради та батьківських комітетів. Під час перевірки зафіксовано, що все майно шкіл, зібране за румунських часів, збереглося і наявне в належному стані.20)

З доповідних “Про наявність взуття і одягу в учнів шкіл Вашковецькому РВНО від 2 жовтня 1944 р. завідуючих початкових шкіл Карапчів-Вали – Ольги Гнатівни Сторожук, Карапчів-Глибічок – Степанії Іванівни Газінської довідуємося, що 55 учнів зовсім не мали взуття, 15 учнів – одягу, 24 учні – і взуття, і одягу”.21)

Діти були свідками і учасниками боротьби двох різних ідеологій “Степанія Газінська в доповідній Вашковецькому РВНО від 17 січня 1945 року, писала: “Бандити познімали портрети і спалили на підлозі серед класу”.22)

Нова влада веліла вчителям бути пропагандистами радянського життя як у школі, так і в повсякденному житті села. Суть комуністичної ідеології зводилась до того, щоб переконати людей, що радянський лад найсправедливіший і найгуманніший у світі, що комуністична партія і її вожді – наймудріші керівники, які твердо знають, куди і як вести суспільство до щасливого заможного життя. Збори в основному проводилися напередодні нових і чужих для карапчівців свят, які були присвячені Дню Радянської Армії, Міжнародному Жіночому дню, дню народження В. Леніна, Міжнародному дню солідарності трудящих, Великої Жовтневої соціалістичної революції тощо. Як саме проводилося дозвілля в Карапчеві, дізнаємося з протоколу засідання членів сільської ради від 29 квітня 1945 р.: “Зобов’язати директора школи О. Шоман відкрити хату-читальню та організувати масові виступи пісень, танців та ін. 7-8 [травня] і щонеділі надалі”.23)

Газета “Червоний промінь” в статті “Більшовицьку пропаганду і агітацію на рівень нових завдань відзначала: “Незадовільно працюють керівники агітколективів сіл Станівці-Горішні (Юрченко), Бережниця (Довгих). Учительські колективи шкіл (директор Шоман О.) села Карапчів, (Безпалий) села Вилавче і інші агітаційно-масової роботи не проводять”.24)

Із запровадженням семирічного навчання виконком Карапчівської сільської ради зобов’язав гр. Гуменюка звільнити до 16.IV.49 р. приміщення, в якому він живе – і передати в користування початкової школи Карапчів-Глибічок, а її завідуючу “тов. Репу – розпочати з 16.IV.49 р. ремонт цього приміщення з таким розрахунком, щоб до 20.VI цей ремонт був закінчений”. Із завершенням будівництва Карапчів-Валівської школи виконком Карапчівської сільської ради 17 червня 1960 року постановив: “Об’єднати з 1 серпня 1960 року Карапчів-Валівську початкову школу з Карапчів-Глибіцькою восьмирічною школою в одну Карапчів-Валівську восьмирічну школу”.25)

У серпні 1947 р. учителями були: початкова школа Карапчів-Глибічок – завідуюча Любов Антонівна Ковальчук, учитель – Марія Іванівна Репа, Любов Іванівна Пацюк.

Початкова школа Карапчів-Вали – завідуюча – Зінаїда Юхимівна Кучерявенко, учитель Олена Гнатівна Сторожук.

Школою Карапчів-Глибічок Любов Антонівна Ковальчук керувала у 1946-1947 рр., Марія Іванівна Репа (1947-1949 рр.), Ярослав Васильович Гаврилюк (1949-1950 рр.), Микола Єлізарович Лазар (1950-1960 рр.).

Школою Карапчів-Вали Зінаїда Юхимівна Кучерявенко керувала у 1946-1948 рр., Микола Порфирович Мороз (1948-1950 рр.), Григорій Давидович Собко (1950-1954 рр.), Михайло Олексійович Івасюк (1954-1957 рр.), Володимир Михайлович Іричук (1957-1960 рр.).

За підсумками 1958/1959 навчального року у Карапчів-Глибіцькій семирічній школі успішність була такою із 109 учнів не встигало – 5 у Карапчів-Валівській початковій школі із 81 – 3 учні.26)

Карапчів-Валівська школа з 23 травня 1961 року стала називатися Валівською восьмирічною. Вчителями у ній працювали Олександра Миколаївна Бондар, Роза Францівна Бувдевська, Тетяна Григорівна Голуб, Володимир Михайлович Іричук, Аврора Сидорівна Козарійчук, Надія Ернестівна Крижанівська, Микола Єлізарович Лазар, Сидонія Олександрівна Лазар, Минодора Калинівна Миріш, Олександра Василівна Оробець, Ліна Григорівна Собко, Марія Яківна Стринадко. Наповненість класів була такою: І-А клас – 20 учнів, І-Б – 8, ІІ-А – 16, ІІ-Б – 18, ІІІ-А – 19, ІІІ-Б – 17, IV-А – 26, IV-Б – 17, V – 29, VІ – 22, VІІ клас – 20 учнів. До 1977-1978 н. р. всі “Б” класи проводили навчання у приміщенні старої школи у Глибічку. Бо розбудова школи ще тривала. У 1966 р. розпочато “своїми силами” будівництво майстерень по дереву і металу. До 1 вересня 1969 року завершено будівництво двох кімнат для шкільних кабінетів. Першим директором новозбудованої школи до 22 серпня 1974 р. був Микола Єлізарович Лазар. Після нього школу очолювали Дмитро Григорович Проскурняк – до серпня 1978 року, Анатолій Антонович Мар’янчук – до серпня 1990 року.

Газета “Червоний промінь” від 1 квітня повідомляла, що “Карапчів-Валівська восьмирічна школа здала державі 1,5 тонни яловичини”.27)

Шляхом незалежності

22 квітня 1997 р. районний відділ освіти Вижницької райдержадміністрації за підсумками проведення 1-ї учнівської науково- практичної конференції з українознавства нагородив грамотою та присвоїв звання “Дипломант” учениці Валівської школи Липованчук Ірині Іванівні (7 кл.).

Великої уваги заслуговує постановка фольклорної програми “Шляхетський баль”. Першою поставила її директор Валівської ЗОШ І-ІІ ступенів Валерія Іларіонівна Кузик зі своїми вихованцями.

Просвітяни школи Валів – постійні учасники свят Української мови, науково-практичних конференцій з циклу “Гуцули буковинського краю: реалії, проблеми перспективи розвитку”, щорічних з 1994 року районних Конкурсів художнього читання “Нам треба голосу Тараса”, з 1995 і краєзнавчих “Вивчаємо свій рідний край”, зльотів творчо обдарованої молоді Гуцульщини та ін.

Валівська ЗОШ І-ІІ ступенів працює за навчальним планом школи-п’ятиденки з українською мовою навчання. У порівнянні з 1991 роком кількість учнів у 2000-2001 навчальному році зросла з 83 до 114. серед них: відмінників навчання – 13, ударників – 33. Їх навчає 13 вчителів. З них: з педагогічним званням “Учитель-методист” – 1; з кваліфікаційною категорією “Вчитель вищої категорії” – 2, “Вчитель І категорії” – 2, “Вчитель ІІ категорії” – 1, спеціалістів – 7. Серед випускників школи більше 30 здобули вищу освіту. Школа працює над проблемою “Виконання державного стандарту в умовах малокомплектної школи” і “Виховання кращих рис української ментальності”.

Матеріально-технічна база школи недостатня. В усіх класах є меблі, 4 магнітофони, 5 програвачів, телевізор, 2 графопроектори, 1 кіноустановка, 2 діапроектори. У бібліотеці 16 400 книг.

У 1990-1997 рр. школу очолював Володимир Петрович Лучак (1961 р. н.). “Вчитель вищої категорії”. За майстерність йому присвоєно звання “Старший вчитель”, “Відмінник освіти України”. В 1997 р. став директором Вашковецької гімназії.

В 1998-1999 рр. вчителями Валівської ЗОШ І-ІІ ст. працювали Мельничук Ольга Семенівна (вч. математики), Вакарюк Орися Олександрівна (вч. укр. мови та літератури, бібліотекар), Гордейцяк Петро Петрович (вч. трудового навчання), Томнюк Галина Василівна (вч. початкових класів), Бучацька Надія Костянтинівна (вч. історії та географії), Думич Тамара Нестерівна (вч. початкових класів), Зав’ялець Дмитро Михайлович (вч. музики), Кузенко Василь Григорович (заступник директора, вч. початкових класів), Литвинчук Лариса Корнеліївна (вч. зарубіжної літератури), Поповецька Валентина Сергіївна (вч. початкових класів), Скакун Іван Васильович (вч. хімії і біології), Тесліцький Василь Дмитрович (вч. фізики і фізкультури), Теслицька Фрозіна Корнеліївна (вч. трудового навчання), Чибір Олеся Ярославівна (вч. українознавства, педагог-організатор).

Успішність школи

Навч. рікЧисло вчителівЧисло учнівНавч. на “5”Навч. на “4” і “5”% якості знань
1990-1991 13 97 4 23 27
1991-1992 13 83 4 15 20
1992-1993 14 86 8 19 31
1993-1994 15 83 5 19 28
1994-1995 14 90 11 26 30
1995-1996 15 83 9 24 40
1996-1997 13 93 13 23 37
1997-1998 14 87 2 24 30
1998-1999 15 94 7 26 35
1999-2000 17 101 10 31 40
2000-2001 16 114 13 33 40

У 1997 році Валівську ЗОШ очолила Валерія Іларіонівна Кузик (1953 р. н.). Вчителька вищої категорії. За майстерність їй присвоєно звання “Вчитель-методист”, “Відмінник освіти України”. Перший керівник-випускниця цієї школи. Після закінчення в 1975 році факультету іноземних мов ЧДУ викладала французьку мову в Карапчівській СШ. У період з 1975-1992 рр. була керівником методоб’єднання вчителів французької мови. Учні-постійні призери районних олімпіад, а в 1987 році призери обласної олімпіади. В 2002-2003 навчальному році зайняла IV місце на обласному конкурсі “Вчитель року” в номінації “Французька мова”.

Після закінчення в 1969 році Кременецького педінституту працює у Валівській ЗОШ І-ІІ ст. вчителем математики Ольга Семенівна Мельничук (1948 р. н.) “Вчитель вищої категорії”, “Відмінник освіти України”.

Ярослав Олексійович Кузик (1948 р. н.) “Відмінник освіти України”, має педзвання “Старший вчитель”, “Вчитель вищої категорії”, вчитель української мови та літератури. Дослідник-краєзнавець, поет, публіцист, автор поетичних збірок “Крапля сонця на долоні” (2002), “І любов, і творчість” (2002), “Вони до часу мовчазні” (2004), “Чи це десь в лісочку?” (2004), “Зметикуй!” (2005), “Йдем до них у гостину” (2005), “І моя долонька в Україні міць” (2005), “Спи, синочку, засинай” (2005), “В долині широкій...” (2006), М. Юрійчук “Його зустріла вічність” (2007). Лауреат премій ім. О. Поповича, Д. Загула, часопису “Німчич”, ім. Ю. Федьковича.

З 1951-1952 н. р. по 2007-2008 н. р. школу закінчило 80 випускників-відмінників. Серед них Бойчук Ольга Деоніїзівна, Кузик Валерія Іларіонівна, Романович Іван Костянтинович, Бойчук Тетяна Іванівна, Липованчук Ірина Іванівна та ін.

У Валівській школі працювали у свій час і нині працюють:

Бурбан-Мельничук Ольга Семенівна – 41 рік,

Собко-Волошин Ліна Григорівна – 35 років,

Бучацька-Бойчук Ольга Деонізіївна – 34 роки,

Лазар-Вакарюк Орися Олександрівна – 34 роки,

Чижевська-Поповецька Валентина Сергіївна – 34 роки,

Стринадко-Попович Марія Яківна – 33 роки,

Голуб-Кучурина Тетяна Григорівна – 31 рік.

Звичайно, тих, хто віддав часточку душі, часточку свого життя Валівській школі дуже і дуже багато за більш, ніж 100 років її існування.

У 2004-2005 н. р. загальна кількість педпрацівників – 13: з них 8 жінок (одна в декретній відпустці), 5 – чоловіків.

З вищою освітою – 7;

З н./вищою – 2;

З с./спеціальною – 3 (з них 1 поступила).

Кваліфікаційні категорії:

вищої – 4;

першої – 1;

педагогічне звання – 1.

Кузик Я. О. – лауреат премій ім. О. Поповича, Д. Загула, автор 4 власних книг, 260 друкованих публікацій в газетах і журналах.

Кузик В. І. учасниця конкурсу «Вчитель року – 2004» (2  етап) в номінації «Іноземна мова» (4 місце).

Педагогічний колектив готовий давати якісну освіту школярам. Якраз це другий важливий учасник навчально-виховного процесу. У школі 115 учнів (8 класів, відсутній – V клас). Те, що клас відсутній – вина не школи, а влади. Без кінця прокручують: то трирічну, то чотирирічну початкову освіту.

У листопаді-грудні був проведений ІІ етап Всеукраїнських учнівських олімпіад з 16 базових дисциплін. Команда школи досягла найкращих результатів. Була відзначена серед кращих у наказі районного відділу освіти. Це найвагоміший показник.

Плідною була робота таких педагогів:

Кузик Я. О. – ІІІ місце з зарубіжної літератури, V місце з української мови, ІІІ місце у конкурсі ім. П. Яцика;

Думич Т. Н. – ІІІ місце у конкурсі ім. П. Яцика;

Бучацька Л. І. – ІІІ місце з трудового навчання, ІІІ місце з історії, V місце з географії, V місце з українознавства;

Кузик Я. Я. - V місце з хімії;

Лазар С. І. - V місце з біології;

Кузик В. І. – ІІ місце з французької мови.

Всі вчителі довели, що вони – хороші фахівці.

Кращими серед учнів були Мельничук Елізавета (4 клас), Максим’юк Андрій (6 клас). Цей учень заявив про себе і на обласному рівні. Ще дуже перспективним є Липованчук Юрій (9 клас).

У конкурсі, присвяченому 60-річчю Перемоги у Другій світовій війні, учасники художньої самодіяльності школи (учні та вчителі) зайняли ІІІ місце в районі. Нагороджені грошовою премією. Наказом по школі за участь у цьому конкурсі заохочені: Думич Т. Н., Томнюк Г. В., Чибір О. Я., Кузик Я. Я., Кузик В. І., Липованчук І. І.

Нагорняк Роман Тарасович привіз 13 м3 обаполів для нормального закінчення опалювального сезону.

Позитивним є і те, що годувалося всіх дітей пільгової категорії безплатно, а це становить 86 із 115 школярів.

З 2008 року директором школи працює Дячук Тетяна Іванівна – випускниця ЧНУ, вчитель історії, людина ініціативна, беручка. “Вчитель І категорії”. Віддала 9 років роботи Валівській ЗОШ І-ІІ ступенів. Школа оновилася.

У 2009-2010 р. в ній працювали Мельничук Ольга Семенівна, Кузик Валерія Іларіонівна, Кузик Ярослав Олексійович, Думич Тамара Нестерівна (вч. початкових класів, у Валівській школі – 22 роки), Липованчук Ірина Іванівна – випускниця Валівської школи (вчитель початкових класів, заступник директора з навчально-виховної роботи (3 роки), Кузик Ярослав Ярославович (вч. фізики та інформатики, вчитель І категорії), Бучацька Людмила Іванівна (вч. історії, вчитель ІІ категорії), Томнюк Галина Василівна (вч. початкових класів, спеціаліст, випускниця Валівської школи), Тесліцька Наталія Корнеліївна (вч. початкових класів, вчитель І категорії), Максим’юк Алла Корнеліївна (вч. географії та фізкультури, вчитель ІІ категорії, випускниця Валівської школи), Чибір Олеся Ярославівна (вч. англійської мови, вчитель І категорії), Коцур Світлана Петрівна (вч. трудового навчання, спеціаліст, випускниця Валівської школи), Константинюк Анна Григорівна (вч. біології та хімії, спеціаліст), Іванческул Аліна Михайлівна (педагог-організатор, бібліотекар). В декретній відпустці перебуває Данилюк Світлана Іванівна (вч. біології та хімії, спеціаліст, випускниця Валівської школи).

Всі вчителі Валівської школи мають вищу освіту, Іванческул А. М. – середню спеціальну.

Результати роботи з обдарованими дітьми у 2009-2010, 2010-2011, 2011-2012 навчальних роках

РікНазва конкурсуУчасникМісцеКерівникПримітка
2009-2010 Конкурс «Учитель року - 2010» в номінації «Географія» Максимюк Алла Крнеліївна III
Всеукраїнський благодійний фестиваль дитячої та юнацької творчості «Звичайне диво» Понич Марія Іллівна ІІІ Конур Світлана Петрівна
Всеукраїнський благодійний фестиваль дитячої та юнацької творчості «Звичайне диво» Термін Дмитро Миколайович ІІІ Коцур Світлана Петрівна
Всеукраїнська учнівська олімпіада з українознавства Тислицька Марія Олександрівна ІІІ Бучацька Людмила Іванівна
2010-2011 Міжнародний конкурс з української мови ім. П. Яцика Веренько Василина Дмитрівна І Кузик Ярослав Олексійович Учасник обласного туру
Всеукраїнський конкурс учнівської творчості Веренько Василина Дмитрівна І Коцур Світлана Петрівна Учасник обласного туру
2011-2012 Всеукраїнська учнівська олімпіада з української мови Вакарюк Марія Олександрівна III Кузик Ярослав Олексійович
Міжнародний конкурс з української мови ім. П.Яцика Понич Марія Іллівна III Кузик Ярослав Олексійович

 

Участь школи в засіданнях методичних об'єднань районуРік Предмет Учитель2010-2011 математика Мельничук Ольга Семенівна2011-2012 фізика Кузик Ярослав Ярославович історія Бучацька Людмила Іванівна МО класних керівників Максимюк Алла Корнеліївна

 

НагородженняРік Вчитель Грамота2007-2008 Кузик Ярослав Олексійович Грамота райдержадміністрації

 

 Липованчук Ірина Іванівна Грамота райдержадміністрації2009-2010 Максимюк Алла Корнеліївна Грамота відділу освіти Вижницької РДА

 

 Кузик Ярослав Ярославович Грамота відділу освіти Вижницької РДА

 

 Мельничук Ольга Семенівна Грамота МОНУ

 

 Думич Тамара Нестерівна Грамота МОНУ

 

 Томнюк Галина Василівна Грамота відділу освіти Вижницької РДА

 

 Дячук Тетяна Іванівна Спільна Грамота Вижницької РДА і Районної Ради.

 

Підключення школи до мережі Інтернет (2009 рік).

Створено власний сайт школи (2011 рік) (Кузик Я. Я.)

Завдяки профспілковому комітету школи наданий комп’ютер та принтер вижницьким райкомом профспілки працівників освіти (2010 р.) (Голова профкому школи Томнюк Галина Василівна).

Вчителі школи видають свої напрацювання у педагогічній пресі (Кузик Я. О., Липованчук І. І.), видають методичні посібники (Кузик Я. О. «Письменники – гості Вижниччини»).

За фотороботу «У синьому небі я висіяв ліс» фотоконкурсу «Зимовий вернісаж» дипломом НПП «Вижницький» нагороджена Чибір Надія Іллівна, учениця Валівської ЗОШ І-ІІ ст. за кращу роботу у номінації «Техніка» (2012 р.)

З 2000 по 2010 рр. отримали свідоцтва з відзнакою такі випускники Валівської школи:

2000-2001 н. р.

1. Волошин Оксана Олександрівна

2. Гловацька Галина Миколаївна

3. Шарабуряк Світлана Петрівна

2002-2003 н. р.

1. Барбір Олександра Олександрівна

2. Новікова Андріана Володимирівна

3. Понич Михайліна Михайлівна

2003-2004 н. р.

1. Тодоріца наталія Петрівна

2004-2005 н. р.

1. Липованчук Юрій Іванович

2007-2008 н. р.

1. Максим’юк Андрій Олександрович

2. Марчук Тетяна Василівна

3. Реб’юк Параска Георгіївна

2009-2010 н. р.

1. Курик Тетяна Іванівна

2. Мельничук Елізавета Дмитрівна

Жителі с. Вали пишаються випускниками рідної школи. Серед них: Орест Миколайович Князький – лауреат Косівської районної педагогічної премії ім. Марійки Підгірянки, премії ім. Володимира Сосюри, встановленої Донецьким обласним відділом культури, обласною організацією націоналістів, обласною організацією національної спілки письменників України та Дебальцівською міськрадою (за третю книгу “Таємниця спалаху”), ім. Д. Загула, Міжнародної літературної премії ім. Богдана-Нестора Лепкого та ім. Сидора Воробкевича.

З 1983 р. працює директором Білоберезької СШ Верховинського району Івано-Франківської області. Один із засновників Верховинського товариства української мови ім. Т. Шевченка “Гомін Карпат”.

Окремими збірками видано його поезії: “Оминути не смію” (1988), “Непроминуща таїна” (1994), “Таємниця спалаху” (1998), “Поема Незалежності” (2002), “Коли з доріг вертаються далеких” (2003, 2006), збірників авторських пісень, гімнів та маршів “Розмова з матір’ю” (2000, 2004), “Де три ріки гуцульські” (2004), “З батьком наодинці” (2007). Як автор і виконавець є учасником та призером багатьох міжнародних всеукраїнських та регіональних пісенних конкурсів і фестивалів. Учитель вищої категорії. Нагороджений знаком “Відмінник освіти України”. Член Національної Спілки письменників України.

Степан Костянтинович Єремійчук – кандидат технічних наук, доцент, полковник у запасі. Має більше 100 наукових публікацій, з них: 17 винаходів. Нагороджений 9 урядовими нагородами. Народився 8 лютого 1941 р. на хуторі Вали. 1959 р. закінчив середню школу, потім Ульяновське військове училище зв’язку і Ленінградську академію зв’язку ім. С. М. Будьонного. Військову службу проходив у науково-дослідному інституті Міністерства оборони СРСР. Працював доцентом у Курському державному технічному університеті. Викладав предмети: “Автоматизацію технічних процесів і моделювання технічних процесів”.

Валерія Іларіонівна Кузик. Після закінчення ЧДУ в 1975 р. працювала в Карапчівській ЗОШ І-ІІІ ст. та Валівській ЗОШ І-ІІ ст. Вчителем французької мови, вчителем історії, організатором позакласної виховної роботи (1990-1992), педагогом-організатором (1994-1997), заступником директора з навчально-виховної роботи (з 17.02.1997 по 17.08.1997), директором Валівської ЗОШ І-ІІ ст. (1997-2008).

Депутат районної ради (1998-2006). Вона – вихованка Лазара Миколи Єлізаровича, Кудринського Хризонта Івановича. Серед її вихованців Козоглодюк Галина, Бойчук Тетяна.

Іван Костянтинович Романович – професор, доктор медичних наук, директор Федеральної державної установи науки “Санкт-Петербурзький науково-дослідний інститут радіаційної гігієни імені професора П. В. Рамзаєва” Федеральної служби з нагляду в сфері захисту прав споживачів і благополуччя людини, головний редактор журналу “Радіаційна гігієна”.

Є співавтором 5 монографій. Ним написано більше 130 наукових праць. Під його керівництвом підготовлено і захищено 2 кандидатські дисертації.

Ольга Деонізіївна Бойчук – випускниця 1956-1957 н. р. З 1986 р. по 1995 працювала завучем Валівської школи. Разом з чоловіком виховали чотирьох дітей: Валерія, Бориса, Оксану, Тетяну, які на “відмінно” закінчили Валівську школу.

Тетяна Іванівна Бойчук – лікар-дерматолог, викладач шкірних та венеричних хвороб Чернівецького медичного коледжу Буковинського державного медичного університету. З 2006 р. працює над науковою роботою на здобуття вченого ступеня “кандидата медичних наук”.

Багато й інших випускників Валівської школи є цікавими, вартими уваги людьми. Але це вже тема іншого дослідження.

 

________________________________________

1) Карбулицький І. Розвій народного шкільництва на Буковині – Вашківці – 1905 – с. 12-14, 23.

2) Карбулицький І. Розвій народного шкільництва на Буковині – Вашківці – 1905 – с. 128.

3) ДАЧО Ф 1 оп 1 спр. – 1494 арк 1-7.

4) Карбулицький І. Розвій народного шкільництва на Буковині – Вашківці – 1905 – с. 47, 48, 53.

5) Карбулицький І. Розвій народного шкільництва на Буковині – Вашківці – 1905 – с. 62.

6) Буковина, її минуле і сучасне, с. 663.

7) Буковина – невід’ємна частина України, с. 62.

8) Буковина, її минуле і сучасне, с. 666.

9) Карбулицький І. Мої спомини, с. 25-26.

10) ДАЧО Ф 211 оп 1 спр 9725 арк 1-2.

11) ДАЧО Ф 320 оп 2 спр 2001 арк 27.

12) ДАЧО Ф 320 оп 2 спр 2001 арк 34.

13) Statistiŝche Nachweisung, über den Stand der Volksschulen und Lehrerbildungsanstalten. – Czernowitz, 1914. – S. 190-193.

14) Adresa pentru Cernăuţi: Cea mai importantă şi indispensatilă carte pentru autoritaţi, camerţul si indusrtie. – Cernăuţi: Eminescu, б. р. – Р. 337.

15) ДАЧО Ф 119 оп 1 спр 183 арк 12.

16) Буковина, її минуле і сучасне, с. 674.

17) Anuarul invăţămăntului primar din Regiunea Cernăuţi pe anul 1929. – D. 258.

18) ДАЧО Ф 213 оп 1 спр 4627 арк 4.

19) ДАЧО ФР 2310 оп 1 од зб 15 арк 113.

20) ДАЧО ФР 2310 оп 1 од зб 15 арк 2, 3, 20-23.

21) ДАЧО ФР 2310 оп 2 од зб 12 арк 5, 11, 23-27.

22) ДАЧО ФР 2310 оп 2 од зб 12 арк 44, 53.

23) ВРА Ф 28 оп. 1 од зб 1 арк 4.

24) Дементьєва. Більшовицьку пропаганду і агітацію на рівень нових завдань // “Червоний промінь” – 1945 – 18 жовтня.

25) ВРА Ф 28 оп. 1 од зб 72 арк 22.

26) ВРА Ф 28 оп. 1 од зб 1 арк 66.

27) Навчання і праця – нерозривні! // Радянська Верховина – 1961 – 1 квітня.

Проект підготували:

im1

Кузик Ярослав Олексійович – вчитель української мови і літератури

im2

Кузик Ярослав Ярославович – вчитель інформатики та фізики

im3

Дячук Тетяна Іванівна – директор школи, вчитель історії

im4

Липованчук Ірина Іванівна – завуч школи, вчитель початкових класів

im5

Чибір Надія Іллівна – учениця 8 класу Валівської ЗОШ І-ІІ ст.

im6

Чибір Софія Іллівна – учениця 7 класу Валівської ЗОШ І-ІІ ст.

Copyright 2012. All Rights Reserved.