Автор: vznval Категория: Вали
Дата публикации Просмотров: 1238
Печать

Шляхетський баль

Як зазначає професор Аркадій Жуковський ("Історія Буковини", ч. 1, м. Чернівці, 1991, с. 79), на Буковині розрізняли три групи шляхти: бояри, мазилі і рупташі. Деякі історики до цієї верстви зачисляли також і резешів.

Бояри – посідачі великих земельних наділів та вищі державні урядовці. Воєвода наділяв землею людей, які відзначалися у війні, або ж вищих державних урядовців за допомогу в керівництві державою. Бояри володіли землею за допомогою осадників чи невільників, яких рекрутували переважно з воєнних бранців.

Резеші творили перехідний стан між вільним селянством і малими боярами. Це слово означає "селянин на дідичному грунті", Резеші – нащадки осадників воєводи, яких той призначав на пограниччі Молдавії, в Кимполунгському повіті, над Черемошем (в Іспасі, Банилові, Вилавчу, Костинцях) та між Прутом і Дністром. Вони сиділи на своїх посілостях, були незалежні і користувалися з деяких виняткових прав, особливо щодо оплати податків і мита. Резеші мали право переселюватися з однієї місцевості до другої.

І, звичайно, жили гуртом, творячи цілі села.

Слово "резеші" неодноразово доводилося мені чути і в Карапчеві. Про деякі особливості життя шляхти цього і навколишніх сіл, зокрема її дозвілля, і хочу дещо сказати. Головною формою відпочинку карапчівської шляхти, і не тільки, був шляхетський баль. Для організації цього дійства стихійно створювався "комітет" у складі 2-3 хлопців. У його обов'язки входило отримати письмовий дозвіл у двох примірниках спочатку в Сторожинці у префектурі. За дозвіл платили гроші, які йшли на Червоний Хрест. Згодом такий дозвіл можна було отримати й у Вашківцях. Пізніше дозвіл вибирали у двірника і вахмайстра (сільської влади). Один примірник його заносили в жандармерію, другий залишався в "комітеті". Ці ж члени "комітету" наймали музику. Старалися робити це в Глиниці. Часто грав балі відомий скрипач Алика зі своєю капелою. Бували в Карапчеві й Додко-скрипач і Дмитро – теж скрипач із Глиниці із компаніями.

Наймали Шварців, Гелтів з Волоки. Інколи балі грали і карапчівські музиканти: Микола Тесліцький, Олександр Вакарюк, Йосип Мілімонко та інші.

Музикантів треба було привезти з Глиниці, а після закінчення балю відвезти додому. Це також входило в обов'язки "комітету".

Дату балю треба було узгодити в префектурі, коли вибирався дозвіл.

Балі були загальними і за запрошеннями. Запрошення старалися оформити гарно, на карточках. Текст мав бути друкованим. Користувались послугами пошти. Посилали у Вашківці, Вилавче, Станівці, Луківці, Волоку, Банилів та інші села. Вибирали людей підходящих, хто вмів набутись, чемних, щоб не бешкетували. Ні хлопці, ні дівчата віком до 19 років не мали права приходити на баль.

Приміщення здебільшого орендували. Балі проводились у Польському Домі, Кейвановій хаті, Лековій стодолі та ін. Приміщення заздалегідь готували. Прикрашали зал, або, як казали, "салю", дзеркалами, килимами, гілками ялиці. Декорували паперовими прикрасами, квітами, по можливості, і живими. Підлогу воскували. Підбирали відповідне освітлення (велика висяча лампа, малі лампи настільні). Музика була на спеціальному підвищенні в кутку залу. "Комітет" доручав 2-3 досвідченим дівчатам заздалегідь підготувати "букет" для "регіни" – "королеви" балю та "блюми" – для дівчат і "ордера", "відзнаки", "триколори" для хлопців. Такі різні назви мали ці відзнаки.

"Букет" для "королеви" балю виготовляли з живих або декоративних квітів. Для решти його учасників "відзнаки" теж робили з квітів. До кожної "відзнаки" обов'язково додавали шпилечку. Для хлопців могли робити і такі "відзнаки": з різнокольорового паперу вирізували серце, робили в ньому дві дірки, через які протикали сигарету. Тут був простір для творчості. Такі "відзнаки" старалися урізноманітнювати. Взимку теж могли бути живі квіти. Купували їх в оранжереї пана Криштофовича.

Валь міг починатися і о 15-й, о 17-й і 21-й годині, в залежності від рангу. Адже найголовніших – за запрошеннями – могло бути до 4-х у році, а загальних – більше. Кількість музикантів коливалася від 5 до 7. Бувало й три скрипачі (дві перших і одна друга скрипки), цимбаліст, контрабасист, тромбоніст. Могли бути ще кларнетисти, два трубачі.

На баль хлопець ішов і сам. Дівчата приходили здебільшого з мамами. Міг і хлопець запрошувати дівчину. Дозволялося дівчині бувати на балях і з старшим братом. Хлопці старалися прийти в костюмах, дівчата – у довгих або коротких сукнях.

Музиканти грали до Приходу або надворі, або вже в приміщенні. Здебільшого це був "ракоча-марш". За нього музикантам ніхто не платив. "Єнтре" (вхід), збирав один із "комітетників". Якщо ішов хлопець із дівчиною, — бралося дорожче, мама з дівчиною зовсім не платили "вхідних".

При вході був обладнаний гардероб. Виділяли окрему людину для того, щоб брати речі і верхній одяг та видавати номерки учасникам балю. Ця ж людина вкінці видавала все прийняте.

Танцювали до півночі. Найбільш популярними танцями були "гора", "вальс", "танго", "фокстрот", "полька", "сирба". Рідше звучали "верховина", "коломийка", "коломийка з думкою", "краков'як", "коса". Напевно, ще більш давнього походження такі танці як "зібеншріт", "лендер-полька", "глазир-полька", "енглеш-вальс".

Опівночі, в паузі, сідали за столи, годували і музикантів. Якщо була корчма, то хлопці запрошували дівчат, трактували їх (вгощали) водичкою, пивом, конфетами, шоколадом. Взагалі, спиртного пили дуже мало.

У паузі хлопці купували для дівчат "блюми". Міг для однієї купити 1-3 квітки. Купував і для інших дівчат. Міг зробити це і для десятьох, щоб потім запросити в танець.

Після цього проходив продаж "букета" для "королеви" балю. Клали стілець посередині залу. Один з хлопців залазив на нього і оголошував: "Ліцитується "букет". Першу ціну називав і давав гроші хтось із членів "комітету". Хлопці ставали колом. Дівчата сиділи на лавках. Далі ціну підвищували. Гроші за "букет" продовжували надходити. Нарешті той, хто дав найбільше, купував його.

Парубок, який купив "букет", вклонявся перед своєю дівчиною, давав його їй. Вона ставала "королевою" балю, а він – "королем". Для них музика грала спеціальний танець – вальс. Посипали "королеву" і "короля" різнобарвним конфетті, серпантином.

Згодом музиканти грали "блюмен-вальс". За один цей танець хлопець мусив танцювати зі всіма тими дівчатами, котрим купував "блюми". Після цього дівчата відкупляли "відзнаки" хлопцям. Коли музика грала "дамен-вальс", то дівчина теж за один танець мусила танцювати зі всіма тими, кому купила "відзнаки".

Таким чином усі урочисті моменти закінчувалися. Баль тривав аж до ранку. На ньому могла бути й внутрішня пошта. Одна скринька для листів дівчатам, друга – хлопцям. Писали любовні записки, фліртували. Під час паузи листоноша відкривав скриньки і оголошував, кому є листи.

На храмовий день було до 5 балів на село. Якщо одного і того ж дня їх було по 2-3, то музика грала надворі. Це вже контрабаль.

Близькі до балю були "складки" або полумискові балі. На них приходили вже подружжями. Жінки домовлялися про їжу, а чоловіки – про напої.

В кінці цих нотаток хочу подякувати за розповіді Теофілові Йосиповичу Мозбауеру, Антонові Івановичу Літвінчуку, Ганні Владиславівні Крізор та Євгенії Василівні Кейван людям, які самі колись були неодноразовими організаторами та активними учасниками балів.

Проект підготували:

im1

Кузик Ярослав Олексійович – вчитель української мови і літератури

im2

Кузик Ярослав Ярославович – вчитель інформатики та фізики

im3

Дячук Тетяна Іванівна – директор школи, вчитель історії

im4

Липованчук Ірина Іванівна – завуч школи, вчитель початкових класів

im5

Чибір Надія Іллівна – учениця 8 класу Валівської ЗОШ І-ІІ ст.

im6

Чибір Софія Іллівна – учениця 7 класу Валівської ЗОШ І-ІІ ст.

Copyright 2012. All Rights Reserved.