Автор: zastbri Категория: Брідок
Дата публикации Просмотров: 1250
Печать

 

ГОРДІСТЬ СЕЛА

 

Галіп Мелетій (1845-1916 рр.) – буковинський церковний діяч, священик, оборонець православних українців у Чернівець­кій консисторії, голова товариства «Православна шляхта» в Чер­нівцях, голова Українського Народного Дому. Тривалий час пра­цював священиком православної парохії у с. Брідок.

 

Галіп Теодот Мелетійович (1873-1943 рр.) – письменник, громадський діяч

 

Закінчив юридичний факультет Чернівецького університету, працював адвока­том, ревно обстоював права скривджених і знедолених.

 

До 1918 року – лідер Української радикальної партії на Буковині (1906-1918 рр.), голова Союзу Січей і редактор його органів «Громадянин» і «Січ», посол до буковин­ського сейму. Видавав власним коштом і редагував двотижневик «Народна освіта». Був на службі в австрійській армії.

 

У 1918 році на короткий час повернувся до Чернівців і взяв активну участь в організації Буковинського віча.

 

Після окупації Буковини румунськими військами їде до Києва, переходить на службу до Міністерства закордонних справ, стає членом УНР у Станіславі, згодом член дипломатичної місії УНР у Римі. З 1920 року – адвокат у Хусті (на Закарпатті), 1939 року емігрував до м. Брно в Моравії.

 

Його літературний доробок становлять вірші українською, російською та ні­мецькою мовами, повісті й оповідання, публіцистика й мемуари, є переклади. Із друку вийшли дві збірки: «Думки та пісні» (1901) і «Дика рожа» (1919), цикл віршів «Хризантеми» (1934), історичні оповідання, спогади («Краківські вісті», 1943 р.), праця про звичаєве право на Закарпатті.

 

Помер Теодот Галіп 6 квітня 1943 року у м. Брно. Залишив у своїх мемуарах спо­гади про Брідок.

 

 

 

Бейко Іван Васильович (1937 р.) – доктор технічних наук, професор

 

Народився 11 квітня 1937 р. у с. Брідок. З 1954 по 1959 рік навчався на фізико-математичному факультеті Чернівецько­го держуніверситету. В аспірантурі Інституту кібернетики та Інституту математики Академії наук України розв’язав проблему повної керованості неавтономних систем (1963), побудував алгоритми обчислення екстремальних розв’язків диференціальних ігор, достроково захистив кандидатську дисертацію і був зарахований на посаду молодшого, а згодом старшого наукового співробітника Інституту математики. З 1977 р. обіймав по­саду доцента в Київському університеті імені Т. Шевченка, а згодом професора.

 

Захистив докторську дисертацію і створив наукову школу, в якій підготував 20 кандидатів наук, двох докторів наук, створив програмні комплекси для оптиміза­ції керованих процесів у ядерній фізиці, гідроакустиці, екології. Нагороджений пре­мією Міністерства освіти за кращу наукову працю. Активний у громадському житті, у вихованні патріотичної еліти молодого покоління студентів і науковців.

 

Ілюк Юрій Іванович (1937 р.) – нейрохірург, кандидат медичних наук

 

Народився 3 грудня 1937 р. на хуторі Підкіззя. З 1944 по 1948 р. навчався у Брідоцькій початковій, а з 1948 по 1954 р. – у Вікнянській середній школа. Після закінчення Чернівець­кого медінституту з відзнакою (1960 р.) працює у м. Молодог­вардійськ Луганської області. Через два роки стає аспірантом Київського науково-дослідного інституту, а після закінчення (1966 р.) працює хірургом і нейрохірургом у лікарні №1 ІV управління Міністерства охорони здоров’я України. Захис­тив кандидатську дисертацію з питань пухлин кісток черепа. У 1976 р. переведений на посаду завідувача відділення хірургічного лікування епі­лепсії Київської обласної психіатричної лікарні №1.

 

Терон Георгій Георгійович (1941 р.) – літератор, тележурналіст

 

Народився 13 червня 1941 року в с. Брідок, де здобув неповну середню освіту. Любов до рідної мови зародилася у Вікнянській школі. Філологія покликала юнака у Чернівецький державний університет, який закінчив у 1967 році.

 

Журналістську роботу розпочав у молодіжній газеті «Ровесник» на Тернопільщині, з серпня 1968 р. – на Чернівецькому телебаченні. Бере активну участь у багатьох Всеукраїнських і Міжнародних фести­валях. Його відеофільм «Зелена гілка України» відзначений на Міжна­родному фестивалі «Україна – рідний край». Такого ж успіху досяг відеофільм «Прозріння», який показав Г. Терон у співавторстві з В. Мигалюком на фестивалі «Агросвіт-2000».

 

Працює редактором і начальником редакційно-видавничого відділу Чернівець­кого облполіграфвидаву, Генеральним директором Чернівецької державної облтелерадіокомпанії.

 

Готує і веде телевізійні програми на публіцистичні теми, створює нові програми з безпосереднім спілкуванням з глядачами.

 

Андрушко Василь Іванович (1940-1997 рр.) – прозаїк

 

Народився 25 липня 1940 року в с. Брідок, де прожив 56 років. Закінчив Рідко­вецький сільськогосподарський технікум, Львівський державний сільськогосподар­ський інститут, майже все життя працював у сільському господарстві.

 

Дуже любив народну творчість, брав у часть в організації сільської художньої самодіяльності, збирав українські пісні, колядки.

 

Написав художньо-історичний твір «Брід». На основі легенд, переказів, спо­гадів старожилів розповідає про село Брідок у період з ХVІІ по ХХ століття. У сво­їй праці автор дослідив дев’ять поколінь родоводу Андрушків від 1651 року, коли було засноване село. Рід Андрушків – це широке віддзеркалення всіх історичних подій, які пережило село Брідок за час свого існування. Дуже прислужилися при написанні твору «Брід» спогади та історичні дослідження жителя села Миколи Ма­йовського.

 

Помер Василь Андрушко 1 січня 1997 року.

 

Плаксій Іван Васильович (1959 р.) – скульптор-монументаліст

 

Народився 8 лютого 1959 року в с. Брідок. Його шлях у професійне мистецтво пролягав через навчання в Чернівецькому художньо-ремісничому училищі, дійсну службу в армії, а завершувався здобуттям вищої освіти у Львівському державному інституті прикладного декоративного мистецтва. Закінчивши його в 1985 році, Іван влаштувався на роботу у Чернівецькому художньому фонді.

 

Найкращі досягнення молодого митця пов’язані зі скульптурною інтерпре­тацією героїв літературних творів Івана Франка та Лесі Українки. Уже на першо­му курсі йому доручають відповідальне завдання – створити серію дерев’яних скульптур для встановлення їх уздовж «Стежки Івана Франка» в рідному селі письменника.

 

Після успіху І. Плаксієві було замовлено створити скульптурні образи братів Андруся і Сеня Басарабів, героїв повісті І. Франка «Борислав сміється». Цю роботу автор завершив у 1983 році й зробив свій внесок у відзначення столітнього ювілею опублікування літературного твору.

 

Другий цикл творів митця складається із персонажів казок літературного і фоль­клорного походження. Втілені вони у дерев’яних скульптурах, що зведені на «Поля­нах казок» с. Івана Франка, оздоровчому таборі «Прикарпатська зірка» (с. Майдан на Дрогобиччині), у парку імені І. Франка у Львові. Свій слід І. Плаксій залишив і у художньому оздобленні Заставнівського палацу культури.

 

За досягнуті успіхи в галузі монументального мистецтва Іван Плаксій нагоро­джений медалями та Почесними грамотами.

 

                                     За матеріалами вчителя української мови

 

                               Дяконович Марії Василівни

 

                   та вчителя географії

 

                           Маліщук Марії Василівни

                                                       

                                                       За матеріалами книги Миколи Черешнюка

 

                                                         «Історія сіл Заставнівщини»

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.