Автор: zastkost Категория: Кострижівка
Дата публикации Просмотров: 1307
Печать

 

ДОРОГА ДО ХРАМУ

Селище Кострижівка скла-дається з двох сіл: Лука і Кострижівка. Кожне з них має свою істо­рію, свої історичні пам’ятки, в тому числі церков­ні: в селі Лука – Свято-Миколаївська церква і в селі Кострижівка – також Свято-Миколаївська церква. Свято-Миколаївська церква (1889 р.)     В селі Лука храмове свято на зимового Миколая, а в Кострижівці – на літнього.

Найдавнішою значною історичною духо­вною пам’яткою є Луківська Свято-Миколаївська церква. Вона збудована на кошти луківської дідички пані Софії Зотта. Це дочка місцевого поміщика Гафенка, яка вийшла заміж за киселівського дідича К. Зо­тта. Вона рано залишилася вдовою і, будучи важко хворою на рак горла, пожертвува­ла на будівництво церкви 1050 корон золотом. 22 лютого 1886 року крайова влада дала дозвіл на будівництво, а під кінець липня 1887 року архітектор Еміліан Регіус підготував технічну документацію. З 15 серпня цього ж року розпочалося саме будів­ництво.

Будувалася нова церква на місці старої, не­великої де-рев’яної, яка була перенесена в 1784 році з місця, де роз-ташовувався Луківський чо-ловічий монастир. Ця ма-ленька церква була єдиною для громад сіл Прилипче і Будинок священика

Лука, де тривалий час служив священиком Тимофій Оробко, прадід Сидора Воробкевича. Кількість людей зросла і приміщення церкви виявилося тісним. Це й стало головною причиною будів­ництва нової церкви. До коштів, які дала Софія Зотта, долучили кошти обох громад. Восени 1889 року будівництво було завершено, а 27 жовтня церква висвячена і на­звана в честь святого Миколая – Свято-Миколаївською. Через два роки по цьому померла пані Софія Зотта і жителі поховали її в каплиці біля маєтку (тепер вулиця Шкільна). У 1990 році її останки були перепоховані в новозбудованій каплиці на те­риторії Луківської церкви. В 1992 році за бажанням всієї парафії Луківська церква виходить з підпорядкування Московського патріархату і підпорядковується Київ­ському патріархату. До цього немало доклали зусиль Карпюк І. О., Пітик М. Ф., Галя­ревич С. А., щоб належним чином оформити відповідну документацію.

Площа, на якій збудована церква, має 111 квадратних метрів. Вартість усього будівництва складала 19772,04 крону.

Поряд з церквою розташована дзвіниця. Вся територія церкви площею 0,35 га, огороджена кам’яним муром, загальна довжина якого – 235 метрів. Через дорогу від церкви стоїть парафіяльний дім (будинок священика). Він збудований у 1864 році з дерева на кошти громад Прилипче і Лука. В 1887 році частково зіпсовані південні, північні й західні стіни було замінено кам’яними. Цей будинок мав 3 кім­нати, кухню, комірчину. З огляду на те, що будинок став руйну­ватися, в листопаді 1909 року було прийнято рішення про будів­ництво нового приміщення. В 1911-1913 роках збудований новий дім з каменю разом з надвірними приміщеннями (конюшня, ко­мора тощо). Він складався з чотирьох житлових кімнат, канцеля­рії, кухні, комірчини, коридора, великого підвалу під будинком і горища. В листопаді 1913 року в цьому будинку поселився отець Омелян Гнідий з сім’єю.

Будинок пам’ятний тим, що в 1913 році тут гостювали в письменниці Сидонії Гнідої, дружини отця Омеляна, політичний діяч і письменник Володимир Винничен­ко з сім’єю, письменник Микола Коваленко і публіцист Лев Юркевич. А в кінці липня 1914 року тут були в гостях письменники Ольга Кобилянська і Микола Євшан. Саме звідси О. Кобилянська проводжала М. Євшана на війну, де він і загинув. На будинку встановлений знак, що ця історична пам’ятка охороняється державою.

В північній стороні від церкви, в 10 метрах від церковної огорожі, стоїть кам’яний хрест, встановлений жителями села 1849 року в пам’ять про скасування панщини. Луківська церква була і залишається діючою церквою з часу її заснування і до сьо­годнішнього дня.

Ще сто років тому Кострижівку можна було назвати швидше хутором, ніж селом. Територіально вона тривалий час належала до Звенячина. Своєї церкви Кострижівка не мала. Була тільки каплиця, збудована на території кладовища (на цьому місці тепер роз­ташований цукрозавод). У 1912 році, нижче залізничної станції, на мораві, була збудова­на каплиця. Побудувати нову церкву не встигли, бо почалася Перша світова війна.

У 1912 році був збудований цукрозавод, і населення Кострижівки стало швидко зростати. Кладовище фактично було закрите і померлих з Кострижівки ховали на Луківському кладовищі. За це треба було платити так зване пляцове («пляц» означає місце). Проте громада Кострижівки в 1919 р. виділила частину громадської землі, вище залізничної станції, під новий цвинтар. В Кострижівці назріла потреба буду­вати власну церкву. Щоб не платити за земельну ділянку і виготовлення технічної документації на нову церкву, було вирішено каплицю перенести на новостворений цвинтар. Фактично ж будувалася церква.

В 1934 році на кошти громади і при допомозі директора цукрозаводу Щепкіна було розпочато будівництво так званої каплиці. Це приміщення було значно більше, ніж каплиця, і мало всі атрибути для відправлення богослужіння. Надалі слово «ка­плиця» стосовно цієї будови не вживається, а тільки «церква». В 1936 році вона була висвячена. В 1938 році зведена дзвіниця. Дзвони подарував директор Щепкін з дар­чим написом: «Свято-Миколаївській церкві в дар від Щепкіна».

В березні 1944 року, коли німці обстрілювали підводи з поранени­ми, один снаряд влучив у лівий бік церкви і зруйнував її. Після війни храм відремонтували, але від завда­ного удару (були також певні прора­хунки при будівництві) стіни поча­ли розходитися. В 1955-1956 роках її Освячення Кострижівської церкви (1937 р.) укріпили підпорами. Радянські власті, мотивуючи тим, що церква аварійна, в 1960 році її закривають. У 1962 році знімають і вивозять дзвони (голова селищної ради Ільчук М. І.). На­далі приміщення церкви передали сільському споживчому товариству, яке вико­ристовувало його як склад.

У період так званої гласності і перебудови громада Кострижівки намагається відродити церкву. З ініціативи та активної особистої участі Карпюка Федора Івано­вича в 1989 році було заново перекрито дах, обштукатурено стіни, пофарбовано, від­новлено іконостас і 12 лютого 1990 року церкву було висвячено. Але зупинити руй­нівні процеси було вже неможливо – знову з’явилися тріщини. Грибок, спричинений зберіганням у минулому солі, прогресував і звів нанівець усю роботу. Тому громада вирішила на цьому місці збудувати нову церкву. Але більшу за розмірами, бо кіль­кість населення порівняно з 1936 роком зросла в 4-5 разів.

Будівництво нової церкви розпочато 1 травня 1990 року. Автором плану церкви був Кирилюк Степан Степанович. Він же керував усіма будівельними та опоряджу­вальними роботами від початку і до кінця будівництва

Церква стоїть на бетонному фундаменті, стіни завтовшки 50 см викладені з чер­воної паленої цегли, обштукатурені, стеля деревяна, підлога паркетна і керамзито­бетонна. Дах покритий цинковою бляхою, великий і чотири малі куполи покриті мід­ною бляхою, хрест зроблений з нержавіючих труб, віконні блоки металеві, а самі ві­кна дубові, подвійні, сходи металеві. Вся площа церкви складає 274,3 квадратних метри, хори – 22,5 квадратних метр. Поряд з церквою зведена триярусна дзвіниця з трапезною на першому ярусі. Церква, дзвіниця і кладовище огороджені муром з бу­тового каменю загальною довжиною близько 300 м.

У 1991 році будівництво церкви в осно­вному було закінчене, але богослужіння проводилися в старій церкві, яка до 1993 року залишалася всередині нової. У верес­ні 1993 року нова церква була висвячена. Остаточно будівництво церкви і Кострижівська Свято-Миколаївськацерква (1997р.)дзвіни­ці було завершено і повторно висвячено у жовтні 1997 року. За прикладом луківчан у 1993 році кострижівська парафія також до­моглася підпорядкування Київського патрі­архату.

Вартість будівництва в цінах 1991 року складає близько 100 тисяч карбованців без вартості роботи. Її виконувала громада села, а матеріалами допомагав цукро­завод.

Гласність і демократія створили умови для реалізації конституційного права громадян – права на свободу віросповідання. Але в 1991 році кострижівська пара­фія розкололася: одна частина людей залишилася в підпорядкуванні Московського патріархату, а друга перейшла під покровительство Київського патріархату. Перші відкололися і до 2000 року відправляли богослужіння в клубі цукрозаводу «Хреща­тик». З роками парафіяни зібрали кошти і в 1999 році розпочали будівництво ново­го приміщення церкви. Найбільш активними під час будівництва були Буга Степан, Галяревич Василь (збудував іконостас), Вітюк Василь, Вакарюк Олександр. Керували роботами Галяревич Микола і Голінатий Петро, державний нагляд здійснював відділ капітального будівництва Заставнівської держадміністрації.

8 листопада 2000 року новозбудована церква була висвячена і дістала офіційну назву «Свято-Миколаївська православна церква Київської Митрополії Російського Патріархату».

15 травня 1993 року було розпочато і в червні 1998 року завершено будівництво молитовного будинку ЄХБ по вулиці Довбуша.

                                                                             За матеріалами вчителя історії

                                                                     Черешнюка Миколи Михайловича

                                                          За матеріалами книги Миколи Черешнюка

                                                                           «Історія сіл Заставнівщини»

 

 

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.