Автор: zastkost Категория: Кострижівка
Дата публикации Просмотров: 883
Печать

Селище Кострижівка розташоване в мальовничій місцевості: з північного і схід­ного боку його омиває річка Дністер, а з південного і західного – стіною стоїть ліс. Обидва береги річки високі, а селище розкинулося на єдиному, відносно рівному місці, на самому березі Дністра. Люди звиклися з назвою Кострижівка і зрідка згаду­ють назву Лука. Сьогоднішнє селище фактично складається з двох сіл. Тому шкіль­ництво раніше розвивалось у кожному селі своїм шляхом.

Розвиток освіти у вказаних селах бере початок з ХІХ століття, коли панували ав­стрійські порядки і уряд здійснював по­літику соціального й національного гно­блення. Довгий час для населення грамота була недоступна. Школа-дяківка в с. Лука (1885 р.)Зберігся документ від 1868 року, який посвідчував особу. На ньо­му замість особистого підпису поставле­ний відбиток пальця руки.

Трикласна школа (так звана дяківка) в селі Лука була відкрита в 1885 році у зви­чайній селянській хаті, вкритій соломою, на дві невеличкі кімнати (тепер вул. Шев­ченка). Всі учні вчилися в одній кімнаті, їх навчав один вчитель. А в 1908 році на ко­шти луківської громади була збудована нова школа, значно більша, і використовува­лася вона за призначенням до 1964 року.

Кострижівка в цей час тери-торіально належала до Звенячина. Своєї школи село не мало. Кост-рижівські діти здобували почат-кову освіту частково в селі Зве-нячин, частково в селі Лука. Після того, Луківськ школа (1908 р.) як у 1912 році було збудовано клуб цукрозаводу, під школу ви­ділили дві кімнати. Навчалися тут діти до 1923 року. Тільки в цьому році на кошти ко­стрижівської громади було збудоване окреме приміщення школи (нині тут проживають дві сім’ї). Про ці події у своєму творі «Що таке українське живе слово?» писала місцева письменниця Сидонія Никорович: «Зустрілися два поважні чоловіки і повели бесіду про школу, яка так потрібна для їхніх дітей.

Один з них міркує: «В нашому селі є всього три жидівські родини, а вчать їх дітей у школі по їхньому. І вміють їх діти читати і писати на своїй мові. Чому в нас не так?». І сходяться на думці, що про це повинна дбати громада, бо влада на школу гроші не дасть». Ця школа проіснувала до 1939 року, бо надалі румун­ська влада перетворила її на крамницю. В 20-х роках у селі Лука, де налічувалося близько 150 дітей шкільного віку, на­вчанням було охоплено 50-70, у Кострижівці при кількості 120 дітей шкільного віку – 40-60. Головними предметами були математика, історія, зоологія, географія, релігія, румунська мова і література. Українська мова викладалася тільки раз на тиждень. А з 1937 року навчання велося виключно румунською мовою. Вчителями були Паладій, Брага, Качула, Продан, Кожухар, Циганюк, Балан, Томашевський. У розвитку освіти не були зацікавлені ні австрійські, ні румунські власті. Не мали змоги навчати своїх дітей і батьки, бо більшу частину року (весна, літо, осінь) діти працювали разом із старшими в полі або пасли худобу. А взимку не було в що їх одягнути і взути. Зі стін Кострижівської школи вийшов талановитий скульптор і різьбяр Ярослав Паладій і учасник національно-визвольного руху, поет Василь Баранецький.

Румунські окупанти в 20-ті, і особливо в 30-ті роки, посилили політику при­мусової румунізації українського населення, забороняли розмовляти рідною мо­вою. У 1927 році українські школи в Північній Буковині взагалі перестали існува­ти. Чернівецький обласний інспекторат освіти вимагав: «Усі вчителі зобов’язані як в школі, так і поза нею і в особистому житті користуватися виключно румунською мовою. Хто не буде підкорятися цьому розпорядженню, підлягає звільненню з служби…».

28 листопада 1928 року відбувся кон­силіум примарії села Кост-рижівки, на яко­му обговорювалося питання про шкільну справу, зокрема про викладання україн­ською мовою. Консиліум звернувся Кострижівська школа (1923 р.)до Чернівецької префектури з проханням, щоб навчання в школі проводилося рід­ною мовою, тому що переважна більшість дітей – українці, а румунська мова повинна вивчатися як окремий предмет. Але це прохання не

задовольнили. Семирічна освіта для дітей селян була майже недоступна. Письменних людей було мало, а тих, що здо­були вищу освіту, – одиниці.

У 1938-1940 роках був спеціально збудований і функціонував будинок (тепер по вул. Зеленій) для відпочинку та оздоровлення дітей-сиріт Чернівецької школи-інтернату. Ним завідував Мага. Щоліта тут оздоровлювалося до 50 дітей. Цій школі належало до 20 га землі, тут утримували худобу, обробляли землю і поралися біля худоби люди, найняті з села. Звідси відправлялися продукти харчування в Чернівці для цілорічного утримання дітей. Пізніше хату і майно розібрали радянські зенітни­ки для будівництва землянок.

У роки війни школи працювали в обох селах. Навчання, як і раніше, велося ру­мунською мовою.

29 березня 1944 року Лука і Кострижівка були звільнені від німецько-румунської окупації. З 1 квітня 1944 року по 1 червня 1948 року кострижівські діти навчалися на першому поверсі двоповерхового будинку єврея Рониса, що розташований поряд з клубом цукрозаводу.

Навчальний рік у Луківській школі розпочався 1944 року дещо із запізненням, бо молода вчителька зі Східної України Марія Мусіївна Манжела прибула тільки в жовтні. Вона також виконувала обов’язки директора школи. Цілий рік навчала 86 дітей у дві зміни. Наступного року приїхала ще одна вчителька – Марія Тихонівна Тимошенко.

1948 року Кострижівська школа, в якій було всього два класи, і Луківська об’єдналися. З цього року діти обох сіл могли здобувати семирічну освіту. Директо­ром була призначена Марія Степанівна Колесникова, яка перебувала на цій посаді до 1950 року. В 1950-1952 рр. директором був Лисишин І. Ю., в 1952-1953 рр. – Грицина П. І., в 1953-1964 рр. – Стецько П. Г., в 1964-1965 рр. – Дуб Р. Й., в 1965-1969 рр. – Морванюк В. К., в 1969-1986 рр. – Прокопчук М. З., в 1986-1987 рр. – Ільчук Р. А., в 1987-2000 рр. – Флорескул Я. С., з 2000 р. – Васильєва О. В.

У 1955 році школа стає се­редньою, дирек-тором – Павло Григо-рович Стецько. Перший випуск середньої школи відбув­ся в 1958 році. Кількість учнів значно зросла і обидва при­міщення вже не вміщали всіх. Продовжували навчатися у дві зміни. Саме в цей час під шко­лу використовувалося примі­щення лабораторії бурякопунк­ту (вул. Буковинська). В 1959 році села Лука і Кострижівка були об’єднані під однією назвою – Кострижівка. В 1962 році з ініціативи директора цукрозаводу «Хрещатик» Матуса Давидовича Цермана і голови селищної ради Манолія Івановича Ільчука роз­почалося будівництво нової школи на 350 місць. Кошти виділив цукрозавод, керував будівництвом виконроб Шушкевич Михайло Іванович. У 1964 році будівництво було завершено, але воно все одно залишалося тісним. Тому будинок священика продовжу­вали використовувати. У ньому розмістилася шкільна майстерня, а з лівого і правого крил будинку добудували 8 класних кімнат, де навчалися учні початкових класів. Відбувалися зміни і в навчальному плані школи. В 1970 році була введена допри­зовна підготовка молоді, в 1975 році замість німецької стали вивчати англійську мову. З 1985 року почалися експерименти з трудовим навчанням. Хлопцям більше часу було виділено на слюсарну та токарну справу, дівчата перепрофілювались з електротехніч­ної справи на хіміків-лаборантів. У 1986 році школа набрала перші класи шестирічок. Для них були створені класні, спальні, ігрові кімнати. З цієї причини частину учнів перевели у другу зміну. В цьому ж році стала викладатися інформатика.

В Кострижівській школі сформувався дружний і кваліфікований педагогічний колектив, який дає учням глибокі й міцні знання. Учні неодноразово ставали при­зерами районних і обласних предметних олімпіад. Перше місце з біології в області за­йняв Ткачук Ігор (1975 р.) і був учасником республіканської олімпіади. Перше місце на обласних олімпіадах з географії і трудового навчання зайняли відповідно Лобач Віктор і Назарик Володимир (1976 р.). Третє місце в області з історії і правознав­ства зайняли Головата Наталія (2002 р.) та Филипчук Олександр з історії (2001 р.), з економічної географії Гринишин Юліана (2007 р.). Перше місце в області і четверте в Україні виборола Січковська Юлія в конкурсі знавців української мови. Здібна ді­вчина отримала грошовий приз у 700 гривень та іменний годинник з рук Президента України Л. Д. Кучми.

В 1993, 1999 і 2000 роках учні виборювали перші місця на обласних спортивних змаганнях «Старти надій» і захищали честь області на аналогічних змаганнях у між­народному дитячому центрі «Артек».

Найкращими спортсменами і рекордсменами школи за час її існування були Дубковецький Петро, Іванців Марія, Бігунов Юрій, Лазецька Валентина. З ініціативи і безпосередньої особистої участі вчителя фізкультури Проданика М. Д. була створе­на краща в районі матеріально-спортивна база.

В школі створені дитяча організація «Сокіл», товариство «Січ», історико-краєзнавчий клуб «Еврика», літературна студія «Паросток», фольклорно-етнографічний клуб «Джерело», туристський клуб «Орієнтир», танцювальний ан­самбль «Юність», вокальний ансамбль «Пролісок», студії образотворчого мистецтва «Відродження» та драматичного мистецтва «Оріон».

Зазнає істотних змін освіта і в роки незалежності України. Вилучається з на­вчального плану російська мова і вводяться нові предмети: курс «Людина і суспіль­ство» (1996 р.), українознавство, охорона здоров’я (2001 р.), етика (2005 р.). З 2001 р. запроваджується тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів і 12-бальна система оцінювання. З 2001-2002 навчального року розпочинається перехід учнів на дванадцятирічне навчання. У 2003 р. в школі вводиться профільне навчання, яке дає можливість учням глибше і краще вивчати окремі предмети. В цьому ж році за бю­ джетні кошти школа отримала сучасний комп’ютерний клас (11 комп’ютерів) разом зі столами і програмним забезпеченням. У 2006 р. школа стає лауреатом Всеукраїн­ського огляду-конкурсу «За кращий стан навчально-виховного закладу з фізичного виховання», за що директор школи Васильєва Олександра Василівна і вчитель фіз­культури Вічиста Орися Дмитрівна отримали Почесні грамоти Міністерства освіти України.

Важкими для вчителів і учнів стали 1991-2001 роки. В установі часто вимикалась електрика, старе котельне обладнання і відсутність вугілля не могли забезпечити школу теплом. Діти навчалися в класах у верхньому одязі, писали в рукавицях. Вчи­телі в цей час не отримують заробітної плати, бо «живі» гроші замінив так званий бартер. Замість грошей учителям видавали товар: цукор, горілку, цукерки, печиво, рибу, одяг та іншу продукцію. Така ситуація змушує педагогів стати на захист своїх інтересів та прав. У вересні 1998 р. школа вперше застрайкувала, вимагаючи виплати зарплати. Вимоги страйкуючих відділ освіти задовольнив, зарплату виплатив, але вже через два місяці ситуація повторилася.

У 2000 р. педколектив вдався до більш активних форм протесту. У березні ц. р. вчителі та адміністрація школи відмовилися прийняти комісію обласного відділу освіти, яка прибула для перевірки стану навчально-виховного процесу. Вчителів обу­рило те, що ніхто з представників обласного відділу не захотів поговорити з людьми про проблеми школи, не захотіли вислухати їхні болі, тривоги. В результаті цієї акції посадою поплатився директор школи Флорескул Ярослав Самуїлович. Відділ освіти терміново призначив новим керівником колишнього працівника школи Ільчук Раїсу Андріївну, яку більшість вчителів не сприймали як директора. Конфлікт наростав і тільки втручання начальника обласного відділу освіти Бауера Михайла Йозефовича вгамувало пристрасті обох сторін – райво і педколективу. Флорескул Я. С. сам подав заяву на звільнення, а новим директором школи було призначено Васильєву О. В.

Влітку 2000 р. директором школи призначена Васильєва Олександра Василівна. Вона добудувала дві класні кімнати і зробила ремонт зовнішніх стін. Це дало можли­вість перевести учнів молодших класів із старого приміщення в центральний корпус, частину класів розмістили в дитячій установі. Облаштувала і відкрила центральний вхід, яким не користувалися від дня заснування школи. В наступні два роки замінила водостічні труби, поміняла вікна з північного боку приміщення і зробила капіталь­ний ремонт системи теплопостачання.

У 2004 році домоглася передачі напівзруйнованого приміщення універмагу для майбутньої реконструкції його під класні кімнати, майстерню та їдальню. 21 січня 2008 року в урочистій обстановці, в присутності учнів, громадськості, представників влади, численних гостей новий корпус початкової школи був уведений в експлуатацію.

Влітку 2005 р. розпочинаються роботи з газифікації школи. Збудовано нову котельню, прокладено до неї газові труби, труби теплопостачання, закуплено та змонтовано нові котли і насоси. Значний обсяг робіт виконали старшокласники разом з учителями і техпрацівниками. 4 грудня відбулася урочиста церемонія по запуску газової котельні, яка забезпечила стабільне і надійне тепло в приміщенні школи.

З 2005 року в школі відкрито філіали екологічного (керівник Филипчук Н. М.) та історико-краєзнавчого (керівник Черешнюк М. М.) наукових товариств, де старшо­класники займаються пошуковою і науково-дослідницькою діяльністю.

Щороку 50-60% випускників вступають у вищі і середні спеціальні навчальні заклади. За повоєнний час із школи випущено більше двох тисяч учнів. Серед них офіцери (Аксьонов В. Л, Кисельов О. В., Дунайло О. М.), прокурори (Рендюк В. Д., Єжелєв П. П., Яровий Р. М.), суддя (Книш І. Т.), науковці і викладачі Чернівецького національного університету (Яценюк П. І., Яценюк Т. С., Стецько Ю. П., Холодниць­кий В. Ф., Возний І. П.), Чернівецького державного медичного університету (Мегера І. В.). Багато випускників обрали фах своїх наставників і стали вчителями. З 36 педа­гогів сьогодні 26 є випускниками рідної школи.

Минають роки, діти приходять у школу і з часом її покидають. На зміну старшим вчителям приходить молодше покоління. А освітня установа була, є і залишиться ві­чним оберегом духовності жителів Кострижівки.

В 1967 році створена музична школа. В ній навчається близько 100 учнів і працює 11 педагогів-спеціалістів. Беззмінним її керівником до грудня 1999 року був Глив­ка В. К. Випускниками школи є Кирилюк Микола, який закінчив Київську консерва­торію по класу скрипки і працює в Єгипті. Ковальчук Дмитро – закінчив Київську консерваторію по класу труби і працює в Укрдержконцерті. Марусик Іван – закінчив Чернівецьке музучилище по класу баяна і працює художнім керівником Будинку офіцерів в Ізмаїлі. Спинул Ірина – закінчила Чернівецьке музучилище по класу фор­тепіано і викладає у Вижницькій музичній школі. Токарчук Микола (труба) і Пітик Наталія (фортепіано) викладають у Кострижівській музичній школі.

Під кінець 40-х років усе доросле населення працювало на двох підприємствах і у двох колгоспах. Діти залишалися без нагляду. У зв’язку з цим у 1950 році в бу­динку заможного селянина Галяревича О. Г. були відкриті колгоспні дитячі ясла на 20-25 місць. Існував він до 1958 року, завідувала ним Галяревич О. В.

У 1952 році цукрозавод збудував і відкрив відомчий дитсадок на 80 місць (вул. Буковинська). Ним завідувала Скиткіна Н. О. В 1964 році на кошти цукроза­воду було збудоване нове приміщення дитячого садка на 140 місць. У цей рік він був переданий у державне підпорядкування. В 1965-1975 роках завідуючою працює Агусевич Г. М. В цей проміжок часу інтенсивно зміцнюється матеріальна база ди­тячої установи. 1986 року кількість дітей, охоплених садком, складала 210. Була від­крита навіть група з цілодобовим перебуванням дітей. Певний внесок у розвиток ди­тячої установи зробили завідуючі Базь А. В., Зборовська М. М., Стасюк Г. В., Шкіль­нюк Г. Б., Аксьонова М. О., Літовська Г. М. Після 1991 року кількість дітей в установі зменшується, скорочується також фінансування на їх утримання.

Проте з 2001 р. ситуація змінюється в кращий бік. Збільшується фінансування на матеріально-технічну базу установи, зростає кількість дітей у групах, покращу­ється дитяче харчування. За кошти місцевого бюджету дитяча установа була газифі­кована (2005 р.), зроблено заміну більшості дверей і вікон.

                                                                                                                                                                                                                    

                                                                              За матеріалами вчителя історії

                                                                      Черешнюка Миколи Михайловича

                                                         За матеріалами книги Миколи Черешнюка

                                                                           «Історія сіл Заставнівщини»

 

 

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.