Автор: zastpog Категория: Погорілівка
Дата публикации Просмотров: 1085
Печать

Легенда про невмирущих

 

Чотири століття тому назад, в далені, біля підніжжя пологих скал, поміж акацій і верб, в невеличких хатинах поселилися Боднарюк і Гогуш, землероб і рибалка. Сім’ї важко працювали, розросталися й міцніли.

Йшли роки… На місці одиноких хатин виросло невеличке село, яке назвали Фуштейка. Та недовго жила воно: чорною хмарою впали на неї вороги. З несамовитим криком і диким вереском налетіли турки на квітучу Фуштейку – і вмить запалала вона, піднялась вгору чорними хмарами думу й гадючими червоними язиками вогню. Тільки сумне попелище залишили після себе кляті ворони, розтрощені вози, почавлений домашній скарб, вбиті й обвуглені трупи тварин і людей. Лиш тужливе голосіння сповнювало колись квітучу й веселу долину; надовго змовкли тут солов’їні співи і радісний сміх.

Та не вмерло село! Життя вбити неможливо! Незабаром неподалік, в долині, де була весною білим квітом калина, сповнюючи околицю духмяним, п’янким запахом, знялися білі невеличкі хатинки, в яких оселилися чудом вцілілі фуштейки. Калинівкою назвали своє село, і жили тут веселі, працьовиті, дружні люди.

І знову біда, і знову сльози, і знову згарище. Знищивши Калинівку, а пізніше сплюндрувавши Мартинівку, не зміг жорстокий ворог вбити в людях волю до життя. І вижили вони, відродили своє село, не залишили різні місця. Знову виросли селянські хатини, і забуяли кругом них яблуневі і вишневі садки. Знову гучні переспіви солов’їв та зозуль сповіщали про схід сонця, про початок нового трудового дня. Життя продовжувалося…

Тепер Погорілівкою назвали люди своє село, як знак того, що воно горіло й відродилося. Погорілівчани вірили, що цією назвою відвернуть від нього злу біду-вогонь. Так і сталося. Стоїть наша Погорілівка між яблуневих садків, лоскотливих ставків, пологих скал та пшеничних полів, і живуть в ній щасливі люди.    

     

                 Мотивація топоніміки одного буковинського села

 

     Мальовниче село Погорілівка знаходиться в Заставнівському районі Чернівецької області. Якщо глянути на село із найвищої скелі, яка знаходиться поблизу нього, то в оточенні тринадцяти блакитних озер-пелюсток Погорілівка нагадує серединку незабудки, яка живописно розташувалася серед пагористої місцевості. Специфічний рельєф, природні умови сприяли утворенню на території і поблизу села багатьох топографічних об’єктів – річок, потічків, ставків, пагорбів, скель, печер, ярів, ям тощо.

            За свідченням місцевих археологів, перші поселення поблизу села дуже давні і відносяться до часів трипільської культури. Перша писемна згадка про село датується 1452 р., однак виникло воно приблизно в ХІІ ст., коли старі поселення – Мартинівка, Фуштейка, Калинівка – були спалені турками. На їхньому місці сьогодні знаходяться урочища з однойменними назвами. Погорілівку ж заснували люди, які були вихідцями з поселень, що горіли, - звідти й назва населеного пункту.

            Село оточує ціла низка урочищ, серед яких є навіть заповідники (на їхніх територіях ростуть рідкісні рослини, занесені до Червоної книги). Вищезгадана Мартинівка належить саме до таких місць. В урочищі в давні часи мешкало поселення. Місцевість дуже гарна, мальовнича, оточена низкою ставків і має печеру карстового утворення. Саме це привертало увагу жителів Мартинівки. Є кілька версій походження назви урочища. За однією місцевість названо на честь однієї із жительок – Марти, яка, за переказом, врятувала людей, що переховувалися в печері від турків, од продажу в рабство. «Коли Марта пішла по воду, - переказують мешканці Погорілівки, - вороги впіймали її і вимагали, щоб зізналася, де сховалися її односельчани, проте відважна дівчина не видала людей, за що була закатована на смерть».

 

 

Є відомості, що цю назву урочище отримало від імені одного поселенця, Мартина. Він, за переказами жителів сусіднього села Вікна, що знаходиться в 3 км від Погорілівки, був козаком-втікачем і, побачивши гарне місце – із джерельною водою, оточене з двох боків скелями, вирішив тут оселитися. З того часу урочище почало називатися Мартинешти. Ця назва засвідчена і у архівних матеріалах ХVІ ст. Вікнянці вважають, що саме цей чоловік був першим жителем їхнього села. Існує і інша гіпотеза походження назви Мартинівка, вона побутує в історичних джерелах. Археологи припускають, що на цьому місці колись жив заможний чоловік Мартинюк, який мав велике господарство. У архівних матеріалах є свідчення, що в урочищі наприкінці ХVІІІ ст. на полі Мартинюка було знайдено скарб монет. Всі вищенаведені версії мають право на існування, проте сьогодні не можливо встановити коли саме зародилася назва Мартинівка.

       Із Мартинівським урочищем межує Фуштейка. Жителі Погорілівки сьогодні точно не можуть прокоментувати походження цього топоніма і приблизно час, коли вони почали так називати цю місцевість. Погорілівчани переповідають, що колись на цьому місці був хутір. Там мешкав чоловік на ім’я Фуштей.

      

Урочище Калинівка також має кілька версій походження топоніма. Воно назване на честь пана Калинюка, який був добрий до людей. Інша версія пояснює назву відомою українською легендою про калину.

 

Походження топоніма урочища Чагор також має дві версії. Перша підкріплена архівними документами. Так, згідно з ними до ХІХ ст. ця місцевість була вкрита дубовим лісом та чагарниками. Збереглися документи, в яких вказано, що на спорудження церкви, яка діє в селі і нині, брали матеріал саме із цього урочища. Можливо, місцевість називається так тому, що там і досі ростуть непрохідні чагарники. За іншою версією назва утворилася від прізвища чоловіка, який був першим поселенцем на цій території, звався він Чагор.

     Доба кріпацтва лишила свій слід, що відбився у назві гори Сопигора. Так, в легендах йдеться про те, що назва гори утворилася від сап, що поскидали люди з радощів, коли дізналися про відміну кріпацтва. Або, припускають, топонім походить від того, коли жінки-сапальниці йшли обідати, вони скидали сапи в купу. Дехто з жителів переконаний. Що назва утворилася від слова «сопіти» через те, що гора стрімка і на неї важко підніматися.

       У селі існує дуже багато назв, утворених від прізвищ людей, які проживали у Погорілівці і мали поле на певній території села. Так, можна пояснити назви Гершкова млака (поле, яке не родило через мочеристий грунт, називали млакою, а Гершковою її звали тому, що належала вона жидові Гершку), Чубаників яр (на полі Чубаника була велика низовина, заросла бузиною і кропивою, вона існує й нині), Мізунська низовина, Файбишева яма, Дутчакова яма, Хірин квадрат (мала невеличке поле у вигляді квадрату, а посередині нього було дві глибокі ями), Танаскова гора (на ній була криниця, яка так і називалася – Танаскова), Дертифіїшина яма (поле жительки села), Яніцкові скали (мав поле на скалі) – всі назви утворені від жителів села. Урочище Думка також утворилося від прізвища чоловіка, який був дуже заможним і мав кілька шнурів поля (шнури – міра вимірювання поля, ≈ 0, 75 ар).

       Цікавими є назви Коноплищі (так називалося місце, поблизу урочища Фуштейка, до якого приходили жінки вимочувати коноплі, з якого виготовляли полотно), Кміннище (територія, заросла кмином), Могилки (місце, де були поховані солдати, учасники І світової війни), Бесаги (назва поля, яке нагадує подвійну гуцульську торбу через плече).

       Кілька топонімів отримали назву в народі через природний фактор і особливість рельєфу. Урочище Жолоб було назване так за свою форму, яка нагадує місце, з якого годують худобу. Довгий яр – карстова печера, яка має значну довжину, відома як Піонерка, друга печера за довжиною в Україні. Є в Погорілівці Кругляк – місце серед поля, заповнене водою тільки влітку. Називається так тому, що нагадує своєю формою коло.

     Річка Млинівка отримала назву від того, що на ній стояло чотири млини заможних газдів Погорілівки. Чорним потоком називають річку, яка сполучає всі ставки села і впадає у Дністер. Як згадують старожили, названа вона так тому, що «протікає поміж скалами і здавна була заросла чагарниками». Чорний потік вказаний на картах ХVІ – ХVІІ ст., які зберігаються в Чернівецькому архіві. Один із тринадцяти ставків села називається Подолянським через те, що знаходиться в долині між скалами. Існує і до нині ставок під назвою Сплав. Жителі переповідають, що на тому місці знаходився хутір, на якому жив чоловік польської національності. Побачивши, що там тече багато джерел, прочистив їх і спрямував так, щоб вони напували ставок.

     Село багате на джерельну воду. Кожне з них має свою назву. Так, одне із заповідних урочищ називається Язвора. Його назва походить від румунського слова Іzworul, що в перекладі на українську означає джерело. У цьому урочищі вже кілька століть витікає кришталево-чиста джерельна вода. Жодного разу джерело не висихало, воно живить усі ставки Погорілівки, є його водяною артерією. Існують і інші гіпотези походження назви Язвора, вони говорять про те, що назва має давнішу історію. За однією з них, під час нападу турків у цьому урочищі попри батьківську заборону (був Великий піст) одружилися молодята – Язвора та її коханий. За другою – на цьому місці дівчина Язвора впала у провалля, коли танцювала, бо під її ногами розверзлася земля. Третя гіпотеза говорить про те, що саме тут дівчина попала у полон до турків.

       На одному із приватних городів тече Кабан. Назва джерела утворилася приблизно 100 років тому, коли жив чоловік на ім’я Замурняк. Він годував свиней, одна з яких втопилася у тому джерелі (свиней у селі називають ще кабанами). За цим джерелом жителі села визначають погоду: вода з нього 7 років тече, а 7 ні, проте ця умова порушується час від часу. Останні 10 років вода не витікала, але цієї весни джерело так бульбонить, що жителі кажуть про дуже дощове літо. Є у селі джерело під назвою Бульбона. Кажуть старожили, що колись вода з-під землі аж на два метри вгору била. Існує легенда, пов’язана з цим джерелом – колись чоловік орав волами, ті, від сильної спраги, побігли напитися води та й втопилися. Називається джерело так через те, що сильно бульбонить.

       У кожному селі до 30-40-х років ХХ ст. жив пан. У Погорілівці залишилися побутувати назви, пов’язані саме з ним. Вулиця, або кут села, Борщівка має дві версії походження назви. Вони мають щось спільне між собою. За однією вулиця називається так, бо першим її жителем був чоловік на прізвище Борщ, який служив у пана. Інша версія істотно від цієї не відрізняється але говорить про те, що на вулиці жили лише ті люди, які працювали у панському маєтку. Пан годував їх борщем, тому прозвали вулицю Борщівкою.

   У народі існує звичай – коли влітку довго не випадає дощ, люди із процесією і священиком ідуть святити поле. Кожний господар старався покласти хреста на своєму полі, біля якого можна було б помолитися. Так, збереглася назва Два хрести – перший стояв на полі одного господаря, другий, через дорогу, - на полі іншого господаря. Танасків хрест – поле господаря, який був багатим і заможним.        

   Залишилося в назвах урочищ відлуння часів, коли Буковина входила до складу австро-угорської імперії. Шпорт, таку назву має місцевість, що знаходиться біля Фуштейки. Припускають, що назва утворилася від німецького слова der Sport (спорт), оскільки, кажуть старожили, там проходили стройову підготовку жовніри, хлопці, які служили австрійському цісареві. Неподалік цього урочища є Цванський міст. Жителі говорять, що назва походить від німецького слова zwanzig – двадцять, це був двадцятий міст по порядку (звідки вівся рахунок мостів - невідомо).

   До більш сучасних і недавніх утворень топонімів належить урочище Скалки – малі скелі. Сьогодні це місце є сільським сміттєзвалищем і навіть фігурує у жартівливій дитячій коломийці, яку діти співають під час випасу худоби:

Ти Микола, я Микола оба ми Миколи.

Тебе били на Скалках, мене коло школи.

Назви Перші, Другі, Треті сосни утворилися від того, що насаджено багато ялин, сосен і інших дерев по обидва боки колії, спорудженої ще «австріяками». Камчатка ― так жителі села називають найвіддаленіше поле від села. Радгосп – також назва поля, відбиток радянських часів. Найновішою назвою є Гречка – поле, назване так тому, що у 1999 році дуже рясно вродила на ньому гречка.

   Як бачимо, на основі аналізу легенд, народних переказів і спогадів, записаних з вуст жителів с. Погорілівка, топоніми цього населеного пункту мають переважно географічне (відображають особливості рельєфу), антропонімічне (за іменами і прізвищами односельців) та історичне (часів татаро-турецьких нападів, І світової війни, австрійського та румунського правлінь) походження. Причому наявні як дуже давні, так і майже сучасні назви.

 

 

 

 

Copyright 2012. All Rights Reserved.