Автор: zastpryl Категория: Прилипче
Дата публикации Просмотров: 1414
Печать

Золотокоса осінь ступила на землю й владно господарює всюди. З давніх-давен осінь – пора весіль. Весілля – це чудовий обряд, який дає початок сімейного життя двом молодим людям.
У прекрасні вересневі дні в Києві відкрився фестиваль «Весільний Київ» (осінній цикл весільних обрядів). На цьому святі був показаний весільний фрагмент буковинського весілля «Шийся, віночку, гладко».
І знову наші жінки-прилипченки чарували своїм співом золотоверхий Київ. Дипломанти Міжнародного фестивалю «Берегиня» показували обряди, звичаї, культуру буковинського краю.
Проходив фестиваль на мальовничих наддніпрянських пагорбах, де відчувається подих Київської Русі, на краю прадавнього Голосіївського лісу, поблизу села Пирогів, у музеї народної архітектури та побуту України. Невипадково у цьому чарівному куточку землі Київської відбулося це свято. Тут чудова природа, зібрані унікальні експонати і виставлено понад 300 пам’яток народного зодчества XVI – XX століть з основних регіонів України.
Серед такої краси й лунали весільні обрядові пісні до вікна й деревця: «Вийся, віночку, гладко
Як тотеє винне ябко…»
Особливого колориту цьому обрядові надає й буковинська музика: цимбали, бубон, скрипка, трубка, сопілка. Музиканти приграють, а жінки плетуть весільний вінок для молодої. Більше вона вже не вбере дівочий вінок і не піде на вулицю з дівчатами.
До кожного обряду на весіллі є своя народна пісня. При шитті вінка вона також виконується:
Віддавала мати дочку,
Та й на чужу стороночку,
А як віддавала,
Та й наказувала…
Дуже сподобалася ця пісня гостям та учасникам фестивалю. Наші прилипченки познайомились з відомим фольклористом-народознавцем              І.С. Ященко.
Тут зібрались люди, які люблять свою землю, культуру, історію, мову – істинні знавці української пісні.
Залишиться у пам’яті жінок і давня дерев’яна церква. Тут відбуваються свята, Літургія, вінчання молодят, хрещення дітей-немовлят, святкуються релігійні календарні дні.
З найбільшим захопленням прилипченки розповідали про експозиції відділу «Народна творчість в архітектурі сільського житла».
Вони побували в багатьох будівлях-хатах з різних регіонів України.
Хоча вже не раз на сторінках «Голосу краю» добрим словом згадувалося про співачок колективу «Прилипченочка», хочеться знову привітати їх із перемогою, побажати творчого злету, міцного здоров’я, легкого співу, щоб їхні пісні вічно жили в пам’яті народу.



Таланти твої, село моє
«Берегиня, сину мій, це все, що ми маємо споконвіків від предків наших: вишиваний рушник на стіні, дідусева казка, мамина колискова, давнє-прадавнє намисто та намітка у скрині і чудова народна українська пісня...»
                                    Василь Скуратівський
                                            («Берегиня»)

Зупиніться над синьо плинним Дністром, на високому березі якого розташоване мальовниче, чудове, невеличке село Прилипче.
Кожного, хто загостить сюди, воно зустріне його добром і ласкою, поведе у глибину віків. Вас тут гостинно привітають хлібом-сіллю на вишитому рушникові, лагідною усмішкою працьовитих людей, чудовою українською народною піснею...
І ось у цьому прекрасному куточку зеленого буковинського краю народився фольклорний колектив «Прилипченочка».
Ще з давніх часів прилип ченці люблять українську народну пісню, бо в ній оспівано тяжкий історичний шлях нашої страдниці-землі, вічне, лебедине, невмируще, ніжне кохання, тяжку жіночу долю, козацьку славу.
Вона передавалась від покоління до покоління як найцінніший скарб культури Буковини.
Хочеться написати про те, як створювався цей чудовий співочий жіночий колектив. Започаткував він своє існування у 1986 році. Першим великим виступом перед залом глядачів було «Буковинське весілля» у цьому ж таки році. Колектив брав активну участь у творчих звітах художньої самодіяльності. «Прилипченочка» виступала і на сцені районного Палацу культури. Також співачки мали можливість вийти в ефір на телебачення з піснями «Брала вдова льон дрібненький», «Гречаники». Були вони й активними учасницями фестивалю «Золота осінь» у Борщеві. Запрошували їх і на обласний конкурс у музей просто неба в м. Чернівці. Там мали змогу потрапити із своїми прадавніми костюмами до книги «Зразки буковинського національного костюма» Ярослави Кожелянко.
Цього року колектив «Прилипченочка» був учасником районного огляду хорових, вокальних колективів у с. Веренчанка. Тут наші жінки виконували такі пісні як «Вівці мої, вівці», «Ой ти, дубе, дубе». Їхній виступ був високо оцінений журі (з області). Заступник начальника управління культури та мистецтв облдержадміністрації так сказав про співачок: «Я дуже радий. Ви співаєте гарно, й чудові у вас костюми. Запрошую «Прилипченочку» взяти участь в обласному огляді».
На обласному огляді колективів наші жінки виконували веснянки «Чорнушко-душко»,  «Пан Жельман», «Огірочки-пуп’яночки». Також у їхній програмі звучали українські народні пісні «Вівці мої, вівці», «Ой ти, дубе, дубе». Учасниці відтворили живу побутову сценку «Біля криниці» й показали весільний обряд зачинай ницю, або коровай (увивання деревця). Прилипченкам випала честь виявити свої таланти й бути представниками від зеленої Буковини на Міжнародному фестивалі фольклорно-етнографічних колективів «Берегиня» у м. Луцьку. Вони виступили з тією ж програмою, що й на обласному. Побували співачки тут три дні. Побачили багато різних колективів, зустрічалися з народною артисткою України Ніною Матвієнко. Вона їх подарувала книжку з автографом та сфотографувалася на площі Лесі Українки. Ніна Матвієнко високо оцінила їхній талант: «Я дякую долі, що зуміла почути диво-пісні Буковини у такому чудовому виконанні».
Зустрілися вони також з народним артистом України Василем Зінкевичем.
Із розповідей учасниць цього колективу ми дізнались, що побували наші чудові жінки-прилипченки на Міжнародному святі літератури та мистецтв «Лесині джерела» (двічі) у Новгороді-Волинському, в місті Луцьку – на міжнародному фестивалі «Берегиня» (дипломати цього фестивалю), неодноразово були учасниками творчого звіту майстрів мистецтв та художніх колективів у Національному Палаці «України».
Розповідають наші співачки й про музей народної архітектури та побуту в              м. Києві та про співоче поле, також про славне місто Хотин.
Мали честь побувати й презентувати українську народну пісню наші землячки на «Буковинських зустрічах» (двічі в Польщі) та Румунії.
Вони здобули високу нагороду за свої чудові пісні – стали учасниками Міжнародної Асоціації братніх слов’янських культур.
На землю спадає легенький сизий туманець високо в небі мерехтять перші зорі, пролітає запізніла пташка до свого гнізда, надворі тихо-тихо. Тільки раптом чути дзвінкі жіночі голоси, то співають наші прилипченочки:
                Сонечко низенько, а вечір близенько,
                Чому не приходиш ти, моє серденько?!
То ж завітайте на прилипченську землю та послухайте пісні у виконанні Народного фольклорного колективу «Прилипченочка».

О пісне вкраїнська!
                            Дзвінка, невмируща,
            Ти мука і радість, ти гнів і любов.
                                Наснага твоя, чарівна і живуща,
                                Ввійшла в нашу душу,
                                Ввійшла в нашу кров.
Пісня – душа людини, незмінна її супутниця. Споконвіку в Україні її співали –  у горі і радості, на сімейних і народних святах, в церкві і в школі. Пісня супроводжувала людину протягом усього її життя, допомагала у праці й прикрашала побут.
Пісня – це чудове поєднання слова і музики, вона є духовним обличчям нації, її своєрідною візитною карткою.
«Покажіть мені народ, у якого би було більше пісень, ніж в українців», - так писав М. В. Гоголь.
Так, народна пісня завжди лине високо-високо в піднебесся, переливається срібними голосами прилип ченців, її відголос ся чується далеко за межами неньки – України.
В цю маленьку книжку входить всього лише 13 пісень. Це лише найменша частинка пісенного надбання українського народу. На нашу думку, у збірці вміщені найкращі пісні, пісні, які співають у нашому селі.
Досить цікавий фрагмент цієї роботи в тому, що коли слухаєш й записуєш слова пісні від виконавця твору, то зразу ж впізнаєш й душу цієї людини.
Пісні ці досить давні, мабуть, ніхто не зможе визначити час їх виникнення, бо вони давні, як сама історія нашого народу. Вони передавалися від покоління до покоління. Їх співали у всі часи, їх любили й берегли у людській пам’яті.
І ось тому ми вирішили записувати ці прекрасні шедеври пісенного мистецтва нашого народу, щоб не згубити цієї золотої нитки любові до народної української пісні.
Дуже давно кимось було сказано: «Якщо хочеш зрозуміти поета – іди в його країну. Якщо хочеш зрозуміти душу народу, її потаємні глибини, неповторну індивідуальність – вивчай народні пісні».
І, дійсно, кожна пісня має свою неповторну історію, свій неповторний характер і колорит.
        В піснях і труд, і даль походу,
        І жаль, і успіх, і любов,
        І гнів великого народу,
        І за народ пролита кров.
«За горою, за лугами» - народна пісня записана в 1992 році в с. Прилипче від старожила Савчука А. М. (1909р.)
«Чорна гора, виорана» - народна пісня – теж записана від цього ж виконавця.      В цих піснях розповідається про важку долю жовнярів (солдатів) та сирітство їхніх дітей й важку долю матерів та дружин. В цих піснях – вся історія боротьби українського народу за краще майбутнє.
        «Чи ви, люди, спите, спите,
          Чи ви, люди, не чуєте...
          Турки села грабували,
          Дві сестрички рідні вкрали»    
записана в 1974 році від Скакун М. В. (1878р. народження).
Слухаючи цю пісню, цю тужливу мелодію, зразу ж у пам’яті виникає жахлива картина знущання хижих завойовників над українським народом.
Багато пісень ми записали й від учасниць народного хору «Прилипченочка». Вони є дуже частими гостями нашої школи. Ці чудові жінки допомагають нам фольклорні огляди, свята художньої самодіяльності, уроки з українознавства.  А пісень вони знають дуже багато й співають їх чудово, бо ж недарма їм присвоїли звання Народного колективу. Найбільше жінки люблять  співати про кохання. Кілька їхніх пісень ми вмістили у свій збірник.
«Калинко моя, де ж ти виросла?»
«Ой на ставу, на ставочку»
«Ой сяду я край стола»
«Ой ти, дубе, дубе»
«Кедрино, кедрино» - всі ці прекрасні пісні про кохання, про найкраще почуття людське. Слухаючи ці пісенні перлини на душі стає легко, серце тремтить, хочеться обійняти весь світ.
          Коли пісні мойого краю
          Пливуть    у різних голосах,
          Мені здається, що збираю
          Цілющі трави я в лугах.
Також у нашій збірочці вміщені пісні, які відображають родинні стосунки, записані також від учасниць Народного колективу «Прилипченочка».
«Вівці мої, каже, вівці»
«Ой Сербане, Сербаночку»
З цих пісень ми дізнались про те, що не завжди батьки поступали з своїми дітьми правильно при розподілі майна, а також про те, як жорстока сестра отруїла свого молодого брата.
Ми продовжуємо й далі збирати народні давні пісні, записуючи їх від старожилів, маємо надію випустити ще один збірничок цих чудових творів-перлів, а також записати пісні у виконанні на касету.











 


 



 
 








































Характеристика
на фольклорно-етнографічний колектив «Прилипчаночка» клубу села Прилипче
Заставнівського району Чернівецької області
    
    Фольклорно-етнографічний колектив «Прилипчаночка» був організований 1986 року. З самого початку своєї діяльності колектив мав ціль – пропаганда української пісні. Він об’єднав людей, які любили і кохалися в українській пісні. З великим ентузіазмом всі учасники збирали народні перлини: пісні, обряди, колядки, легенди.
    Зараз колектив налічує 12 чоловік, які не уявляють свого життя без пісні, без колективу…
    «Прилипчаночка» багато раз виступала серед сільських жителів, на районній та обласній сценах. Колектив брав участь у Міжнародному святі «Борщівська золота осінь» в 1988 році. Основою репертуару є пісні рідного села, що записують учасники у старожилів. Кожна програма готується дуже старанно.
    Колектив «Прилипчаночка» став дипломантом Міжнародного фестивалю «Берегиня» в 1988 році, в цьому ж році колектив чарував киян на святі «Весільна осінь» в музеї архітектури і мистецтв в м. Києві.
      Часті концерти принесли колективу деяке визнання. Найбільшим трофеєм «Прилипчаночка» вважає свою участь у звітному концерті Буковини в палаці «Україна» в 1999 році та 2001 році.
    В 1999 році у гостях у колективу побував директор Міжнародного фестивалю «Буковинські зустрічі» З. Ковальський, який запросив колектив прийняти участь у Міжнародному фестивалі «Буковинські зустрічі».
    В квітні 2001 року колективом було організовано зустріч з членами Європейської асоціації народної творчості, в результаті виступу колектив включили в члени Міжнародної європейської асоціації народної творчості.
    В липні 2001 року «Прилипчаночка» брала участь у Міжнародному фестивалі «Лесині джерела» у м. Новоград-Волинському, Житомирської області, де отримали звання – Лауреат фестивалю.
    Колектив постійно бере участь у всіх районних концертах та брав участь у міжрегіональному фестивалі «Дністрові зорі».
    В грудні 2001 року колектив брав участь у святкуванні Різдва Христового у Польщі.
    До складу колективу входять люди різного віку і різних професій: державні службовці, вчителі, пенсіонери, непрацюючі.
    У вересні 1999 року колективу присвоїли звання Народного. Учасники підтверджують це звання своєю працею, натхненням.








                «Берегиня, сину мій, це все, що ми маємо споконвіків – від
                предків наших: вишиваний рушник на стіні, дідусева казка,                    мамина колискова, давнє-прадавнє намисто та намітка у
                скрині і чудова народна українська пісня…»
                                    Василь Скуратівський

    Народна пісне, ти – Берегиня роду і народу!
    Ще з давніх часів прилипченці люблять українську народну пісню, в якій оспівано тяжкий історичний шлях нашої страдниці землі, вічне, лебедине, невмируще, ніжне кохання, тяжку жіночу долю, козацьку славу… Тому й передають її, як найцінніший скарб культури нашого народу, від покоління до покоління.
    Свою лепту у процес історичного взаємозв’язку поколінь, відродження національної пам’яті та свідомості вирішила внести і я – звичайна вчителька сільської школи, яка поринула у вир народної пісенно-поетичної творчості земляків-буковинців. Результатом тривалих, але плідних пошуків є, насамперед, малесенька збірочка «Лине пісня над Дністром», в якій зібрано й упорядковано пісні-перли із репертуару учасниць Народного фольклорно-етнографічного колективу «Прилипчаночка». Останніх не знайдеш у інших пісенниках, бо навчилися їх співати від прапрародичів.
    Від щирої душі дякую жінкам-прилипченкам: Чека люк М.Д.,                 Щітко В.М., Холодюк Г.Д., - а також своєму батькові Савчуку Д.М.. Адже саме з їхніх наспівів та вуст я записую «дивні перли людської душі».

Copyright 2012. All Rights Reserved.