Автор: zastvasyl Категория: Василів
Дата публикации Просмотров: 1871
Печать

                                 Традиції села Василів

     Як і в кожному селі, основа його життя – традиції, що передаються з покоління в покоління, як ниточка, з’єднують минуле з сучасним та є стежечкою в майбутнє.

   Традиції василівчан – це рух духу від предків до нашого часу. І вони є різноманітними: родини, хрестини, весілля,похорон, святкування зустрічі весни, зажинки, Свято урожаю, святкування Різдвяних свят та Великодня.

   Усі, з названих свят, у Василеві традиційно супроводжували пісні: веселі, радісно-журливі, ніжні з життєдайною силою.

     Цикл традиційно весняних святкувань супроводжувався піснями гаївками-веснянками, які виконувалися всіма учасниками дійства(дівчатами, хлопцями,чоловіками та молодицями), одягненими в різнобарвний вишитий національний одяг, відповідно з танцювальними рухами.

     Особливо любили наші предки танець «Коромисло», виконувати який було досить складно, бо темп музики змінювався і коромисло піднімалося вище , вимагаючи неабиякої кмітливості та відчуття мелодійності і такту. Умілими виконавцями цього танцю були: Гривул М, Гривул А, Літовський І, Яворська М.

     З кінця19 століття, а особливо в першій половині 20 століття (20-40 роки) великим авторитетом користувався самодіяльний драматичний колектив «Вербиченька», до складу якого входили: Гривул А, Бурик К, Пицула В, Аксентійчук М, Палагнич Д, Палагнич І, Літовський В, Гривул Д та інші. Діяльністю цього колективу керував вчитель Василівської школи Звізда Дмитро. Вистави ставили за творами Т.Г. Шевченка «Наймичка» та «Назар Стодоля», та Квітки – Основ'яненка, М.Старицького. У виставах уміло та артистично, з гумором та любов'ю передавались переживання кожної дійової особи.

     Ставились вистави в стодолі Гривула Тодора. З усіх куточків села поспішали глядачі на вистави, не дивлячись на заборону румунської адміністрації. Ця традиція переросла в загальноприйнятну, і драматичні самодіяльні гуртки діяли при сільському будинку культури.

     На початку ХХІ століття в сільському будинку культури на сцені було поставлено драматичну виставу «Василівські забави», де було показано весільні традиції василівчан. У дійстві взяли участь Вакиш Г, КороликГ, ЛітовськаГ, Маник М, Гривул В, Маліцький І.

   Традиційно весільна церемонія починалась у четвер, коли одягали гільце деревця ялини в різнокольорові квіти – «гимблівки», які робили з тонких відходів від столярного гембля. Тоненькі листочки деревини складали в квіточки, фарбували і прикрашали вхідні двері, браму чи ворота і гільце-деревце. Над брамою і над дверима дугою вигинали хвойні гілки, якщо їх не було, плели вінок з барвінку. Всі ці роботи супроводились тужливо –задушевними піснями, як от: «Ой чого ж ти, молоденька, не тужиш, бо ти більше з дівочками не підеш». В дівич-вечір або «Зачинайницю» брали участь лише дівчата-дружки та молоді молодиці. В той же час для молодої виготовляли капелюшиння – головний весільний убір з квітів, що нашивались на тверду цупку тканину. «Капелюшиння» було в кожної молодої , а з часом, коли «Зачинайниця» була витіснена з обряду, «капелюшиння» стали позичати. Але вважалось, що «капелюшиння» має передаватись по жіночій лінії з роду в рід. Цю традицію виготовлення головного убору вже втрачено. Її замінено білою фатою. А жаль! Бо зникли розмаїття дійств, пісень,які закликали щасливу долю василівським дівчатам.

     Інша традиція – виряджання новобранців до війська. В кінці XIX- початку XX століття збиралася родина і близькі сусіди, щоб випровадити юнака до війська. Співали пісень, скромно пригощалися (чим Бог послав) . Хрещені батьки і батьки благословили сина і всі виряджали до готаря      (на межу села) . Йдучи, співали пісень. До 40-х років минулого століття гімном проводів була пісня «Василівські гори»

Василівські гори, бувайте здорові!

Та най в вас перебувають кавки та ворони.

Ви, кавочки, ворончики, вгору підійміться,

Василівські новобранці, назад поверніться.

 

Ой, ми би си підоймили - туман налягає,

Ой, ми би си повернули – цісар не пускає.

Не так цісар, не так цісар, як цісарска мати ,

Хоче нами, молодцями , турка звоювати

Ой цісарю , цісариску, цісариску – пани,

Чим нас будеш годувати , як хліба не стани!

Та й буду вас годувати ячміннов половов,

Та й буду вас проганяти цісарсков дорогов.

А ячмінна половочка остиста , остиста,

А цісарська доріжечка остра, кремениста.

(записано зі слів Маник М.І. зі всіма орфограмами).

З цією піснею ішли, під її мотив прощалися, плакали…

Поетично – романтичними були традиції «Зажинків», коли жали першого снопа білого хліба, з благословенням, а потім співали пісень.

     Свято врожаю, де під благословення здійснювалось випікання хліба та приготування страв з нового врожаю.

«Печу хлібчика для обідчика,

З нового врожаю, здоровля бажаю.

Печу хлібчика для обидчика

В новій пательночці

Для ненечка, для батенька

Всієї родиночки…

Після застілля грали троїсті музики, співали і танцювали. Особливістю було те ,що це свято відзначали сільськими кутками.

Одна із традицій – виконання гуртової роботи разом і безоплатно(клакою – від слова «кликати»).

     Збиралися всі сусіди, родина і допомагали зводити хату, мастити стіни, бити стелю, класти мур. І вся ця робота супроводжувалась піснями та гуртовим столом, де всі сусіди і родичі зносили по страві. Така взаємодопомога була характерна у традиціях Василева.

     Різдвяні свята, Великодні – традиційно з пишними стравами, красиво вишитому одязі і піснеспівами: колядками - на Різдво, гаївками - на Великдень.

   Багато з давніх традицій у Василеві збереглися, але з віянням часу ( як от: весілля,зажинки, свято урожаю втратили свою поетичність, стали більш прозаїчними, але, не дивлячись ні на які зміни, традиції у Василеві живуть, розвиваються ,видозмінюються, поповнюються новими, а це означає – що поетична душа василівчан не міліє!    

 

Традиції

Copyright 2012. All Rights Reserved.